Куди б не звернула доля нас,



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Куди б не звернула доля нас,



Реферат

 

на тему:

 

«Родовід та історія мого села»

Виконала студентка

Групи БО-11

Херовимчук Ольга

2012р

 

«Село моє – життя мого колиска»

Село моє! Дитинства й юності колиска.

Куди б не звернула доля нас,

Завжди відвідати й вклонитися низько

Знайду я змогу в найскрутніший час.

 

Село - столиця нашого родоводу, наша велика сім’я. Так, справді село – наш дім, наше коріння і доля. Наша кревність і материнська пісня. Наше село – розбуджені досвітки і духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство. Село – часточка нашого серця. Воно – наша сповідь і турбота.

 

 


 

 

Так наше село, немов карта, давня вічна і юна. Ось що нам розповідають цікаві легенди.

Початок свого існування село бере ще у 16 столітті. В церковній книзі Кам’янець-Подільського єпархіального управління записано, що спочатку село носило назву Ялтушков-Посад, яке заснував козак Ялтух між дрімучими лісами. Згодом стали називати Підлісний-Ялтушків.

Заселення почалося в південній та південно-західній частині села, на території «Сидорівки» та «Переволоки».

 

Картинка

 

Кам’яні знаряддя свідчать про те, що люди жили тут понад 3 тисячі років тому. До цього часу збереглись хата і комора збудовані «в зруб». Село було густо заселене. У записах 1881 рік говориться, що чоловіче населення становило 1096 осіб, а жіноче-1121 особу. До 1917 року в селі проживало 4000 осіб, земля належала поміщикам

Кляверу, Круповецькому,

Красовському, Матковському,

Смоленському, Кобилянському.

Більшість селян була безкінною, не могла прожити із обробітку, своєї землі.

Тому йшли на побічні роботи до поміщиків, на заробітки в Бессарабію,у південні губернії.

Селяни одноразово піднімались на боротьбу проти поміщиків, вимагали підвищення заробітної плати. У 1905 році вони виступили проти поміщика Чайковського.

Трудящі села радісно зустріли звістку про повалення самодержавства.

Солдати-фронтовики

Федір Михайлович Олюнько,

Федір Андрійович Поперечний і

Матроси Григорій Дмитрович,

Михайло і Іванович Хайнацький,

Микола Петрович Хмільовський

очолили в селі боротьбу за Радянську владу.

Комітет бідноти очолив Федір Лунько роздав селянам поміщицьке майно і землю. Командиром загону по боротьбі з контрреволюцією став Поперечний Федір Андрійович.

Окрасою села став Зелений дуб, пам’ятка природи. Не одне століття відводив громовиці від рідної землі, постраждав у роки Великої Вітчизняної війни від ворожих куль і снарядів.

 

 

Картинка

 

 

Візитною карткою нашого села стала алея червоного дуба, висаджена 1912 рокуза наказом пана Кобилянського.

 

Картинка

 

 

« Школа »

Підлісяни мріяли, щоб їхні діти уміли читати і писати. У 1898 року громада зібрала кошти ( з кожного двору по 10 карбованців ) і збудувала церковно-приходську школу. У ній навчалось 57 осіб, а випустилось 10. На 150 осіб1 випускник.

Школа – показник достатку, життя села, осередок знань і культури. У 1919 році у поміщицькому маєтку пана Кобилянського відкрито семирічку, де директором був Березовський Владислав Семенович.

 

 

Картинка

 

Одними з перших закінчили школу семирічку Данченко Мефодій і Вихованець Василь здобули вищу освіту і стали вчителями.

В 1938 році замість семирічки стала функціювати середня школа. Не одне покоління чесних, добросовісних людей виховали учителі

 

 

Касперський С.С., Добротворський І.Гр.,

Подуфалов В.В., Добротворська З.І.,

Добротворський І.Гр., Подуфалов В.В.,

Любонько В.Ф., Проценко Г.П.,

Дмитрик В.Н., Тросимчук О.С.,

Боднар М.П., Фоменко Н.О.,

Савелєв Т.Ф., Штукановський М.Ф.,

Штукановська Ф.С., Зелінський Б.С.,

Сальнік М.А., Сальнік Н.О.,

Гулько Н.О., Кавчук О.В.,

Голосняк Н.Ф., Білоус А.І.,

Труханська С.І., Сенчуківська Н.В.,

Труханський А.І., Костишена Є.М..

Вони живуть і житимуть у справах, пам’яті своїх учнів.

 

 

« Колгоспи »

У 1928 році в село прибув землевпорядник Бредихін, було організовано 4 колгоспи: « Пролетар » (організатор Труханський Г.Д.)

« Колос »(організатор Крисько О.)

Списки людей яких вивезли в Німеччину під час окупації

Колгосп «Колос»

 

 

Дуднік Іван Семенович

Садовий Андрій Дем’янович

Данченко Василь

Рябов Петро

Капітанчук Ольга Степанівна

Труханський Олексій

Олійник Петро Павлів

Олійник Василь

Костишин Давид

Рудик Григорій Степанович

Гаврилюк Іван

Маршевська Людмила Михайлівна

Линдюк Михайло Андрійович

Паладій Марія

Сидоревська Єфросинія

Долинюк Василь

Штукановський Євген

Вишньовська Євгена

Король Анастасія Іванівна

Король Філіп

Липко Григорій Пилипович

Боцюк Надія

23. Вихованець Борис Іванович

Король Василь Павлович

Окунь Ганна Федорівна

Саволюк Іван Лукович

Саволюк Григорій Лукович

Шкарупський Василь

Данченко Василь

Яремчук Олександр Іванович

Линдюк Петро Андрійович

Левчишина Марія Михайлівна

Тарасюк Іван

Данченко Марія Іванівна

Шмирко Олександр Андрійович

Поповська Галина Іванівна

Крисько Галина Іванівна

Рудик Іван Маркович

Залевський Михайло Лаврентьович

Проценко Філімон

Залевська Марія

Федишин Олександр

Хитрук Василь Пантелеймонович

 

« Вперед » (організатор Нечипорук О.)

Списки людей яких вивезли в Німеччину під час окупації

Колгосп «Вперед»

Школьнік Ніна Миронівна

Кошик Євдокія Савівна

Пухніцька Євгенія

Левчишина Галина Григорівна

Підкуймуха Філіп Григорович

Савчук Василь

Данченко Євдокія

Пухна Лідія Андріївна

Пухний Олексій Кузьмович

Шевчук Василь Трохимович

Олійник Дмитро

Олійник Лідія Дмитрівна

Линдюк Явдокія Павлівна

Стецюк Лідія Антонівна

Варварук Надія Дмитрівна

Кошик Іван Григорович

Труханська Катерина Яківна

Пержинська Геня Петрівна

Козачишина Лідія Петрівна

Кошик Федір Гаршимів

Долинний Іван Семенович

Лунько Клавдія Іванівна

Кошик Марія Григорівна

Труханська Дар’я Григорівна

Король Лідія Петрівна

Нечипорук Іван Омельянович

Слободян Василь Іванович

Сурма Наталя

Слободян Василь

Грабчак Ганна Остапівна

Волошин Олексій Софронович

Король Лідія Петрівна

Труханська Дар’я

 

Згодом « Пролетар » влився в колгосп « Вперед », а через рік (1929) організовується колгосп « Селянин ».

Колгосп «Селянин»

Король Володимир Сергійович

Бухтяк Олександр Петрович

Мороз Іван Григорович

Сірож Роман

Липко Лідія Іванівна

Сташок Катерина Кирилівна

Левчишина Галина Григорівна

Левчишина Лідія Григорівна

Данченко Світлана Семенівна

Данченко Іван Данилович

Антонюк Надія Микитівна

Грабчак Любов Андріївна

Грабчак Микола Андрійович

Третяк Дмитро Васильович

Стецюк Михтодь

Кутняк Іван Тадейович

Лунько Йосип Андрійович

Хитрук Василь Михайлович

Осецький Філіп Ларіонович

Колеснік Вера Яківна

Лунько Євдокія Павлівна

Лунько Антон Іванович

Котлуш Філіп Прокопович

Котлуш Леонід

Котлуш Євгена Михайлівна

Кутняк Яків Юхтимович

Олійник Петро Лук’янович

Білий Омелян

Білий Михайло

Липський Василь Прокопович

Липський Григір Прокопович

 

У 1923 році створено тракторну бригаду, яка мала 4 трактори «ХТЗ», обслуговувала 7 колгоспів. Бригадиром її був Любчич Федір Іванович.На кінець року стало 14 тракторів. Люди надіялись на поліпшення достатку, але жахливі події 1932 – 1933 роки перервали їх надії і сподівання.

З 1935 по 1941 рік кожен колгосп мав по 5 тракторів. Першими трактористами були Любчич Федір Іванович, Попович Федір Хомич, Сурма Іван, Данченко Іван, Твердохліб Васильович Захарович.

Працьовитий колгоспники, немов бджілки у вулику, самовідданою працею прославляли рідний край, свою прекрасну землю, до якої прикипіли душею. І якою б важкою не була та праця, вона для селян – солодка, щемка. Бо не звикли відпочивати. Праця для них – найбільша втіха, найбільша мрія. Весело працювали!

1950 року 4 колгоспиоб’єднались в один, під назвою « Соціалізм », стало 4 бригади з тими ж назвами. Головою колгоспу обрано Пержинського Антона Петровича.

57 ветеранів сумлінно і натхненно стали відновлювати господарство, життя у селі.

На 209-ти гектарах білопінно забуяли яблуні, груші, сливи колгоспного садівника Ткачука Пилипа Савовича. Заколосилися буйним колосом пшениці, ячмені, жита, вирощені тракторною бригадою Ткачука Олександра Пилиповича.

Ланка Щербані Євдокії зібрала 500 центнерів цукрового буряка з 1 гектара.

Делегатами на з’їзд передовиків – буряківниць у Могилеві-Подільському були

Щербань Євдокія,

Кульбанська Франя.

Не одну тисячу тонн зерна вивезли на елеватор шофери

Кузнєцов Костя,

Хитрук Василь Іванович,

Твердохліб Євген Левкович.

Денно і нощно орали колгоспне поле передовики – трактористи Твердохліб Василь Захарович, Твердохліб Іван Олексійович. Всього ораної землі було 3862 гектара.

Понад 700 голів свиней доглядали

Стахова Генна Самойлівна,

Рудик Євдокія,

Бухтяк Юлія,

Марценюк Люба,

Хремчук Євгена та інші.

Подачу води на ферми механізовано.

Колгосп мав 15 автомашин, марки ЗІЛ, Газ-150, 14 тракторів, 14 комбайнів. Оплата праці зросла в 3 рази, зріс добробут селян.

За 15 років колгосп став двічі мільйонером, завдяки розумному, кваліфікованому керівництву правління колгоспу і невтомній праці трударів.

У 70 – 80 роки передовиками сільського виробництва стали члени ланок

Юкало Галина Іванівна,

Кошик Поліна Афанасіївна,

Труханська Ніна Петрівна.

Колектив доярок і телятниць, очолений завідуючим фермою

Крисько Катерина Іванівна,

Присяжнюк Ольга Павлівна,

Хмільовська Олена,

Труханська Надія Андріївна,

Боднар Надія Василівна.

Дбайливо стежив за здоров’ям тварин ветеринар Труханський Леонід.

Не одну тону зерна вивезли на елеватор шофери

Білий Василь Омелянович,

Хитрук Олексій Васильович,

Крилат Григорій Дмитрович,

Мазурчак Микола Леонідович,

Мазур Григорій Панасович,

Рудик Григорій Васильович,

Рудик Григорій Миколайович,

Костишин Петро.

Тут з районної Весни і до пізньої осені буяли різноцвітом нарциси і тюльпани, піонії і лілії, чорнобривці і айстри, жоржини і мальви……

Манили до себе червонобокі яблука, спілі вишні й сливи, малина, суниці, смородина……

Чималий прибуток в колгоспну касу давали: садово – городня бригада Мишковського Євгена Карлового і Колеснік Марії Олексіївни де вирощувались різні овочеві і плодові культури.

Свиноферма, якою керували

Підкуймуха Філімон Григорович і Рудик Марія Юрківна,

а свинарками були

Труханська Надія,

Підкуймуха Ганна,

Твердохліб Лідія;

Вівцеферма

Рудика Івана Васильовича;

будівельна бригада і пилорама

Гадомського Володимира Андрійовича;

конюшня

Лахмана Григорія Федоровича.

Зі щемом і теплотою в серці ми згадуємо мудрого і вмілого організатора, керівника правлінням колгоспу

Гука Пилипа Євтиховича.

Уважний, щирий, тактовним із малим і старим. Він за 5 років звів комплексні ферми для великої рогатої худоби, свиней; в центрі села упорядкував дитячий садок на 40 дітей; завжди допомагав школі та лікарні; Великою подією стало будівництво центральної шосейної дороги в нашому селі. Великий ентузіаст мріяв висипати кільцеву дорогу навкруг села твердим покриттям. Це був дбайливий господар.

Оживилось, повеселіло наше село з приходом у нього сім’ї Руднікових Анатолія Йосиповича і Валентини Анатоліївни.

Це доброзичливі, чесні, хороші люди.

Він голова колгоспу, вона – директор школи. Вражає усіх їх увага і чутливість до людей, учнів харчують безплатно, допомога підлісянам у скрутну хвилину: крупами, олією, дошками, м’ясом, - усім необхідним. А в сільському будинку культури–створюється агітбригада

«Гвоздика»;

діє драматичний гурток учителів; виступи, концерти, КВН.

Змінюється матеріально – технічна база колгоспу з приходом до управління СТОВ « Маяк » Чижевського Володимира Андрійовича. Товариство на кінець 1987 року мало 32трактори, 18 комбайнів, 15 автомашин, бензозаправку, тракторну бригаду.

Нині ми цього не маємо, не зуміли зберегти.

В багатьох куточках України і близького зарубіжжя проживають і успішно працюють наші земляки, люди різних професій: хлібороби і лікарі, вчителі й механізатори, юристи, прокурори, лісники і продавці. Всіх не перелічити!

Всі вони діти нашої підлісянської землі; всі черпають сили й снаги від неї, від своїх батьків.

 

 

« Лікарня »

До цього часу в будинку, спорудженому земством у 1900 році,знаходиться сільська амбулаторія, де працює наша славна й турботлива медсестра, підлісянка, Черній Тетяна.Вдень і вночі, в спеку і стужу спішать на допомогу дорога медсестра Черній Тетяна Сергіївнаі фельдшер Гріщишин Володимир Васильович.

А в минулі щасливі роки, до 1999 рокуу нашому селі була лікарня дільнична на25 ліжок.

У ній денно і щойно трудились медпрацівники сестри милосердя

Бабій Євгена Василівна,

Сеник Ганна Іванівна,

Линдюк Галина Миколаївна,

Гук Ніна Миколаївна,

Грабчак Галина Андріївна,

Носік Зіна Василівна.

« Будівництво в селі Підлісний – Ялтушків »

Широко розгорнулось індивідуальне будівництво. Щоб забезпечити колгоспників будівельним матеріалом, створено бригаду каменщиків, куди ввійшли

Кутняк Іван,

Свинар Володимир Федорович,

Приймак Олександр Іванович,

Баланко Євгеній Степанович,

Котлуш Петро,

Галамай Володимир,

Котлуш Філіп.

А також будівельна бригада і пилорама

Гадомського Володимира Андрійовича.

Зросла кількість населення. В середині школі навчалось понад 700 учнів.

Село радіо і електрифіковано.

До послуг населення були школа, лікарня, аптека, швейна майстерня, пошта, лазня, сільпо, лісництво, перукарня.

Девізом у селі був вислів: « Все для людини – все в ім’я людини ».

У 1964 році закінчено будівництво одного з найбільших в районі сільського будинку культури на 450 місць і другий корпус місцевої середньої школи.

« Воєнні роки в селі Підлісному-Ялтушкові »

Війна! Стиснулося від болю

Материнське серце.

Над рідною землею.

Війна жорстока і страшна.

 

У діючу армію було мобілізовано 1000 підлісян.

Підла війна забрала 276 життів молодих, тих, кому жити й любити. Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів: солдатські герої на вишитих крилах пливуть. І допоки є пам'ять в людей і живуть матері, допоти й сини, що спіткнулись об кулі житимуть.

На каторжні роботи забирали гарних молодих дівчат і юнаків. Забрано на каторгу 436 чоловік. Додому вернулись одиниці.

Крисько Софія Іванівна,

Лук’янов Василь Тудявич,

Костишена Ганна Федорівна,

Пладій Ганна.

Минуть століття! Настане трьохтисячний рік. Не буде в живих і вашого покоління, але ми віримо, що хтось із вдячності йтиме сюди. Бо минатимуть роки, але вічний вогонь пам’яті. Не було сім’ї, яку не торкнулось б горе, що несла війна. Згадайте села, що горіли, стерлися з лиця землі; міста розорені, але непідкорені. Згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійсненні надії.

Ми, солдати Великої Вітчизняної, на смерть стояли за кожен метр землі, горіли в танках, вмирали в концтаборах, але не вторгалися до чужих територій, але не вторгалися до чужих територій, бо несли визволення країнам Європи.

Крізь дощі і сніги, крізь роки й лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне сьогодення.

Вклоніться їм низько. Не забувайте ніколи про них. Хай завершене батьками й дідами, усім нашим поколінням, яке пройшло війну, наснажує вас на добрі справи в ім’я зміцнення української держави, створення всім, хто живе в Україні, щасливого і заможного життя. Здоров’я вам усім, добра і злагоди!

Від ветеранів Великої Вітчизняної війни полковник запасу

Боднар Олександр Васильович.

Після страшної війни залишився пам’ятник братам Штукановських.

Коротка розповідь.

 

 

Голгофа братів Штукановських

Буремні роки революції … Мальовниче подільське сел. Підлісний Ялтушків. Звичайна багатодітна працьовита сім'я Федора та Марії Штукановських. Двадцять п’ять років від 1898 до 1923 народжувались у них діти – Пелагія, Яким, Дмитро, Олександр, Григорій, Іван та Михайло.

Аби прогодувати усіх трудилися дружно від світання і до того часу, як в небі розквітали далекі таємничі зорі. Спливав час, непомітно один за одним міцно ставали на ноги сини, мужніли і виходили на самостійну стежину життя.

У тридцятих відбулася колективізація, утворилися колгоспи. Деякі з дітей здобули освіту і поринули у вирі життя, дехто залишився працювати у селі. Коли ж у сорок першому мирний спокій людей був нарушений невблаганними дзвонами Великої Вітчизняної війни, всі шестеро братів пішли боронити рідну землю від ворогів.

Живим судилося зостатись лише Михайлові. Це він, учитель історії місцевої десятирічки, дослідив трагічну долю своєї сім'ї і через сорок років по війні, разом із земляком, полковником у відставці, учасником Параду Перемоги на Красній площі Іваном Івановичем Пархомовим встановили пам’ятну стелу біля свого родинного гнізда. Громада підтримала пропозицію назвати вулицю їхнім прізвищем.

Відлетіли у вічність зовсім молодими п’ятеро із шести братів Штукановських.

На довоєнних світлинах вони у військовій формі, крім старшого – Якима Федоровича.

Народився він у 1900 році мобілізований до війська у 1941 р., рядовий. Загинув у 1942р.

Король Микола Дмитрович,

Волошин Леонід Євгенович,

Волошин Леонід Євгенович,

Наше село таке непомітне,

Та хто у нього зазирне,

Побачить дещо цікавеньке,

Чого не знайде він ніде.

 

Уміють у нашому селі сумлінно працювати і весело відпочивати. А відпочинок наповнений піснею, красою, творчістю.

Багате наше село майстрами – теслярами « золоті руки ». Не одне вікно, двері, не одні меблі змайстрували брати

Труханські Олександр,

Григорій,

Анатолій;

Залевські Михайло,

Лаврентій.

Не одну хату покрив залізним дахом

Кутняк Пелагії,

Рудик Катерини,

Колеснік Марії,

Марценюк Ольги,

Юкало Галини,

Труханської Ніни,

Бухти Олександри.

Справжніми майстрами по виготовленню штучних квітів, весільного гільця є сестри

Жилавська Надія Пантелівна,

Зелінської Ніни Федорівни,

Волкової Людмили Василівни,

Херовимчук Інни Іванівною,

Рибінська Надія Олексіївна.

Вся округа користується її послугами.

Від своєї прабабусі

Паладій Євдокії Тимофіївни

перейняла досвід писати писанки

Труханська Олена Іванівна,

 

А писанки зернівки виконує

Кошик Іван Григорович.

Смачні, калорійні кулінарні страви, печиво, торти готують

Голосняк Неля Францівна,

Дмитрик Неля Йосипівна,

Пасічник Олена Іванівна.


« Легенди села Підлісний – Ялтушків »

Ткачук Микола Олександрович

подарував школі комп’ютер,

Ковальський Анатолій Йосипович –

фтокартини,

Мельник Микола Іванович –

солодощі дітворі на Різдвяні свята.

Випускники минулих років – цінні, такі необхідні школі подарунки: телевізор, карооке, умивальник, кошти.

Наші односельці дбають про духовну скарбницю села – церкву святої Покрови, збудованої ще в 16 столітті без жодного цвяха, нині відновленої. Брати Труханськізмайстрували для неї церковне начиння і вівтар.

Данченко Григорій Іванович,

внучка Нечипурука Василя Михайловича – Віта

виділили кошти для окраси храму.

Багато сил віддали для відновлення церкви

Ганущак Галина,

Данченко Євгена Василівна,

Присяжнюк Ольга Павлівна,

Лунько Марія Володимирівна,

Підлісний – Ялтушків »

Реферат

 

на тему:

 

«Родовід та історія мого села»

Виконала студентка

Групи БО-11

Херовимчук Ольга

2012р

 

«Село моє – життя мого колиска»

Село моє! Дитинства й юності колиска.

Куди б не звернула доля нас,



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.023 с.)