Міжнародні угоди, що обмежують забруднення повітря середовища

Важливою також є роль атмосфери у відносинах між країнами, у міжнародних відносинах. З одного боку атмосфера - це сфера, на яку розповсюджуються національний суверенітет, з іншого боку - це простір активної взаємодії країн, це національний ресурс і умови середовища країни. Водночас екологічні характеристики атмосфери, можливо як ніякої іншої оболонки Землі, зумовлюють необхідність міжнародно-правового врегулювання відносин держав щодо її використання. Об'єктивні фізичні та екологічні закони унеможливлюють встановлення національних кордонів для атмосферних процесів.

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей, їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством. У своїй екологічній політиці Україна виходить з необхідності забезпечення загальної безпеки і розвитку міжнародної природоохоронної співпраці на користь теперішнього і майбутніх поколінь(19). Саме тому в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" міжнародна співпраця проголошена одним із принципів охорони навколишнього середовища(24).

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів — Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), день відкриття якої 6 червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни (19).

Рамкова Конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (11 червня 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996р.

Базельська конвенція про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.) - ратифікована Україною 01.07.1999р.

До питань, які пов'язані з охороною атмосферного повітря часто відносять і питання зміни клімату. Але оскільки парникові гази постійно були присутні в атмосфері і є звичайними її складовими, а проблема полягає саме в їх концентрації в атмосфері, і оскільки питання зміни клімату є дуже об'ємним і може бути темою дослідження окремої наукової роботи: в даній роботі тільки коротко розглянуті основні документи, що регулюють викиди парникових газів та основні заходи з регулювання таких викидів (23).

Центральним принципом міжнародного права навколишнього середовища є зобов'язання не завдавати шкоди навколишньому середовищу. Цей принцип був розроблений в арбітражних рішеннях, статті 21 Стокгольмської декларації і статті 2 декларації Ріо-де-Жанейро, і в консультативному рішенні Міжнародного суду стосовно правомірності ядерної зброї. Межі цього принципу, можливо більше за будь-які інші, будуть визначати права і обов'язки суб'єктів у всіх спорах стосовно транскордонної екологічної шкоди і він може розглядатись як частина міжнародного звичаєвого права.

В ряді резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, прийнятих незабаром після Стокгольмської конференції з навколишнього середовища, держави закликають розвивати систему інформації про екологічно небезпечну діяльність і попередніх консультацій в зв'язку з нею між сусідніми державами(25).

На європейському континенті створена в 1977 р. Спільна програма спостереження і оцінки розповсюдження забруднювачів на великі відстані в Європі (ЕМЕП). Мета програми - створення загальноєвропейської мережі станцій моніторингу забруднювачів повітря.

В конвенції 1979 року про транскордонне забруднення повітря на великі відстані передбачається, що сторони "здійснюють обмін наявною інформацією з наступних питань:. в) основні зміни в національній політиці, в загальному промисловому розвитку, а також їх потенційні наслідки, які могли б викликати значні зміни в транскордонному забрудненні повітря на великі відстані" (ст. 8). Крім того, "за відповідної вимоги на ранній стадії проводяться консультації між, з одного боку, Договірними сторонами, на які фактично розповсюджуються негативні наслідки транскордонного забруднення повітря на великі відстані чи для яких існує значний ризик настання таких наслідків, і з другої - Договірними сторонами, в межах і під юрисдикцією яких виникає чи може виникнути джерело значного транскордонного забруднення повітря на великі відстані в зв'язку із діяльністю, що здійснюється чи планується" (Ст. 5).

Після підписання в 1979 р. Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані ЕМЕП стала одним із найважливіших елементів механізму її здійснення. В 1984 р. держави-учасниці конвенції 1979 р. підписали спеціальний протокол до неї відносно фінансування цієї програми моніторингу.

В 1971 р. велика група західноєвропейських країн уклала угоду про здійснення європейського проекту на тему "Вивчення фізико-хімічного впливу двооксиду сірки в атмосфері".

З появою об'єктивної необхідності з захисту атмосфери і створенні технічних засобів такого захисту і контролю за забрудненням в міжнародному праві стали формуватися норми заборони транскордонного забруднення повітря. В листопаді 1979 р. була укладена багатостороння Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, яка стала значним досягненням в сфері міжнародно-правового регулювання транскордонного забруднення. яка вступила в силу в 16 березня 1983 року. Сторонами угоди є більшість Європейських країн включаючи Україну, Білорусь та Росію, та Канада і США (26).

Конвенція забезпечує основу для співробітництва в сфері боротьби з транскордонним забрудненням повітря. В цьому документі сформульовані основні принципи співпраці з метою поступового скорочення забруднення повітря і розроблена загальна схема проведення наукових досліджень, оцінок і моніторингу, а також обміну інформацією. Після вступу Конвенції в силу її основа була розширена за рахунок прийняття наступних протоколів: Протоколу 1984 року про довгострокове фінансування Спільної програми моніторингу і оцінки переносу забруднювачів повітря на великі відстані в Європі; Протоколу 1985 року про скорочення викидів сірки чи їх транскордонних потоків; Протоколу 1988 року про контроль за викидами оксиду азоту чи їх транскордонними потоками; Протоколу 1991 року про контроль за викидами летких органічних сполук чи їх транскордонними потоками; Протоколу 1994 року про подальше скорочення викидів сірки; Протоколу 1998 про стійкі органічні забруднювачі; і Протоколу 1999 року про боротьбу з окисленням, евтрофікацією (забруднення азотом, фосфором і калієм в результаті широкого використання неорганічних добрив і існуючого нераціонального господарського використання джерел) і приземним озоном.

В 1991 році Сторони Конвенції, використовуючи досвід Монреальського протоколу, постановили включити в Протокол про контроль за викидами летких органічних сполук чи їх транскордонними потоками положення, яке стосується дотримання. В пункті 3 статті 3 Протоколу вимагається, щоб Сторони "розробили механізм контролю за дотриманням Протоколу". Як перший крок Виконавчий орган вповноважується отримувати від Сторін повідомлення про випадки недотримання Протоколу іншими Сторонами і приймати за ними рішення. В 1997 році Виконавчий орган прийняв шляхом рішення 1997/2 процедуру, яка стосується недотримання, стосовно всіх протоколів в рамках Конвенції (24).

Певний інтерес уявляє собою Угода 1982 р. про кислотні опади, укладена американським штатом Нью-Йорк і канадською провінцією Квебек. Хоча основною метою цієї угоди є "забезпечення координації зусиль Квебеку і штату Нью-Йорк з покращення розуміння окислення навколишнього середовища", в ній міститься зобов'язання сторін "підготувати узгоджені заходи із здійснення впливу на національному рівні з метою прийняття рішень для зменшення емісії кислотоутворюючих забруднювачів" (ст. 2.5).

16 лютого 2005 року Кіотський протокол вступив в силу. Це стало можливим після приєднання до нього Росії. В результаті частка країн, які ратифікували, приєдналися, прийняли або ухвалили Протокол, у загальних викидах діоксиду вуглецю перевищила 55%, тобто було досягнуто необхідної умови вступлення Протоколу у дію.

Великий вплив на структуру озонового шару мають так звані хлорфторвуглеводні (далі ХФВ). Їх вже більш як 60 років використовують в холодильниках і кондиціонерах, як складові аерозольних сумішей, як піноутворювачі в вогнегасниках, очисники для електронних приладів при хімічному очищенні одягу і т. д

Участь у переговорах в Монреалі взяли 40 країн (більше половини з них - країни, що розвиваються), велика кількість екологічних організацій та представників промислових груп, переговори широко освітлювались в ЗМІ. Результатом цих переговорів стало підписання 16 вересня 1987 року Монреальського Протоколу з речовин, які руйнують озоновий шар (26).