Німецьке право: етапи формування і розвитку

 

Правова система Німеччини (Федеративної Республіки Німеччина - ФРН) має схожі риси з французької не стільки через близького розташування цих країн і впливу римського права, скільки через те, що під час окупації Наполеоном історичних земель Німеччини там були поширені наполеонівські закони і довгий час діяли кодекси, видані в роки його правління.

У сучасному німецькому праві велику роль відіграє Основний закон ФРН від 23 травня 1949 (Боннська Конституція).

Основний закон ФРН визначає, що Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою, складається з 16 земель, між Федерацією і землями розподіляються сфери компетенції.

До сфери виняткової законодавчої компетенції Федерації відносяться: зовнішні зносини, а також оборона, включаючи захист цивільного населення; громадянство ФРН; свобода пересування, паспортне справа, еміграція та імміграція, видача осіб іншим державам; валюта, грошовий обіг, карбування монет, еталони мір і ваг, літочислення часу; єдність митної і торгової території, договори про торгівлю і судноплавство, свобода товарообігу, товарообіг і розрахунки з закордоном, включаючи митну і прикордонну охорону і т.д.

Особливо великі відмінності виявляються в світлі тієї вагому роль, яку в державних структурах Німеччини Конституційний

Суд. Його рішення - це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Його тлумачення законів, виданих парламентом, є обов'язковими для всіх органів, у тому числі й для суду. Якщо у звичайного суду виникають сумніви щодо конституційності що підлягає застосуванню норми, він припиняє справу, звертається із запитом до Конституційного Суду, а потім вирішує справу згідно з висновком Конституційного Суду

 

Властиві риси сучасного німецького права

У сучасній правовій системі Німеччини визначальне значення має Конституція, прийнята 23 травня 1949 p., і розроблені на її основі конституційні акти. Конституція ФРН закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіка), форму державного устрою (федерація), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, виданих на основі і на виконання Конституції ФРН. Законодавство, згідно з п. 3 ст. 20 Конституції ФРН, пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом. Як Основний закон федеративної держави, Конституція ФРН закріплює так само компетенцію центральних органів державної влади і управління, характер взаємовідносин органів державної влади і управління та суб'єктів федерації — земель; визначає загальні принципи побудови і функціонування організації управління землями. Державний устрій земель, згідно зі ст. 20 Основного закону ФРН, повинен відповідати «основним принципам республіканської, демократичної і соціальної, правової держави у дусі дійсного Основного закону». У землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, створене загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Поряд з конституцією і законами важливе значення серед джерел сучасної Німеччини мають постанови, видані центральним урядом федерації й урядами земель.

У якості одного з основних джерел права у правовій системі Німеччині виступають рішення Конституційного суду країни. За юридичною силою вони відповідні звичайним законам. Що ж стосується тлумачення Конституційного суду парламентських законів, то вони навіть перевищують за юридичною силою останніх. Рішення Конституційного суду стосовно конституційності чи неконституційності законів мають вирішальний характер для подальшої долі цих нормативно-правових актів і є обов'язковими для усіх без винятку державних органів, у тому числі й для судів. Правова система Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, що містяться у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органами окремих земель. Відповідно до Конституції ФРН (ст.31), «федеральне право має перевагу над правом земель».

 

 

Маргінальні правничі сім'ї

перша концепція маргінальності - теорія «культурної маргінальності», основною передумовою якої є культурний конфлікт. У подальшому вживання терміна «маргінальність» стало більш поширеним, його стали використовувати для позначення переміщення громадян з однієї соціальної групи в іншу. У даному випадку має місце соціально -рольова маргінальність, пов'язана з переходом індиві -да в іншу соціальну групу. К. Маркс і Ф. Енгельс також визначили людей, яких можна було б назвати маргіналами - це люди, раптово вирвані зі звичайної життєвої колії і не здатні швидко адаптуватися до нової обстановки. Вони перетворюються на жебраків, розбійників, бродяг - частиною зі схильності, в більшості ж випадків під тиском обстоятельств4 (соціальна маргінальність До маргіналам він відносить декласованих представників робітників, колгоспників, інтеллігенціі1.

Маргінальність розглядається як проміжність становища індивіда чи групи, що займають крайнє, прикордонне положення в шарі, групі, класі, суспільстві, а тому не повністю включених в дане со- ціальне освіту. Маргіналами називають осіб, які перебувають між двома виразними культурними групами і стикаються з дилемою - до якої приєднатися; які культурні цінності, норми прінять3.

У теорії права маргінальність розглядається тільки стосовно до поняття «маргінальне поведінка». Воно розглядається як законо - боязненное і визначається як пристосування суб'єкта своєї поведінки до навколишнього правовому середовищі. Маргінальна поведінка властиво людям, які не знайшли себе в суспільстві, що не мають необхідного мінімуму матеріальних благ, які проживають за межею бідності. Цим пояснюється відхід таких індивідів «у себе», бродяжництво, нездатність реалізувати свої можливості в умовах реформованої країни, економічної та іншої нестабільності.

Вплив маргінальне на правовідносини і поведінку особистості набагато глибше і полягає не тільки в аналізі специфічної форми правомірної поведінки осіб, що на «дні» суспільства. Враховуючи лише околичне положення деяких категорій громадян не можна розкрити сутність маргінальності, її вплив на правовідносини в російському суспільстві.

Соціалістичне право

Між окремими соціалістичними країнами існували велика різниця економіки, культурі, праві, щодо шляхів і методи вирішення завдань соціалістичного будівництва. Ці розбіжності свідчили про різновидах соціалістичних правових систем. Відмінності між соціалістичними правовими системами переважно було зумовлено: способом їх виникнення та розвитку; та обставина, що вони ставилися до найрізноманітніших етапах будівництва соціалізму; особливостями соціалістичного шляхів розвитку.

У радянському юридичної науці соціалістичний тип права розглядався як історично найвища і щабель у розвитку права. Він ніби був логічне заперечення і антипод експлуататорських типів права. У соціалістичних правових системах вперше у історії розробили юридичні форми для таких явищ, як колективні форми власності, державне управління економікою, планове ведення народного господарства.

У соціалістичних правових системах знаходили відбиток їхньої соціальні цілі й класовий характер, у своїй особливо підкреслювалося, що вони суть засіб висловлювання й закріплення інтересів робітничого класу тут і всього трудового народу. Цілі, для досягнення яких спрямована правова система, і навіть кошти її досягнення формулювалися в прийнятих правових актах.

Ідейну основу соціалістичних правових систем становив марксизм-ленінізм. До. Маркс, Ф. Енгельс і В.І. Ленін сформулювали основні характеристики соціалістичного права: його обумовленість соціально-економічним строєм суспільства; класовість права як яка була зведена до закону волі економічно панівного класу, гармати його політичної влади; здатність права надавати значне зворотний вплив в розвитку соціально-економічних і розширення політичних відносин. Вони обгрунтували економічні, політичні та ідеологічні передумови необхідності права в соціалістичному суспільстві. Гостро критикуючи буржуазне право і стверджуючи необхідність її революційної скасування, де вони виступали за ліквідацію під час для пролетарської революції будь-якого права взагалі.

Соціалістична правова система виникає тільки внаслідок соціалістичної революції, яка незалежно від того, в мирній чи не мирній формі вона здійснюється, виявляється у революційному взятті структурі державної влади трудящими на чолі під робочою класом.

Соціалістична правова система виникла не стихійно, а при впливі революційної партії. Керівна та спрямовуюча роль марксистсько-ленінської партії була головною умовою становлення соціалістичної правової системи.