Природний рух населення та регіональна різниця в розміщенні та динаміці трудових ресурсів.

Найважливішою ознакою, властивою населенню взагалі, вважають його постійне відновлення через безперервну зміну поколінь, яку називають природним рухом населення.

Характер та напрями цього руху визначають за допомогою коефіцієнтів:

- коефіцієнт смертності (кількість померлих на тисячу жителів);

- коефіцієнт народжуваності (кількість народжених на тисячу жителів);

- коефіцієнт природного приросту (коефіцієнт народжуваності мінус коефіцієнт смертності);

- середня тривалість життя.

Природний рух населення визначає структуру (вікову, статеву) трудових ресурсів даної території. У віковій структурі населення визначають наступні вікові групи: від народження і до 6 років; від 6 років до 17 років; від 17 років до 23(25)років; від 23(25) років до 55(60) років; старші за 55 (60) років.

Саме вікова структура населення визначає потенціал суспільного виробництва в сучасний період і в майбутньому. Наприклад, висока питома вага п’ятої вікової групи свідчить про додаткове навантаження на суспільне виробництво. Довгострокова тенденція до збільшення питомої ваги цієї вікової групи і невелике значення коефіцієнта природного приросту свідчить про можливі майбутні труднощі щодо забезпечення су спільних вимог населення. Аналіз природної динаміки населення дає змогу робити прогноз про розвиток споживчого ринку і майбутні матеріальні, соціальні та культурні потреби населення.

Природний рух населення відбувається за чітко визначеними законами таким чином, що врешті решт структура населення стабілізується. Визначають кілька фаз такої стабілізації:

- коефіцієнт смертності і коефіцієнт народжуваності знижуються, але таким чином, що коефіцієнт природного приросту зростає, отже збільшується загальна кількість населення;

- зниження коефіцієнта народжуваності йде більш швидкими темпами, ніж зниження коефіцієнта смертності, отже чисельність населення зростає, але більш повільно і через певний час стабілізується;

- коефіцієнт смертності дещо підвищується, а коефіцієнт народжуваності зменшується таким чином, що досягається просте відтворення населення;

- коефіцієнт смертності і коефіцієнт народжуваності вирівнюються, структура населення стабілізується.

Природний рух населення в різних регіонах має свої особливості. Його різноманітність визначають такі фактори як статева та вікова структура населення, побутові та культурні традиції, економічний розвиток території, екологічний стан навколишнього середовища.

Ринок праці: структура і динаміка.

Ринок праці – це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення робочої сили до економічної системи. Він характеризує форми й методи погодження й регулювання інтересів безпосередніх виробників і працедавців, пов'язаних з організацією, використанням та оплатою найманої праці.

Для оцінки національного ринку праці використовують такі поняття:

- працездатне населення – всі, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати на підприємствах або в установах;

- пропозиція праці –частина населення, готова працювати на умовах постійної зайнятості через наймання;

- зайняті через наймання – трудящі, які одержали роботу за найманням;

- не зайняті за найманням – фактичний запас найманої праці, в тому числі офіційно зареєстровані як безробітні;

- потенційний запас найманої праці – особи, які самостійно забезпечують себе роботою; підприємці; особи, зайняті творчою діяльністю; члени кооперативів; фермери; особи, які живуть на прибутки від власності.

Слід розрізняти поняття «незайнятість населення» та «безробіття». В розвинених країнах до категорії безробітних включають тільки осіб, зареєстрованих в урядових службах зайнятості, які шукають роботу на певну кількість годин на тиждень. Розрізняють фрикційне, структурне й циклічне безробіття. Фрикційне безробіття спричинюється постійним рухом населення: з одного регіону в інший; від професії до професії; з одного стану життя – в інший (наприклад, навчання–робота–пенсія). Воно пов’язане з пошуками або очікуванням роботи в найближчому майбутньому. Структурне безробіття виникає під впливом науково-технічного прогресу та змін у структурі споживчого попиту, що ведуть до масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, перехід до ресурсозберігальних технологій тощо. Циклічне безробіття зумовлюється спадом, тобто фазою економічного циклу, що характеризується дефіцитом сукупного попиту на товари й послуги, недостатністю сукупних витрат. Сума рівнів фрикційного й структурного безробіття утворює природний рівень безробіття. Природне безробіття не є фіксованою величиною й залежить від багатьох факторів. Воно може становити 4–6 %.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, в тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції тощо.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) й компенсацій (допомоги з безробіття тощо); служба зайнятості й працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки та перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки працедавців тощо.

Взаємозв’язок розміщення трудових ресурсів та розміщення виробництва. Розселення населення.

Під розселенням розуміють розміщення населення на території й форми його територіальної організації у вигляді системи населених місць із їхніми взаємовідносинами. Розселення виражає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і наслідок цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.

Первинний елемент розселення й форма територіальної організації населення в архітектурі, містобудуванні та землевпорядкуванні називається населеним місцем, в економіці й соціології – населеним пунктом, у географії населення – поселенням. Під населеним пунктом розуміється концентрація в певному місці людей, житлових будинків, виробничих споруд, об'єктів сфери обслуговування й територія з антропогенними природними ландшафтами.

Протягом усього історичного розвитку людства форми розселення неперервно змінювалися, що зумовлювалося потребою захисту від ворогів, зміною форм і систем суспільного виробництва, науково-технічним прогресом тощо. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна виділити такі головні й найпоширеніші його форми:

- дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір’ями-садибами, яке безпосередньо наближає людей до місць прикладання праці, – земельні ділянки, ліси, мисливські угіддя тощо;

- дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною формою сільського розселення в більшості країн світу;

- міста як найважливіша форма розселення міського населення;

- промислові поселення, які не досягли рівня міст (порівняно малі центри виробництва). Найуніверсальнішим, поширеним практично в усіх країнах видом таких поселень є зосередження гірничо-промислового населення;

- поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості);

- розселення кочових народів, коли постійних населених пунктів зазвичай немає.

Зазначені форми розселення в дійсності утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуються до нових умов і вимог життя.