ТЕМА 1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ТЕМА 1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ



ЗМІСТ

С.

Вступ. 4

Тема 1. Сутнісна характеристика господарських рішень. 6

1.1. Поняття господарських рішень та їх ознаки. 6

1.2. Способи формалізації та реалізації господарських рішень…..8

1.3. Якість та ефективність господарських рішень. 8

Тема 2. Особливості прийняття рішень господарської діяльності..12

2.1. Процес прийняття господарських рішень. 12

2.2. Основні моделі та засоби прийняття рішень. 14

2.3. Характер та умови прийняття господарських рішень. 16

Тема 3. Методичні основи розроблення та обґрунтування господарських рішень 19

3.1. Методи розроблення рішень господарської діяльності 19

3.2. Обґрунтування господарських рішень. 21

3.3. Прогнозування та аналіз господарських рішень. 23

Тема 4. Невизначеність як першопричина ризику підприємницької діяльності 25

4.1. Сутність та види невизначеності 25

4.2. Критерії прийняття рішень в умовах невизначеності 27

Тема 5. Підприємницькі ризики та їх вплив на прийняття господарських рішень 31

5.1. Характеристика ризику як економічної категорії 31

5.2. Класифікація підприємницьких ризиків. 34

5.3. Критерії прийняття рішень за умов ризику. 36

Тема 6. Обґрунтування інвестиційних та фінансових рішень. 38

6.1. Проектний ризик та прийняття господарських рішень. 38

Тема 7. Оцінювання підприємницьких ризиків. 46

7.1. Якісний аналіз ризиків підприємницької діяльності 46

7.2. Кількісний аналіз ризиків господарювання. 48

Тема 8. Основи ризик-менеджменту. 52

8.1. Особливості управління ризиками господарської діяльності 52

8.2. Напрями та методи регулювання ступеня ризику. 54

Список літератури. 56


Вступ

 

Сучасному етапу розвитку економіки притаманні динамічність і суперечливість ринкових перетворень. Для ринкового господарства характерні зміни економічної ситуації, посилення чи послаблення конкурентної боротьби або спади ділової активності та низка інших чинників невизначеності. У цих умовах без урахування чинника ризику в підприємницькій діяльності обійтися просто неможливо. Успіх підприємств залежить від того, наскільки правильно вони будуть орієнтуватися у цій складній обстановці, як точно зможуть передбачити і врахувати появу негативних факторів, що спричинюють втрати. Завдання підприємства полягає не в уникненні ризику взагалі, а у передбаченні, оцінці і зведенні його негативних наслідків до мінімального рівня.

Завданням дисципліни «Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків» є:

– засвоєння основних принципів обґрунтування різних видів господарських рішень;

– засвоєння методичних підходів щодо аналізу ризику та прийняття управлінських рішень в умовах ризику;

– засвоєння математичного апарата, необхідного для обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків.

Метою дисципліни «Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків» є вивчення студентами теоретичних, методичних і прикладних основ стосовно підготовки та обґрунтування господарських рішень з урахуванням невизначеності та ризику.

Курс «Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків» є нормативною навчальною дисципліною для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму «Економіка підприємства».

У результаті вивчення дисципліни «Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків» студент повинен знати:

- сутність та технологію прийняття господарських рішень;

- методи обґрунтування господарських рішень, прогнозування їх наслідків та оцінювання ефективності;

- природу виникнення ризиків, їх різновиди, вплив на якість господарських рішень;

- міри ризиків, методи оцінки ризиків;

- методи та критерії прийняття рішень в умовах невизначеності та ризиків;

- методичні основи кількісного та якісного аналізу підприємницьких ризиків;

- теоретичні аспекти ризик-менеджменту та напрями регулювання підприємницьких ризиків.

Після вивчення курсу «Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризику» студенти повинні вміти:

– аналізувати проблемну ситуацію, визначати основні ризики, що впливають на результат підприємницької діяльності;

– робити обґрунтований вибір методів оцінки ризиків та відповідних економіко-математичних моделей;

– обирати та застосовувати адекватні критерії прийняття рішень в умовах невизначеності та ризиків.


ТЕМА 1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

Ключові терміни:господарське рішення (ГР), ефективне ГР, ефективність господарського рішення, оптимальність ГР, результативне ГР, сутність господарських рішень, якість господарського рішення.

Способи формалізації та реалізації господарських рішень

 

У разі прийняття певного господарського рішення необхідно визначити оптимальні форми його вираження та реалізації. Залежно від умов розроблення господарських рішень можуть використовуватися форми вираження господарських рішень.

Основними формами вираження господарських рішень є: акт; акцепт; бюлетень; вказівка; декларація; договір; закон; заява; повідомлення про зміну; інструкція; кодекс; концепція; модель (процесу або явища); наказ (письмовий або усний); норма; огляд; оферта; перелік; план; положення; порядок; постанова; правила; прейскурант; прес-реліз; протокол; розпорядження; статут; угода; указ.

Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах: ділова бесіда; ділова гра (тренінг); засідання; звіт; методика; навчання; нарада; настанова; особистий приклад; порада; примушування; рекомендаційний лист; роз’яснення.

Тема 3. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБЛЕННЯ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

 

Ключові терміни: аналіз ГР, аналітичний метод, евристичне програмування, математичні методи, метод «дерева рішень», метод експертних оцінок, метод сценаріїв, методи розроблення господарських рішень, обґрунтування ГР, прогнозування ГР, статистичні методи.

 

Завдяки комплексному підходу можна сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, за якої приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах вирішення виниклої проблеми. При цьому виявляються та стають зрозумілішими приховані припущення, мотиви поводження, аргументи, що логічно включаються до моделі всього процесу.


Тема 4. НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА РИЗИКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Ключові терміни: людська невизначеність, матриця жалю, невизначеність, нестатистична невизначеність, платіжна матриця, повна визначеність, повна невизначеність, правило Гурвіца, правило максимакс, правило мінімакс (критерій Севіджа), правило максимін (критерій Вальда), соціальна невизначеність, статистична невизначеність, технічна невизначеність, часткова невизначеність.

Таблиця 4.1 – Платіжна матриця

  S1 Sm
A1 a11 a1m
An an1 anm

де Аі – альтернатива і-го рішення (і = n);

Sj – можливий j-й стан навколишнього середовища (j =1,m);

aij – результат (наслідок рішення).

 

Матриця придатна для ситуації, коли: існує кінцева кількість розглянутих альтернатив дій і станів навколишнього середовища; має місце функція результатів, яка зараховує кожній альтернативі однозначний ефект у формі, наприклад, вартості капіталу, доходів, прибутків тощо; вартість капіталу чи отриманий прибуток (зазнаний збиток) буде єдино важливою цільовою величиною.

Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовуються різні правила та критерії.

Правило максимін (критерій Вальда). Вважається фундаментальним критерієм. Називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий із гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, вона не стільки бажає виграти, скільки не програти. За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму).

Оптимальне альтернативне рішення за цим критерієм відповідно до функціонала оцінювання який має «позитивний» (F+) чи від’ємний (F) інгредієнти, обчислюється за формулами

для ; (4.1)

для . (4.2)

Правило максимакс. Критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. При цьому не береться до уваги ніякий можливий результат, крім найкращого.

Відповідно до цього правила вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням вартості капіталу

. (4.3)

Спільний недолік правил максимакса й максиміна – використання лише одного варіанта розвитку ситуації для кожної альтернативи в обґрунтуванні рішень.

Правило мінімакс (критерій Севіджа). Мінімаксний метод орієнтований на мінімізацію жалю з приводу втраченого прибутку й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку.

Розрахунок критерію складається з чотирьох етапів:

1. Знаходимо кращий результат кожної графи (максимум aij).

2. Будуємо матрицю ризику (жалю), кожний елемент якої – це недоотриманий ефект від невдало прийнятих рішень, допущених через помилкову оцінку можливої реакції ринку, та обчислюється за формулами

для (4.4)

для (4.5)

3. Для кожного рядка матриці жалю знаходимо максимальне значення.

4. Обираємо рішення, за якого максимальний ризик буде меншим, ніж за інших рішень.

Критерій використовується тоді, коли необхідно обрати стратегію захисту об’єкта від занадто великих утрат. Використання критерію Севіджа є доцільним лише за умови достатньої фінансової стабільності підприємства, коли є впевненість, що випадковий збиток не призведе до повного краху.

Правило Гурвіца. Відповідно до цього правила максимакс і максимін сполучаються зв’язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму – песимізму. Оптимальну альтернативу можна розрахувати за формулами

для ; (4.6)

для , (4.7)

де α – коефіцієнт оптимізму, α = 1-0 (коли α = 1, альтернатива вибирається за правилом максимакс, якщо α = 0 – за правилом максимін).

В основу правила покладено використання критерію Гурвіца. Застосовуючи правило Гурвіца, враховують більш істотну інформацію, ніж у разі використання правил максимін і максимакс.


Поява підприємницьких ризиків зумовлена численними факторами – умовами, які можуть викликати та спричинити невизначеність результатів здійснення господарської діяльності. Основними критеріями визначення факторів підприємницького ризику є: джерело виникнення (зовнішні та внутрішні фактори); ступінь впливу (фактори прямої та непрямої дії). Фактори прямої дії безпосередньо впливають на результати підприємницької діяльності та рівень ризику. Фактори непрямої дії не впливають безпосередньо на дані процеси, але зумовлюють їх зміну. Параметри, що характеризують внутрішню діяльність підприємства (стан техніко-технологічної бази виробництва та характер інноваційних процесів, якість та конкурентоспроможність продукції, обсяг реалізації продукції, продуктивність праці, система оплати праці тощо), є внутрішніми; зовнішніми факторами є параметри, що характеризують зовнішнє середовище суб’єкта господарювання. Зовнішні фактори ризику можна класифікувати за ступенем впливу: фактори прямого впливу (законотворча політика держави з регулювання господарської діяльності, непередбачені дії органів державної влади та місцевого самоврядування, податкова система, відносини з партнерами, конкуренція, рівень злочинності тощо); фактори непрямого впливу (політична ситуація, науково-технічний прогрес, економічна ситуація в країні та галузі, ринкова кон’юнктура, міжнародні події, навколишнє природне середовище тощо).

Виділяють такі функції ризику, як: інноваційну, регулятивну, захисну, компенсаційну, соціально-економічну й аналітичну.

5.2. Класифікація підприємницьких ризиків

 

Ефективність організації управління ризиком багато в чому зумовлюється класифікаційною системою, яка включає групи, категорії, види, підвиди та різновиди ризиків. Завдяки науково обґрунтованій класифікації ризику можна чітко визначити місце конкретного виду ризику в їх загальній системі та вможливити ефективне застосування відповідних методів, прийомів управління ризиком. Широко використовуються різноманітні способи класифікації ризиків, але не існує однозначного підходу до певних класифікаційних ознак.

Класифікація ризиків та його типів, згрупованих за певними ознаками, наведена в табл. 5.1.

 

Таблиця 5.1 – Основні класифікаційні ознаки ризиків та його типів

 

Класифікаційна ознака Види ризиків
Залежно від можливого результату чистий ризик; спекулятивний ризик
За ступенем об’єктивності та суб’єктивності рішень з об’єктивною; суб’єктивною; об’єктивно-суб’єктивною ймовірністю
За кількістю суб’єктів ризику індивідуальний; груповий
За ситуацією стохастичний (в умовах невизначеності); конкурентний (в умовах конфлікту)
За ступенем обґрунтованості прийняття ризику обґрунтовані ризики; частково обґрунтовані; авантюрні ризики

Продовження табл. 5.1

 

За джерелом виникнення ризику ризик, пов’язаний із господарською діяльністю; ризик, пов’язаний з особою підприємця; ризик, пов’язаний з нестачею інформації про стан зовнішнього середовища
За видами діяльності підприємства виробничий ризик; фінансовий ризик; інвестиційний ризик; валютний ризик; юридичний ризик; страховий ризик; інноваційний ризик
За ступенем належності до підприємницької діяльності підприємницький ризик; непідприємницький ризик
За рівнем виникнення ризики мікрорівня; ризики галузевого походження; ризики міжгалузевого походження; регіональні ризики; державні ризики; глобальні (міжнародні, всесвітні) ризики
За сферою походження соціально-політичний ризик; адміністративно-законодавчий ризик; виробничий ризик; комерційний ризик; фінансовий ризик; природно-екологічний ризик; демографічний ризик; геополітичний ризик
За частотою виникнення одноразові (короткострокові); багаторазові (постійні)
За ступенем системності несистемні (унікальні) ризики; системні ризики
За відповідністю допустимим межам допустимі ризики; критичні ризики; катастрофічні ризики
За адекватністю часу ухвалення рішення про реагування на реалізовані ризики ризики попереджувальної групи; поточні ризики; запізнілі ризики
За масштабами впливу або за сферою охоплення одноособові ризики; багатоособові ризики
За можливістю прогнозування прогнозовані ризики; ризики, що частково не прогнозуються (форс-мажорні); непрогнозовані ризики
За ступенем впливу на діяльність суб’єкта господарювання під час реалізації ризику негативний ризик; нульовий ризик; позитивний ризик

 

Подана вище класифікація становить практичний інтерес для організації та управління підприємством в умовах ринкової економіки.

 

5.3. Критерії прийняття рішень за умов ризику

Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику користуються правилом Байєса (критерій математичного сподівання), критерієм середнього значення і стандартного відхилення, критеріями Бернуллі, Лапласа, Гурвіца.

Правило Байєса (критерій математичного сподівання) ґрунтується на припущенні, що відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища . Відповідно до функціонала оцінювання, який має «позитивний» (F+) чи від’ємний (F) інгредієнт, оптимальне альтернативне рішення знаходиться за формулами

для ; (5.1)

для . (5.2)

Критерій Бернуллі-Лапласа дає змогу відокремити кращий варіант рішення, коли немає ніяких підстав вважати, що кожний окремий стан зовнішнього середовища більш імовірний, порівняно з іншими, та використовують припущення про те, що ймовірність виникнення кожного з можливих станів однакова. У такому випадку цінності кожної альтернативи можна обчислити за формулою звичайного середнього арифметичного:

для ; (5.3)

для . (5.4)

Оптимальною є та альтернатива, яка має найбільшу та найменшу середню оцінки відповідно.

Критерій середнього значення і стандартного відхилення. Для оцінки розсіювання значень критерію (обраного параметра) щодо його середнього прогнозованого значення математичного сподівання доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія – стандартне відхилення результатів (вартості капіталу) як ступеня ризику в критерії прийняття рішень. Чим вище стандартне відхилення, тим більший ризик. Для запобігання ризику особа, що приймає рішення, вибирає з двох альтернатив з однаковими математичними сподіваннями альтернативу з найменшим стандартним відхиленням (дисперсією).

Критерій Бернуллі. За обґрунтуванням Бернуллі можлива заміна значень математичних сподівань і моментів ризику цільових функцій на очікувану корисність (вигоду). Замість монетарних цільових функцій використовується корисність, і ОПР пов’язує її з цілями, очікуваним ступенем їх досягнення, врахуванням відношення до ризику. У цьому випадку виходять з того, що особа, яка приймає рішення, може оцінити вигоду (корисність) різних альтернатив і вибрати максимум «морального очікування». Альтернатива з максимальним значенням «морального очікування» корисності є оптимальною. Якщо відношення до ризику нейтральне, цей критерій відповідає правилу Байєса.

Критерій Гурвіца (критерій песимізму – оптимізму). Формула розрахунку критерію показана у разі застосування правила Гурвіца в умовах невизначеності. Критерій є дещо суб’єктивним, оскільки величина параметра α обирається довільно від 0 до 1. За α = 1 критерій Гурвіца перетворюється в максимакс (критерій азартного гравця). За α = 0 він відповідає максіміну (критерію песимізму, чи Вальда).

Якщо критерії свідчать про те, що необхідно прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У випадку вказівки на різні рішення пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику він є основним.


ТЕМА 6. ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТА ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ

 

Ключові терміни: внутрішня норма дохідності, інвестиційний проект,інвестиційні рішення, індекс прибутковості, коефіцієнт «вигоди – затрати», період окупності, показник чистої теперішньої вартості.

 

6.1. Проектний ризик та прийняття господарських рішень

Визначення цінності проекту порівняно з іншими проектами, а також аналіз фінансової привабливості проекту за умов обмеженості ресурсів вимагає додержання загальних правил їх оцінки та порівняння. У проектному аналізі ці правила називаються критеріями рішень, використання яких дозволяє аналітику прийняти єдине правильне рішення: ухвалити, відхилити чи переорієнтувати проект. Вибір конкретного критерію для прийняття рішення про фінансову чи економічну доцільність проекту залежить від різних факторів: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні певних ресурсів.

Інвестиційні рішення – рішення щодо вкладення (інвестування) коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності ОПР з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних (матеріальних та нематеріальних) інвестицій.

Інвестиційний проект (ІП) – план (програма) заходів, пов’язаних зі здійсненням капітальних вкладень для їх майбутнього відшкодування та отримання прибутку. Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень можна сформулювати таким чином: інвестиційний проект вважається ефективним, якщо його дохідність і ризик збалансовані в прийнятній для учасника проек­ту пропорції. Формально подамо критерій ефективності у вигляді виразу

. (6.1)

У свою чергу, дохідність інвестиційного проекту як економічну категорію, що характеризує співвідношення доходів та витрат, можна виразити формулою

, (6.2)

де NPV – чиста теперішня вартість (net present value);

В/С – коефіцієнт «вигоди – затрати» (benefit to cost ratio);

IRR – внутрішня норма дохідності (internal rate of return);

PBP – період окупності (payback period);

РІ – індекс прибутковості(profitability index).

 

Критерії, що ґрунтуються на техніці розрахунку тимчасової цінності грошей, називаються дисконтованими критеріями. При розрахунках критеріїв використовується поняття ставки відсотка, на величину якої впливають три складові – інфляція, ризик і альтернативна можливість використання грошей, що можна відобразити рівністю

r = IR + MRR × RI, (6.3)

де IR – темп інфляції (inflation rate);

MRR – мінімальна реальна норма прибутку (minimal rate of return);

RI – коефіцієнт, що враховує ступінь інвестиційного ризику, як пов'язаного з нестійкістю отримання доходу від конкретною капіталовкладення, так і ринковою кон'юнктурою (risk of investments).

 

1. Показник чистої теперішньої вартості (net present value – NPV) – відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків – припливів), які виникають при реалізації проекту і зводяться (дисконтуються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків – відтоків), необхідних для здійснення цього проекту.

Розрахунок чистої теперішньої вартості інвестиційного проекту здійснюється за формулою

, (6.3)

, (6.4)

де Bt – повні вигоди за рік t;

Ct – повні витрати за рік t;

t – відповідний рік проекту (1, 2, 3, ... n);

n – строк служби проекту, глибина горизонту в роках;

r – ставка дисконту (відсоткова).

За NPV > 0 можна розглядати питання про прийняття проекту. За NPV < 0 проект необхідно відкинути. За NPV = 0 проект не збитковий, але й не принесе прибутку.

2. Коефіцієнт «вигоди – затрати» (benefit cost – В/С) – визначається як сума дисконтованих вигід, поділена на суму дисконтованих затрат, і обчислюється за формулою

. (6.5)

Критерієм відбору проектів за допомогою коефіцієнта «вигоди – затрати» полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, який перевищує чи дорівнює одиниці, реалізація проекту визнається доцільною. Проте цей показник має суттєві недоліки: він неприйнятний для ранжування за перевагами незалежних проектів і абсолютно не підходить для відбору взаємовиключних проектів. Оскільки порівнюється відносний розмір вигід стосовно витрат, необхідно пам’ятати, що цей показник не відображає фактичну величину чистих вигід від проекту.

3. Внутрішня норма дохідності(internal rate of return – IRR) – відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NPV) дорівнює нулю. Для розрахунку величини внутрішньої норми дохідності проекту можна скористатися формулою

 

, (6.6)

де r1 – ставка дисконту, при якій значення NPV додатнє;

r2 – ставка дисконту, при якій проект стає збитковим і NPV стає від’ємним;

NPV1 – значення чистої поточної вартості при r1;

NPV2 – значення чистої поточної вартості при r2.

 

У проектному аналізі цей показник дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу (дійсну ставку дисконту, прийнятну для проекту) зі значенням внутрішньої норми дохідності. Економічно природа внутрішньої норми дохідності являє собою максимальний відсоток за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється лише за рахунок цього кредиту. Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо відсоток кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту.

Для інвестиційних проектів існує жорсткий взаємозв’язок між величиною чистої теперішньої вартості і величиною ставки дисконту: чим вищий коефіцієнт дисконтування, тим менша величина NPV.

4. Період окупності(pay back – РВР) – демонструє, за який період проект покриє витрати:

. (6.7)

Відбір за критерієм строку окупності означає, що схвалюються проекти з найкращим строком окупності або проекти, що вкладаються в максимально допустимий строк окупності. Термін встановлюється в роках, місяцях і навіть днях.

5. Індекс прибутковості(profitability index – РІ)показник, що відображає міру зростання цінності фірми з розрахунку на 1 грн од. інвестицій. Розрахунок цього показника проводиться за формулою

, (6.8)

де С0 величина первісних інвестицій.

Проект вважається доцільним, коли значення РІ >1.

Критерії NPV, IRR і РІ є фактично різними версіями однієї і тієї самої концепції, і тому їх результати пов'язані один з одним:

якщо NPV > 0, то РI > 1, IRR > r;

якщо NPV < 0, то PI < 1, IRR < r;

якщо NPV = 0, то PI = 1, IRR = r.

 

Метод урахування ризику через збільшення ставки дисконтування найпоширеніший у разі прийняття інвестиційних і фінансових рішень. Оскільки ризик в інвестиційному процесі виявляється у вигляді ймовірного зменшення реальної віддачі від капіталу, порівняно з очікуваною, то можливим методом обліку ризику є додавання премії до відсоткової ставки, що характеризує дохідність за безризиковими вкладеннями (наприклад, у державні короткострокові цінні папери). Таким чином, необхідна для інвестора норма прибутковості від реалізації проекту визначається за формулою

 

, (6.9)

де – безризикова норма дохідності;

– премія за ризик.

 

Чим вища ризикованість проекту, тим вищою має бути ризикова премія та відповідно дохідність.

Найбільш використовуваний у практиці закордонних фірм метод обґрунтування ставки дисконтування – це визначення середньозваженої ціни капіталу підприємства (Weighted Average Cost of Capital – WACC). Вартість капіталу для фінансування проекту – це середньозважена величина вартості за кожним джерелом фінансування. Як правило, виділяють чотири типи джерел фінансування: позика банків; вкладення інвесторів у пільгові акції; вкладення інвесторів у звичайні акції; реінвестування прибутку. Виходячи з цього, середньозважену вартість капіталу можна обчислити за формулою

 

, (6.10)

де – частка відповідного джерела в загальному обсязі інвестицій;

– відсотки за кредит;

– необхідна дохідність пільгових акцій;

– необхідна дохідність звичайних акцій;

– необхідна дохідність за альтернативними інвестиціями.

 

Коефіцієнти необхідної дохідності включають безризикову ставку та премію за ризик, які визначаються: загальноекономічними умовами, станом ринку, інвестиційними та фінансовими рішеннями компанії; фінансовими потребами для інвестиційного проекту.

Існує інша модель, завдяки якій можна більшою мірою врахувати ризик в обґрунтуванні ставки дисконтування. Це модель визначення ціни капітальних активів (Capital Asset Pricing Model – САРМ). Основний принцип САРМ застосовується в інвестиційному аналізі, оскільки ця модель являє собою метод оцінювання, скоригованого на фактор ризику вартості капіталу фірми, необхідної для реалізації проекту. Відповідно до моделі САРМ очікувана норма прибутковості акції компанії (ціна акціонерного капіталу) розраховується як сума вільної від ризику норми прибутковості та відповідної ризикової премії, що визначається ринком:

, (6.11)

де – безризикова ставка;

– середньоринкова дохідність акцій;

– рівень систематичного ризику проекту.

Коефіцієнтβ є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт, тимвищий і систематичний ризик. За акціями він коливається від 0,5 до 1,5. Коефіцієнт β звичайної акції свідчить про те, на скільки відсотків наближено зросте (знизиться) норма прибутку акції, якщо норма прибутку ринку зросте (знизиться) на 1%. Тобто це означає, що коефіцієнт β певної акції показує, якою мірою норма прибутку акції реагує на зміни, які відбуваються на ринку в цілому.

Коефіцієнт систематичного ризику j-го активу визначається за формулою

, (6.12)

де R – загальноринковий середній рівень норми прибутку;

– норма прибутку j-гo капітального активу (акції);

– коваріація величин;

– дисперсія загальноринкового середнього рівня норми прибутку.

 

Опціонний критерій прийняття рішень. Опціон – право вибору способу, форми, обсягу, техніки виконання зобов’язання, наданого однією зі сторін в умовах договору (контракту). За допомогою цього критерію (в інтересах інвестора) враховують ряд допущень, які впливають на рекомендаціїз ПР. У разі використання критерію NPV передбачається, що інвестиції цілком обігові та не затримуються в часі. У реальній ситуації власники капіталу не займаються інвестуванням, поки прибутковість не перевищить вартість капіталу, і продовжують діяльність навіть за перевищення вартості капіталу над прибутковістю активів. Для обліку опціону (право інвестора) формулу NPV варто модифікувати:

, (6.13)

де – чистий дисконтований дохід за використання, відповідно традиційного підходу і права відстрочення інвестування.

Опціон витрат, пов’язаних із переносом терміну ПР, оцінюється, коли інвестиції необоротні, та діє альтернатива «зараз або в майбутньому». Завдяки цьому підходу можна розрахувати ціну активу, що дає право відкласти інвестиційне рішення. Це право визначається як різниця NPV з урахуванням можливого відстрочення та NPV прийняття рішення сьогодні.

 

 


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Азаренкова Г. М. Аналіз моделювання і управління ризиком (в схемах та прикладах) : навч. посіб. / Г. М. Азаренкова. – Львів : Новий світ-2000, 2011. – 240 с.

2. Андрєєва Т. Є. Ризик у ринковій економіці : навч. посіб. / Т. Є. Андрєєва, Т. Е. Петровська. – Х. : Бурун Книга, 2005. – 128 с.

3. Донець Л. І. Економічні ризики та методи їх вимірювання : [навч. посіб.] / Л. І. Донець. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

4. Івченко І. Ю. Моделювання економічних ризиків і ризикових ситуацій : навч. посіб. / І. Ю. Івченко. – К. : ЦУЛ, 2007. – 344 с.

5. Кондрашихін А. Б. Теорія та практика підприємницького ризику (Авторизований доступ) : навч. пос. / А. Б. Кондрашихін, Т. В. Пепа. – К. : ЦУЛ, 2009. – 224 с.

6. Клименко С. М. Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків : навч. метод. посіб. для сам. вивч. дисц. / С. М. Клименко,О. С. Дуброва. – К. : КНЕУ, 2006. – 188 с.

7. Кузьмін О. Є. Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків : навч. посіб. / О. Є. Кузьмін, Г. Л. Вербицька, О. Г. Мельник. – Львів : Нац. ун-т «Лівівська політехніка», 2008. – 212 с.

8. Лук'янова В. В. Економічний ризик : навч. посіб. / В. В. Лук'янова, Т. В. Головач. – К. : Академвидав, 2007. – 464 с.

9. Мороз О. Оптимальне управління економічними системами в умовах невизначеності та ризику : монографія / О. Матвійчук, А. Мороз. – Вінниця : Універсум, 2003. – 177 с.

10. Останкова Л. А. Аналіз, моделювання та управління економічними ризиками : навч. посіб. / Л. А. Останкова, Н. Ю. Шевченко. – К. : ЦУЛ, 2011. – 256 с.

11. Сараєва І. М. Системне моделювання процесу ідентифікації підприємницьких ризиків : [монографія] / І. М. Сараєва; ІПРЕЕД НАНУ. – О. : Фенікс, 2007. – 188 с.

12. Старостіна А. О. Ризик-менеджмент: теорія та практика : навч. посіб. / А. О. Старостіна, В. А. Кравченко. – К. : Політехніка, 2004. – 200 с.

13. Ступаков В. С. Риск-менеджмент : учеб. пособие / В. С. Ступаков, Г. С. Токаренко. – М. : Финансы и статистика, 2007. – 288 с.

14. Управління підприємницьким ризиком / за заг. ред. д-ра екон. наук Д. А. Штефанека. – Тернопіль : Економічна думка, 1999. – 224 с.

15. Чорноморченко Н. В. Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків : навч.-метод. посібник для сам. вивчення дисц. / Н. В. Чорноморченко, І. С. Іванова, Н. С. Приймак. – Львiв : Магнолiя-2006, 2010. – 260 с.

16. Шегда А. В. Ризики в підприємництві: оцінювання та управління : навч. посіб. / А. В. Шегда, М. В. Голованенко ; за ред. А. В. Шегди. – К. : Знання, 2008. – 271 с.

 


Навчальне видання

 

 

ЗМІСТ

С.

Вступ. 4

Тема 1. Сутнісна характеристика господарських рішень. 6

1.1. Поняття господарських рішень та їх ознаки. 6

1.2. Способи формалізації та реалізації господарських рішень…..8

1.3. Якість та ефективність господарських рішень. 8

Тема 2. Особливості прийняття рішень господарської діяльності..12

2.1. Процес прийняття господарських рішень. 12

2.2. Основні моделі та засоби прийняття рішень. 14

2.3. Характер та умови прийняття господарських рішень. 16

Тема 3. Методичні основи розроблення та обґрунтування господарських рішень 19

3.1. Методи розроблення рішень господарської діяльності 19

3.2. Обґрунтування господарських рішень. 21

3.3. Прогнозування та аналіз господарських рішень. 23

Тема 4. Невизначеність як першопричина ризику підприємницької діяльності 25



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.146 (0.044 с.)