Первинна вартість запасів та її складові. Документальне оформлення обліку наявності та руху виробничих запасів.

Придбані або виготовлені запаси оцінюються за ПВ або ЧВ реалізації. ПВ запасів включає: 1) суми сплачені за договорами поставки; 2) суми сплачені за посередницькі послуги, пов’язані з придбанням; 3) мито, митні збори, акцизний податок, інші податки та збори, що не повертаються; 4) транспортно-заготівельні витрати. Не включаються: 1) понаднормові витрати та нестачі, процент за користування показниками, витрати на збут, інші витрати безпосередньо не пов’язані із придбанням запасів. ПВ встановлюється відповідно до джерел надходження запасів, а саме: 1) запаси виготовлені самим п-ством оцінюються за собівартістю; 2) запаси одержані безоплатно оцінюються за справедливою (ринковою) вартістю; 3) запаси придбані в обмін на неподільні запаси оцінюються за справедливою вартістю переданих запасів; 4) запаси внесені до статутного капіталу оцінюються за справедливою вартістю погодженою засновниками. Кореспонденції рах. обліку надходження запасів: 1. Надходження запасів від постачальника – Дт 20, 22, 28, Кт 631. 2. Одержання послуг (приймання робіт) Дт 23 Кт 631. 3. Здійснення передплати постачальнику за ще не відвантажені запаси Дт 371 Кт 311. 4. Зарахування передплати постачальнику в разі поставки Дт 631 Кт 371. 5. Списання витрат пов’язаних із придбанням послуг на фін. результат Дт 791 Кт 23. 6. Дооцінка вартості запасів на транспортно-заготівельних витрат Дт 20, 22, 28 Кт 651. 7. Оплата за запаси готівкою або поточного рах. Дт 631 Кт 301, 311.

Методика оцінювання вибуття запасів – ідентифікаційна, середньозважена собівартість, ФІФО, ЛІФО, нормативні затрати та ціни продажу.

Оскільки запаси вибувають не рівномірно для їх оцінки використовуються наступні види облікової вартості: 1) ідентифікаційна собівартість – викор. Для оцінки запасів, що вибувають для спец замовлень. 2) середньозважена собівартість – визначається шляхом ділення сумарної вартості запасів на початок звіт періоду і вартості одержаних в звіт період запасів на сумарну к-сть запасів на початок періоду і одержаних к-сть запасів протягом місяця. 3) ФІФО – базується на припущенні, що запаси використані в тій послідовністі, що надійшли на вир-во, тобто ті, що першими вибувають у вир-во оцінюються за вартістю перших за часом надходження запасів. 4) ЛІФО – запаси, що першими відпускаються у вир-во оцінюються за вартістю останніх за часом надходження запасів. 5) метод нормативних затрат – на кожну од. продукції встановлюються норми витрат встановлені на п-стві з урахуванням діючих цін, які регулярно перевіряються та перераховуються. 6) ціни продажу – викор. п-ством роздрібної торгівлі з урахуванням торгівельної націнки на товари.

Поняття та класифікація необоротних активів.

Необоротні активи – активи п-ства., які не є оборотними, обліковуються на рах-х першого класу та відображу. в І розділі активу балансу. Види необ. активів: І основні засоби – матеріальні цінності, що викор. В госп. діял. періодом більше року та вартість яких перевищує 2500грн.: 1)за функціональним призначенням: а)виробничі(техніка), б)невиробничі(будівлі) 2)за натур-речовим характером: а)інвентарні – мають речове вираження; б)неінвентарні – капіталовкладень в земельні ділянки та лісові угіддя. 3)за використанням: а)діючі, б)недіючі, в)запасні. 4)за належністю: а)власні, б)орендовані. ІІ нематеріальні активи – активи, що приносять п-ству ек-чну вигоду протягом тривалого часу, але не мають мат. основи.: 1)об’єкти промислової власності: а)товарні знаки, б)промислові зразки, в)винаходи. 2)об’єкти інтелектуальної вартості: програмне забезпечення, бази та банки даних, твори літератури, науки і мистецтва. 3)інші немат. ресурси: а)ноу-хау, б)гудвіл, в)зазначення місця походження продукту. ІІІ інші необ. активи: 1)бібліотечні фонди, 2)малоцінні необ. мат. активи, 3)тимчасові споруди, 4)природні ресурси, 5)інвентарна тара, 6)предмети прокату, 7)інші активи.

Типи вартості основних засобів.

В результаті довгостр. використання основні засоби можуть змінювати свою вартість. Види вартості: 1)первісна(суми перевезення, мито, страхування, вартість сплачена за договорами поставки, вартість вантажно-розвантажувальних робіт, митні збори, посередницькі послуги пов’язані з придбанням, податки і збори, що не поверт. п-ству). в залежності від джерел надходження основних засобів під їх первісною вартістю розуміють: а)вартість внесених засновниками основних засобів, встан. За домовл. сторін., б)вартість отриманих осн. засобів безкоштовно визн. експертним шляхом або за даними документів прийому передачі, в)для будівель та споруд встановлених госп. шляхом, це фактична собівартість їх сполучення + проектно розшукувані роботи, г)при будівництві підрядним способом – визн. за кошторисною вартістю. 2)залишкова (балансова) – різниця між первісною вартістю та сумою зносу основних засобів. 3)справедлива – вартість, за якої здійсн. обмін між зацікавленими сторонами на неподібні активи. 4)відновна(переоцінена) – вартість на момент останньої переоцінки основних засобів, яка визн. у разі якщо залишкова вартість відрізн. від справедливої вартості більше ніж на 10%. 5)ліквідаційна – вартість реаліз. зношених та знятих із вир-ва основних засобів.

Амортизація основних засобів – амортизаційні групи та методи амортизації.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, що амортизується протягом строку корисного використання необоротних активів. Починається нарахування А із місяця наст. за місяць ведення в експлуатацію А припиняється із міс наступного за міс вибуття об’єкта. Згідно із податковим кодексом(ст.145) існують наст. класифікаційні групи основних засобів: 1)земельні ділянки. 2)капітальні витрати на поліпшення земель не пов’язаних з будівництвом. 3)будівлі, споруди та передавальні пристрої. 4)машини та обладнання(ПК, принтери, ксерокси, мікроформи, рації, телефони, вартість яких перевищує 2500грн.). 5)транспортні засоби. 6)інстр., прилади та інвентар, 7)тварини. 8)багаторічні насадження. 9)інші основні засоби. 10)бібліотечні фонди. 11)малоцінні необ. мат. активи. 12)тимчасові споруди. 13)природні ресурси. 14)інвентарна тара. 15)предмети прокату. 16)довгостр. біологічні активи. На основні засоби 1 і 13 групи А не нарах. На групи 9,12,14,15 нарах. А за прямолінійним та виробничим методом. На групи 10, 11 А нарах за двома схемами: *спис.50% вартості об’єкта при передачі в експлуатацію, і 50% після списання об’єкту з балансу. *одразу 100% вартості після передачі об’єкта в експлуатацію. Методи нарахування А: 1)прямолінійне списання – передбачає погашення вартості об’єкта, що А рівними частинами протягом всього терміну експлуатації об’єкта, річна норма А визначається за формулою n_ам=(ПВ-ЛВ)/t. Даний метод застосовується до тих основних засобів форма надходження економічних вигод від використання яких рівномірно розподіляється в часі. 2)метод зменшення залишкової вартості – полягає у визначенні суми А основних засобів, виходячи із залишкової вартості на початок року. n_ам=(1-√(t&ЛВ/ПВ))*100%;А_в=ЗВ*n_ам,%. 3)метод прискореного зменшення залишкової вартості - передбачає нарах. амортизації виходячи із залишкової вартості об’єкту на початок року та подвійної річної норми А. n_ам=2/t; А=ЗВ*n_ам,%. 4)кумулятивний метод – визн. суму щорічної А, як добуток А вартості об’єктів на коеф. кумуляції. А=(ПВ-ЛВ)*k_кум; k_кум=Т_заг/Т_норм. При використанні даного методу в перші роки експлуат. об’єкту спис. основна частка первинної вартості за рах. зменшення норми А. 5)виробничий – заст. коли для відшкод. вартості основних засобів викор. їх сумарний виробіток за весь період експлуатації. А=Q_ф*mq; mq=(ПВ-ЛВ)/Q_пл

Облік готової продукції.

Готова продукція – це продукція, яка пройшла всі стадії обробки, випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договору із замовниками відповідає технічним умовам та стандартам. Класифікація готової продукції: 1) за формою: а) готова продукція, що має уречевлену форму; б) готова продукція, що має форму роботи та послуги. 2) за готовністю: а) готовий продукт; б) напівфабрикат; в) незавершене вир-во. 3) за технічною складністю: а) проста – одержується в результаті основного вир-ва; б) супутна – утворюється в одному вир-му циклі з основною продукцією, але потребує додаткових витрат для відділення від основної; в) побічна – утворюється в 1 циклі з основною, але не потребує додаткових витрат. Із цеха готова продукція оприбутковується на склад за накладними, на підставі якої в бухгалтерії ведеться накопичувальна відомість випуску готової продукції. Для визначення доходу від реалізації продукції застосовується метод нарахування, тобто доходом вважається вартість фактично відвантаженої продукції, не залежно від часу надходження платежів за неї. Дохід від реалізації продукції визнається за умови: 1) якщо п-ство передало покупцеві ризики пов’язані з володінням продукції. 2) п-ство не бери подальшої участі у керівництві за реалізованою продукцією. 3) сума доходу від реалізації може достовірно визначена. 4) сума витрат пов’язаних з реалізацією, можуть бути достовірно оцінені. 5) в май бут. Ймовірне отримання п-ством ек-них вигод від реалізації. Для визначення доходу від реалізації робіт та послуг застосовуються 2 методи: * метод рівномірного нарахування – викор., якщо обсяг робіт не визначений; * метод поетапного завершення – визначається на основі відсотку готовності до питомої ваги затрат.