Основні різновиди місцевості та їх вплив на бойові дії військ.

В різних сполученнях та в комплексі з кліматом топографічні елементи утворюють велику кількість різноманітних типів місцевості, які розподіляються:

- за особливостями рельєфу;

- за ступенем пересіченості;

- по прохідності;

- за умовами спостереження та маскування;

- за природними умовами.

За мірою пересіченості балками, ярами, річками місцевість розподіляють на:

- легко пересічену, де 10% площі займають природні перешкоди;

- середньо пересічену, де 20% площі займають природні перешкоди;

- сильно пересічену, де 30% площі займають природні перешкоди;

По прохідності місцевість поділяють:

- легкопрохідна, де не має обмежень ні швидкість ні напрямок руху;

- прохідна, де обмежено рух в окремих напрямках, а швидкість майже не обмежена;

- важко прохідна, де швидкість невелика і рух декількох машин по одному сліду не можливий, рухатись можна тільки по дорогах;

- непрохідна.

За умовами спостереження місцевість поділяється на:

- відкриту, де забезпечується 75% простору для огляду;

- напівзакриту, де забезпечується 50% простору для огляду;

- закриту, де забезпечується менше 20% простору для огляду, а схованки займають до 30% території.

За характером рельєфу місцевість поділяється:

Рівнинна місцевість характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні,: · відносно невеликими перевищеннями (до 25м) · порівняно малою стрімкістю схилів (до 2°); · абсолютні висоти над рівнем моря – до 300м.

 

Вона придатна для бойової дії усіх родів військ. ЇЇ глинисті, суглинні, супіщані й торфяні грунти дають можливість рухатись бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно ускладнюють рух у період дощів весняного і осіннього бездоріжжя. Відсутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.

Разом з тим рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Захисні властивості її мінімальні, особливо від ядерної зброї. Вона як правило, більш сприятлива для організації і ведення наступу й менш сприятлива для оборони.

	Горбкувата місце- вість характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка характеризується: · абсолютними висо- тами до 500м, · відносними переви- щеннями 25-200м; · переважною стрім- кістю схилів 2-3°.

 

Вона допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу так і для оборони. Вона має добрі рубежі для облаштування вогневих позицій, незначні захисні властивості від ураження ядерною зброєю. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть служити укриттям від спостереження і вогню противника. На ній багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.

Низько гірська місце- вість характеризується: · висотами над рівнем моря 500-1000м, · відносними переви- щеннями 200-500м · переважною стрім- кістю схилів 5-10°. Порівняно з іншими видами місцевості вона слабо розчленована, як правило добре обжита і має досить розвинену мережу доріг

Середньо гірська місце- вість характеризується: · висотами над рівнем моря 1000-2000м, · відносними переви- щеннями 500-1000м · переважною стрім- кістю схилів 10-25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми. Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг.

При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосередження застосування важкої бойової техніки. В цілому вона сприяє маскуванню і захисту від зброї масового ураження.

Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках. Загалом ця місцевість вимагає значних інженерних робіт для забезпечення її прохідності. Водночас вона сприятлива для маскування і для захисту від зброї масового ураження.

			Високогірна місцевість харак –теризується: · висотами над рівнем моря понад 2000м; · відносними перевищеннями 1000м і більше; · стрімкістю схилів понад 25°.

 

 

Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їх піки і схили часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір’я, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. У решті районів можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним спорядженням. Загалом вона сприяє маскуванню, при ядерних вибухах можливі завали, обвали каміння, сходження снігових лавин.

За характером природних умов місцевість розподіляють:

Гірська – її вже характеризували і не раз.

 

Бойові дії в середньовисотних горах скрутні. Рух військ можливо тільки по окремих напрямках - гірським проходам, долинам рік і уздовж широких хребтів і плоскогір'їв. Значна крутість схилів і рідка мережа доріг обмежують застосування танків і великогабаритної техніки.

 

Горбкуватий рельєф і низькі гори не утрудняють рух військ і в той же час забезпечують потайне від наземного спостереження противника пересування і розгортання великих мас військ, оснащених різноманітною бойовою технікою, а також полегшують вибір позиційних районів для ракетних військ і артилерії і захист військ від ядерної зброї.

Необхідно відзначити, що рельєф є найбільш стабільним елементом місцевості, його форми потерпають помітні зміни тільки протягом десятків і навіть сотень років. Він не піддається сезонним змінам. Великі форми рельєфу, а також властивості залишаються незмінними і після ядерних вибухів. Тому орієнтування військ на місцевості, на якій була застосована ядерна зброя, буде проводитися головним чином по характерних елементах і формах рельєфу, що зображені на топографічних картах і збереглися на місцевості.

Таким чином, придатність території для бойових дій військ зменшується зі збільшенням її висоти над рівнем моря: чим вище місцевість, тим більша її розчленованість і крутість схилів, тим суворіше клімат.

Гірський рельєф значно утрудняє організацію і підтримку безперебійного зв'язку між частинами і підрозділами, що діють на роз'єднаних напрямках. Скельні і кам'янисті ґрунти інтенсивно поглинають і розсіюють енергію радіохвиль, що приводить до зменшення дальності дії радіостанцій і радіолокаторів.Роботу засобам радіозв’язку також утрудняють великі коливання висот.

Гірська місцевість створює значні труднощі для наступу, в той же час надає багато переваг військам, що обороняються.

 

Лісиста (лісисто-болотиста) – більша частина якої покрита лісами.

В останні десятиліття площа лісів усіх цих районів значно скоротилася, однак, незважаючи на інтенсивну експлуатацію, лісові масиви займають значну територію багатьох країн північної півкулі.

Неодмінним супутником лісів помірного поясу є болота, що займають від 10 до 30% площі лісів. Сполучення ж лісів і боліт створює ще більш складні умови для військ особливо у період року коли немає морозів.

Лісисто-болотистий тип місцевості широко розповсюджений в районах з помірним кліматом, де кількість опадів перевищує випаровуваність вологи з поверхні землі. Це обумовлює перезволоження ґрунтів, заболочування ґрунтів, формування густої мережі рік, озер і розвиток вологолюбної лісової рослинності.

Основними природними особливостями лісисто-болотистої місцевості, що визначають її тактичні властивості, є:

Ø закритий характер місцевості, обумовлений перевагою на ній великих лісових масивів з деревами різного віку, густоти і порід;

Ø низька прохідність території, обумовлена рідкою мережею автомобільних доріг, лісовими насадженнями, пухкими ґрунтами і великою кількістю болотних масивів, струмків, рік і озер.

Відсутність гарного огляду викликає необхідність максимально наближати до військ пункти управління, створювати широку мережу спостережливих постів: у рідкому лісі — на землі, у густому — на деревах і вишках, а також широко використовувати спостереження з вертольотів.

Закритий характер лісисто-болотистої місцевості сприятливий маневру військ, а також організації стійкої оборони. Густий полог лісу забезпечує надійне маскування військ від наземного і повітряного спостереження. Однак ці позитивні властивості місцевості не завжди можуть бути використані через її обмежену видимість і прохідність. Лісисто-болотиста міс- цевість з обмеженою видимістю, а іноді і повною відсутністю на ній чітко виражених місцевих пред- метів ускладнює керування військами, організацію і підтримку взаємодії між ними.

Оскільки в лісі важко 1

В лісі як орієнтири звичайно використовуються дороги, просіки і їхні розвилки і перетинання, лісові галявини, вирубки лісу і гару, струмки, річки, болота і характерні форми рельєфу (яри, обриви, кургани і т.п.).

Складність орієнтування на залісеній місцевості іноді може привести до неточного визначення рубежів і районів. Тому положення наступаючих частин і підрозділів контролюється частіше, ніж при діях у звичайних умовах; їх місце розташування в ході просування позначається різними засобами Крім того, на маршрутах руху виставляються добре видимі покажчики чи регулювальники

Важкодоступність лісисто-болотистої місцевості обмежує оперативну ємкість напрямків. Щільний деревостій, великі площі лісових боліт і недостатня кількість доріг у лісі змушують вести наступ по окремих, роз'єднаних напрямках, до того ж часто тільки обмеженими силами. Лісові і заболочені масиви утрудняють використання військами бойової техніки, особливо танків, ракет в артилерії, що знижує темпи їх наступу і веде до значної нерівномірності просування підрозділів, які діють на відособлених напрямках.

Оборонні позиції в лісі звичайно створюються вздовж доріг, по міжозерних і міжболотних дефіле, уздовж галявин, просік і по рідколіссю. Такі напрямки забезпечують кращі умови огляду, орієнтування і ведення вогню в обороні.

При веденні бойових дій у лісисто-болотистій місцевості значно зростає роль інженерного забезпечення. Специфічними задачами інженерного забезпечення бойових дій військ у лісисто-болотистій місцевості є: розчищення смуг обстрілу й огляду, пристрій лісових завалів на шляхах ймовірного руху противника, ремонт і відновлення доріг, підготовка об'їздів, прокладка колонних шляхів, проведення заходів щодо попередження гасінню лісових пожеж, розчищення шляхів від завалів.

Найбільш сприятливим часом року для бойових дій військ у північних районах лісової зони є кінець зими, коли збільшується тривалість дня, надійно промерзають болота і річки і сніжний покрив здобуває найбільшу міцність. У південній частині лісової зони, де менше болотних масивів, найбільш сприятливим для дій військ сезоном є друга половина літа, коли добре просихають ґрунтові дороги і поліпшується прохідність місцевості поза дорогами.

Пустельна місцевість - широко поширена на всіх материках. У цілому посушливі пустелі займають близько 15% усієї площі суші земної кулі.

Пустелі — це географічні райони з вкрай посушливим континентальним кліматом, з бідним рослинним покривом і з засоленими ґрунтами. Кількість атмосферних опадів у пустелях складає менш 200 мм у рік, що швидко випаровуються. Тому тут постійно спостерігається велика сухість повітря і ґрунтів. Відносна вологість повітря в районах пустель улітку знижується до 14%. Максимальна температура повітря влітку досягає 50° С, а поверхня ґрунту нерідко нагрівається до 70 - 80° С. Добові коливання температури досягають 30 — 40° С, а річні до 90° С.

Розрізняють пустелі:

Ø піщані,

Ø глинисті,

Ø кам'янисті.

Основними формами рельєфу закріплених пісків є піщані гряди. Вони утворяться в районах піщаних пустель, де панують вітри приблизно одного напрямку. Піщані гряди звичайно випливають паралельно один одному в напрямку пануючих вітрів. Поперечний профіль гряд симетричний, гребені їх округлі схили досить круті (10 — 20°), висота гряд коливається від 10 до 30 м, а довжина досягає 2 — 3 км. Окремі гряди розділяються між собою зниженнями шириною від 40 до 200 м і більш. Ці міжгрядові зниження, як правило, рівні, щільні глинисті поверхні без скупчень піску.

Відкритий, рівнинний характер пустельної місцевості являє загрозу нанесення значних втрат військам у випадку застосування любих видів зброї.

Відкрита пустельна місцевість володіє міні- мальними властивостя- ми, що маскують. На монотонно сірій пустельній рівнині з рідкою пропиленою рослинністю добре виділяються стартові і вогневі позиції, бойова і транспортна техніка і сліди від її пересування.

 

Сильно демаскує стартові (вогневі) позиції і переміщення машин пил, що піднімається при пуску ракет, пострілах знарядь і на марші. У тиху пору року хмари пилу довго стоять над стартовими позиціями і дорогами, даючи більшу увагу розвідки противника. Тому маскування військ у пустелях мають особливо важливе значення.

Пустельна місцевість утрудняє маскування військ, але дає можливість вести спостереження на значну глибину і, таким чином, полегшує відшукання цілей. Дальність спостереження в пустелі протягом дня може різко мінятися. З підвищенням температури зростає конвекція повітря й атмосферний серпанок, що знижує дальність видимості. Під час сильного вітру маса піднятого їм піску нерідко цілком виключає можливість спостереження. Переміщення часток піску починається при швидкості вітру близько 5 — 7 м/сек. Наземне спостереження в пустелях обмежується відсутністю височин для розміщення спостережних пунктів. Для збільшення дальності видимості рекомендується застосовувати механічні спостережливі вишки, змонтовані на спеціальних машинах підвищеної прохідності.

Одноманітна відкрита місцевість пустель, без будь яких помітних місцевих предметів, утрудняє орієнтування, цілевказівку, вибір стартових (вогневих) позицій і їх топогеодезичну прив'язку. Тому в ході бойових дій у пустелях широко використовується апаратура наземної навігації, а також прилади й інструменти, що дозволяють швидко і точно визначати своє місце розташування і координати цілей.

Звичайними орієнтирами в пустелях є колодязі і придатні до них з усіх боків стежки, руїни старих фортець і поселень, могили, сухі русла й інші місцеві предмети, що виділяються. Для орієнтування в пустелях війська іноді змушені споруджувати штучні орієнтири у виді турів, що складаються з каменів чи мішків з піском, а в нічний час позначати напрямки постановкою світлових орієнтирів, а також за допомогою сигнальних ракет і трасуючих куль. Крім того, у пустелях орієнтування здійснюється по азимутах.

У ясні ночі сторони обрію і напрямок руху в пустелях рекомендується визначати по зірках, пам'ятаючи, що усі вони, крім полярної зірки, переміщуються приблизно на 15° за одну годину.

Складною проблемою при веденні бойових дій військ у пустелях є водопостачання. Обмежені водяні ресурси прив'язують війська до районів, що мають водяні джерела: оазиси і навіть окремі колодязі. Тому бойові дії в пустелях найчастіше ведуться на окремих напрямках уздовж доріг (караванних шляхів), особливо в районах, де зосереджені основні джерела води.

Водопостачання військ у пустелях здійснюється за рахунок підземних вод (прісних і опріснених солоних), що добуваються з наявних колодязів і шпар, що спеціально споруджуються, а також за рахунок запасу води, що возиться військами. Колодязі в пустелях зустрічаються на автомобільних дорогах і караванних шляхах на великому видаленні один від одного. Визначити їх можна по наявності водозабірних пристроїв, дерев і чагарників.

У пустельній місцевості бойові дії можливі в будь-який час року. Але найбільш сприятливими для цього в більшості пустель є осінь, зима і рання весна, коли немає сильної жари і випадають атмосферні опади. При діях у пустелях основні зусилля військ направляються на захоплення чи утримання важливих у тактичному (оперативному) відношенні рубежів і районів - джерел води, вузлів доріг (караванних шляхів), оазисів, населених пунктів. Бойові дії розвиваються звичайно на окремих, роз'єднаних між собою великими просторами труднопрохідних ділянок пустель. У пустелях частини і підрозділи оснащуються бойовою і транспортною технікою високої прохідності. Райони пустель з їх виснажливою жарою влітку і низькими температурами узимку, вкрай обмеженими запасами води, палива і будівельних матеріалів, з частими вітрами і піщаними бурами, пухкими і сипучими ґрунтами створюють великі труднощі для військ і вимагають великої напруги фізичних і моральних сил особового складу.

Приймаючи рішення на бій (операцію), командири всіх ступенів ретельно вивчають умови прохідності місцевості, стан погоди і прогноз її на найближчий час, можливості забезпечення військ водою і паливом, а також санітарно-епідеміологічні умови району.

Сезонні зміни теж значно впливають на ведення бойових дій військ.

Взимку, наприклад:

- дорожня мережа значно зменшується (заноси доріг);

- рельєф згладжується із-за заносів лощин, балок, ярів;

- не видно берегової лінії рік, озер

- грунти промерзають (покращується прохідність боліт, погіршується можливість інженерного обладнання);

- сніжний покров може не дозволити рух поза дорогами;

- річки можна долати по льоду.

Весною:

- грунт розмокає;

- річки та озера розливаються.

 

Місцевість сприяє успіху ведення бойових дій своїх військ та послабляє противника не сама по собі, а при умовах, якщо командир правильно оцінить та буде вміло використовувати її в конкретній обстановці. Вплив місцевості на хід бойових дій визначається на фоні бойової задачі, з урахуванням озброєння військ, пори року та доби, а також метеорологічних умов і характеру дій противника.

Оцінюючи обстановку і місцевість командир зобов’язаний:

Ø вивчити загальний характер місцевості і її вплив на дії підрозділів;

Ø визначити найбільш імовірні напрямки дії літаків, гелікоптерів та інших повітряних цілей противника на малих та гранично малих висотах;

Ø визначити танконебезпечні напрямки;

Ø вибрати найбільш вигідні позиції для розміщення своїх вогневих засобів;

Ø визначити найбільш доступні напрямки дії підрозділів та ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

Ø рубежі бойових задач механізованих і танкових підрозділів;

Ø місця розгортання командно-спостережних пунктів підрозділів, які будуть забезпечувати найкраще спостереження за місцевістю, противником і діями своїх підрозділів;

Ø найбільш стійкі від розрухи місцеві предмети, які можна використовувати в якості орієнтирів.

У своїх висновках із оцінки місцевості командир визначає:

Ø в якій мірі вона впливає на виконання поставленої задачі

Ø які заходи необхідно виконати, щоб найбільш повніше використати її позитивний вплив та зменшити негативний.

Командири різних підрозділів одні і ті ж елементи місцевості вивчають і оцінюють з різних точок зору, вирішуючи при цьому питання про можливості і способи застосування в даних умовах своїх бойових засобів.

 

Висновок: Отже, як ми бачимо кожен різновид місцевості має притаманні лише йому особливості, які впливають на шикування бойових порядків, можливість застосування бойової техніки, швидкість здійснення маршу і темп наступу, організацію захисту військ від сучасних засобів ураження.

 

Висновок:

1. Ввідною лекцією ви ознайомились з визначенням військової топографії, предметом її вивчення. Ви бачите всю глибину відповідальності покладеної на командира за правильну оцінку місцевості та організації на ній бойових дій свого підрозділу.

2. Програма по військовій топографії в військах близько половини навчального часу відводить на заняття в полі вдень і вночі при будь-якій погоді, що створює умови для формування морально - бойових якостей і потребує від військовослужбовців напруги сил та волі.

3. Військова топографія, як галузь військових знань, не існує окремо від інших наук, органічно входить у тактичну підготовку, вимагає високих спеціальних знань, спирається на знання математики, фізики та інших наук і предметів навчання.