Жителів села Підлісний - Ялтушків »

З важким болем згадує ті страшні часи Хитрук Олена Данилівна, коли 12 травня 1943 року її разом з іншими жителями села забрали у Німеччину на примусові роботи. Адже мені тоді виповнилось лише 18 років. Нас везли на потязі, у вагонах які були вщент забиті людьми, ми змушені були стояти, тому що сісти не було де. Переважно це були дівчата 1925 року народження. Я дуже не хотіла їхати, але була змушена тому що, хто відмовлявся їхати або втікав, карали їх батьків. Той діватись не було куди. Пам’ятаю їхали через Перемишль. Охороняли нас німці зі сторожовими великими собаками.

Важка то була неволя. У Німеччині ми жили на другому поверсі. Заставляли вставати дуже рано, о 4 годині ранку, доїли корів, просапували картоплю, косили, мили підлогу, виконували не тільки роботу в полі але й по господарству. Взимку вставали 0 5 годині ранку і працювали до пізнього вечора. За роки примусової праці навчилась говорити по – німецьке та знала польську мову.

Дружила я з Кларою Станіславівною – це була моя хороша подруга. Годували нас картоплею, хліб давали тонко нарізаним. Разом із Кларою у Німеччині була два роки.

Звільнили нас американці, пригнали дві машини і погрузили нас в кузов. Довезли до річки Одер. Близько двох місяців я добиралась додому.

 

 

У 1943 році був останній набір на роботу в Німеччину. Голодецький Іван оголосив, щоб склали список людей, які народилися у 1925 році. Хлопці і дівчата, що народилися в цьому році ховалися. Казали, що хто не з’явиться на 10 годину ранку, того буде покарано – так згадує події травня 1943 року Тарасюк Іван Мусейович.

Мене силою змусили прийти в центр села два шуцмани на збір. Подали кілька підвід, куди поклали наші речі. Ми ж пішки подалися до міста Бар, тут до нас приєдналися хлопці і дівчата з хмельницької області. Відправили нас з Бару до Деражні також пішком. В Деражні нас посадили у вагон і так ми опинились у Німеччині. По приїзду до Німеччини нам кожному видали білет червоний – працювати в господарстві, а синій – той змушений був працювати у шахті.

Мені дістався синій білет, тож я разом з іншими попав у Рейнську область. Шахта, де ми працювали була глибиною 800 метрів. Я працював на транспортері, яким рухалось вугілля з шахти на поверхню. Разом зі мною працював ще один наш земляк Грабчак Микола. На примусових роботах ми пропрацювали більше двох років. Важко працювали, нас не рахували за людей, за непослух або не виконану норму били, знущались.

У 1944 році привезли нову групу остарбайтерів, мене перевели на поверхню, розвантажувати вагони. Працювали по 12 годин на добу. Годували нас погано: гнила капуста, влітку брукву давали; взимку гнилі гарбузи. Від поганої їжі та недоїдання дістав язву шлунка. Звільнили нас американці та англійці. У 1945 році повернувся у своє село.

 

«Афганістан і Чорнобиль в селі Підлісний – Ялтушків»

До подій у Республіці Афганістан дев’ятнадцятирічної давності причетні підлісян – земляки

Панчук Віктор Володимирович,

Максимчук Володимир Васильович.

 

Вони чесно і сумлінно виконали свій солдатський обов’язок.

Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалось у наше життя це лячне і моторошне слово … Чорнобиль. Воно стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів.

Чорнобильська трагедія хвилюватиме людей, об’єднуватиме всіх живущих одним спогадом, однією печаллю, однією надією…

Наші односельчани:

Король Микола Дмитрович,

Волошин Леонід Євгенович,

Вихованець Олександр Іванович,

Конопляний Валерій Дмитрович

 

вступили у нерівний бій з непокірним реактором.

Зраненими і ушкодженими повернулись до рідних

Волошин Леонід Євгенович,

Вихованець Олександр Іванович,

Конопляний Валерій Дмитрович.

Світла їм пам’ять.

«Творчість села Підлісний – Ялтушків»

Наше село таке непомітне,

Та хто у нього зазирне,

Побачить дещо цікавеньке,

Чого не знайде він ніде.

 

Уміють у нашому селі сумлінно працювати і весело відпочивати. А відпочинок наповнений піснею, красою, творчістю.

Багате наше село майстрами – теслярами «золоті руки». Не одне вікно, двері, не одні меблі змайстрували брати

Труханські Олександр,

Григорій,

Анатолій;

Залевські Михайло,

Лаврентій.

Не одну хату покрив залізним дахом

Паладій Анатолій Миколайович.

Не одну піч чи грубу вимурували умілі руки

Підкуймухи Анатолія Григоровича,

Максимчука Олександра Петровича.

Жодне весілля не обходилось в нашому селі без запашних золотистих коралів

Кутняк Пелагії,

Рудик Катерини,

Колеснік Марії,

Марценюк Ольги,

Юкало Галини,

Труханської Ніни,

Бухти Олександри.

Справжніми майстрами по виготовленню штучних квітів, весільного гільця є сестри

Жилавська Надія Пантелівна,

Бухта Олександра Пантелівна.

 

А її «дідуха»взято на виставку в республіканському музеї прикладного мистецтва.

Веселково сяють оселі вишивальниць

Зелінської Ніни Федорівни,

Кольцової Людмили Григорівни,

Зелінської Антоніни Броніславівни,

Волкової Людмили Василівни,

Рибака Анатолія Євдокимовича.

Загляньте до них, вас вразить розмаїття вишиванок: рушники, килими, сорочки, доріжки, серветки. Кожна вишивка виграє вдало підібраними кольорами і оригінальними орнаментами.

Зручно і затишно почуваються підлісян в одязі, пошитому кравчинею Кошик Стасею Іванівною,

Херовимчук Інни Іванівною,

Жадановою Наталею Василівною.

А які жіночі й чоловічі хутряні шапки майстерно шиє

Рибінська Надія Олексіївна.

Вся округа користується її послугами.

Від своєї прабабусі

Паладій Євдокії Тимофіївни

перейняла досвід писати писанки

Труханська Олена Іванівна,

 

А писанки зернівки виконує

Кольцова Людмила Григорівна.

Ми їх знаємо як тонких знавців народних ремесел. Ваші витвори, як живі, на них не надивишся, ними не намилуєшся. Ви майстрині – золоті руки.

Надзвичайної краси кошики, корзини з лози виплітає

Кошик Іван Григорович.

Смачні, калорійні кулінарні страви, печиво, торти готують

Голосняк Неля Францівна,

Дмитрик Неля Йосипівна,

Пасічник Олена Іванівна.

«Легенди села Підлісний – Ялтушків»