Система судів для неповнолітніх.

Вона включає: суддю в справах неповнолітніх, трибунал у справах неповнолітніх, суд асизів у справах неповнолітніх. У кожному суді великої інстанції створюються трибунали у справах неповнолітніх, у складі яких беруть участь один або кілька суддів у справах неповнолітніх, які призначаються строком на три роки Головою Трибуналу великої інстанції за поданням Генерального Прокурора. У кожному апеляційному суді є радник з проблем охорони неповнолітніх.

Суддя в справах неповнолітніх сам вирішує, чи може він розглядати справу по суті, чи має відправити справу до трибуналу для неповнолітніх. При цьому критерієм слугує не тяжкість протиправного діяння, а захід, який може бути вжитий стосовно правопорушника. Повноваження судді у справах неповнолітніх досить обмежені. Він вживає стосовно підлітка "заходи захисту, допомоги, нагляду й виховання". І тільки в разі необхідності направити неповнолітнього до інтернату виносить вирок.

Трибунал у справах неповнолітніх складається із 3 осіб – голови (як правило ним є суддя у справах неповнолітніх) і 2 асесорів, які відбираються із громадян, які проявили заінтересованість і компетентність у питаннях виховання дітей. Асесори призначаються на 4-річний строк Міністром юстиції. Особливістю розгляду справи в цих судах є обов'язкове заслуховування показань родичів неповнолітнього правопорушника. Обмежена гласність судового засідання – на засідання запрошуються свідки, близькі родичі, захисник. Гласність розгляду справи з використанням засобів масової інформації заборонена. Всі вироки стосовно неповнолітніх підлягають не гайному виконанню, не зважаючи на процедуру оскарження.

Суд асизів у справах неповнолітніх. Розглядає справи щодо злочинів, вчинених неповнолітніми від 16 до 18 років. Його головою є член апеляційного суду, а 2 асесори обираються зі складу суддів у справах неповнолітніх за місцем знаходження апеляційного суду. Гласність судового розгляду в цьому суді також обмежена. Створення окремої системи судів для неповнолітніх сприяло тому, що виросла увага до використання засобів виховного характеру стосовно неповнолітніх право порушників. На сьогодні створені сімейні суди, які покликані приймати сукупні рішення з усього комплексу сімейно-шлюбних відносин.

Апеляційні суди.

Нині їх у Франції - 35. До складу апеляційного суду входять - перший голова, голови палат і члени. Число палат і склад апеляційних судів установлюється Державною радою. Судді можуть брати участь у роботі різних палат. При кожному апеляційному суді - генеральний прокурор з підлеглими йому прокурорами. В судовому засіданні бере участь 3-5 суддів. Апеляційний суд виступає як суд другої інстанції відносно всіх трибуналів, які знаходяться в його судовому окрузі.

Касаційний суд - це Верховний Суд країни. До його складу входять - перший голова, 6 голів палат, судді. В Касаційному суді діє 5 палат з цивільних справ і одна - з кримінальних. Якщо за розгляду справи виникає питання, що відноситься до компетенції кількох палат, то справа передається на розгляд змішаної палати. Якщо справа містить питання принципового характеру, то його вирішує Пленум Касаційного суду. Висновок щодо питання принципового характеру робить перший голова суду чи відповідна палата цього суду. На розгляд пленуму обов'язково передаються справи і у разі, якщо цього вимагає Генеральний прокурор.

У судовій системі Франції поряд з Касаційним судом між ним і Державною радою (вищою ланкою адміністративної юстиції) знаходиться Трибунал з конфліктів. Наявність такого органу пов'язана з наявністю двох паралельних юрисдикційних систем - загальної та адміністративної. До завдань трибуналу входить розгляд конфліктів - компетенції та рішення. У першому випадку вирішується питання підсудності справи, а в другому, коли кожна із юрисдикцій по-своєму вирішила справу і ці рішення протирічать одне одному.

Трибунал з конфліктів складається із восьми членів і двох заступників. По 3 члени обирає із числа своїх радників Касаційний суд і Державна рада. Ці шість, своєю чергою, обирають із того самого кола осіб ще 2 членів і 2 заступників. Головою трибуналу є Міністр юстиції, але його головування номінальне і обмежено в основному засіданнями, на яких обирається новий склад Трибуналу, що оновлюється кожних 3 роки. Фактично Трибуналом керує обраний ними самими віце-голова.

Висока палата правосуддя. Її створення передбачено Конституцією Франції. Це, за своєю сутністю, не судовий, а парламентський орган, покликаний діяти у випадках притягнення до юридичної відповідальності Президента Франції.

Палата правосуддя Республіки. Заснована у 1993р. Для розгляду справ щодо кримінальної відповідальності членів Уряду за посадові злочини. До складу Палати входить 15 суддів: 12 парламентарів і 3 судді Касаційного суду, один з яких головує у Палаті. Звертатися до Палати може будь-яка особа, яка вважає, що її права порушені членами Уряду. Звернення направляється у комісію за скаргами, до якої входять 3 судді Касаційного суду і 2 члени Державної ради. Комісія проводить розслідування і за наявності підстав порушує судову процедуру чи передає скаргу Генеральному прокурору при Касаційному суді для подання справи на розгляд до Палати. Рішення Палати правосуддя Республіки може бути оскаржене до Касаційного суду

Ніімеччіна.

У ФРН є суди федерації і земель. Переважну більшість справ розглядають суди земель. Завдання федеральних судів полягає у забезпеченні єдності судової практики. Як видно із наведеної таблиці, не рахуючи конституційних судів, юрисдикція у Німеччині поділяється на п'ять самостійних галузей: ординарну (загальну), адміністративну, фінансову, трудову, соціальну. Кожну з цих галузей очолює вищий суд.

Суди ординарної (загальної) юрисдикції компетентні у всіх кримінальних справах, спорах в галузі цивільного і торговельного права, непозовного судочинства (справи про опікунство, спадщину, реєстрацію в поземельній книзі). Рішення у певних питаннях промислового правового захисту виносить федеральний патентний суд.

Дільничні суди компетентні розглядати всі майнові спори на суму до 5000 марок, а також спори (наприклад, за договором найму) незалежно від суми позову, який є в таких випадках останньою інстанцією, причому оскарженими можуть бути лише позови на суму більш як 500 марок.

Для всіх інших цивільних справ першою інстанцією слугують земельні суди, в яких рішення приймають як одноособовий суддя, так і колегія із трьох суддів. Апеляційною інстанцією виступають вищі земельні суди. Подальше звернення до Федеральної земельної палати можливе тільки з питань права на суму позову, який перевищує 40000 марок. Для німецького цивільного судочинства характерна детальна спеціалізація. Особливі відділення в судах діють у справах: будівництва, сільського господарства, судноплавства, торгівлі.

Розподіл компетенції з кримінальних справ судами ординарної юрисдикції більш складний. У якості судів першої інстанції в залежності від віку підсудного і суспільної небезпеки діяння можуть виступати 8 судів різного складу – від одноособового судді до палат, які засідають у складі трьох професійних суддів і двох засідателів. Вибір суду в багатьох випадках залежить від прокуратури.

Одноособовий суддя розглядає справи про злочини, покарання за які не може перевищувати одного року позбавлення волі. Справи про злочини, за які покарання може бути призначено до трьох років позбавлення волі, розглядається колегією із професійного судді і двох засідателів. Загальне правило формування кримінального суду – чим складніша справа, тим більший склад суду і тим більше в ньому професійних суддів. У вищій судовій інстанції – федеральній судовій палаті – справи вирішують 5 професійних суддів без засідателів.

В особливе провадження виділені справи про злочини неповнолітніх. Ними займаються особливі відділення дільничних і земельних судів. Особи, які здійснили правопорушення, поділяються на дві вікові групи: від 14 до 18 років та від 18 до 21 року. Судді повинні мати досвід спілкування з молоддю; якщо суд діє з участю двох засідателів, то в якості одного з них повинна виступати жінка; одноособовий суддя може приймати рішення лише про заходи виховного характеру.

Відносно вищих земельних судів слід відмітити, що вони не є елементом федеральної структури; вищий земельний суд не є Верховний суд певної землі. В деяких землях діє декілька вищих земельних судів, наприклад, у Баварії їх 4. Всього в ФРН таких судів більше 20. В галузі цивільних справ ці суди виступають як апеляційна інстанція; в галузі кримінальної юрисдикції вони розглядають деякі найбільш складні і значні справи по першій інстанції.

Федеральна судова палата як вищий судовий орган країни покликана забезпечити єдність судової практики, хоча її рішення формально і не мають сили прецеденту. Це ревізійна інстанція. В її складі 11 сенатів з цивільних справ і 5 з кримінальних. У середньому щорічно Федеральна судова палата в порядку ревізії розглядає 2–2,5 тис. цивільних і близько 3,5 тис. кримінальних справ.

Адміністративні суди компетентні у всіх публічно-правових спорах не конституційно-правового характеру (оскарження громадянами дій адміністративних органів які відмовляють їм, наприклад, у дозволі на будівництво будинку, позов про заборону спорудження чи експлуатації атомних установок, аеропортів, у разі відмови прийняти до вузу, скарги іноземних громадян, що просять притулку). Розглядають адміністративні суди також позови чиновників до своїх установ. Система адміністративних судів має три інстанції: суди першої інстанції, вищі адміністративні суди на рівні земель і федеральний адміністративний суд. Усі ці суди діють колегіально, причому в перших двох інстанціях разом з трьома професійними суддями діють по два засідателі, а федеральний адміністративний суд розглядає справи у складі п'яти професійних суддів. Засідателі адміністративних судів обираються на чотири роки і не належать до певної професійної групи громадян. Суди другої і вищої інстанції можуть у певних випадках функціонувати як суди першої інстанції. Наприклад, Федеральний адміністративний суд розглядає спори між федерацією і землями або між окремими землями.

Процес в адміністративному суді здійснюється у формі так званого розшукового провадження, коли суд сам досліджує обставини справи, не будучи пов'язаний претензіями чи доказами сторін, залучаючи за власною ініціативою до розгляду третіх осіб. Рішення адміністративного суду першої інстанції може бути оскаржене у вищий земельний суд, а його рішення, у свою чергу, – в касаційному провадженні перед Федеральним адміністративним судом.

Федеральний адміністративний суд приймає до розгляду справи у випадках, коли мова йде про порушення норм федерального права. Якщо оспорюються правильність застосування права землі, Вищий адміністративний суд (в землі) приймає остаточне рішення.

Перевірка змістового модуля 1 «Порівняльне кримінальне процесуальне право: поняття і значення. Кримінальне процесуальне право країн континентальної (романо-германської) системи права (Франція, Німеччина, Україна)» (Теми 1- 4) у формі тестування.

Змістовий модуль 2

«Кримінальне процесуальне право країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англія)» (Теми 5-7).

Тема 5. О сновні положення кримінального процесу країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англія).

Лекція (1 години)

Поняття кримінального процесу США. Поняття кримінального процесу Англії. Завдання і принципи кримінального процесу США. Завдання і принципи кримінального процесу Англії. Джерела кримінального процесуального права США. Джерела кримінального процесуального права Англії. Прецедент, як джерело кримінального процесуального права країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англія).

Поняття та види заходів примусу у кримінальному процесі США. Поняття та види заходів примусу у кримінальному процесі Англії.

I. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

Практичне заняття (1 години):

1. Поняття, завдання і принципи кримінального процесу США.

2. Поняття, завдання і принципи кримінального процесу Англії.

3. Джерела кримінального процесуального права країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англії).

4. Прецедент, як джерело кримінального процесуального права країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англії).

5. Поняття та види заходів примусу у кримінальному процесі країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англії).

 

Теми рефератів:

1. Основні напряму розвитку кримінального процесу Англії

2. Домашній арешт, як запобіжний захід у кримінальному процесі США.

3. Взяття під варту у кримінальному процесі країн загальної (англосаксонської) системи права (США, Англії).

II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (9 годин)

 

1. Джерела кримінального процесуального права США.

2. Джерела кримінального процесуального права Англії.

2. Поняття та види заходів примусу у кримінальному процесі США.

3. Поняття та види заходів примусу у кримінальному процесі Англії.

4. Стадії кримінального процесу США.

5. Стадії кримінального процесу Англії.

 

Джерела рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1. Конституція України від 28.06.96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.96 р., № 30, ст.141.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90-91).

3. Федеральные Правила о доказательствах для судов и магистратов США 1995г. (с поправками по состоянию на 9 июля 1995 г) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.juristlib.ru/book_10257.html. – Назва з екрану.

Спеціальна література

4. Бернам У. Правовая система США. – Вып. 3-й / У. Бернам. – М.: Новая Юстиция, 2006. – 1216 с.

5. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов / под ред. К.Ф. Гуценко. – М.: Зерцало, 2002. – 480 с.

6. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібник / А.В. Молдован. - 2-е вид. – К.: ЦУЛ, 2010. – 352 с.

7. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальн. посібн. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.

8. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США / И.В. Решетникова. – М.: Городец, 1999. – 284 с.

9. Стойко Н.Г. Уголовный процесс западных государств и России: сравнительное теоретико-правовое исследование англо-американской и романо-германской правовых систем. – СПб.: Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство Юридического Факультета С.- Петерб. гос. ун-та, 2006. – 264 с.