Структура і середовище правничої системи 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура і середовище правничої системи



Структура і середовище правничої системи

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.
Структуру правової системи становлять:

  • суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін.
  • правові норми і принципи.
  • правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи.
  • правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура.
  • зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії — законність, правопорядок.

Взаємодія елементів правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.

  1. інституційну — суб'єктний склад як такий, що створює систему, чинник усієї правової системи;
  2. нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктивовані та систематизовані в нормативно-правових актах;
  3. ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосвідомість і правова культура;
  4. функціональну — правотворчість, правореалізація, право-застосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;
  5. комунікативну — інтегративні зв'язки всіх підсистем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

середовище правової системи - це не все те, що оточує правову систему або має зовнішній характер стосовно неї, а тільки ті фрагменти або системи, чинники, умови і т. д., які у минулому, теперішньому або майбутньому взаємодіяли, взаємодіють або взаємодіятимуть з правовою системою.

Порівняльна типологія правничих систем сучасності

Типологія (або наука класифікації) - вчення про типи правових систем. Типологія і порівняльний метод перебувають у тісному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого - встановлення типології без порівняння неможливе. Питаннями типології правових систем, їх порівняльним вивченням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем. Запропоновано декілька варіантів критеріїв, за якими вони об'єднуються у типи (сім'ї). Кожний із них заслуговує на увагу. Однією з найбільш популярних виявилася класифікація правових сімей, наведена Р. Давидом у книзі "Основні правові системи сучасності" (1953) Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент.

Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій "правового стилю". "Стиль права" складається, на думку авторів, із п'ятьох чинників: 1) походження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А.Х. Са'ідов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи - провідні інститути і галузі права. Слід віддати належне українським і російським теоретикам права -авторам підручників з теорії держави і права, які спеціально

присвятили розділ "правовим системам світу" (або позначили його як "порівняльне правознавство") і запропонували критерії типології правових систем світу.

З урахуванням наявних точок зору на цю проблему можна навести таку сукупність критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу.

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого розвитку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними коренями, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єднують історичні пам'ятники права, тенденції виникнення і розвитку державних і правових структур, а головне - ґрунтування на тих самих правових началах, принципах, нормах.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми права) - нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова норма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неоднакові в різних правових системах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об'єднані в один правовий тип (сім'ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (публічну і приватну) і підрозділи - об'єктивне і суб'єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і позитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову будову має норма права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб'єктів, їх формальної рівності, справедливості правосуддя і т.д., другі - віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті - звичаям і традиціям (країни Африки), четверті - ідеям панування закону, що виражає монополію держави в житті суспільства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юридичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими системами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленої цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими самими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засоби викладу тощо.

Фрагментарні правничі системи – вразумительного ответа нет.

Міжнародні правничі системи

Міжнародна правова система представляє собою цілісну сукупність правових норм міжнародного походження, міжнародних органів і організацій, а також міжнародно-правової свідомості, які забезпечують в процесі юридичної практики врегулювання виходячих за межі національних границь суспільних відносин, які виникають між субєктами світового співтовариства.

Структура міжнародної правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, осо­би без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова система характеризувалася як зне­особлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що си­стематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало пере­гляду попередніх підходів до структури правової системи і виділення суб'єктів права як неодмінного її елемента;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практи­ка, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• зв'язки між названими елементами, що визначають резуль­тат 'їх взаємодії — законність, правопорядок. Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування:

1) інституційну — суб'єктний склад (суб'єкти права) як та­кий, що створює систему, чинник усієї правової системи;

2) нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктиво­вані та систематизовані в нормативно-правових актах;

3) ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосві­домість і правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант поведінки — правомірної та неправомірної;

4) функціональну — правотворчість, правореалізація, право-застосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;

5) комунікативну — інтегративні (сумуючі) зв'язки всіх підси­стем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюю­чий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища:

правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію. Право — ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий стрижень. Праворозуміння — концеп­туальний фундамент правової системи. Законність і правопоря­док — обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.

Основні правові сім’ї.

1. Романо-германська сім'я (континентальна або нормативно-акта).

Характерними рисами її є:

— домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;

— поділ системи права на публічне та приватне право;

— диференціація та кодифікація галузей права;

— нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

Правові системи, що належать до цієї сім'ї:

  • романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія та ін.);
  • германська група (Німеччина, Австрія та ін.);
  • скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія);
  • латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай та ін.);
  • східно-європейська (Росія, Білорусь, Україна).

2. Англо-американська правова сім'я (система загального права або судово-прецедентна).

Ознаки:

  • Відсутність рецепції римського права.
  • Суддівський за своєю природою та змістом характер права.
  • Розвиток загального права юристами-практиками.
  • Менш абстрактний характер норм, ніж у романо-германському праві.
  • Виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та статутного права.
  • Непоширеність кодификації.

Правові системи, що належать сюди:

  • правова система Англії;
  • правова система США;
  • правові системи країн Співдружності Націй.

3. Релігійна правова сім'я:

Характерні риси:

  • Нерозривний зв'язок з релігією.
  • Персональний характер дії права.
  • Часто не визнається принцип формальної рівності прав людини.

Правові системи, що належать сюди:

  • ісламське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія та ін.);
  • канонічне право (Ватикан);
  • іудейське право (Ізраїль);
  • індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

4. Традиційна (звичаєва) правова сім'я: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.

Ознаки:

  • Домінуюче місце у системі джерел права-звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер.
  • Юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств.
  • Законодавство та правовий прецедент не набувають певного значення як джерела права.

5. Сім'я соціалістичних правових систем: національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

36. CommonLawяк правнича сім я

Англо-американський тип (сім'я) правових систем - це сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту (що випробував незначний вплив римського і канонічного права, більшою мірою - місцевих звичаїв), що домінує серед інших юридичних джерел права. Правові системи цього типу ще називають системами загального права (common law), або "судейського права" (judemadelaw).

Загальні ознаки англо-американського типу правових систем:

1) виник в Англії; незабаром поширився на колонії Великої Британії; нині існує, крім Англії, в країнах: Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.;

2) право структурно поділяється на загальне право і право справедливості (виникли в XI і XII ст. відповідно і частково злилися у XVIII ст.); статутне (парламентське) (існує з кінця XIII ст.);

3) основним джерелом (формою) права є судовий прецедент - ця ознака дає підставу називати означену сім'ю правових систем прецедентною. Тобто право твориться у процесі вирішення судових справ, а не шляхом формулювання норм законодавцем, хоча в державі існують і інші форми права - статут (закон), конституційний звичай (конституційна угода), доктрина, міжнародний договір тощо;

4) обов'язкові судові прецеденти створюються вищими судовими інстанціями: в Англії - це Палата лордів, Апеляційний суд і Високий суд, а також Судовий комітет Таємної Ради (у справах держав-членів Співдружності). Нижчі суди не створюють прецедентів;

5) судові прецеденти мають казуїстичний характер, тоді як норми статутів (законів) - загальний. Якщо судові прецеденти застосовуються лише при вирішенні аналогічних казусів (випадків) і стосовно конкретних осіб, то норми статутів поширюються на всіх. Невипадково загальне право за своєю природою вважається казуїстичним, тобто таким, що складається з типізованих прецедентів;

6) статутам (законам - актам парламенту) за формально-юридичним змістом надана вища юридична сила. Проте на практиці існує таке: закон, перш ніж набути реальної сили, має обрости прецедентами, які формуються шляхом його інтерпретації;

7) використовуються конституційні звичаї (конституційні угоди) і правові доктрини як джерела права. Так звані "конституційні угоди" регулюють важливі питання державного життя і виступають своєрідним джерелом конституційного права. До правової доктрини звертаються суди Англії і США у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Судові коментарі, узагальнення прецедентної практики є практичним керівництвом для суддів. Як правило, доктрина, що розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями, затверджує високу роль суду у здійсненні контролю за конституційністю законів при тлумаченні прецедентів48. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї, концепції юристів різних шкіл мають додаткове значення;

 

 

Питання № 37

Судовий прецедент (від лат. praecedens /praecedentis/ — що передує; англ. precedent) — це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є обов'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.

Основне, первинне джерело права у правових системах англо-американської правової сім'ї.

В англійському праві розрізняють:

Позитивний прецедент — рішення, зміст котрого без будь-яких значних змін імплементовано у рішення стосовно нової справи.

Негативний прецедент — рішення, раніше сформульовані судом, в якому внаслідок зміни конкретно-історичних умов переглядаються підходи, які доцільно застосовувати при прийнятті рішення по суті справи, що розглядається.

Залежно від характеру використання прецедентного права англійськими суддями виділяють:

Деклараторний прецедент — судді при вирішенні конкретних справ посилаються на вже існуючі прецеденти.

Креативний прецедент — судді при вирішенні конкретних справ створюють нову норму права, тобто новий прецедент.

Залежно від юридичного значення виділяють: обов'язкові та переконливі прецеденти.

Обов'язковий або зв'язуючий прецедент — означає, що рішення вищих судових інстанцій містять обов'язкові для застосування правові позиції.

Переконливий прецедент — це рішення нижчих судів, або судів інших країн, які беруться до уваги при розгляді тих чи інших справ.

 

Питання №38 «Англійське право: Єтапи формування.»

Англосаксонська правова сім'я (англ. anglo-american legal system) — сукупність правових систем, що склалися під впливом англійської правової системи, в розвитку яких основна роль належить судовій практиці. Включає в себе правові системи Великої Британії, а також інших країн, що перебували під її політико-правовим впливом;

1. Перший етап — період, що передував нормандському завоюванню (1066 p.);

2. Другий етап — період до встановлення династії Тюдорів(1066–1485 pp.);

3. Третій етап — період розквіту загального права (1485–1832 pp.);

4. Четвертий етап — період поєднання загального права з розвитком законодавства (з 1832 р. і до наших часів).

Перший етап

Перший етап (до 1066 року) передує формуванню загального англійського права. Протягом I–IV століть Англія входила до складу Римської Імперії, але римське право не справило визначального впливу на подальший розвиток її правової системи. На початку V століття країну окупують англосаксонські племена, після чого декілька віків в Англії діють розрізнені звичаї цих племен (англів, саксів, ют, датчан). Таким чином, для даного періоду характерна розрізнена, не пов'язана між собою локальна нормотворчість, заснована загалом на даних звичаях.

Другий етап

Другий етап (1066 р. — XIV ст.) починається з перемоги Вільгельма Завойовника над військами англосаксів та встановлення норманського панування на Британських острова х. Даний етап вважається початком формування загального права (common law). Розвитку загального права сприяло створення єдиної централізованої влади та єдиної системи королівських судів. Починаючи з Х ст., Королівські судді починають формування єдиного для всієї країни прецедентного права. Створені рішення приймаються за основу всіма іншими суддями. За відсутності прецеденту суддя самостійно формулює рішення у справі і тим самим здійснює нормотворчі функції. Саме в ці часи склалися п'ять основних якостей англійського права:

1. королівське (створене під протекторатом короля);

2. судове (створене судовою практикою);

3. загальне (охоплює територію всієї країни);

4. процесуальне (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву);

5. публічне (особливу увагу приділено публічному праву, тоді як приватне право фактично ігнорується);

 

Третій етап

Третій етап (XV — середина ХІХ ст.) характеризується дуалізмом англійського права, який пов'язується з появою так званого «права справедливості» (law of equity). Право справедливості виникло з реалізації повноваження короля через діяльність лорда-канцлера втручатися у здійснення правосуддя шляхом пом'якшання жорстких вироків. При цьому посилання робилися не на прецеденти, а на загальні принципи права, поняття добра, справедливості тощо. Таким чином, право справедливості — це сукупність норм, які створювалися судом лорда-канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Таким чином, на цьому етапі виникає ситуація, коли фактично діють дві системи судів: ті, що застосовують загальне право, і ті, що застосовують право справедливості. Це спричинило виникнення конкуренції позовів, а також проблему з'ясування того, рішення якого суду має вищу силу.

Четвертий етап

Четвертий етап (з середини ХІХ ст.) характеризується проведенням значних правових реформ. Англійське право модернізується та пристосовується до потреб сьогодення. Серед основних моментів цього етапу слід виділити наступні:

1. Об'єднання загального права і права справедливості. В результаті проведення судової реформи 1873–1875 років дві судові системи були об'єднані, внаслідок чого всі англійські суди отримали можливість застосовувати як норми загального права, так і положення права справедливості.

2. Підвищення ролі законів (статутів) у системі джерел права. Судовий прецедент залишається визначальним джерелом права, проте активізація законодавчої діяльності частково змінює структуру і зміст англійського права внаслідок запозичення цінностей системи континентального права.

3. Формування матеріального права. До цього часу англійське право розвивалося переважно як процесуальне, так як було пов'язане передусім з судовою процедурою і доказами.

 

Питання № 39 «Джерела англійського права»

Як зазначалося, головним джерелом англійського права є судовий прецедент, що створюються судовою практикою. Їх правильне розуміння і вивчення передбачає знання основних принципів англійського судоустрою. В Англії існує поділ на високе правосуддя (здійснюється вищими судами) і нижче(здійснюється великою кількістюнижчих судів) правосуддя.

Судові прецеденти складають підсистеми загального права та права справедливості. Судові прецеденти діють на здебільшого таких же самих принципах і в інших країнах.

Другим джерелом англійського права визнаються закони і підзаконні нормативні акти. Як відомо, писаноїконституції в Англії немає, але є деяка сукупність норм законодавчого походження, що регламентує основні права та обов'язки підданих.

Джерелом англійського права визнається також звичай. Проте його значення другорядне.

Ознаки

Загальна система права не зазнала значного впливу з боку римського або канонічного права, його розвивали не університети, а юристи-практики, тобто в своєї основі воно є судейським правом.

1. Структура цієї сім'ї складається із загального права, права справедливості та статутного права.

2. Для правових систем, які належать до цієї правової сім'ї, не характерна кодифікація.

3. Найпоширенішим джерелом права у цій правовій сім'ї є судовий прецедент — рішення за конкретною юридичною справою, яке є взірцем для розгляду аналогічних справ у майбутньому. Це не виключає наявності інших джерел права — статутного права, звичаїв, доктрини тощо.

4. Визнаються правотворчі повноваження судді.

5. Наявність інституту суду присяжних, які, не будучи професіональними суддями, наділені владими повноваженнями при вирішенні справи по суті.

6. Пріоритет процесуального права над матеріальним.

7. У правових системах, які належать до цієї сім'ї, немає поділу права на публічне і приватне, а також класифікації права на відносно виокремлені галузі. А норма права являє собою відпрацьоване судовою практикою рішення з конкретної справи. У цих норм немає поділу на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо.

 

Питання №40 «Англійське право відмінність судової системи»

Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.
Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лордом-канцлером та складається з трьох самостійних судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баристерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами цивільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особливо серйозний, то справа передається до Суду Корони.
Поряд зі судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо.

 

Питання №41 «Американське право: етапи формування»

Правова система США формувалася під впливом юридичних традицій Англії, вона має генетичний зв’язок з англійським загальним правом, її структура багато в чому збігається зі структурою загального права. Тому правові системи Англії та США можна віднести до однієї правової сім‘ї.

Перший етап пов’язаний зі створенням та розвитком британських колоній на американському континенті. Його початок слід віднести до 1607 року, За рішенням англійського суду (яке було прийнято у Лондоні в 1608 р. по так званій «справі Кальвіна») в усіх колоніях, що засновані шляхом окупації, повинно було діяти англійське загальне право «тією мірою, якою його норми відповідають умовам колонії».

Звичаї та традиції місцевого населення (індіанців) при формуванні колоніального права до уваги не бралися, вони ігнорувалися як нерозвинені та нецивілізовані. Система американських судів була значно простішою порівняно з відповідною англійською системою. Колонії були неспроможні утримувати таку кількість королівських, місцевих та спеціалізованих судів, які існували в Англії в XVII столітті. Судова процедура була також більш спрощена і швидка, що пояснювалося дефіцитом професійних суддів, а також тим фактом, що поселенці не мали достатньо грошей, щоб вести довгі та виснажливі судові процеси.

Другий етап починається з американської революції, наслідком якої було прийняття Декларації незалежності та виникнення Сполучених Штатів Америки.

Процес прийняття конституцій штатами розпочався у січні 1776 року, коли Нью-Гемпшир прийняв першу конституцію. 10 травня 1776 року Континентальний конгрес прийняв резолюцію, згідно з якою колоніям було запропоновано створити власні уряди. Конституція Сполучених Штатів закріпила федеративну форму державного устрою, проголосила принцип розподілу влад, чітко визначила систему державних органів та політичних інститутів суспільства. Спираючись на ідеї природного права і суспільного договору, автори американської Конституції намагалися встановити межі повноважень федеральних органів в їх взаємовідносинах як зі штатами, так і з громадянами.

Третій етап розвитку правової системи США бере свій відлік від громадянської війни 1861-1865 років та продовжується до наших часів. Даний етап характеризується посиленням централізації правового регулювання завдяки діяльності Конгресу та Верховного Суду США.

Одним з наслідків громадянської війни було прийняття нових поправок до Конституції, в яких, зокрема, йшлось про те, що законодавчі, виконавчі та інші органи штатів не можуть порушувати або скасовувати конституційні права громадян. На кожен штат покладався обов'язок забезпечити рівний захист будь-якої особи, що підпорядкована його владі. Було також скасовано рабство та закріплено право голосу чорношкірого населення.

 

Питання № 42. «Англійське право: Структурні відмінності»

1) формувалася на основі англійського права, що внесене на територію Північної Америки (США) переселенцями з Англії і піддане значним змінам на континенті, поза безпосереднім сусідством з Англією;

2) розвинулася за більшої незалежності від римського приватного права. Лише у штатах, які були раніше французькими й іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу;

3) не пережила періоду феодального права - на відміну від континентальної Європи, формувалася на основі буржуазних відносин;

4) має дворівневу правову систему, зумовлену федеративним устроєм США. Паралельно взаємодіють правові системи федерації і штатів, у яких системи законодавства і прецедентного права різні;

5) ґрунтується на кодифікованій Конституції федерації і конституціях штатів;

6) за відсутності спеціального Конституційного суду функціями конституційного контролю наділений Верховний суд країни. Рішення (акти тлумачення) Верховного суду США щодо конституційності законів є джерелом права, оскільки створювана норма поширюється як на розглядувану справу, так і на подібні справи в майбутньому;

7) прецедентне право в більшості штатів є пріоритетним, проте більшою мірою, ніж в Англії, погоджене зі статутним (законодавчим) правом;

8) вищі судові органи федерації і штатів слабко пов'язані власними прецедентами: прецедент має правило вільної дії ("stare decisis"), він не формалізований, рухливий (змінюється, обновляється); трактування судового прецеденту є більш м'яким, що дозволяє, наприклад, Верховному суду не дотримуватися прецедентів, ним створених, і коригувати їх;

9) використовується інститут присяжних засідателів у судах.

 

Питання №43 «СУДОВА СИСТЕМА США»

Федеральні суди США

 
Загального права Спеціальні  
Діють як окружні - 94 округах. Кожен окружний суд має у своєму складі від 2 до 28 суддів. Розглядають справи, що стосуються федеральних питань (на основі федеральних законів і Конституції США). Федеральні судді призначаються Президентом довічно. Їх рішення можна опротестувати в 12 регіональних апеляційних судах, а їх рішення - Верховному суді США (склад 9 суддів). Розглядають податкові, митні, патентні та інші справи. Суд з позовів розглядає виключно претензії до федерального уряду. Податковий суд розглядає справи про федеральні податки. Суд з питань міжнародної торгівлі розглядає цивільні справи пов'язані з тарифними і торговими договорами. Існує система судів з питань банкрутства та інші.  
     

Судова система штату

В одних вона двоступінчаста, в інших - триступінчаста. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати спеціальні суди штатів (у справах неповнолітніх, у справах спадкування, сільсі кі суди, поліцейські суди та інші). Верховний суд штату обирається населенням або призначається губернатором за згодою сенату штату. Як правило, він займається розглядом апеляцій на рішення нижчих судів. Подібно до Верховного суду США верховні суди штатів володіють і правом конституційного нагляду. Вони можуть скасуватти будь - який закон штату, піддати ревізії конституцію штату, визнати недійсним будь - який розділ конституції штату на підставі ведення його суперечності федеральній конституції.

Судами першої юрисдикції в штаті є окружні суди : розглядають справи з участю присяжних засідателів, мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень вищих судів (одноособові мирові судді, поліцейські суди, муніцепальні суди). У деяких штатах є суди обмеженої юрисдикції : розглядають справи про нечислені злочини. Ці суди іменуються муніципальними, поліцейськими.

ВЕРХОВНИЙ СУД США

 
Апеляційні суди США 12 судових органів Апеляційний суд США для федерального округу Апеляційні військові суди США  
Суд з оподатковування США. Суд з міжнародної торгівлі США. Касоційні військові суди військово - морських і прикордоних сил США.  
94 федеральні районні суди (виключаючи три територіальні суди : Гуам, Вірджинські острови та Північні Маріїнські острови.      
  Суд позовний на основі федерального права США.    
  Апеляційний суд ветеранів США.    

 

Питання №44 «Романо-германька сім’я :етапи формування»

Романо-германська правова сім'я — сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі римського цивільного права і його пристосування (у поєднанні зканонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права. До зони континентального права входять правові системи держав Європейського континенту, в тому числі Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія.

Романо-германська правова сім'я зазнала кілька періодів у своєму розвитку. Хронологічно вирізняють такі:

1. Перший етап — період звичаєвого права і писаного римського права (до XIII століття);

2. Другий етап — відродження вивчення римського права в університетах (XIII–XVIII ст.);

3. Третій етап — період ко­дифікації, завершення формування романо-германської право­вої сім'ї як цілісного явища (XVIII — і до нашого часу)[2].

Перший етап[ред. • ред. код]

Перший етап — це період звичаєвого права (V-ХІ). На ньому створюються передумови для формування єдиної системи континентального права. Після падіння Римської імперії германські народи принесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували в народній пам'яті і часто були позбавлені належної ясності й визначеності.

Другий етап — етап формування романо-германської правової сім'ї (XII–XVIII). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права. Рене Давид характеризував цей період як такий, коли нове суспільство знову почало розуміти необхідність звернення до права, оскільки тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Можна умовно виокремити п'ять обставин, що суттєво вплинули на формування романо-германського права в даний період:

1. Рецепція римського права.

2. Діяльність європейських університетів.

3. Вплив канонічного права.

4. Створення міського права .

5. Створення торговельного права.

Третій період асоціюється з посиленням розвитку законодавства в європейських країнах і кодифікацією.Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. У ХІХ столітті в більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси. У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права.

 

Питання № 45 «Романо-германська сім’я структурні відмінності»

1. Формування на основі рецепції (запозичення) римського права, яке після розпаду Західної Римської імперіїбільше семи століть було «мертвим», нечинним правом, та канонічного права.

2. Єдине розуміння сутності права, що склалося завдяки дослідженню і викладанню римського та канонічного права в європейських університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р., а у XV ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.

3. Єдине розуміння норми права, котра розглядалася як абстрактне, загальне та неперсоніфіковане правило поведінки, що може неодноразово застосовуватися до невизначеної кількості випадків та осіб.

4. Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт, головним з яких в ієрархії, починаючи з ХІХ ст., є закон. Інші джерела права також визнаються, але мають другорядне значення.

5. За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.

6. Визнається поділ права на публічне та приватне, а також на відносно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.).

7. Усі основні галузі права кодифіковані.

8. Загальний поняттєвий фонд та термінологія, тобто подібність правових понять і категорій, які використовуються у кожній





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 265; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.012 с.)