Подолання негативних емоцій.

Середньостатистична людина починає життя маючи мало негативних емоцій, але на протязі життя людина колекціонує їх як сувеніри, і носить із собою як сумку. В період підліткового віку і дорослості ця сумка зростає до розміру мішка. Ми збираємо усі негативні емоції в цей мішок і свято віримо, що не повинні з ним розлучатися тому, що вони є частиною нас. Це наші переживання, страждання, це наше життя. Важливо зрозуміти, що ми ніколи не зможемо реалізувати повністю свої можливості, якщо не залишимо позаду усі негативні емоції. Ми не зможемо розвиватися як особистість, якщо не викинемо цей мішок. Джеймс Ньюмен у своїй знаменитій книзі «Відпусти гальма» порівнює негативні емоції із гальмами авто. Уявіть, що Ви ведете машину і Вам здається, що вона їде дуже повільно, Ви натиснули на газ, але прискорення майже не відчуваєте. Ви зупиняєтеся і раптом помічаєте, що зажате ручне гальмо. Ви відпускаєте його і машина починає літати. Намагатися вести життя маючи негативні емоції – це те ж саме, що вести авто із зажатим ручним гальмом. Рухатися вперед можливо, але важко при надмірному опорі, який відчуває механізм. Це ж відбувається із нами. Не виключивши негативні емоції ми не зможемо рухатися життям так швидко як би нам хотілося. Пам’ятайте, що ми повністю несемо відповідальність за наше життя. Прийняття повної 100% відповідальності без будь-яких відмовок і виправдання, чи уловок – основна характеристика Успішної зрілої особистості. В будь-якому дослідженні і в будь-якій роботі ми знайдемо, що 2 основних умови Успіху — це самоповага, це почуття задоволеності собою і прийняття відповідальності за своє життя і усе, що в ньому відбувається. Ми вже знаємо звідки беруться негативні емоції, ми знаємо, що дитина приходить у цей світ без будь-якого уявлення про себе. Ми також приходимо в цей світ без негативних емоцій. Від народження у нас немає ні страху, ні тривоги, ні гніву, ні ненависті, ні заздрощів. Негативні емоції утворюються в дитинстві в результаті дії 2 сил. Перша сила – це руйнівна критика. Руйнівна критика, яка стосується дитини молодшої 6 років – обумовлює руйнівний вплив на її психіку. Після 6 років дитина вже може відрізнити безпідставну критику від обґрунтованої. Якщо критикують дорослу людину, то вона може прийняти, або проігнорувати її, але діти до 6 років не здатні зрозуміти цю різницю. Якщо вони отримують критику від батьків, родичів та інших авторитетів, то вони приймають критику як істинний факт. І як тільки критика потрапляє у свідоме мислення, то вона миттєво приймається як факт і потрапляє у підсвідоме мислення. Підсвідомість збирає критику і створює модель «правильної» поведінки, і контролює щоб усе, що ми робимо точно відповідало закладеній моделі чи програмі. Багато дорослих були в дитинстві запрограмовані перш ніж змогли це усвідомити і на протязі усього життя слідують цій «правильній» моделі. ДРУГА причина виникнення негативних емоцій — відсутність кохання та уваги. Якщо дитині не вистачає батьківського кохання чи воно взагалі відсутнє, то дитина не зможе розвинутися у здорову особистість. Щоб дитина відчувала, що її кохають необхідно 3 умови.

1. Батьки повинні кохати самих себе. Батько не може кохати дитину більше ніж себе. Ступінь задоволеності собою у батьків передається їх дітям. Якщо у батьків низька самооцінка, то її успадкує і дитина.

2. Батьки повинні кохати один одного. Діти дізнаються про кохання прямим способом отримуючи його чи ні та опосередковано, спостерігаючи за стосунками в тому середовищі де вони живуть. Якщо дитина виросла у сім’ї де батьки не кохали один одного, то в неї не сформується уявлення про дійсні стосунки між людьми, які базуються на коханні. Часто люди із неблагополучних сімей самі створюють неблагополучні сім’ї. Зараз у світі багато сімей розпадаються і дослідження показують, що в більшості випадків – це пробні шлюби, де члени сім’ї не знають як побудувати гармонійні стосунки. В цьому пробному шлюбі вони пізнають речі, які допоможуть створити довгі та міцні стосунки. Відомо, що більшість людей після невдалого першого шлюбу намагаються вступити у шлюб зову,але не повторюючи попередніх помилок. Вони обіцяють собі що наступного разу будуть більше обережні та уважні і виберуть собі кращого партнера, звичайно це трапляється нечасто. Також відомо, що 70% шлюбів, які укладаються удруге тривають усе життя, а для шлюбів утретє – ця цифра 90%. В більшості випадків люди розлучаються тому, що ще не навчилися будувати добрі стосунки. У випадку розлучення дитина стає жертвою. Дитина вірить, що мама чи тато покинули сім’ю по її вині. Вона вірить, що зробила щось погане. Крім того, вона вірить що якщо той вчинок, про який вона не знає трапиться ще раз, то піде і хтось другий із батьків. Тому при розлученні важливо, щоб батьки пояснили дитині, що вона не причетна до цього. Часто батьки роблять помилки звинувачуючи дитину у розлученні, говорячи, якщо б ти добре себе поводила, то цього б не трапилося. Це сильно травмує психіку дитини і ця рана не завжди заживає. Людина почуває себе винною та невпевненою на протязі усього життя.

3. Третя умова необхідна для того, щоб дитина почувала себе коханою – її дійсно слід кохати. Більшість батьків скажуть звичайно, ми кохаємо своїх дітей, хто ж зізнається у зворотному. Але багато хто з нас виростають у сім’ях де батьки нас не кохають. Для дорослої людини дуже важко прийняти факт, що батьки її не кохали чи не дуже кохали. Щоб кохати іншу людину слід проводити із нею дуже багато часу. Сучасна ідея про якісне проведення часу, коли дитині достатньо приділяти 2 хв. часу в день, але робити це якісно – просто абсурдна. Ми не можемо побудувати гармонійні стосунки у шлюбі, якщо будемо проводити з коханою людиною декілька годин в день. Ми не можемо показати дитині як ми її любимо, присвячуючи їй декілька хвилин в день. Щоб дійсно довести дитині своє кохання – слід постійно приділяти їй увагу. Так зване якісне проведення часу – це перш за все кількість часу, яку ми повинні приділяти дитині, постійно бути готовим у будь-який момент поговорити чи погратися із нею. Багато хто з людей в яких були нерозв’язані конфлікти з батьками пізніше мали невирішені конфлікти в сім’ї, колегами на роботі, матеріальні проблеми, і звичайно ж у них з’являються невирішені конфлікти з дітьми. Вони дуже зайняті кар’єрою, поїздками, щоб приділяти час дитині, навчитися її кохати. Вони говорять, що її кохають, намагаються кохати, і самі вірять у це, вони навіть намагаються знайти час для дитини, але коли цей час стає доступний, то дитина уже виростає, з почуттям неповноцінності. Якщо дитина росте на фоні критики та їй не вистачає кохання, по одній із 3 причин, про які ми говорили, то вона не розуміє чому її постійно критикують, чому вона не отримує повний об’єм кохання і турботи, але всередині в дитини зароджується ідея, напевно я щось зробив не так, тому мама і тато так до мене відносяться. Чому б вони стали мене критикувати і не любити, якщо б я нічого поганого не зробив. Дитина почуває провину і думає, що зробила щось дуже погане, про що знає мама і тато, але не знає сама вона. Ось це почуття провини захоплює дитину, вона живе з ним і переносить його у доросле життя.

Почуття провини.

Це одна із найгірших негативних емоцій та серйозна психологічна проблема сучасності. Вона є причиною невпевненості, нещасливих шлюбів, неуспішних особистостей. Ми використовуємо це почуття чи свідомо чи несвідомо по двох причинах.

1. Щоб покарати. Ми можемо покарати людину, якщо примушуємо відчувати провину.

2. Причина чому почуття провини часто використовують – це завжди спрацьовує.

Якщо ми бажаємо маніпулювати людиною, контролювати її, якщо нам вдається примусити людину переживати почуття провини, то вона потрапляє до нас на гачок. Багато батьків систематично і постійно використовують почуття провини для маніпуляції дитиною. Повне прийняття провини приводить до того, що дитина повністю знаходиться під контролем у батьків. Вони можуть керувати відповідно до свого бажання. У людей, які виростають із почуттям провини це проявляється у дорослому житті. Якщо в дитинстві ми переживали гостру критику чи не достаток кохання – ми зможемо спостерігати у себе якості людини, яка відчуває провину.

1. Риса людини, яка виросла із почуттям провини – пізніше почуває себе неповноцінною та негідною гарного відношення з боку інших людей. Людина, яка виросла із почуттям провини відчуває, що вона не має права на щось хороше. Якщо у такої людини усе складається добре, то вона говорить собі із недовірою – «це не на довго, щось обов’язково трапиться». Відповідно до відомого закону Очікування і Притягання така людина дійсно прийде до того, що щось трапиться. В останніх дослідженнях це почуття провини називають Страхом перед Успіхом. Людина наполегливо працює, вкладає максимум фізичних та розумових зусиль, намагається досягнути Успіху, але як тільки вона наближається до бажаного, то виникає це глибинне почуття того, що вона не гідна Усіху. Воно просинається, захоплює її, веде до великих помилок, примушує діяти так, — що людина програє. І успіх до якого людина ось ось наблизилася зникає. Цей страх перед успіхом походить від переконання набутого у дитинстві –що людина не заслуговує на найкраще, але причин по яких людина не заслуговує на найкраще просто не існує. Немає причин по яких наше життя не може бути смугою позитивних та радісних подій. Немає причини по яких ми мусимо бути невдахами, не заслуговуючими на найкраще. Все це є підсвідомим почуттям провини.

2. Прояв почуття провини у дорослої людини — це коли людина сама починає сильно себе критикувати. Людина постійно докоряє собі – я завжди запізнююся, я не можу нічого довести до кінця, пробачте мені я не хотів. Людина постійно нещадно себе критикує і внаслідок цього починає критикувати оточуючих.

3. Прояв почуття провини у дорослої людини – коли провина маніпулює людиною. Інші люди можуть маніпулювати такими людьми — так сказати «Винуватцями» практично на відстані. Люди, які виховані як «Винуватці» притягують людей, які завжди були в собі впевнені і завжди могли маніпулювати іншими. Є так звані «Метальники провини» і люди, які приймають провину. І вони незмінно притягуються один до одного. Пізніше вони виховають таких же «Метальників провини» та приймаючих провину. Провина може передаватися із покоління у покоління.

4. Риса людей, яких виховали із почуттям провини – це їх прагнення звинувачувати інших і робити це дуже щедро. Звинувачення інших, примус інших почувати себе винними за все, що з ними відбувається.

5. Риса – це мова жертви, на якій вони розмовляють. Вона є свого роду звільненням від провини та заявою про свою невинність. Я не можу, я не мушу, я не хотів, це не моя провина – вони постійно повторюють Я не винний. Самий небезпечний вираз в мові жертви – це «Якщо б я міг так жити, все не так, як би я хотів», що фактично означає — просто я не можу. Від винуватців постійно можна почути Шкода, що я не можу схуднути, що я не можу бути таким як ти, шкода, що я не можу отримати хорошу роботу, шкода, що я не можу покращити своє здоров’я, покращити стосунки в сім’ї чи навчанні, отримати науковий ступінь – такі слова, якщо ми повторюємо їх постійно схиляють нас до невдачі. Слід бути дуже обережним коли ми їх використовуємо. Кожен раз коли ми говоримо я не можу – то ми передаємо нашій підсвідомості, що не можемо контролювати ситуацію. Кожен раз коли ми говоримо «шкода, що я не можу», — це означає, що ми не зможемо, не навчимося. Найгірші слова із лексикону жертви –«я спробую». Коли ми це чуємо ми повинні розуміти, що людина наперед вибачається за невдачу. Вона має на увазі я спробую, але наперед знаю, що не зможу і це Вам чітко даю зрозуміти. Коли говоримо, що спробуємо – наша підсвідомість отримує інструкцію на невдачу, тому не можна говорити я спробую, замість цього ми повинні говорити я це зроблю, або я цього не зроблю. Замість Я не можу, але зобов’язаний слід сказати Я не буду цього робити тому, що у мене є більш важливі та пріорітетні справи. Іншими словами відповідально вибирайте вирази тому, що наша підсвідомість це дуже уважний слухач, і напрацьовує модель поведінки на базі того, про що ми говоримо.

Подолання почуття провини.

Якщо нас виховали як винуватців, якщо у нас із дитинства закладене руйнівне для психіки почуття провини – ми можемо собі допомогти задушити почуття провини, подолати та протидіяти почуттю провини та видалити це почуття із нашого життя.

Перше, що нам слід зробити це викорінити руйнівну самокритику. Ніколи і нізащо себе не критикуйте і не дозволяйте іншим говорити щось, що може бути для Вас шкідливим. Правило таке «ніколи не говоріть про себе такого, чого Ви не бажаєте мати, з чим Вам не хотілося б жити».

По друге щоб викорінити почуття провини, яке ми носимо з дитинства – не слід дозволяти собою маніпулювати. Якщо хтось Вами маніпулює, використовуючи почуття провини — то просто посміхніться і спокійним голосом без нотки роздратування чи погрози скажіть: «пробачте Ви хочете, щоб я почував себе винним?». Ціль цього підходу дати зрозуміти іншій людині, що Ви розумієте, що Вами намагаються маніпулювати, нав’язуючи Вам провину. Звичайно ця людина скаже звичайно ж ні, про що Ви говорите. Через певний час ця людина знову намагатиметься скористатися почуттям провини, а Ви знову посміхніться, навіть, якщо розмовляєте по телефону і повторіть «пробачте Ви хочете, щоб я почувався винним». Продовжуйте це повторювати поки маніпулятор не зрозуміє, що такий спосіб спілкування більше не буде працювати, і що Ви в будь-який момент можете відмовити. Пам’ятайте, що люди користуються провиною зазвичай і навіть цього не усвідомлюють, і не думають про це, – це є для них стилем життя. І поки Ви їх не зупините, вони будуть продовжувати і кожен раз Ви знову будете почувати себе жалюгідним.

Третій спосіб позбавитись від почуття провини – не використовувати провину взагалі, відмовитися від звинувачень в чию б то не було адресу. Пам’ятайте про це та нагадуйте собі, що ніхто не винний, ніхто не вважає себе винним і вони праві. Ми несемо відповідальність за своє життя. Ті хто звинувачує інших нерідко стає мішенню для звинувачень з боку інших людей і якщо Ви хочете викорінити почуття провини із свого життя, то треба перестати нав’язувати провину іншим людям.

Четвертий крок (можливо найважливіший) – походить від іншого закону свідомості, який ми називаємо закон Пробачення. Було з’ясовано, що вміння пробачати – це характеристика здорової особистості. Особливість не здорової особистості довгий час тримати в собі образу і злість, нездатність пробачати. Єдиний спосіб реалізувати повний потенціал — це пробачення кожного і повністю, бути готовим до пробачення і не давати образі, стражданням і гніву засмічувати нашу свідомість.

Вміння пробачати.

Що стосується пробачення, то перші кому нам слід пробачити – якщо ми хочемо себе реалізувати – це наші батьки. Цікаве відкриття зробили сучасні дослідники – більшість дорослих людей живуть із постійним почуттям смутку і образи на одного чи обох батьків, за щось, що вони їм зробили або не виконали багато років тому. Щось трапилося в далекому дитинстві, за що ми до цих пір переживаємо злість. Діти обожнюють батьків, вони для дітей ідеали, які не мають загально відомих недоліків. Коли ми дорослішаємо, то важко визнати, що наші батьки звичайні люди, що вони теж мають недоліки, роблять помилки, бувають неправими, роблять необдумані вчинки та іноді роблять нам погано. Отже, спочатку ми повинні повністю пробачити своїх батьків за все, що вони зробили та за те, що зробили нам боляче. Ми повинні повністю стерти ці образи із нашої свідомості. Кожен раз коли Ви думаєте про образу від батьків, яка до цих пір злить і нервує Вас – то виключіть цю думку. Скажіть собі я пробачаю їх повністю і за все. Багато людей запитують чи варто говорити про це батькам – насправді це не має значення. Але іноді буває дуже корисно щиро поговорити із батьками, розповісти про минулі образи і страждання, сказати, що Ви їм вибачаєте, що образи більше не існує. Іноді люди пишуть про це у листі. Деякі люди просто приймають рішення пробачити батькам, не говорячи їм. Але важливо засвоїти те, що ми ніколи не подорослішаємо і не побудуємо дорослих стосунків з батьками, не станемо з ними друзями поки не пробачимо їм повністю. Багато людей визнали, що найщасливіші дні у їх спілкуванні з батьками почалися після пробачення, розуміння і відношення до батьків як до друзів, тобто побудували дорослі стосунки.

Друга група людей яким ми повинні вибачити, щоб досягнути Успіху в житті – це усі інші. Ми повинні повністю прийняти відповідальність за своє життя і зрозуміти, що до кожної неприємної ситуації, до кожної події ми були хоч трішки причетні і по скільки ми несемо за них відповідальність — ми повинні потурбуватися про подолання наслідків. Багато людей почувають себе жалюгідними та нещасними через яку-небудь подію, втрату роботи, розлад у сім’ї та стосунках. Якщо Ви зустрінете їх через 20-30 років, то вони в першу чергу поділяться своїми стражданнями і образами на компанію, члена сім’ї, партнера. Багато людей почувають себе як підрубані дерева і вони ніколи не зможуть забути того, що з ними трапилося. А пробачення є мірою психічного здоров’я. По-друге ми не зобов’язані полюбити тих, кому ми пробачили, ми не зобов’язані із ними спілкуватися, сприймати їх, поважати – ми просто повинні їм пробачити. Звільнитися від злоби і образи. Неможливо реалізувати свій повний потенціал, якщо у нас є місце для негативних емоцій. Злість – це одна із самих руйнівних сил, які можуть нами заволодіти.

Третій кому слід пробачити – це ми самі. Ми повинні пробачити собі кожен необдуманий і жорстокий вчинок, який ми коли-небудь робили. Для нашого розвитку слід переглянути ці вчинки та звільнитися від постійного почуття провини за них. Слід зрозуміти, що ми є люди і нам властиво помилятися. Нездатність пробачити собі часто використовується як виправдання відсутності прогресу. Часто ми заглиблюємося у почуття провини, говоримо оточуючим, який жахливий вчинок ми зробили. Ми використовуємо це як виправдання тому, що не рухаємося вперед. Деякі люди мене запитують чи прийняття відповідальності теж саме, що і прийняття провини. Слід чітко відрізняти ці поняття. Коли ми приймаємо відповідальність – то дивимося в майбутнє, вирішуючи, що ми можемо зробити (примушуємо мозок працювати). Коли ми звинувачуємо – то дивимося у минуле і жалкуємо про те, чого вже не можна змінити (ми зупиняємо роботу мозку). Відповідальність орієнтована на майбутнє, а провина — у минуле.

Вміння просити пробачення.

Так, як ми говоримо про виключення негативних емоцій, а саме почуття провини та неповноцінності, — то необхідно засвоїти єдине правило. Якщо ми відчуваємо, що когось образили і що це не дає нам спокою, то необхідно просто вибачитися перед цією людиною, сказати що жалкуєте з приводу того, що сталося. Вибачитися за скоєне завжди важко, це один із найважчих вчинків. Вибачитися за скоєне завжди важко, це один із найважчих вчинків. Важко просто зателефонувати людині і зізнатися: «я знаю, що вчинив погано, але хочу попросити вибачення, я сподіваюся, що ти мені пробачиш. Я дійсно жалкую, що зробив це». У переважній більшості випадків людина, яку Ви образили скаже: «Я радий, що ти телефонуєш, ми так давно не розмовляти і сосунки покращуються просто тому, що Ви набралися сміливості і попросили пробачення».

Чому ж люди не просять пробачення? Головна причина є простою – їм заважає самолюбство, вони не можуть попросити пробачення через страх здатися слабкими. В дійсності тільки сильна особистість може попросити пробачення. Тільки сильна людина може знайти достатньо сміливості і визнати помилку. Вона не наважується подивитися в очі тому, кого образила і щиро вибачитися.

Отже, використання цих методів: пробачення батьків, усіх інших і себе, здатність вибачатися за помилку — допоможе нам стати здоровими особистостями, позбавитися багажу провини і розвиватися стрімко піднімаючись вгору.

Почуття тривоги.

Закінчуючи семінар по психології відповідальності ми поговоримо про ще одну негативну емоцію, яка живе у сучасному суспільстві. Це тривожність. Я хочу поділитися з Вами формулою ліків від тривоги. По-перше давайте з’ясуємо що таке тривога. Мені дуже подобається наступне визначення: Тривога – це тривалий вид страху, який викликаний нерішучістю. Це означає, що як тільки ми приймаємо рішення діяти, — страх заважає нам і пригнічує рішучість. По-друге тривога означає постановку негативних цілей. Ми постійно думаємо, уявляємо, говоримо про те, чого боїмося, а по залізним законам Переконання, Очікування і Притягання, якщо ми постійно на чомусь концентруємося, ми притягуємо це до себе. По-третє єдине відношення, яке дозволяє подолати тривогу – це цілеспрямована дія. Це систематична цілеспрямована діяльність спрямована на подолання тривоги і на перемогу над нею. Ось це є формулою боротьби з тривогою. Це один із найбільш ефективних методів боротьби із тривогою (усвідомити причину та результат, прийняти найгірше, протидіяти).

Спочатку нам слід повністю і чітко усвідомити причину нашої тривоги. В усіх випадках коли вона обумовлює постійне хвилювання, безсоння, стрес напругу і втому, — то людина не (чітко) уявляє про що вона тривожиться, не усвідомлює причину через яку ми так сильно схвильовані. Якщо ми дамо відповідь на дане запитання, то вирішення проблеми прийде само собою. Медики кажуть, що найкращі ліки – це правильний діагноз. Якщо ми сядемо і письмово складемо опис тривоги, з’ясуємо її причину – то ліки знайдуться швидко.

Другий метод – це запитати себе яким може бути наслідок тривоги. Яким може бути найгірший результат і записати це на папері. Чи це буде втрата роботи, розрив у стосунках, розлучення сім’ї чи погіршення здоров’я – не важливо, тому, що тривога будь-якого виду – це наше не бажання, страх зіштовхнутися із найгіршим результатом. У той момент, коли ми з’ясуємо чого найбільше боїмося, — наш стрес почне зникати і випаровуватися. Я багато разів давав людям цю пораду. Візьміть лист паперу і намалюйте лінію в центрі. По одну сторону напишіть детальний опис того, що викликає Ваше хвилювання, а по іншу напишіть можливий результат цього, найгірше, що може з Вами трапитися. Потім подумайте про кожен наступний результат, який Ви боїтеся отримати. Продовжуйте поки Ваша свідомість не очиститься від неясності та помутніння. Багато людей, які страждають безсонням використовували цей метод. Вони потратили 15 хв. на те, щоб описати корінь тривоги і її можливий результат і тим самим позбавилися від стресу.

Третє, що нам слід зробити – це наважитися і прийняти найгірше, що може з нами трапитися. Просто скажіть ну що ж, якщо це трапиться, то я не буду плакати, я просто навчуся як із цим жити, я з цим справлюся. Як тільки Ви наважитеся прийняти найгірше, що може з Вами трапитися, то хвилюватися не буде про що. Якщо Ви вирішите, що найгірше, що може трапитися не уб’є Вас, а так і відбувається у більшості випадків, то Ви перестанете хвилюватися про це.

Останній крок, який варто прийняти — це протидіяти настанню найгіршого. Як тільки Ви усвідомите чого так сильно боїтеся — варто прикласти максимальні зусилля, щоб цього не трапилося. У вашому мисленні почнуть відбуватися чудові зміни, від настрою тривоги про щось, що може трапитися Ви перейдете у стан, коли Ви чітко уявляєте усю ситуацію, оцінюєте найгірший та найкращий результат, вирішуєте його прийняти і Ваша свідомість очищається та заспокоюється. Цей четвертий крок примушує Вас прикладати усі зусилля та ресурси для того, щоб завадити найгіршому відбутися у вашому житті. Кожен ваш крок стає цілеспрямованою систематичною дією, направленою на розв’язання вашої проблемної ситуації. Для позбавлення від тривожності люди використовують цей метод більше ніж будь-який інший. Якщо Ви бажаєте виконати щось, що вимагає серйозних обов’язків, відповідальності – то цей метод також допоможе Вам прийняти рішення. Подумайте про те, що може трапитися з Вами, якщо справи підуть не так, як Вам би хотілося. Вирішіть чи хочете Ви прийняти те, що трапиться і жити з цим, якщо Ви не готові, — не беріться за цю справу, якщо готові, — робіть усе можливе, щоб не трапилося найгірше.

Міліардер Греці сказав, що ніколи не хвилювався коли укладав контракт. Він укладав його тільки після того, як оцінював потенційний прибуток і потенційні витрати, загрози, ризики, і в кінцевому рахунку робив усе можливе, щоб попередити негативне.

Якщо Ви будете використовувати цей ключовий метод боротьби із тривогою, якщо Ви навчитеся пробачати усім і вчасно, якщо подолаєте почуття провини, не дозволяючи йому собою маніпулювати і відмовитеся від звинувачень, якщо приймете повну відповідальність за своє життя, то Ви зможете поступово поетапно видалити негативні емоції із Вашого життя, тільки після цього Ви зможете підкорити вершину Успіху.

Як настроїти себе на Успіх!

Настройка мислення на Успіх на основі 7 законів.

В цій частині ми поговоримо про те, як настроїти себе на Успіх. В попередніх частинах уже розглядалося те, що ми є продуктом власної думки. Те чого ми досягли і те ким ми є на даний момент – це результат наших думок. Ми також знаємо, що все те, чого ми досягнемо у майбутньому буде результатом і відображенням змісту нашої свідомості. Ми не керуємо долею, не формуємо своє майбутнє прикладаючи вольної зусилля. Все що ми робимо, щоб покращити якість нашого мислення покращує і якість нашого життя.

Давайте коротко переглянемо закони розуму про які ми вже говорили та обговоримо ще 2 нових важливих закони, які є важливими для перебудови нашого мислення.

1. Закон Переконання. Все у що вірять наші почуття стає нашою дійсністю. Якщо ми хочемо змінити нашу дійсність, то слід змінити наше переконання про себе. Якщо ми переконані у обмеженості своїх можливостей, то це стане дійсністю, не важливо чи обґрунтоване наше переконання, чи ні.

2. Закон Очікування. Усе, що ми впевнено очікуємо перетворюється на дійсність. Ми є пророками нашого життя, тому принципово важливо очікувати найкращого від себе та найкращого розв’язання будь-якої ситуації. Можна з’ясувати, що найбільш Успішні люди мають добре розвинену звичку очікування позитивних результатів. Вони постійно переконують себе у сприятливому вирішенні справ, вірять в позитив, щоб досягнути того, що вони бажають, а не того, чого вони бояться.

3. Закон Притягування. Ми безперечно притягуємо до себе людей та обставини, які узгоджуються із нашим мисленням. Якщо ми бажаємо притягнути певних людей чи обставини, то нам слід змінити свій спосіб мислення. Наші думки – це магніти, які поширюють енергію і притягають до себе тих людей і ті обставини, які з ними узгоджуються.

4. Закон Заміщення. Відповідно до якого все свідоме мислення може опрацьовувати тільки одну ідею за один раз, чи позитивну, чи негативну. Якщо ми хочемо отримати позитивний досвід в житті, то ми повинні концентруватися на позитивних ідеях, подіях, обставинах. Джеймз Алан у своїй книзі «Як людина думає» розповідає, що мислення подібне до саду. В ньому як в саду ростуть або квіти, або бур’ян. Якщо ми не посадимо квіти, то бур’ян виросте сам по собі. Йому не треба ні удобрення, ні поживні речовини, ні турбота, його навіть не треба прополювати. Це означає, що наша свідомість буде заповнена тривогою, знервованістю, страхом, якщо не заповнити її позитивними думками. Свідомість це не вакуум – вона ні на секунду не залишається порожньою, і якщо не заповнювати її думками про те, ким ми хочемо стати, яких людей ми хочемо бачити навколо, з якими людьми спілкуватися, які обставини корисні для нас, — то в Свідомості виростуть бур’яни. Отже, думки і почуття є двома дуже важливими факторами. Почуття є рушійною силою для мислення. Кожна думка та ідея, які ми хочемо втілити в життя спочатку повинні підзарядитися емоцією: коханням, бажанням, ненавистю, страхом. Думка не підкріплена емоцією є неактивною, вона не здатна породжувати реакцію. Почуття в свою чергу проявляють себе якщо ними керують думки. Думки і почуття взаємодіють між собою.

5. Закон Концентрації. Концентрація дуже важлива тому, що те на чому фокусується наше свідоме мислення переростає у реальність, яка з нами відбувається. Наші думки ніби поливаються та удобрюються постійною концентрацією. Якщо ми хочемо виростити квітку, то їй потрібні вода, удобрення та поживні елементи. Якщо ж ми бажаємо виростити щось в нашому житті, нам потрібна постійна концентрація до тих пір, поки ми не побачимо паростки.

6. Закон Практики чи повторення. Якщо ми хочемо розробити схему електричного пристрою чи двигуна, якщо ми хочемо навчитися друкувати, грати в теніс, кататися на лижах чи будь-чому іншому – то ми спочатку повинні освоїти схему виконання, а потім тренуватися, практикуватися поки наші дії не стануть автоматизованими. Кожна звичка, цінність, відношення до чогось, які нам властиві напрацьовані нашою думкою і є звичкою напрацьованою нашою свідомістю. Якщо ми хочемо замінити негативні звички на позитивні, то нам необхідно практикуватися. Якщо ми хочемо бачити себе цілісними гармонійними особистостями, орієнтованими на Успіх, то ми повинні постійно носити в собі ідею, що ми є такими, поки це не стане звичкою. Позитивним людям не треба нагадувати, що вони позитивно настроєні кожен ранок. Вони думають так внаслідок звички напрацьованої до автоматизму. Вони набули звичку бути оптимістами, сподіватися на найкраще, позитивно ставитися до інших людей. Їм вже не потрібно прикладати зусилля, навіювати собі цю думку, так як вона живе в них. Все наше майбутнє повністю залежить від звичок, які ми формуємо, особливо це стосується звичок нашої свідомості. Як кажуть формуйте добрі звички і дозвольте їм бути власниками вашого життя.

7. Отже, останній 7 Закон Релаксації або ослаблення зусиль. Він говорить, що в розумовій роботі зусилля пригнічує саме себе. Якщо ми займаємося фізичною працею, наприклад рубаємо дрова чи забиваємо цвяхи, то чим більшу силу ми застосовуємо, тим швидше нарубаємо дров чи заб’ємо цвях. У фізичній праці чим більше та потужніше наше зусилля, тим швидше та краще ми справимося з задачею. Що стосується розумової праці, то тут усе навпаки. Чим сильніше ми не будемо старатися, тим швидше ми станемо тим, ким бажаємо стати. Чим більше і частіше ми будемо розслаблятися і просто бути впевненими, що ми досягнемо бажаного коли будемо до цього готові, — тим швидше ми отримаємо бажане. Чим завзятіше ми працюємо, тим менше ми досягаємо. Якщо ми бажаємо щоб щось трапилося раніше, то ми обов’язково спровокуємо кризу в нашому житті. Якщо це трапиться занадто рано чи занадто пізно, — ми переживемо надмірний стрес. Тому слід просто розслабитися, переконати себе в тому, що ми отримаємо бажане, сконцентруватися на бажаному та чекати, що воно трапиться саме в той час, коли ми будемо горові до цього.