Тема 2.8. Економіка Карпатського регіону.

Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області). Місце району в економіці країни. Економічна оцінка природно-ресурсного і виробничого потенціалу. Населення, тру­доресурсний потенціал та проблеми його зайнятості і ефективного ви­користання. Характеристика галузевої і територіальної структури гос­подарства. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району. Економічні зв'язки. Проблеми і перс­пективи розвитку і розміщення продуктивних сил району (економічні, демографічні, екологічні).

 

Тема 2.9. Економіка Причорноморського регіону.

Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська об­ласті, Автономна республіка Крим, м. Севастополь). Місце району в економіці країни. Економічна оцінка природно-ресурсного і виробни­чого потенціалу. Населення, трудоресурсний потенціал та проблеми його зайнятості і ефективного використання. Характеристика галузевої і територіальної структури господарства. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району. Еко­номічні зв'язки. Проблеми і перспективи розвитку і розміщення продук­тивних сил району (економічні, демографічні, екологічні).

Тема 2.10. Міжнародні економічні зв’язки та її інтеграція в Європейські та інші світові структури.

Міжнародний поділ праці. Місце України у світовому територіаль­ному поділі праці. Об'єктивні передумови розширення зовнішньоеко­номічних зв'язків, що випливають з необхідності поглиблення міжна­родного поділу праці, інтересів зміцнення незалежності України. Зов­нішньоекономічні зв'язки як один з найважливіших засобів економії суспільної праці. Основні форми зовнішньоекономічних зв'язків. Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку та зовнішньоекономічних зв’язків України. Процес інтеграції України до світової економіки. Пріоритетність інтеграції України в Євросоюз.

 

Тема 2.11. Експортний потенціал України, та її геоекономічні переваги у міжнародному поділу праці.

Зов­нішня торгівля: структура, тенденції розвитку в цілому та по окремих групах країн. Зовнішньоекономічний баланс України. Територіальна і товарна структура експорту та імпорту. Покращання структури торгів­лі. Встановлення прямих зв'язків підприємств України з промисловими і комерційними фірмами зарубіжних країн. Створення спільних під­приємств і міжнародних об'єднань з участю українських та іноземних організацій, фірм, управлінь. Проблеми іноземного інвестування і створення вільних економічних зон в Україні.

Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України. експортний потенціал та рівні реалізації конкурентних переваг Української економіки. Транзитний потенціал України і його використання.

 

Тлумачний словник

Агломерація міських поселень — зосередження функціонально взаємопов'язаних міських поселень, ядром яких є значене місто, що швидко зростає. Розглядається як локальна система вищого рівня, яка відзначається зближенням і навіть територіальним зрощуванням поселень, що мають стійкі й інтенсивні виробничі, трудові, транспортні та культурно-побутові зв'язки. Термін «агломерація» широко використовують при вивченні процесів урбанізації та розміщення продуктивних сил. За своєю структурою агломерації бувають моноцентричними, біцентричними та поліцентричними. Моноцентричні формуються під впливом значних регіональних центрів обробної промисловості, науки, освіти, культури, охорони здоров'я та транспортних вузлів (на Україні — Київ, Харків, Одеса, Львів). Біцентричні та поліцентричні агломерації виникли в районах інтенсивного розвитку галузей важкої промисловості, зокрема у Донбасі та промисловому Придніпров'ї (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська).

Агропромисловий комплекс (АПК) — сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробництв, підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство, промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільського господарства та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції, виробниче обслуговування комплексу (ремонт машин, будівництво тощо).

Валова продукція — продукція підприємства, галузі господарства, вироблена за певний час (місяць, рік) у грошовому вираженні.

Валовий внутрішній продукт (ВВП ) — макропоказник економіки, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей виробничої сфери і сфери послуг, вироблена на території країни, у т.ч. і тих підприємств, які належать іноземним власникам.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП мала.

Депопуляція — зменшення абсолютної кількості населення будь-якої країни чи території внаслідок звуженого його відтворення, при якому чисельність наступних поколінь є меншою від попередніх.

Екологічна політика — політика, спрямована на охорону 1 оздоровлення довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, що забезпечує нормальну життєдіяльність і екологічну безпеку людини.

Економічно активне населення — частина населення, зайнята у виробничій діяльності і сфері послуг.

Екстенсивний шлях розвитку господарства — збільшення обсягів виробництва шляхом будівництва нових підприємств або освоєння нових земель у сільському, лісовому та рибному господарстві.

Інфраструктура виробнича — сукупність галузей, що надають послуги виробничого характеру; частина загальної інфраструктури народного господарства. До складу виробничої інфраструктури відносять вантажний транспорт, що надає послуги матеріальному виробництву; матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробничі підприємства; торгівлю, в тій частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає деякі послуги виробничим підприємствам; заготівлі; інженерні комунікації виробничого призначення (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, іригаційні споруди); інформаційне обслуговування виробничих підприємств; природоохоронні об'єкти (очисні споруди та ін), що входять до складу підприємств.

Міграція — механічне переміщення людей зі зміною постійного місця проживання на більш чи менш тривалий період. Розрізняють внутрішні і зовнішні міграції. Внутрішні міграції — переселення всередині країни. Зовнішні міграції пов'язані з переміщенням населення між державами. Вони поділяються на міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні,

Міжрайонний поділ праці — один з видів територіального поділу праці, в результаті якого формується спеціалізація економічних районів на основі розвинутого обміну. Розвивається як закономірний процес просторового роз­межування соціально-економічних функцій між великими економічними районами країни і є визначальним фактором формування і функціонування їхніх господарських комплексів, а також територіальної інтеграції господарства. Характеризується насамперед спеціалізацією економічних районів на виробництві певних видів товарів чи послуг, для організації якого склались сприятливі природні, соціально-економічні чи історико-географічні передумови. Зовнішньою ознакою розвинутого міжрайонного поділу праці є наявність міжрайонного обміну, який реалізується за допомогою системи міжрайонних економічних зв'язків.

Міжрайонні економічні зв’язки — процес обміну засобами виробництва і предметами споживання, трудовими, науково-технічними та фінансовими ресурсами між центрами і районами виробництва та споживання на базі транспортної системи. Міжрайонні економічні зв'язки розвиваються на основі, територіального поділу праці, який проявляється в спеціалізації окремих районів на виробництві певних видів продукції.

Мінеральні ресурси — сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Різноманітні мінеральні ресурси є основою взуттєвої промисловості. Найбільше промислове значення для мінерально-сировинної бази мають горючі корисні копалини (кам'яне вугілля, нафта, газ); металеві корисні копалини (залізні, марганцеві, титанові, ртутні руди); металургійна мінеральна сировина (вогнетривкі глини, кварцити, піски формувальні, вапняки флюсові, доломіти); хімічна мінеральна сировина (сірка, калійні та кухонні солі, фарби мінеральні); керамічна мінеральна сировина (піски, каоліни, глини, польові шпати); сировина для виробництва будівельних матеріалів (мергель, крейда, вапняки); кам'яні будівельні матеріали та інш.

Монокультурна спеціалізація — вузька спеціалізація економіки країни на виробництві протягом багатьох років однієї, (наприклад, сільськогосподарської) культури, виготовленої головним чином на експорт.

Народногосподарський комплекс — складна система галузей матеріального виробництва та сфери обслуговування з такими взаємопов'язаними елементами: виробництво, трудові ресурси, сфера обслуговування, природні ресурси. Об'єднує великі групи галузей та види діяльності сфери матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівлю та інші види діяльності сфери матеріального виробництва, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, систему закладів охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки і управління.

Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. Найважливішим завданням виробництва та науки є забезпечення раціонального природокористування.

Природно-ресурсний потенціал (ПРИ) території — сукупна продук­тивність природних ресурсів, яка виражається в їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, рекреаційні.

Природний приріст населення — абсолютна величина різниці між кількістю народжених і померлих за певний проміжок часу.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується планомірно. Підприємства промислового вузлаоб’єднаніміж собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною та соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективніше використання економічних і природних ресурсів, застосування ресурсозберігаючих і безвідходних технологій і в кінцевому результаті — ефективний випуск промислової продукції порівняно з окремо розміщеними підприємствами. Промислові вузли охоплюють один значний або декілька близько розташованих промислових центрів і промислових пунктів у межах локальної системи розселення.

Промисловий пункт — промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому. Розглядається як приклад простого (елементарного) виробничого комплексу. Промислові пункти найчастіше виникають при шахтах, рудниках, металургійних і невеликих машинобудівних заводах.

Промисловий район — складна виробничо-територіальна система, що формується на основі взаємодії підприємств кількох галузей, розмішених в окремих пунктах, центрах, вузлах, які мають чітко виражену індустріальну спеціалізацію. Матеріальною основою промислового району, його каркасом виступають певні цикли взаємопов'язаних груп виробництв. Промислові райони поділяються на галузеві (спеціалізовані) і багатогалузеві (інтегральні). Утворення галузевих промислових районів пов'язане із спорідненістю і територіальною єдністю підприємств переважно однієї групи галузей (райони видобутку вугілля. нафти, газу, виробництва чорних чи кольорових металів та ін.). Якщо на певній території складаються вигідні передумови для розміщення підприємств різних галузей промисловості, які взаємодіють між собою, то у цьому випадку формується багатогалузеве промислове утворення — інтегральний промисловий район.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю; одна з територіальних форм промислово-територіальних комплексів. Промислові центри бувають одногалузеві, малогалузеві, а також багатогалузеві, які в результаті концентрації виробництва поступово стають промисловими вузлами.

Промислово-територіальні комплекси — поєднання на певній території промислових підприємств, взаємопов'язаних економічно (спільним використанням місцевих природних ресурсів, єдністю виробничої і соціальної інфраструктури), а на вищих ступенях розвитку — і технологічно (кооперуванням і комбінуванням виробництва). Територіальними формами промислово-територіальних комплексів є промислові пункти, промислові центри, промислові вузли та промислові райони. Вони є основою формування територіально-виробничих комплексів. Розрізняють інтегральні (багатогалузеві) промислово-територіальні комплекси і комплекси однієї або кількох суміжних галузей промисловості (наприклад, лісопромисловий, вугільно-металургійний, нафтопереробний, або промисловий комплекс Донбасу).

Рекреаційні ресурси — об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування, відпочинку і які впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві складові частини: природи}- і соціально-економічну. Природні рекреаційні ресурси — це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральної води, лікувальні грязі тощо. Соціально-економічні рекреаційні ресурси — це культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.

Рекультивація земель — відновлення порушених ландшафтів для надання їм втраченої народногосподарської цінності, забезпечення тривалого і стійкого виконання ними соціально-економічних, екологічних та природоохоронних функцій. Раціональне природокористування на діючих підприємствах, пов'язаних з порушенням ландшафтів, передбачає рекультивацію земель як невід'ємну частину технологічного процесу. Дуже впливовою ланкою цих робіт є встановлення глибини зрізання родючого ґрунту, складування його і повернення на вироблені ділянки з попереднім нанесенням сприятливого для ґрунтоутворення й росту рослин підґрунтя. Невідкладній рекультивації піддягають кар'єри у Донбасі, Кривбасі, Дніпровському буровугільному басейні та ін.

Система розселення — територіальне цілісні поєднання величини і народногосподарського профілю, об'єднані стійкими виробничими та соціально-економічними зв'язками. Виникають на тій або іншій території на відповідній економічній базі і являють собою сукупність функціонально підпорядкованих міст, селищ міського типу і сіл, яка складається в процесі розвитку продуктивних сил. їхньої територіальної організації і створює умови для життя і виробничої діяльності населення. Кожна система розселення формується на базі взаємозв'язків центру системи (як правило, міста) з усією сукупністю її елементів. Розрізняють елементарні (прості) та інтегральні (складні) системи розселення. В межах України сформувались або формуються такі типи територіальних систем розселення: регіональні (міжобласні), обласні, міжрайонні локальні, районні локальні та місцеві локальні.

Територіальна концентрація виробництва - одна з форм територіальної організації виробництва, що характеризується зосередженням промислових і сільськогосподарських підприємств і пов'язаних з ними споруд виробничої інфраструктури на певних ділянках місцевості відповідно до навколишньої території. Виникає в результаті територіального поділу праці під впливом цілеспрямованого або стихійного розміщення виробництва. Зосередження (концентрація) різних обвалів на певній території дає можливість краще використовувати єдині джерела сировини й енергії, природні і трудові ресурси, спільні комунікації (виробничу інфраструктуру) та систему розселення.

Територіальна організація виробництва — система територіального розміщення і розвитку суспільного виробництва, в основі якої лежить тери­торіальний поділ та інтеграція праці. З об'єктивного боку територіальна організація виробництва — це територіальна структура народного господарства, що склалася; з суб'єктивного — процес її регулювання (управління), який здійснюється ринковим механізмом, або державним регулюванням, або мішаним шляхом (планово-ринкова економіка). Матеріальними елементами територіальної організації виробництва є промислові і сільськогосподарські підприємства, будівельно-монтажні організації, індустріальні центри і райони, сільськогосподарські зони, населенні пункти, транспортна мережа, інженерна інфраструктура, територіально-виробничі комплекси, економічні райони. Її регулюючі (планово-управлінські) форми — керівні і плануючі органи держави, наукові і проектні організації, державні плани і програми, ринковий механізм (ціни, кредити).

Для підвищення ефективності територіальної організації виробництва
необхідно реалізувати комплексний підхід до розміщення продуктивних сил,
поєднуючи порайонний розвиток виробництва з галузевим при впровадженні
інтенсифікації економіки, ресурсозберігання, структурної перебудови
господарства.

Територіальна організація суспільства — сукупність просторових зв'язків та структур, що визначають вплив природних та соціальних факторів на життєдіяльність суспільства, зокрема на розселення населення, виробництво і природокористування. Отже, територіальна організація суспільства охоплює територіальну організацію суспільного виробництва, в тому числі територіальний поділ праці, систему розселення, територіальну організацію природокористування, науки і науково-технічної діяльності, адміністративне територіальний поділ, економічне, соціальне та еколого-економічне районування, об'єднаних структурами управління Система територіальної організації суспільства складається історично і зазнає змін на всіх етапах його розвитку Найбільший вплив на неї мають регіональна економічна політика, соціально-демографічні фактори, науково технічний прогрес, екологічна політика В умовах державного суверенітету України пріоритет надається регіональній, соціальній та екологічній політиці

Територіальна структура мінеральних ресурсів — склад і співвідношення розміщених запасів ресурсів в межах певної території (країни, району) і характер я залягання в родовищах Основними формами зосередження родовищ мінеральних ресурсів виступають, зона залягання, район, куш, локальне родовище. Залежно від складу родовища кожне з них може бути моно— або полі компонентними Всі вони виступають складовими системи і називаються територіальної структури мінеральних ресурсів. Комплексне освоєння родовищ корисних копалин с важливою умовою вдосконалення територіальної організації промисловості та формування промислових комплексів.

Територіальна структура промисловості — склад і співвідношення взаємо розміщених та певним чином поєднаних територіальних елементів, форм зосередження промислових підприємств — промислових центрів, вузлів, промислових районів та інших територіальних утворень виробничої і соціальної інфраструктури, пов'язаних із промисловим виробництвом. Розрізняють територіально-галузеву структуру промисловості (галузеві центри, райони, зони) та інтегрально просторову, яка утворюється певними сукупностями промислових підприємств та інших об'єктів не однієї, а кількох галузей різного ступеня концентрації і комплексності. До інтегрально-просторової структури належать промислові пункти і центри, промислові вузли і райони, а також промислові агломерації Останні являють собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території з високою концентрацією виробництва і населення. Промислову агломерацію відрізняють від міської, що є груповою формою розселення.

Технополіс — місто науки і техніки, де найбільш ефективно поєднуються фундаментальні і прикладні наукові дослідження з виробництвом, у першу чергу - наукомістким.

Урбанізація — соціально-економічний процес, що проявляється у зростанні міських поселень, концентрації в них населення (особливо у великих містах), у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Алаев З.Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. – М.: мысль, 1983. – 350с.

2. Атлас Донецкой области. – М.: ГУГК, 1983. – 52л.

3. Атлас Украины. – К.: НВП Картография, 1996. – 32л.

4. Білоус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України: Науково-методичний посібник. – К.: “Броди-Просвіта”, 2001. – 301с.

5. Географічна енциклопедія. / Відп.ред. О.М.Маринич. – К.: УРЕ – 1989. – 1т., 1990-2т., 1993-3т.

6. Глобалізація і безпека розвитку. Монографія. / Білоус О.Г. та ін. – К.:КНЕУ, 2001. – 733с.

7. Голиков А.П.Регіональна економіка. – К.:ЦНЛ, 2010.

8. Голуб А.А., Струкова Е.В. Экономика природных ресурсов. Учебное пособие. –М.: Аспект-пресс, 1999. – 319с.

9. Данилов-Данильян В.И. Экономический вызов и устойчивое развитие: Учебное пособие для вузов. – М.: Прогресс, 2000. – 416с.

10. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. – К.: Наукова думка, 1994. – 128с.

11. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України. підручник. – К.: Кондар, 2004. – 296с.

12. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: Світ, 1994 – 470с.

13. Изард И. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах. – М.: Прогресс, 1986. – 643с.

14. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). - К.:ЄУФС, МіБ, 2002. – 216с.

15. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування. – К.:УфіМБ. 1996. – 659с.

16. Іщук С.І. Географія промислових комплексів. – К.:Віпол, 1993. – 133с.

17. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка України. – К.: Центр навч.літератури, 2006. – 728 с.

18. Ковтун В.В., Степанено А.Б. Города Украины: экономико-географический справочник. _ К.: Высшая школа, 1990. – 277с.

19. Колодко Г. Глобализация и сближение уровне экономического решения: от спада к росту в странах с переходной экономикой. // Вопросы экономики. – 2000. - №10. – С.4-26.

20. Лишиленко В.І. Регіональна економіка. Навч. посіб. – Киів.: ЦНЛ, 2011. – 325 с.

21. Манів З.О. Регіональна економіка: навч. посіб. / Манів З.О. та ін. – Львів: Магнолія, 2009. – 638 с.

22. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2001. – 152с.

23. Письмак В. Тенденції і глобалізація. // Економіст. – 2001. №1. – С.67-70.

24. Регіональна економіка: Навч. посіб./ за ред. Я.Б. Олійника – К.:КНТ, Видавець Фурса С.Я., Львів, 2008. – 444 с.

25. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. – К.:Либідь, 1994 – 100с.

26. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін. – К.: КНЕУ, 2008. – 992 с.

27. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. В.В.Ковалевський. О.Л.Михайлик, В.Ф.Семенов та ін. – К.: Знання. 2005. – 350с.

28. Розміщення продуктивних сил України. Підручник /За ред. Є.П.Качана. – К.:ВД „Юридична книга”, 2002. – с.70-100.

29. Сазонець І.Л., Джинджаян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 320 с.

30. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.: Вікар, 2002. – 374с.

31. Україна 2010 р. – К.:Держ видав. України, 2011 р.

32. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України. Навч.посіб. – К.:ЦУЛ, 2002. – 470с.

33. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. економіка та розвиток регіонів (областей) України. – К.: ЦУЛ, 2002. – 644с.

34. Щербіна Н.М., Ягодзинська О.В. Регіональна економіка – Навчально - методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання для самостійної роботи студентів Регіональна економіка – Донецьк: ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського, 2008.

35. Щербіна Н.М., Ягодзинська О.В. Регіональна економіка – Методичні вказівки і завдання для організації самостійної роботи студентів денної форми навчання – Донецьк: ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського, 2010.

36. Щербіна Н.М., Нефьодова Ю.В. Регіональна економіка – Методичні вказівки і завдання для практичних занять для студентів економічних спеціальностей, денної форми навчання – Донецьк: ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського, 2012.

 

 

Додаток 1.