Порівняльна типологія правничих систем сучасності

Типологія (або наука класифікації) - вчення про типи правових систем. Типологія і порівняльний метод перебувають у тісному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого - встановлення типології без порівняння неможливе. Питаннями типології правових систем, їх порівняльним вивченням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем. Запропоновано декілька варіантів критеріїв, за якими вони об'єднуються у типи (сім'ї). Кожний із них заслуговує на увагу. Однією з найбільш популярних виявилася класифікація правових сімей, наведена Р. Давидом у книзі "Основні правові системи сучасності" (1953) Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент.

Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій "правового стилю". "Стиль права" складається, на думку авторів, із п'ятьох чинників: 1) походження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А.Х. Са'ідов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи - провідні інститути і галузі права. Слід віддати належне українським і російським теоретикам права -авторам підручників з теорії держави і права, які спеціально

присвятили розділ "правовим системам світу" (або позначили його як "порівняльне правознавство") і запропонували критерії типології правових систем світу.

З урахуванням наявних точок зору на цю проблему можна навести таку сукупність критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу.

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого розвитку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними коренями, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єднують історичні пам'ятники права, тенденції виникнення і розвитку державних і правових структур, а головне - ґрунтування на тих самих правових началах, принципах, нормах.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми права) - нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова норма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неоднакові в різних правових системах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об'єднані в один правовий тип (сім'ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (публічну і приватну) і підрозділи - об'єктивне і суб'єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і позитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову будову має норма права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб'єктів, їх формальної рівності, справедливості правосуддя і т.д., другі - віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті - звичаям і традиціям (країни Африки), четверті - ідеям панування закону, що виражає монополію держави в житті суспільства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юридичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими системами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленої цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими самими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засоби викладу тощо.

Національні правничі системи

Національна правова система — конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства. Це конкретно-історична сукупність права (законодавства), юридичної практики і панівної правової ідеології окремої країни (держави). Національна правова система є елементом конкретного суспільства і відображає його соціально- економічні, політичні, культурні особливості.

національна правова система може бути визначена як зумовлена об’єктивними закономірностями (у тому числі, культурними, історичними та географічними особливостями) розвитку певного об’єднання людей (громади, суспільства, держави, етносу) цілісна сукупність взаємно пов’язаних норм, правових інституцій та юридичних явищ, що постійно відтворюються та використовуються людьми у процесі співжиття в рамках локальної цивілізації. Вони вважають, що у більш детальному викладі сукупність елементів правової системи виглядає таким чином: 1) право як сукупність створених державою норм, що перебуває під її охороною; 2) законодавство як форма вираження цих норм (нормативні акти); 3) правові інституції, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення); 7) права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні); 8) система функціонуючих у суспільстві правовідносин; 9) законність і правопорядок; 10) правова ідеологія; 11) суб’єкти права (індивідуальні і колективні);12) системні зв’язки, що забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють «інфраструктуру правової системи».

 

Фрагментарні правничі системи – вразумительного ответа нет.

Міжнародні правничі системи

Міжнародна правова система представляє собою цілісну сукупність правових норм міжнародного походження, міжнародних органів і організацій, а також міжнародно-правової свідомості, які забезпечують в процесі юридичної практики врегулювання виходячих за межі національних границь суспільних відносин, які виникають між субєктами світового співтовариства.

Структура міжнародної правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, осо­би без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова система характеризувалася як зне­особлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що си­стематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало пере­гляду попередніх підходів до структури правової системи і виділення суб'єктів права як неодмінного її елемента;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практи­ка, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• зв'язки між названими елементами, що визначають резуль­тат 'їх взаємодії — законність, правопорядок. Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування:

1) інституційну — суб'єктний склад (суб'єкти права) як та­кий, що створює систему, чинник усієї правової системи;

2) нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктиво­вані та систематизовані в нормативно-правових актах;

3) ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосві­домість і правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант поведінки — правомірної та неправомірної;

4) функціональну — правотворчість, правореалізація, право-застосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;

5) комунікативну — інтегративні (сумуючі) зв'язки всіх підси­стем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюю­чий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища:

правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію. Право — ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий стрижень. Праворозуміння — концеп­туальний фундамент правової системи. Законність і правопоря­док — обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.