Взято з фотокопії рукописного тексту Ю.П. Миролюбова (ТОДРЛ. – Т. 43. – С 183). У різних видання уривки подані в різному порядку.

... нє почамє... іжє сє спомєнєхом Маху, якє славєнє до кущє давєі і єдєнства зємє удбя.

Сє гонєц прітєч і тий рєчє: "Сє вьржєтє Дунаєві і тамо волохи бити…" І сє рострщєні нинє онє, стягнутє… І сє бо рєчє… нє будєтє тако… сєбо осєбни удятє.

Се бо Бозє імуть… воє жє ідємо іс тєу стєгоу…Сє вълосє воі ідяшутє на ни... можащі ставєтєсє потврду. Волох бо єстє влк і сєго раді ідєм, яко братєск віна піяхом. І сє кръв піяшєтє о свєнзє брасвє до смртє, нєбожь посщєзнутє. Вълосє бо наш... Ісьмє іє... отчв... радєщєсє о тоі... акь бо свєнто... імяхомь ови, жє сє радіуть, а що бо в разуміє ходяшуть да ймуть свє, а поздє ідуть поуть свіє...

І сє ідяшєтє Данає... ромєім жє худо єсє... а Халабуті бя... І сє воі ромєстє сутє жъхоліві, і сє ромєом одєплацєно за зло ієх, одєржєщє слву на полі...

Сє бо нє смієтє назадо глєндєшєтє, точіу о прєд… на спятє нашє нє імяхом въратєтєсє... сє б уздє...

І сє стравє ядьмє о тєх жєн... прід... хоръпі візволящє руси...

І сє фряцє ідуть о прєд... істргнє мєчє свє на вас і...

і тъ пря прбудє до концє дєн нашєх...

Спомінмо щастє Маху, єжє бя єдін, і ми такождє єдіні бяхом. Бзє нашє соутє вятщє Родіщє... нієкій бо соутє одєщє ові... кръвот... утєрє...

 

***

... не почнемо... іже се спом'янемо Маху, як славен до куща дав і єдинство землі удбав...

Се гонець притеч [*прийде] і той рече: "Се вержете Дунаєві і там волохи бити…" І се розтрощені нині вони, стягнуті… І се бо рече… не будете тако… особно удіяти...

Се бо Боги ймуть… вої же ідемо з тим стягом¹… Се волоські вої ідуть на нас... можемо стати потверду... Волох бо єсть велик і сего раді ідемо, як браття вино п'ємо. І се кров пили за зв'язки братні до смерті, аби не пощезнути. Волос бо наш... Ми є... раділи з того… як би світло... маємо тих, що се радіють, а що бо в розумі ходять да ймуть своє, а потім ідуть путтю своєю...

І се ідемо [на] Дунай… ромеям же худо єсь... і Халабуті² був...

І се вої ромейські суть жахливі, і се ромеям одплачено за зло їхнє, одержавши славу на полі...

Се бо не смієте назад глядіти, тільки вперед... на спять нашу не маємо вертатися... се в узді

І се страву їмо о тих жен… приходив… горби визволяли руси…

І се фряги ідуть вперед... історгнуть мечі свої на вас і... та пря пробуде до кінця днів наших...

Згадаймо нині Маху, іже був єдин, і ми також єдині будьмо... Боги наші суть великі Родичі... деякі бо суть одеще (?) тих...

_____

¹ У Гнатюків – "істиною стезею".

² Гнатюки вважають, що мова йде про Хільбудія, воєначальника Римської імперії (див. Словник ВК).

 

 

Дошка 34

 

Сє бо кнєзєвє Киу до умь спадє ходяшєтє на блгарє а ту ратє пождєнє до полунощє, а аждє на Воронєнцє, і дєсь тамо ожєсіа. І тако біа сва воіа полєніа, обращєтє іма, а сє бо глудє ісьва бєрє. А тако Голинє, градь русєк, одбрєша, обєтє сва од онєя зємє. Такосьтє ова крає одєбра і русітцє насѣдє іва.

Лєбєдєнь бо сєдєтє у градє Києва о горєнь, акождє ізразєна умєм а правєтє одє хріана. Сє бь то трзєцє іланьско а орабє правєтє уздрє, яко чінь матєть. І сє Киє одєвєндє плка сва од врзє. І камо блгарє нє прєнєшєсє одь овіє зємє, іматє родєва даяшє. Сє бо слва ходяша уси обѣсва.

А тамо почашє о годє пратєшєсє, і сила людьва а ту ждєнє о прчє. І тако сє зємє нашіа остєзєсє о крає до крає, яко Русколанє обитва. Сє бо даяну Бзєм опрєщєхом одє врзє і тако ту држєшєхом сєбє.

А Голинь-град бяста влік і богатьвєно. І сє бо врзі ідьша на нь а розгожьдє тоіє і стєна ізжєгєшє. І сє імяхом бранєтє тую крєпє нашіу і до Русєнцє одржєшєтє. Сє бо зємє влзєціє а Ра-рьєцє обапола сєнтє. То бя сва она зємє оцє нашє, і ту імяхом за ці лєтє, она сва а убрєжєхомо іва.

Тамо бо прєзємєхом стє, руду крєвь улиємь до нь, яко та будє о нас. А воіводє нашіа о ранє сєроцє. І крєвь ісотєцє на зємє, і то руська крєвь, а зємє, єжє імяшє сєхом тому. А зрєнхом таку поуказіцоу во днє нашіа а імємо грясьтє до стоупіє іє. Сє бо да нє гонзєхом сє зємє нашєа, а бєндєхом по вєци русє.

І стржє намо Пєроунь стрла сва, абихомь силоу іго на взєніє яхомь а врзє одтрцєтє. І бяшь тако вієк цєл о та, сє бо прє нє оустіхаває, а тако боріа імє. Опознаомь сє на она силоу своу. А ідєхомь до Голоунє а до Сурєнцє Зємє, о тає сє моря Дулиєбста. А о лієва – годє, і пріяма о полуднє біяста іланьштє. Сє бо с нієма трзє творяшє, іждєхом сє жівоть нашь.

І опрєцієхом сили сва до коупіа. Сєбьто рциєхом громьціє слвоу Бзєм, і тамо оудяхом сє сурє і пиймо ову о славоу Бжьскоу, і ряхом: дбра єсє. І ту одієліхомь стоупє тую нао родє сва, і обряхомь скуфіу вліку овна і кравіа, якова ста нашіу силоу жітє стрждє травіа. І ту водєтє убрєжієхомь два вієци.

Днєсє імяхомь студніу зімє і нє імяхом сіна а досєнтє ни. Ідяшєтє до полудня на зєлєніцю а на крмє злачнє од єланєм. І тоіє отрщє ни сілоу до зємє студьнія, а бєхом о гєбєли. І нє сміхом лишатєсє о зєлєнцю мімо враждоу єланьстіу, і тиа зєлєніцоу нє бєрущє. І пріямі злє сєнтє, а нє хтяшіє о помощє нашіу.

А то рцієхом омстєтє за тиа діяна а оплатєтє отва іма о час іхєвь. Сє боть Оцє нашія рєшіа овладєйтє зємє тоу і ждєнєтє грєцьколань тоя до моря. І станцю прінєсшє, грудіми протьва іма, і оуразіхомь о прєдь, і діяхом прю вєлку. І грєцьколань мрьна просєає, а кончєтє валіцу нашіу. І тако хом доста зєлєніцю о зімі, а крміхом скотіа сва. І рієчєхом слву Бзєм.

 

***

Се бо князеві Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі, і аж до Вороненця, і десь тамо ожилися. І тако були свої вої полонені, обернув собі, і се бо голод їх бере. І тако Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою від їхньої¹ землі. Також той край одібрали і русичі насядуть його.

Лебедень бо сидів у граді Києві на горі, акож ізражений умом і править од храма². Се бо то торжищами еланським і арабським правити уздрів, яко чин має. І се Кий одвів полки свої од ворогів. І поки болгари не принесли од своєї землі, імали родів даяння. Се бо слава ходила усі обістя.

А там почали з год'ю прятися, і сила людська і ту жене опріч. І так се земля наша простяглась од краю до краю, яко Руськолань обжита. Се бо даяння Богам відвойовуємо од ворогів і так ту держали собі.

А Голинь-град був велик і багатий. І се бо вороги ідуть на нас і розгождали [*розорювали] той і стіни ізіжгали. І се мусили боронити тую кріпь нашу і до Русі удержати. Се бо землі волзькі³ і Ра-ріки обаполи суть. То була своя ота земля отців наших, і ту мали за ці літа, вона своя і убережемо її.

Тамо бо приземлилися, руду кров уллємо до неї, яко та буде для нас. І воєводи наші ранять серця. І кров істече на землю, і то руська кров і земля, єже маємо ми там. І зримо таку поуказицю [*знамення] у дні наші і маємо йти до степу її. Се бо да не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.

І струже нам Перун стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одторчити. І був тако вік цілий по тому, се бо пря не стихала, і тако борню мали. Упізнаємо се на ній силу свою. І ідемо до Голуні і до Суренце Землі, до того моря Дулібського. І зліва – годь, а прямо о полудні були еланці. Се бо з ними торги творили, підтримуючи живот наш.

І об'єднали сили свої докупи. Себто речемо громку славу Богам, і там удіємо се суру і пиймо її во славу Божеську, і рекли: добра єсь. І тут поділили степ той між родами своїми, і обрели отари великі овець і корів, яко стали нашою силою жити серед трав. І ті водили, уберігаючи два віки.

Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить нам. Ідемо до полудня на зеленицю і на корм злачний од еланів. А ті відігнали нас силою до землі студеної, і були при гибелі. І не могли лишатись на зелениці через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали. І прийняли злу суть, і не хотіли допомогти нам.

І то речемо відомстити за ті діяння й оплатити тим їм у час їхній. Се були Отці наші рішили оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря. І станицю перенісши, грудьми проти них, і уразимо передніх, і діємо прю велику. І грецьколань миру просила, і кінчили валицю нашу. Отак дістали зеленицю на зиму, і кормили скотину свою. І речемо славу Богам.

_____

¹ Гнатюки літеру в оригіналі "д" приставляють до слова "о Донєя" – "на Донській".

² Варіант Гнатюків; у Яценка: "бідний, бо вражений у розумі і правити не міг"; у Лозко: "вражати умів і правити охороною".

³ Варіант Гнатюків. У Лозко – "увійшли", у Яценко – "в лузі".

 

 

Дошка 35а

 

Сє оубособьство нашіє прєчіноу бя, яковє сва імяхом словєси обліцєна дѣяє. А і тамо рьцѣхом воістіну блгая о рдєм нашєм. Да нє лждєхом о ти, а істову рцѣхом о ніа. О првє банє нашє повяждєхомо а кнєзі ізьбріа о іє. Імєннатєн бо Кіська тоє. І отєі вєндє родіцє о ступієх со скотіа сва до полудєнє, і тамо, ідєжє Сурє сящєшєтє, прєби.

І пришєдь о нє оцо Єрєй і то до нє рчє: "Обасви імяхом дєцки, і мєжє, і жєна, а старчє, імяхом борънітє од вразєм. І такво рєчєхом, іжь плємєно іє, і дахомь овна сва а скотіа до нь і будяхомь плємєно ієдіно. Сє Бозє натщуть намь, і зряхомь добля дондєжь – вієци о вієцих." Околіщє яхуть, поча бо тєі рєчашєтє: "Хибо ієдінє такожь є", і іно рєчєть.

І то оц Орєй одвєждє стіади сва і люди од онє а вєндє овиа подалєжь, і рчє тамо: "Уздобієхом градь". І тоє Голинє бєндєшєть, яква іє гола ступа і лієси. І Кисько ідє прочє, і сє боть вєндє людь сва до ініа, да нє смєшаєтє со людьва оц Орєа. Сє тєі ієсь старщчє, і тако сотъвряшь о зємє тиє градіє і осєліа.

І тако Киська одєшєдь со людь а утворяй зємє іноу, і тамо сѣдєшється. І такво од цєліє одомзєсєшєть отє обавє, і тако ряхомь бєндєшє ціужє онь ініу. Вшє тє житьва і сили імяє, нєпрцє онь друзєа. І бяшь Кисько тєі слвєнь, і людьва Орє-оцє слвна, якождє слва прєтєчє іхьва, а полє знашє іхьва, яко стрієлє а мєчє знаієть.

 

***

Се убособство наше причиною було, якове своїми маємо словесами облічено діяти [*викривати]. І там речемо воістину благе о роді нашім. Да не лжемо о тих, а істину речемо о них. О первом банє¹ [*пані] нашім повідаємо і князя ізбраного від них. Іменований бо Киська той. І той веде родичів по степах зі скотом своїм до полудня, і там, де Суре сяє, пребували.

І прийшов до них отець Єрей і таке до них рече: "Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих, маємо боронити од ворогів. І так речемо, іжь племено є, і дамо вівці свої і скотину до нього і будемо племено єдино. Се Боги посприяють нам, і зримо доблесті донині – віки у віках". Коли ж об'єднались, почали бо ті ректи: "Хиба єдина також є", і іно речуть.

І то отець Ор одведе стада свої і людей од них і веде їх подалі, і рече там: "Уздобимо град". І то Голинь буде, яка є голий степ і ліси. І Кисько іде проч; і се бо веде люд свій до іна, да не змішати з людьми отця Ора. Се той єсь старший, і так сотворив у землі тій гради і оселля.

І так Кисько одійшов з людьми і утворив землю іншу, і там осів. І так од цілого одійшли ті окремо, і так рішили бути чужими одне іному. Всі ті житву і сили мали, не перечили один другому. І був Кисько той славен, і люди Ора-отця славні, якож слава претече їхня, і поле знає їх, яко стріли і мечі знає.

_____

¹ Гнатюки вважають, що мова йде про розділення родів: банитися – сваритися.

 

 

Дошка 35б

 

Сє бь тє прєідє ізвє до края ієго і поча скотіа обєрєшєтє. І сє Кисько налієзє на нє, опрвє ождєнє, і одва бяшь ождєнєнь само. І людьва бяшєть гряхомь покрьмє статє, і ядьша мнозіа очєси, а людьвє поврзєтє од мєчє.

І сє глаголящь Орє-оцє, яко мртвє учєрнієна гряхома, і тиіє погряхоуть радощєма свєма і ядь пдєрзєй. Сєбьто омрзєшєсє сєрьцє Орєово, а рієчє родіцєма: "Подєржєтє Киська і людь ієу". І та комоніа сєдьлашєтє взясє, врзєшє на ієзє, і бяша по нєі, якожь растрщєні соутє.

І то мяхомь вієдєтє: до ісьва імяхомь силоу докоупіа, нє інь нє можашєтє одєрзєтє ни. Ти бо ти стєнпє нєодєвзяшєхомь об ова, якождє руштє соутє, а сєбє слву імяхомо ізрчєноу од врзє, яковє гърляшоуть до ни а, відяйє жідьбо нашьє, іскусєтє іміуть до братєнь нашієх о србрє намєчєни і одь гоньчарсті горьшкє, уєдано про сини овієни. Жидьбо нашіє о ступієх єсє до концє нашіє а ніуждьєни до свє. І тамь нє імяшуть намо рєчєшєтє о інь жівоть. Сє бо словієси нашіа істьвє соутє, і іхова лєждєна. Сє бо лузь рєчашуть і нєіа імуть.

 

***

А се прийшли ізви до краю його і почали скотину забирати. І се Кисько наліз на них, спершу оджене, а потім був одігнаний сам. І люди були гракам покормом стати, і виїдали многі очі, і люди повержені од мечів.

І се глаголить Ор-отець, яко мертві вчорнені граками, і ті каркають радощами своїми і їжу одержують. Себто омерзилося серце Орієве, і рече родичам: "Піддержіть Киська і люд його". І ті комоней сідлати взялися, вержуться на язів, і були по них, якож розтрощені суть.

І те маємо відати: доки маємо сили докупи, ніхто не зможе одержати нас. Ті бо степи невідібрані від нас, якож руські суть, і собі славу маємо, ізречену від ворогів, які горлячуть [*воркують, від горлиця] до нас і, видячи житво наше, іскусити ймуть до братань наших сріблом наміченим і од гончарства горшками, уїданими синами їхніми [*об'їдками]. Житво наше в степах єсь до кінця нашим і нуждені до свого. І там не мають нам ректи про інший живот. Се бо словеси наші істинні суть, а їхні ложні. Се бо лож речуть і її мають.

 

 

Дошка 36а

 

Прєдрєчєно єсь од старь часє, якождє імяхомь со сполєтє со ініа творяшє дєржєвь вєлкоу, одродєтє імяхомь Рускєнь нашіу о Голуніє а трі сєнтє градіє і сєліа. Огніц дубнєх димь єсь тамо, і Пєроунь іє нашь, і зєміє.

Сє бо Птиця Матр-Сва спієвашєть о днє тиє і ждєхомь она на часє сиє, яковє врщатєсє імать Коли Свражьє до ни, і часє тиє за свє ідошуть до ни. Рчєхомь Матр-Свє, якождє бєндєхомь брантєтє зємь нашіу лєпіє вєнди, яквє ідьша до западь Сурє і тамо прєдє врзє зємє раяшуть і хибєніу віру імуть, одєржєтєсє на ніє.

Боровинь бо рєчє, яко єсь силєнь, а людь та віру імяшєть о словєси тиа. І нєсьми глупє, нє ізумлєні, а вієрєтє нє імохмь, дотє узрєтє, єщиє вєндє врєнтєтєсє до зємь нашієх о ступи дрєвліє, а глєндєтє єщьє пощарє іні, яко вє днє уходу одо Пєнтирієчєцє і Сємєрієчє, кільбова одє Сунь отщєцєна од ни.

І та Сьвє-Птиця рєчєшєть, яко Огєнь-Смарь понєстшє до ни і Гьлоу поручєшєть, да тоіє горєнь бєньє, а Бозє коупалітє, а Даждє даждітє.

Сє бо тє зємє бєдьє розврзєни і комоні поглцєна, яко ізвяшуть синовє тиє комонє протщє Бозєм. І то Бозі о ступє овє, і да Суніє даяшуть о сєньдбє ієх. Сє імяхомь соущєтє, а нє за час антєвь. І ти антиріє одєрєзєщь мєчєм многа, лєжєдь погєбєщь домь твєі, якождь домовє в цуждіє нє строяшуть іні.

Сє бо Орє-отєць ідє прєнд ни, а Кіє вєндє за Рущь, і Щєко вєндє плєми свє, а Хорєвь хорви свєа. І Зємьбог радєнць на тоа, яквє сєми внучатіє Бгвє.

 

***

Предречено єсь од старих часів, якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Рускень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл. Огнищ дубових дим єсь там, і Перун є наш, і земля.

Се бо Птиця Матир-Сва співає про дні ті і ждемо їх на часи ці, коли вращатися ймуть Кола Сварожі до нас, і часи ті за Сва¹ ідуть до нас. Речемо Матир-Сві, якож будемо боронити землю нашу ліпше венедів, які пішли до западу Суре і там перед ворогами землю раять і хибну віру імуть, одержимі на неї.

Боровинь бо рече, яко єсь сильний, і люд той віру має до словес тих. А ми не глупі, не ізумлені [*безумці], і вірити не маємо, доки узріємо, що венеди вернуться до земель наших в степи древні. І глядіти ще пощурів [*родичів?] інших, які у дні уходу од П'ятиріччя і Семиріччя, коли було од Сунь² отщецене [*відвернуто] од нас.

І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу³ поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти.

Се бо ті землі були розверзені і комоні поглинені, яко присвятили синове тих комоней в жертву Богам. І то Боги в степу нашому, і да Суні² дають о судьбі⁴ їхній. Се маємо жалкувати, і не за час антів. І ті антирі одержали мечем многих, але ж погубили дім твій, якож домове ніхто в чужині не строять іних.

Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий веде за Русь, і Щеко веде племена свої, а Хорев хорви свої. І Земебог радіє на те, які ми внуки Божі.

_____

¹ Гнатюки визначили частку "свє" як "(Матир) Сва".

² В обох варіантах Гнатюки (Лозко тільки у другому) ставлять "дасуни" – вороже плем'я (див. ще д.4г – "дасуво", д.13 – "асуне").

³ На цій дошці Семаргл пишеться окремо. При такому роз’єднанні напрошується висновок: Се Мари Голова. Тобто Мати-Птиця, як вечірня Зоря, має від Богів принести Головню. В церковному календарі є свято Усікновення Глави Івана Предтечі в кінці літа, коли Сонце втрачає можливість запліднення. Ця усікнена Голова, за христосівською вірою, закопується в землю, тобто Мару, або відправляється в хату (аналог могили) до Комина (свято 1 вересня), де це вогнище горить наче в утробі Матері. Є два церковних свята знаходження Голови 24 лютого (1-е і 2-е) і 25 травня (3-е), що припадають на календарні сонячні дні. Цікавим може бути і Гел, який нагадує грецього Бога Сонця Геліуса. Посланцем Сонця Гела може бути ангел (др.-грец. ἄγγελος, ангелос – "вістник, посланець"). Окрім тотожної до імені "голови" маємо слово "голос", "глас", що також пов'язується з сонячним Богом, як і слово "орати" – кричати, де язик як полум'я Сонця.

⁴ У Яценка і Лозко – "сівбі", у Гнатюків – "заслугам".

 

 

Дошка 36б

 

Одєідє Хорєвь і Щєх од инє а сєхомь до Карпаньстє горіа, і тамо бяхомь іні градє творяє а міну імяхомь со плємєни ініа, і богєнствє імяхомь вєлко. Сє бо врзі налєзєшє на ни, і то тєчахомь до Кієграду а до Голунє, і тахомь осєлєшєтєсє, огнє свєа палющє до Сврзє, а жьртви твряцє, благодарчєтє Бзємь, і таковє о ни.

І сє Киє умєрє за трідєсєнтє ляти владишєтє ни. І по сємє бяшь син Лєбєдянь, іжь сє рєчє Славєрє, і тоіє жівє двадєнсєтє ляти. А по тє бясть Вєрєн зь Влікоградіє – такожьдє двадєнсєтє. І томоу Сєрєжєнь – дєсєнтє і остєлє. Одєржяху онє вітєнзєстви о врзєх.

І тьми ліхи нієстша осинь. І сє грєндєшєть на нє інами, і то годє прієдьша до ступєн нашієх, зли твряй. І сє доблє дєнбу імать праоцє нашіа прятісє о жідьбоу. Сє бо сєхомь слвєнє, якождє слвіхомь Бозє, і сє ми – о Бзєх внучє і Сьвра нашіє, а Дажбо. І такожіє трпієхомь о злєа поєдждіє, силу імяхомь влку о тє, і браньєхомьсє вліцє одє натєнчєнє годіє бързіє о дьєсєнсєть лятє.

І ту ілмрі ни подржашіуть, і таквє імяхомь вєнтєзства о врзє. Сє бо тиє дєсєнтє рєхи імаі, і тиє вліціє бєньдє, прящєтліє і воє хорбєрє. Осє на нє налієзєтє по час і хріа творяє. І нємо іє бранє ініу, якождє мєчє хряждєньстє, омєнієни од овні і овчє. І та о Твастєру утвріє во Сврзіє само.

 

***

Одійшли Хорев і Щех од інших і сіли до Карпенських гір, і там були інші гради творили і обмін мали з племенами іншими, і багатства мали великі. Се бо вороги налізли на нас, і тому течемо до Києграда і до Голуні, і там оселилися, вогні свої палячи до Сварги, і жертви творячи, благодарили Богам, і такі за нас.

І се Кий умре за третім десятком літ владичництва нами. І по сьому був син Лебедян, іже се речився Славер, і той живе двадцять літ. А по тому був Верен з Великограддя – також двадцять. І по тому Сережень – десять і остальні. Одержали вони витяженства над ворогами.

І тьму [*багато] лиха несла осінь. І се грянуть на нас інші, і то годь прийшла до степів наших, зло творячи. І се доблесну добу мали праотці наші прятися за житьбу. Се бо ми славени, якож славимо Богів, і се ми – Богів внуки і Сварога нашого, і Дажбога. І також терпимо від злих наїздів, силу маючи велику на те, і боремося сильно од набігів годі борзої о десяти літ.

І тут ілмри нас піддержали, і так маємо витяжества над ворогами. Се бо тії десять князів¹ мали, і ті великі були, бойові і воїни хоробрі. Оце на нас налізли по часі і зло(?) творили. І не маємо зброї іншої, якож мечі фрязькі, обміняні од овнів та овець. А ті Твастеру утворює во Сварзі само.

_____

¹ Яценко і Гнатюки перекладають "рєхи" як "князі" (можливо, від лат. rego, «правити»), у Лозко – "роки". Обидва варіанти вписуються в контекст.

 

 

Дошка 37а

 

Сє бієть кридлєма Матр-Сва Птиця, якождє врмановіє ідяшуть на нє. І тє розє до чєль даяшуть і, таквє тєцоутшє, налієзоуть на нє. А сє тєчє туга влка о краіє нашіє, яко димовє ступніє повждєняхутєсє до Сврзє, такождє Жалє плачєтьсє о ни. І клічєть Матр-Сва до Вшнієго, яквьє даял єсє єіє Огєнь до огніци нашіє. І тєі прєбєндєть о помощє. І сє моцє вржєшєть на врзіє.

І сє Гєматьрєх уступісє а годє сєн усієдєшє на Каліцю Малоу і тєчє до брєзі мршті, і такьвє зємє одєржашать до Донє. І по тоу Дону-рієціє ієсє Калка Вліка, іє кромь мєзждє ни і прєнчая плєми. І тамо годє сє біє чєтвари сєнт ляти о свє врзєх.

І тому яхомь сє ми зємє нашіу і раяхомь клоуднє зємє і єланштєма трзєхомь о мєни скутє, скєрі і туцє о србрєни і златвєни коли, і пітво і ядє вє скєра. І жіводьба нашіа бєндєтє о тє поріє клудна і мірніа. І сє годє налієзє на ни єщєжьє, і бястє пря дєсєнтє лієти, і сє удржієхомь зємє нашіє. Такожьдє імяхомь брантєсє од врзєх, якь ідяшуть о трє концє святи, окудє святи ідоуть до ни. І тоі свято: пєрвєно – Колядь, і друзє – Ярь, і Красніа Гурє, і Овсієна Вліка і Мала. Ідяшуть тіє святи, якожьдє мужь ідяшєть о градоу до сєли огнєщєньсті. І кієм зємє мірє грєндєть од ни до ініа і од ініа до ни.

 

***

Се б'є крилами Матир-Сва Птиця, якож верманове¹ йдуть на нас. І ті роги на чоло натягають і, так текучи, налізли на нас. А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля плачеться за нас. І кличеть Матир-Сва до Вишнього, який дав оце їй Огень до огниці нашої. І Той прибув з поміччю. І се міць вержить на ворогів.

І се Гематьріх (Германаріх?) уступив, і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону. І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь між нами і прочими племенами. І там годь билася чотири сотні літ зі своїми ворогами.

І тому зайняли се ми землю нашу і раємо спокійно землю і [з] еланами торгували для обміну скотини, шкіри і туку на срібні і золоті коли [*монети]², і питво, і їжу в шкурах³. І животьба наша була о тій порі спокійна і мирне. І се годь налізе на нас ще, і була пря десять літ, і се удержали землю нашу. Також маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох кінців світу, окуда свята ідуть до нас. І ті свята: первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала. Ідуть ті свята, якож муж іде із града до села огнищанського. І тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.

_____

¹ Яценко переклав "браманове", Лозко – залишає як є, бо слово неясне: вірмени чи германці, надаючи перевагу останнім, бо далі йдеться про германського правителя, у Гнатюків – "германці". "Верман" – досить поширене прізвище серед людей германського походження.

² Пояснення Гнатюків, у інших – "кільця".

³ Гнатюки перекладають "вє скєра" як "всяку", Яценко і Лозко – "Була шкіра…". Можливо, що мається на увазі перевезення монет, питва і їжі в шкурах, як більш легкої тари, аніж глеки.

 

 

Дошка 37б

 

Тєцєтє, братіє нашіє, плємєно о плємєно, роді о роді і биієтєсє о сєбіє на зєміє нашіє, яква налєждє ни і ніколіждє інамо. Сє бо сьмє, русічє, славєцє Бзє нашіа спієви нашіє і плєнси, і іграща, а позоріштіа о славоу ієх.

Сє бо сєхомь на зєміє і яхомь прстє до ранє своа а тлцєм до ньє, абихомь по смртє сємь стах прєди Мар-Моріа і рієкла бях: "Нє імамь вєнєтє тоєгу, яко ієсє плнієн зєміє, і нє могощу ієго одієлєтє одє ніє". І Бзє бящі тамо да рієчуть о тє: "Си єсє русішть а прєбоудєші тоємь, яко ял єсє зєміє до ранє сва і нєсєшєшє ю до Навіа".

О тє часє, по Киа, кнієзє ізбрящутшє многіа вутцє. І кнєзіа осєбіє і всьякиє, яковє тиє по кнєзждєніє у Вєчє рєчєні прості мужі. І тако стаяшє зємє раяшутє. І сєбьто кнєзіє бєндєтє орчєни дбатє людьє, а хлябі одржєтє і ядь, і всєнку пожітє одо людє сва. Днєсє імяхомь ініа: і кнєзіє полюдє бряшуть, і о сині владьбу дяшуть – од оцє до синє а ажьдє до правнуча.

 

***

Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.

Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави".

В ті часи, по Кию, князями ізбирали многих отців. І князі осібні і всякі, які ті по князюванні на Вічі речені простими мужами. І так ставали землю раяти. І себто князі бо оречені [*наставлені] дбати людей, і хляби одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Днесь маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу дають – од отця до сина і аж до правнука.

 

 

Дошка 38а

 

(Пісано сє рукоу)

І пакі бѣ вьліко студовєніє. Родічі бо сє праша о владіщі, а мнозі рѣкша: "Нє йдємо до Роду, іяко нѣсть оуспокоєнія огніщаномъ, а будємє лѣпшє самі в лѣсі нєбо жє горѣхъ търловаті". Сє тиімі словєси родічі бѣша одътърчєна а вєліцѣ сєрдітіся а лютоваті воліша.

Сє Бгъ Сваръгь, наказующі, вєліко смятѣніє горѣмъ удба. А і словєнстіі вноцѣ пробоудіща вєліцѣм громом а зємлє дръжаніємь. А сє слишіті: комоніє горѣ вопіяшєті, страсѣмъ обуятіся, а слєкпшєшєса а ідоша вон сєліє, а овни нєхаша. А воутріє відєша домові розтърчєна: єдєнъ горѣ, ін жє долу, а ін во дірѣ вьликой зємьской. Ані слѣду нєхаті іно нє бисть.

Биша тиі славіщі вєліцѣ скудний, а жівоти кърміті ніцѣм нє імоша. І рѣкша Ірѣй-отці: "Вєді ни вонъ". І рєклъ Ірѣй: "Сє аз єсмь на ви со сині моя". Рєкоша єму тая: "Подлєгнємє". А ідоша со Кій, Щєкъ і Хоравъ, трі сині Ірѣова, іну зємь глядаті. А с тиіго поча род славѣнь аж до днєсь.

Якожє відѣті нє да Бгъдаждь будоущіая смртним. Такъ да възхвалімо прємоудростє Ю а старая взпомнимо, а та о вѣми рєчємо. Прєдѣ бя родъ слвєнъ у горіѣхъ вєліцѣ висоцѣхъ. Тамо зємлє раті а дба овна і овча хранті, поасіті въ трєвіѣхъ. Єдінѣ ста, іжє людіє пробудітіся, а комоніє под облаци страху вопіяшєті. Слиша, а тиі страхомъ объятліі, убрєжєтіся, бояшєті, нє можаху ся. Бя по сія мор а глд вєлік.

А ізшєд ізъ края іньска прєд очі, ідуща камо зрящєті. Шєдша мімо зємє Фарсійсті а ідша далєцѣ, яко нєдбана овцѣмъ зємє ѣ тая. Ідша горѣма і відѣша к(а)мєніє, а тия просъ нє сѣятє – такожє мімо ідша. А зряті ступі квѣтна а злєная. Тамо сташа лѣта два, а по німъ мімо ідша понѣякъ жє хісніци поокаша.

Мімо ідѣ Каялѣ, ідє ду Нѣпрѣ, яко тий вскѣй прѣ гранічіті іма, а ворозі злия прєткновѣніє бя. На тий Нѣпрѣ іматі іма усѣдітіся родъ слвєнъ. А тий бя огніщані, якожє іма кійждий діроу зємну а огніщє.

Сварогу слвіті а Дажьбгу, кій жє суть во Сврзѣ прчстѣй, Пєруну а Стрібгу, яковий громи а бліски пвєлѣваяй. І Стрібгь вѣтріє яріті на зємь ся імє. І тиімь Ладобгъ, іжє праві лади родовстіі а благсті всячєстіі, і Купалбг, яковий до Митніщі правіті імѣ а всячєская омовєнія, а Яръбгь, іжє праві яри квѣтна а Русалій, Водніщі, а Лѣсіщі, а Домовіщі. А Сварог тиімі праві.

Всякъ ръдъ іма Щури а Пращури, яковій суть прєд вѣци умрєті яша. Тиімъ Бгъмъ почітанія ймєтє даті а одъ ні радощі міємє. І поставі пєрвѣє родъ слвєнъ млбіщє во грду інді Кііву, єжє рєчєнь єсть Кіів. А в колѣ єму сѣліті імє ся. А в лѣсѣх дубъвихъ Лѣсіщі во вѣтвієхъ колісатіся зачаша, а брадіє хмєлємь утчна, і власи въ травієхъ – тиі суть лісти зєлєна а мокошани, якожє въ подѣхъ спий, того до бради затичєна.

Імай дѣліаті, да нє рєчє, якожє нє можай, а пущє да нє рєчє, яко нє імѣ вѣру. Со тщанієм потщімся на довлѣі учаіа, іакова рѣчємо сіцє а сіцє, абихомѣ сьми нє забивалі, а тако діялі, а тоє діліаніє єжєдєнно єсь, а тє сьми болярі, якожє іні прості огніщані сьми.

 

***

(Писано се рукою).

І знову було велике студовіння. Родичі бо се воювали за волості, і многі рекли: "Не йдемо до Роду, яко нема успокоєння огнищанам, і будемо ліпше самі в лісі або ж [в] горах тирлувати". Се тими словами родичі були відторчені і вельми сердитися і лютувати воліли.

Се Бог Сварог, наказуючи, велике сум'яття горам удбав. А словени вночі пробудилися великим громом і землі дрижанням. І се слихали: комоні угорі вопили, страхом обуялися, і зібрались і пішли вон [з] села, і овни лишили. А воутріє виділи дома розтирчені: одна вгорі, інша же долу, а інші в дірі великій земній. Ані сліду ніякого іншого не було.

Стали ті славичі вельми скудними, і животи кормити нічим не імали. І рекли Ірію-отцю: "Веди нас вон". І рек Ірій: "Се я є на вас із синами своїми". І рекли йому ті: "Подлегнемо". І йшли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід славінь аж до днесь.

Якож видіти не дав Богдаждь будучину смертним. Так да возхвалимо премудрість Його і старе вспомнимо, і те що відаємо речемо. Пред був рід славен у горах вельми високих. Тамо землю орали і дбали овнів і овці хранили, пасли в травах. Один раз, іже люди пробудилися, а комоні під облаки [од] страху воплять. Слиша, і ті страхом обійняті, уберегтися, боячись, не могли ся. Був по цьому мор і голод великий.

І ізійшли із краю Інського¹ перед очі, ідучи куди зріли. Ішли мимо землі Фарсійської¹ і пішли далі, яко недбана овцям земля є тая. Пішли горами і виділи каміння, і ті проса не сіяли – також мимо пройшли. І зримо степи квітучі і зелені. Там стояли літа два, а по нім мимо пішли, поніяк же хижаки показалися.

Мимо ідя Каяли, прийшли до Ніпрі [*Дніпра], яко той всякій прі граничити має, а ворогам злим предкновінням бути. На тому Ніпрі мав усидітися рід славен. А ті були огнищанами, якож мав кожний діру земну [*землянку] й огнище.

Сварогу славити і Дажьбогу, які же суть у Сварзі пречистій, Перуну і Стрибогу, які громами і блисками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю ся іме. І тим Ладобог, іже править лади родинні і благості всякі, і Купалбог, який до Митниці² правити має і всячеське омовіння, і Ярбогу, іже править ярим квітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами, і Домовичами. А Сварог тими править.

Всяк рід мав Щурів і Пращурів, якові суть пред віками умерти мали. Тим Богам почитання маємо дати і од них радощі маємо. І поставив перше рід славен молебище во граді інде Києву³, єже речен єсть Київ. І в колі його селити мали ся. А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені і мокошани⁴, якож в подах сплять⁵, того до бради затичена.

Маємо⁶ діяти, да не ректи, якож не можемо, а пуще да не рече, яко не маємо віру. Із старанням потрудимося на доблесну учту, яко речемо тут і так, аби ми не забували, і так діяли, і то діяння єжеденно єсь, і те єсь [для] боляр, якож і для простих огнищан єсьм.

_____

¹ Деякі перекладачі пояснюють, що мова йде про вихід з Індії через Персію (див. Яценко), насправді – про "інший" край (пор. на д.20: "од iньскє отрєщєтє" – "від інших відривали"). Про Фарсійську землю див. словник ВК.

² В оригіналі "Митніщі". Напевне, це свято осіннього рівнодення, коли починає правити наступний прояв Сонця. Див. словник ВК – Митниці.

³ За Лозко: "десь в граді Києві". Напевне, мова йде про якийсь об'єкт пов'язаний з назвою "кий", наприклад: переправи чи пристані (Кий-перевізник); огорожа з київ; місця, де знаходиться символ влади – кий, тобто стольний град; навіть той же хрест-щогла, якщо розглядати трьох братів засновників Києва, то Хорив – корма човна, Щек – ніс, а Кий – щогла. А від цього об'єкту-Кия град отримав назву Київ.

⁴ Гнатюки перекладають, як "водорість", Лозко – "Мокоша їм", Яценко "мокошан" вважає різновидом лісовиків.

⁵ У Лозко – "зісподу".

⁶ Лозко: текст цього вірша виявлено і вперше перекладено (за публікацією М. Скрипника, т.5, с.32).

 

 

Дошка 38б

 

Даждьбогъ на струзѣ своємъ бяшєть въ Сварзѣ прємоудрѣй, якова єстє синя. А струг отий сіяшєть а срящєто, яко злато Огнєбогом роспалєн єсть. Того доуханіє – жівоть єстє вскія тварє а прібьжіщіє.

Вск муж благо Тьгъ відѣтє можашє то, аніжє зъло. Кій Богомо нє доба, тоі і прєбудє, яко слѣпо, да нє імєшє съ Нимі частє, яко жє всяко до злиі ідучо, со Они до кънцє прєбудєть.

 

***

Даждьбог на струзі¹ своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. А струг той сяє і виглядає, яко злато, Огнебогом розпалене єсть.² Того дихання – живот єсть всякій тварі і прибіжище.

Всяк муж благо Того відати може то, аніж зло. Який Богом не сподоблений, той і пребуде, яко сліпий, да не матиме з Ним частки, яко же всяк, до злого ідучи, з Ним до кінця пребуде.

_____

¹ Струг – плоскодонне вітрильно-гребне судно 11-12 ст. За розмірами проміжне між човном і лодією. Вміщувало до 10-12 людей.

² Лозко пояснювала, що струг-човен – це, можливо, погребальна кощуна, оскільки покійного спалювали, уклавши на човен. Тобто виходить, що не сам Дажбог (покійний замінює його) сяє, а його струг. З човном, як правило, ототожнюється Місяць-Хорс. У ВК складно визначити дії Хорса. Тому може виникати плутанина між функціями Дажбога і Хорса. За індуською аналогією, Крішна виступає візничим в Арджуни, тобто Місяць (човен або повозка та його керманич) перевозить Дажбога-Сонце.

 

 

Дошка 38б (уривки)

 

... нашє Працє шєдшє до зємє суховастє, набдє вящєнь і тако сємєхом інда а нє імяшєм крає того на зємѣ нашє. І крєщєна Русє єсь тако днє...

… ящіхом іста ієгун... жєнцє... … Єіжяхом об она...

… рьєм бо нєубва рцала тсва трєпєтє обо вєнци чуж...

… яко бяхом ста ос... мяхом а дєк а... …єхом пря... …одь...

… Нєпря бо плємєни соутє руштє...

... а костобъцє русколанє тъвряй…

... тако бл... … бяхом ста осє а битє хр...... ямо а ніко... ьв...

… Мор-Мари нєсми частє іматє, да бящємо отщєпєні од роду нашєго, а будє го гнусєтє всім борусом...

 

***

... наші Праотці пішли до землі сухої, надибали вящень і так посіяли інде і не маємо краю того на землі нашій. І крещена Русь єсь тако дня...

… візьмемо істину гунів (не читається)

... (Біля) Непря [*Дніпра] племена суть руські...

… і костобці руськолань творили...

… тако……будемо оце і бути… (не читається)

Мор-Мари не сміємо частки мати, да будемо одщеплені од роду нашого, і буде те гнусити всім борусам...

Застарiлi слова (або iх основа), що залишенi без перекладу

 

А

агнці – ягнята

Б

біже – побігли

боїщах – боях

болонь – поле, низина

боляр(ин) – боярин, бояри

борзо – швидко

бренний – тлінний

брення – бруд

В

валка – битва, війна, боротьба

вержена – пролита (кров)

вержених – здійнятих

вержеся, вержуться, вергти – нападати, кидати

весь – село

вздунувши – здійнявшись

видіти – бачити

витяж, витяженство – перемога

витяже – перемагає

віда – знання

відати – знати

відаючи – знаючи

відторчені – відокремлені

вік – століття

вістить – повідомляє

вітки – гілки

вічен – вічний

власть – влада

влече – манить

внезапно –раптово

вніміть – дослухайтеся, зрозумійте

водчі – провідники

волча – вовча

вольба – воля

вон – геть

вопіють – кричать

вопрошають – питають