Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві. Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони.

Під гранично

допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої

зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних

днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40

годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати

професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються

сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя

теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини

поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3

(свинець, ртуть, озон).

— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1...1,0 мг/м3 (кислоти

сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3

(вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).

— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак,

бензин, ацетон, гас).

Для контролю концентрації шкідливих речовин в повітрі виробничих

приміщень та робочих зон використовують наступні методи:

— експрес-метод. який базується на явищі колориметрії (зміні

кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидко і з достатньою точністю визначити

концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для

цього методу використовують газоаналізатори (УГ-2, ГХ-4 та інші). — лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої

зони і проведенні фізико-хімічного аналізу (хроматографічного,

фотоколориметричного) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє

одержати точні результати, однак вимагає значного часу.

— метод неперервної автоматичної рямггряі дії вмісту в повітрі шкідливих

хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів. Періодичність контролю стану повітряного середовища

визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю,

ступенем небезпеки ураження працюючих. Контроль (вимірювання) може

проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно,

щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК)

повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень

можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії. Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного

середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

— вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна -

шкідливих речовин менш шкідливими і т. п. Наприклад, свинцеві білила

замінені на цинкові, метиловий спирт — іншими спиртами, органічні

розчинники для знежирювання — миючими розчинами на основі води:

— удосконалення технологічних процесів та устаткування

(застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних

технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо),

— автоматизація і дистанційне управління технологічними

процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт

працюючих з шкідливими речовинами; — герметизація виробничого устаткування, робота технологічног<

устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень з<

рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

— нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінно

вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

— попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюючі

у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання прави/

особистої гігієни;

— контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони

— використання засобів індивідуального захисту.

 

Організація повітрообміну в приміщеннях підприємства: Вентиляція види вентиляції.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів

призначених для забезпечення на постійних ррбочих місцях та зонах

обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти

повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним

вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення

забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна]

та суміщена (природна та штучна одночасно);

— за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-

витяжна;

— за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована. Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та

вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур,

а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір

обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони

утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та

вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових

чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього

повітря). Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає

можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу,

вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць 'іх утворення,

обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати),

більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного

мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої

зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла

при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер

технологічного процесу та особливості виробничого устаткування

виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при

загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх,

знизу вниз {рис. 2.3).

 

Організація повітрообміну приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну.Природна вентиляція.

Повітрообмін в системах природної вентиляції відбувається:

- внаслідок різниці температур зовнішнього (атмосферного) повітря і повітря в приміщенні, так званої аерації;

- внаслідок різниці тисків повітряного стовпа між нижнім рівнем (приміщенням, що обслуговується) і верхнім рівнем - витяжним пристроєм (дефлектором), встановленим на покрівлі будинку; Кратність повітрообміну показує скільки разів протягом години

необхідно замінити весь об'єм повітря в даному приміщенні для

створення нормальних умов повітряного середовища. Визначивши за

довідником кратність повітрообміну можна порахувати об'єм

припливного повітря чи витяжки. Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та

вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур,

а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір

обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони

утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та

вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових

чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього

повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію —

просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та

провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації

в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на

даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі)для видалення відпрацьованого повітря