Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитування бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитування на надання кредитів з бюджету і повернення кредитів до бюджету.

У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

-- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

-- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

-- функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

 

14. Принципи, форми та методи бюджетного фінансування

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники бюджетних установ, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;

3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Відомо два методи фінансування з бюджету:

— відкриття кредитів;

— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебувають на бюджеті;

2) видатковий розпис для фінансування суб’єктів господарської діяльності;

3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

Сутність другого методу фінансування полягає в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів є затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету.

 

15. Причини та соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економі­ці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці.

Причинами виникнення дефіциту є:

- спад виробництва, зниження ефектив­ності функціонування окремих галузей;

- несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення;

- великі воєнні витрати;

- інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконані бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом — нестача коштів бюджету в результаті незбігу термінів надходження доходів і здійснення видатків.

У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

 

16. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація

Розкриваючи зміст фінансування бюджету як групу фінансових операцій, пов'язаних з покриттям дефіциту бюджету, ми охарактеризували це економічне явище, зосереджуючи увагу на його класифікації за двома ознаками: типом кредитора, що характеризує категорію кредитора або власника боргового зобов'язання; типом боргового зобов'язання, що характеризує вид фінансового інструмента запозичення коштів.

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні джерела — це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання передбачає, що фінансові зобов'язання держави включають такі види.' облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довго-, середньо- і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

Такі ознаки безпосередньо стосуються класифікації джерел фінансування бюджетного дефіциту як виду фінансових ресурсів. Ці джерела класифікують за способом залучення, за характером впливу на інфляційні процеси і за рівнем управління.

Так, за способом залучення джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійні джерела пов'язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжуються емісією грошей. Неемісійні джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.

За характером впливу на інфляційні процеси джерела фінансування дефіциту бюджету бувають інфляційні і неінфляційні. Інфляційним джерелом виступає монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, а також завдяки додатковій емісії грошей.

За рівнями управління розрізняють центральні і місцеві джерела фінансування бюджетного дефіциту. Центральні джерела — це емісійні і неемісійні джерела, які використовуються урядом для покриття дефіциту державного бюджету. Місцевими вважаються неемісійні джерела, які використовуються органами місцевого самоврядування для фінансування дефіцитів місцевих бюджетів. Як правило, до останніх належать внутрішні місцеві запозичення, кредити комерційних банків, вільні залишки коштів місцевих бюджетів тощо.

17. Методи боротьби та шляхи скорочення бюджетного дефіциту

Вітчизняне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

— удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу, своєчасне внесення необхідних змін у закони та нормативні акти, які б забезпечили якісне збалансування бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу;

— пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету, створення платникам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності, збільшення об'єктів оподаткування;

— недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

— недопущення дефіциту місцевих бюджетів

— ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про державний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

— заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансував ня дефіциту;

— здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

— заборону використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

— тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду у разі недоотримання бюджетних надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (окрім захищених статей)

18. Бюджетний устрій і бюджетна система

Бюджетна система — це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території певної країни згідно з її бюджетним устроєм.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура і взаємозв'язок між бюджетами, які він об'єднує, у процесі забезпечення виконання єдиної загальнодержавної фінансово-бюджетної політики.

Бюджетний устрій країни визначається її державним устроєм. В унітарних державах бюджетна система складається з двох рівнів: державного та місцевих бюджетів. У федеративних державах бюджетна система складається з трьох рівнів: федерального бюджету, бюджету членів федерації та місцевих бюджетів.

В основу формування бюджетної системи покладено:

- визначення видів бюджетів;

- установлення принципів побудови бюджетної системи;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

На сьогодні бюджетна система Україні регулюється Бюджетним кодексом України і складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Відповідно до Бюджетного кодексу України побудова бюджетної системи ґрунтується на наступних принципах:

1. Принцип єдності бюджетної системи України полягає в тому, що в країні діють єдина правова база, єдина грошова система, єдине регулювання бюджетних відносин, єдина бюджетна класифікація, єдиний порядок виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.

2. Принцип збалансованості передбачає, що повноваження на здійснення видатків бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний період.

3. Принцип самостійності передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними..

4. Принцип повноти - до складу бюджетів входять усі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

5. Принцип обґрунтованості забезпечує формування бюджету на реалістичних макроекономічних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат з бюджету, що здійснюється відповідно до затверджених методик і правил.

6. Принцип ефективності зумовлює те, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути до досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

7. Принцип субсидіарності означає, що розподіл видів доходів між державним бюджетом і місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Тобто місцевим органам влади делеговані повноваження держави утримувати за рахунок коштів відповідних бюджетів заклади освіти і соціальної допомоги для сиріт та інвалідів, лікарняні та культурно-видовищні заклади.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів полягає в тому, що бюджетні кошти використовують тільки на ті цілі, що визначені бюджетними призначеннями.

9. Принцип справедливості та неупередженості означає, що бюджетна система будується на засадах справедливості та неупередженості розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

10. Принцип публічності та прозорості - Бюджетним кодексом передбачається, що інформація про бюджет повинна бути оприлюднена у засобах масової інформації на всіх стадіях бюджетного процесу.

11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу встановлює те, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. За кожним учасником бюджетного процесу Бюджетним кодексом закріплено його повноваження, введено поняття бюджетного правопорушення та встановлено відповідальність.

 

19. Органи оперативного управління бюджетом

Органи оперативного управління бюджетом включають: органи системи Міністерства фінансів (Міністерство фінансів України; обласні фінуправління і міські фінуправління міста Києва, міські й районні фінансові відділи), Державна фінансова інспекція України, Державне казначейство, Державна податкова служба, Рахункова палата.

Органи системи Міністерства фінансів безпосередньо виконують роботу, пов'язану із складанням відповідного бюджету, і забезпечують його виконання. Державна податкова служба здійснює контроль за дотриманням платниками податків і обов'язкових внесків податкового законодавства, повнотою, правильністю та своєчасністю розрахунків зі всіма ланками бюджетної системи. Державна фінансова інспекція України здійснює контроль за цільовим, раціональним і правильним використанням коштів, виділених як з Державного, так і з місцевих бюджетів.

Державне казначейство організує і здійснює касове виконання Державного бюджету та веде облік його касового виконання, а також готує звітність про хід виконання зведеного бюджету держави.

Рахункова палата України здійснює контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету України, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, за грошовою емісією, за додержанням чинного законодавства в галузі бюджетної політики.

 

20. Міністерство фінансів України, його функції, права в управлінні бюджетом

Основними завданнями, які покладено на Міністерство фінансів є:

а) розробка основних напрямків державної фінансової політики;

б) складання і забезпечення виконання державного бюджету;в) концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки, фінансового забезпечення державних гарантій щодо соціального захисту населення та створення державних фінансових резервів;

г) розробка нових і вдосконалення діючих форм фінансових відносин держави;

д) удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат шляхом широкого використання довготермінових фінансових форм і нормативів.

Відповідно до покладених на Міністерство фінансів завдань, воно виконує наступні основні функції:

1) реалізує державну фінансову політику, бере участь у розробці балансу фінансових ресурсів, платіжного балансу, зведеного валютного плану України з неторгових операцій, а також державних цільових позабюджетних фондів, готує пропозиції щодо їх розмірів і порядку створення і використання; 2) організує роботу, пов’язану із складанням проекту державного бюджету; 3) організує виконання державного бюджету по доходам і видаткам, здійснює фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у державному бюджеті, веде облік касового виконання державного бюджету; 4) забезпечує захист фінансових інтересів держави; 5) здійснює методичне керівництво роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування; 6) складає поквартальний розпис доходів і видатків, 7) здійснює контроль за виконанням державного бюджету. 8) складає звіт про виконання державного бюджету 9) розробляє проект правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів; 10) розробляє пропозиції про вдосконалення податкової політики, спрямованої на зміцнення державних фінансів; 11) здійснює методологічне керівництво роботою державних податкових адміністрацій з питань формування і виконання доходної частини бюджетів, ведення обліку та звітності, вдосконалення податкового законодавства; 12) разом з Національним банком і Мінекономіки здійснює заходи, спрямовані на зміцнення грошового обігу, забезпечення збалансованості грошових доходів громадян та їх витрат; 13) здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвіл на здійснення діяльності щодо випуску і обігу цінних паперів; 14) організує виготовлення цінних паперів і документів суворого обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань; 15) бере участь у роботі керівних органів фондових бірж і здійснює контроль за дотриманням положень статуту та правил фондової біржі; 16) організує роботу щодо формування державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, складає баланси дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, здійснює контроль за використанням, збиранням та переробкою брухту і відходів дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, обліком та збереженням дорогоцінного каміння та дорогоцінних металів на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності; 17) готує пропозиції з фінансових питань, пов’язаних із зміною державної власності, демонополізацією виробництва, розвитком підприємницької діяльності в різних галузях економіки та регіонах; 18) бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики 19) вивчає валютно-фінансові проблеми, пов’язані з міжнародним економічним співробітництвом і вдосконаленням валютно-економічних відносин з іноземними державами. 20) проводить роботу з професійної підготовки та перепідготовки кадрів для фінансової системи, контролює цю роботу на підприємствах, в установах і організаціях, що входять до сфери управління Міністерства.

Для реалізації своїх функцій Міністерству фінансів України надані чинним законодавством України наступні права:

1) одержувати від центральних органів державної виконавчої влади, обласних, Київської міської державної адміністрації матеріали для складання проекту державного бюджету, розробки бюджетних нормативів і здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

2) обмежувати, а в необхідних випадках припиняти фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій при наявності фактів незаконного витрачання ними коштів,

3) надавати з державного бюджету в разі виникнення тимчасових касових розривів позички, які повинні бути погашені в установлені терміни поточного бюджетного року;

4) забороняти або припиняти випуск цінних паперів у разі, коли він здійснюється з порушенням установленого порядку;

5) проводити у Міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах незалежно від форм власності, перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів планів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із зарахуванням, перерахуванням і використанням бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірки;

6) одержувати від установ банків відомості щодо стану поточних бюджетних рахунків підприємств, організацій і установ;

7) накладати на установи банку, зв’язку, інші установи фінансові санкції в разі порушеного встановленого порядку проходження і виконання платіжних доручень по доходах і видатках у розмірі 2% від суми затриманого платежу або перерахування бюджетних коштів за кожний день прострочення.

 

21. Державна казначейська служба України як орган оперативного управління бюджетом

Державна казначейська служба України (далі - Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Казначейство України втілює державну політику з казначейського обслуговування бюджетних коштів та внесення пропозицій щодо її формування.

Повноваженнями Державної казначейської служби України є:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів;

2) управління ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунку;

3) залучення за погодженням із Мінфіном України на поворотній основі коштів єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;

4) відкриття та закриття рахунків поточного бюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;

5) безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, безспірне вилучення коштів із місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України;

6) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення коштів надміру сплачених податків;

7) розподіл коштів між державним бюджетом і Республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, міськими бюджетами міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;

8) проведення взаємних розрахунків між державним бюджетом та Республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, міськими бюджетами міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами;

9) ведення бази даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складання та ведення єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

10) облік бюджетних асигнувань, доведення до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витягу з розпису державного бюджету і змін до нього;

11) реєстрація та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і відображення їх у звітності про виконання бюджету;

12) бухгалтерський облік усіх операцій з виконання державного та місцевих бюджетів;

13) зведення та складання звітності про виконання державного, місцевих і зведених бюджетів та подання звітності органам законодавчої і виконавчої влади в обсязі та строки, визначені бюджетним законодавством. Складання та подання відповідним місцевим фінансовим органам звітності про виконання місцевих бюджетів тощо.

 

22. Державна фінансова інспекція України, її завдання, функції

Держфінінспекція України має такі повноваження:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

- дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;

- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов' язань, ефективним використанням коштів і майна, за станом і достовірністю бухгалтерського обліку й фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальноо-бов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували в періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;

- дотриманням законодавства про державні закупівлі;

- діяльністю суб' єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за:

- виконанням функцій з управління об' єктами державної власності;

- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в розпорядників бюджетних коштів;

- усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 % статутного капіталу;

4) вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

5) здійснює інші повноваження, визначені законодавством¹.

23. Територіальні органи Державної казначейської служби України, головні завдання

Управління Державної казначейської служби України та відділення Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства) є територіальними органами Державної казначейської служби України.

Основним завданням управлінь (відділень) Казначейства є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Управління (відділення) Казначейства відповідно до покладених на них завдань:

1) здійснюють через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів;

2) здійснюють відкриття та закриття рахунків поточного бюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;

3) здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду;

4) здійснюють безспірне вилучення коштів із місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України;

5) здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

6) здійснюють розподіл коштів між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;

7) проводять взаємні розрахунки між державним бюджетом, а також між місцевими бюджетами у встановленому законодавством порядку;

8) ведуть базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складають та ведуть єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

9) ведуть облік бюджетних асигнувань, доводять до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяг із розпису державного бюджету та зміни до нього;

10) здійснюють реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і відображають їх у звітності про виконання бюджету;

11) забезпечують організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності;

12) погоджують призначення на посади та звільнення з посад головних бухгалтерів бюджетних установ;

13) ведуть бухгалтерський облік усіх операцій з виконання державного та місцевих бюджетів;

14) зводять та складають звітність про виконання державного та місцевих бюджетів. Складають та подають відповідним місцевим фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів;

15) здійснюють у межах повноважень контроль за:

веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності;

бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету;

відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету;

16) здійснюють попередження учасників бюджетного процесу про неналежне виконання бюджетного законодавства;

17) зупиняють операції з бюджетними коштами та ініціюють зупинення бюджетних асигнувань у разі вчинення учасником бюджетного процесу порушення бюджетного законодавства;

18) надають консультаційну допомогу учасникам бюджетного процесу з питань, що належать до компетенції управлінь (відділень) Казначейства;

19) здійснюють відповідно до законодавства України управління об'єктами державної власності, що належать до сфери їх управління.

 

24. Місцеві фінансові органи, їхні функції та права

В Україні існує два основних різновиди фінансових органів: фінансові органи місцевого самоврядування і місцеві органи виконавчої влади.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої вертикалі належать:

o фінансові управління і відділи обласних, Київської і Севастопольської міських, районних, районних у місті Київ і державних адміністрацій.

Крім цих фінансових органів, на вищезазначених територіях, а також у районах міст обласного підпорядкування, функціонують:

o місцеві органи Головного управління Державної податкової адміністрації;

o місцеві органи Головного контрольно-ревізійного управління;

o місцеві органи Головного управління Державного казначейства. Ці органи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.

На місцеві фінансові органи покладені завдання, які логічно випливають із самої сутності і функцій місцевих фінансів.

Функції місцевих фінансів

До функцій місцевих фінансів належать:

інструмент перерозподілу ВВП. До місцевих фінансів мобілізується значна частина ВВП. Таким чином місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку держави. Це означає, що поряд із державним регулюванням економічної і соціальної сфер діє їхнє регіональне регулювання;

фіскальна функція. Завдяки фіскальній функції місцеві органи влади забезпечуються фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення їх компетенції. Як бачимо, фіскальна функція притаманна і державі, і регіону. Проте фіскальна функція держави не має обмежень, а межі фіскальної діяльності місцевих органів обмежені державою;

інструмент забезпеченості громадських послуг. Держава і регіони розподіляють між собою завдання та відповідальність за надання громадянам країни громадських послуг;

інструмент забезпеченості економічного зростання. Функціонування фінансової системи є необхідною умовою економічного розвитку як на макро-, так і на мікрорівні;

агентська функція. Вона пов'язана з виконанням повноважень, делегованих центральною владою. У цій сфері - проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду, державної реєстрації тощо.

25. Бюджетне планування як складова частина фінансового, його зміст, принципи і завдання

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

- визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

- обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

- збалансування бюджету.

Принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи. Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципами самостійності і єдності в побудові бюджетної системи.

Другий принцип бюджетного планування — принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні наукові обґрунтування.

26. Методи бюджетного планування

Розрахунки окремих статей доходів і вит