Ідея соціально відповідальної глобалізації та «соціал–глобалістська» альтернатива неоліберальній ідеології у глобальній економіці




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ідея соціально відповідальної глобалізації та «соціал–глобалістська» альтернатива неоліберальній ідеології у глобальній економіці



 

Незважаючи на те, що в засобах масової інформації і навіть у наукових пуб­лікаціях все частіше говорять про «ідеологію антиглобалістів», насправді цілісна ідеологічна система, яка могла б бути визнана усіма представниками конгломе­рату антиглобалістів, на сьогодні відсутня. За умов відносної близькості ідеологіч­них установок розрізнених груп і організацій (наприклад, боротьба з неолібераль­ною версією глобалізації та її суб’єктами) між ними існує досить глибока прірва, подолання якої є малоймовірним. Лише у разі надзвичайної зацікавленості сил, що стоять за цими групами, і певного роду консолідації, могло б відбутися злиття різ­них за генезою та системою пріоритетів організаційних утворень антиглобального спектру до єдиної ідеологічної платформи. Подібна зацікавленість може виникну­ти лише у відповідь на дії репресивного характеру з боку спільних для всіх анти­глобалістів політичних опонентів. Але в даному разі гострої необхідності взаємо­проникнення різних версій антиглобалізму і формування об’єднуючого їх базису не могло б бути поза наявністю узгодженого організаційного механізму.

Для розробки дієвої системи організаційного механізму необхідне існування інституціональної основи – якісно нового, більш складного у порівнянні з попе­редніми організаційними формами соціального суб’єкту, який у подальшому на спільній ідеологічній платформі міг би абсорбувати значну частину раніше існую­чих протесних груп. На такий статус може претендувати лише політична організа­ція міжнародних масштабів діяльності. Донедавна на роль такої організації не бу­ло претендентів. Проте останнім часом на такий статус став претендувати Світо­вий соціальний форум (ССФ). Історія створення ССФ, політичні орієнтири його організаторів і учасників, зміст прийнятих ним документів дозволяють охаракте­ризувати його як соціал-реформістську, помірно соціал-демократичну структуру. Тут, мабуть, найбільш адекватним є запропоноване Миколою Косолаповим понят­тя «соціал-глобалізм».

У випадку подальшого розвитку ССФ у більш виражений і організований суб’єкт міжнародної політики, соціал-глобалізм, ставши системоутворюючою для ССФ ідейно-політичною доктриною, буде підштовхувати останнього до еволюці­онування до все більш складних і внутрішньо менш суперечливих форм. Фактич­но йдеться про можливість утворення цілісної соціал-глобальної ідеології, носіями якої можуть стати громадські рухи, що беруть участь у ССФ.

У появі реально діючого інституту у вигляді хоча б ССФ не можуть бути незацікавлені ті сили, що стоять за антиглобальними рухами, а саме – сегменти національних, а можливо, і транснаціональних політичних еліт, які з тих чи інших причин не задоволені протіканням процесів глобальних трансформацій. Адже часто задля тестування суспільного сприйняття власних потенційних стратегічних дій вони вдаються до їх початкової «обкатки» у середовищі антиглобальних рухів.

Для актуалізації власних позицій державні і недержавні утворення можуть ефективно використовувати саме виступи останніх, дії яких активно висвітлю­ються у засобах масової інформації та стають предметом серйозних громадсько-політичних дискусій. Чим більше уваги звернуть на себе виступи і гасла антигло­балістів, чим у більш експресивних формах вони будуть відбуватися, тим обґрун­тованими будуть підстави у зацікавлених еліт використовувати їх для тиску на найвпливовіших суб’єктів глобалізації задля можливого корегування нинішньої неоліберальної моделі розвитку економіки. Зокрема, є непрямі докази того, що масові виступи антиглобалістів у 1999 році у Сіетлі, коли їм вдалося зірвати сесію СОТ, проходили не без підтримки напівофіційних кіл ряду держав-учасниць са­міту, що були невдоволені позицією США з приводу вирішення деяких фінансо­вих питань. Окрім цього, як і будь-який значущий фактор політичного життя, антиглобальний рух активно використовується учасниками глобальної конкурент­ної боротьби. Ця експлуатація часто має прихований характер і саме тому про її результати можна дізнатися тільки через певний проміжок часу, коли наочними стають її результати. Так, наприклад, легко уявити, як одна з фундаментальних ініціатив альтерглобалізму – введення податку Тобіна використовується як інстру­мент глобального протистояння між міжнародними фінансовими спекулянтами і сучасними високотехнологічними корпораціями.

Знайшовши таких гравців, суспільні рухи конкурують за можливість стати інструментом здійснення їх заповітних ідеалів. Згідно з цим правилом, антигло­бальний рух сам активно розшукує спонсорів – і коли останні знаходяться, вони, звісно, починають здійснювати вплив на розвиток цього руху, пристосовуючи його дії до власних потреб та стратегічних цілей. Враховуючи певну строкатість антиглобального руху, спектр структур, які його фінансують є досить широким. До основних категорій прямих спонсорів варто віднести:

– пов’язані з наркопартизанами лівацькі угруповання Латинської Америки (в першу чергу, Колумбії);

– ісламські (переважно, арабські) благодійні фонди;

– уряди країн-периферії (як правило, вони надають не стільки пряме фінан­сування, скільки організаційну підтримку в проведенні форумів антиглобального спрямування);

– великі ТНК, які вирішують за допомогою антиглобалістів власні проблеми макроекономічного характеру.

Діяльність ССФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні орга­нізації є якісно новим етапом політико-ідеологічних процесів всередині антигло­бального руху. Квінтесенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку най­більш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху. Мета такої боротьби – політичне домінування у всьому русі, витіснення з да­ної політичної ніші своїх безпосередніх сусідів, а отже, і збільшення впливу на громадську свідомість тієї помірної та пом’якшеної версії ідеології антиглобаліз­му, носіями якої є АТТАК, ССФ та організації, які входять до його структури. Історія знає багато прикладів ідеологічного протистояння між близькими, але не тотожними за своїм ідейно-політичним характером угрупованнями всередині цілі­сного політичного феномену. Проте майже завжди таке внутрішнє суперництво було контрпродуктивним для досягнення спільних цілей.

У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свід­чать про те, що:

– антиглобальний рух як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганізації;

– антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні;

– антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху;

– ті групи антиглобалістів, які на сьогодні є достатнім чином організаційно оформленими, в ідеологічному плані тяжіють до вже відомих політичних течій;

– антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора – Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.

Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «багато­полярністю антиглобалізму» приховується найголовніша його проблема – відсут­ність чітко зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидним є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. А ось формулювання того, чого вони бажають досягти, як вони планують перебудувати світ, – відсутнє. І не тому, що вони цього не бажають, а тому, що вони не можуть це зробити. У кожної групи антиглобалістів є власний об’єкт боротьби. Діапазон цих об’єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя. Так участь у протестній акції вже вважається самодостатнім по­літичним актом, а участь у колективній міжнародній акції – тим більше.

Програма альтерглобалізму є розпорошеною між різноманітними організо­ваними і неорганізованими рухами, вона є безсистемною і не має чітко сформова­них цілей, засобів реалізації і поки що не може претендувати на абсолютну без­апеляційність і універсальність. До того ж слід визнати, що свідомість антиглоба­лістів істотно артикулюється, коли глобалізація не просто відкидається в цілому, а відбувається пошук або альтернативи цьому процесу, або варіанта, який є альтер­нативним панівній моделі глобалізації. На сьогодні протесна свідомість у власно­му артикульованому вигляді перебуває у пошуку і альтернативи глобалізації, і «іншої глобалізації», що є рівнозначним і провокує якісні трансформації світової системи.

Таким чином, протесна свідомість взагалі, увесь спектр критики глобалі­зації народжуються в умовах так званої глобальної кризи, яка має два виміри: криза в еволюції людства і криза глобалізаційних механізмів та структур як необхідного компонента даної еволюції. Перший вимір кризи є збоєм універ­сальної еволюції, який проявляється вичерпанням соціальної стадії цієї еволю­ції і, відповідно, – необхідністю реконструкції соціальної, біологічної і небіоло­гічної її відгалужень. Друга криза глобалізації як такої, а не тільки її неолібе­рального варіанта, означає перехід цього процесу з фази розвитку екстенсивно­го і стихійного до фази, де глобалізація стає інтенсивним, керованим процесом, що відбувається знизу; затримка під час зміни фаз цього процесу характеризу­ється відкатом глобалізації, але не її фінальністю. Виходи з кризи можна уявити у вигляді зміни відносно примітивних сучасних форм глобалізації на нові – органі­зовані і соціально орієнтовані. Саме цю мету переслідує процес ймовірної реінсти­туціоналізації світової системи.


ТЕМА 7





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.004 с.)