Посуд загального призначення

Пробірки бувають різних розмірів. Є пробірки спеціального призначення: центрифужні, градуйовані, для напівмікро- та мікроаналізу. У клінічній лабораторії для деяких визначень користуються пробірками з тугоплавкого молібденового скла розміром 20X2 см (рис. 5).

Для зберігання пробірок використовують спеціальні дерев’яні, пластмасові чи металічні штативи (рис. 6).

Розчин у пробірці повинен займати не більше третини її об’єму, щоб рідину було легко розмішати. Не можна перемішувати вміст пробірки, закриваючи її отвір пальцем.

Іноді у пробірку потрібно внести тверду речовину (порошки, кристали тощо), для цього стрічку паперу шириною трохи меншу ніж діаметр пробірки складають удвоє по довжені і в отриманий совочок насипають потрібну кількість твердої речовини. Пробірку тримають у лівій руці, нахиливши її горизонтально, і вводять в неї совочок майже до дна (рис. 7). Потім пробірку ставлять вертикально і злегка вдаряють по ній. Коли вся тверда речовина всипиться, паперовий совочок виймають.

Хімічні склянки бувають різної ємкості. Їх виготовляють із тонкого скла. Такі склянки можна нагрівати, але не на відкритому вогні, а обов’язково на азбестовій сітці або на азбестовому картоні. Скляний та інший тонкостінний посуд не можна ставити після нагрівання на холодну поверхню. Переносити великі склянки з рідиною можна тільки обома руками.

Для розчинення і осадження взятих на хімічний аналіз речовини використовують склянки і колби ємність 100, 200 або 400 мл.

 

Рис. 5. Проста і градуйована Рис. 6. Штатив для пробірок. Рис. 7. Внесення в пробірку твердих

пробірки. речовин

 

Колби є круглі і конічні (колби Ерленмейєра). Круглі колби бувають круглодонні (рис. 8) і плоскодонні (рис. 9). Горло в таких колб може бути різної ширини і довжини. Для спеціальних визначень, особливо в органічному синтезі, застосовують колби, які мають два або три горла.

Круглодонні колби розміщують на спеціальних підставках (рис. 10) або кільцях. Колби, особливо плоскодонні, як і тонкостінні склянки слід нагрівати на азбестовій сітці.

Колби Ерленмейєра (рис. 11) застосовують для титрування, оскільки з них легко видалити вміст і розмішувати його без небезпеки розбризкати.

 

 

Рис. 8. Круглодонні колби. Рис. 9. Плоскодонні колби. Рис. 10. Підставка для круглодонних колб.

 

 

Рис. 11. Конічні колби.

 

Лабораторні лійки застосовують для відфільтрування і промивання осаду. Хімічні лійки випускають різних розмірів, верхній діаметр їх складає 35, 55, 70, 100, 150, 200, 250 та 300 мм. Звичайні лійки мають рівну внутрішню поверхню, але для прискорення фільтрування іноді використовують лійку з ребристою поверхнею. Лійки для фільтрування завжди мають вугол 60 ⁰ та зрізану подовжену кінцівку (рис. 12).

При переливанні рідини у бутиль чи колбу не слід заповнювати лійку доверху!

Якщо лійка щільно прилягає до горла колби, в яку переливають або фільтрують рідину, то цей процес ускладнюється за рахунок утворення в посудині підвищеного тиску. Для пришвидшення цього процесу потрібно між лійкою та колбою покласти складений у декілька разів шматок паперу.

Ділильні лійки використовують для розділення рідин, які не змішуються між собою. Вони мають циліндричну чи грушоподібну форму (рис. 13), добре притерті пробки. Ємкість ділильних лійок різна – від 50 мл до декілька літрів. Залежно від ємкості змінюється і товщина їх стінок. Під час роботи циліндричні лійки невеликого об’єму закріплюють у лапки штатива, Лійки великої ємкості закріплюють на кільці, попередньо затиснувши шийку колби в лапці штатива.

Краплинні лійки (рис.14) різної форми та місткості виготовляють із тонкого скла, вони мають довгі вузькі шийки. Зазвичай їх використовують тоді, коли необхідно повільно додавати рідкий компонент у реакційне середовище малими порціями чи краплями.

 

 

Рис. 12. Аналітична лійка Рис. 13. Ділильні лійки Рис.14 Крапельні воронки

 

Кристалізатори (рис. 15)бувають різних діаметрів. Це плоскодонні скляні товстостінні чашки, які не можна нагрівати. У хімічних лабораторіях великі чашки застосовують для збирання газу над водою, охолодження посудини водою, кристалізації, очищення речовини перекристалізацією.

Промивалки (рис. 16) використовують для змиву осаду зі стінок склянку, фільтра, годинникового скла, бюкса. А також для промивання осаду дистильованою водою чи іншим розчином. Також промивалки служать для зберігання невеликої кількості дистильованої води.

 

 

Рис. 15. Кристалізатор. Рис. 16. Промивалка

 

Холодильники – прилади, які використовуються для охолодження і конденсації парів рідин. Холодильники, які призначаються для збирання конденсату називаються прямими (рис.17), а холодильники, з яких конденсат вертається у процес – зворотними (рис. 18).

 

На рис.17:

1- форштос;

2- рубашка

Рис.17. Прямий холодильник Лібіха Рис.18. Зворотній холодильник (кульковий)

 

 

Мірний посуд

Мензурки - це конічні склянки з поділками для вимірювання об’ємів рідини (рис. 19). Мензурки нагрівати не можна.

Мірні циліндри – не призначенні для точного вимірювання об’ємів (рис. 20). Їх використовують для приготування розчинів приблизної концентрації. Щоб виміряти потрібний об’єм рідини, її наливають у мірний циліндр доти, доки нижній меніск не торкнеться рівня потрібної поділки.

а – звичайні;

б- з притертою пробкою

 

Рис. 19. Мензурка. Рис. 20. Мірні циліндри.

 

Мірні колби – розраховані на вміст певного об’єму рідини –від 25 до 2000 мл (рис. 21). Це плоскодонні колби з вузькою і довгою шийкою, на яку нанесено кругову позначку. Якщо в колбу влити рідину до певної позначки, то об’єм рідини точно відповідатиме об’єму, вказаному на колбі при визначеній температурі. Об’єм рідини, який вилитий з колби буде меншим, ніж визначений на колбі, тому що частина його залишається на стінках посудини. Таким чином звичайні мірні колби не використовуються для вимірювання точного об’єму води з подальшим переливанням її.

Мірні колби, які використовують для переливання води, мають дві позначки. Верхня позначка відповідає об’єму води, який виливають з колби, і який еквівалентний зазначеному на колбі при певній температурі.

Мірні колби служать для розведення розчинів до певного об’єму чи для розчинення якої – небудь речовини в певному об’ємі розчинника.

Мірні колби завжди повинні бути чисто вимиті!

Коли минає потреба у знаходженні в колбі того чи іншого розчину, його негайно виливають і колбу ретельно миють.

Щоб правильно виміряти об’єм рідини в мірній колбі, необхідно, щоб око спостерігача було в одній площині з позначкою на шийці колби. При цьому нижню частина меніска рідини повинна торкатися позначки на шийці колби. Так як зразу налити потрібний об’єм рідини важко, то спочатку наливають її на 0,1 – 1 см нижче риски, після чого добавляють рідину по краплям до позначки (рис.22) У мірних колбах не можна нагрівати розчини.

 

Рис. 21. Мірні колби. Рис. 22. Додавання останніх крапель

в мірну колбу

 

 

Об’ємні піпетки використовують для перенесення певного об’єму рідини з однієї посудини в іншу. Піпетки бувають двох видів: розраховані на певний об’єм (піпетки Мора) і градуйовані (рис. 23). Для відміряння малих об’ємів рідин використовують мікропіпетки ємкість 1, 2, 3 і 5 мл. Також іноді використовують газові піпетки.

Перед початком роботи піпетки добре миють і декілька разів ополіскують дистильованою водою з промивалки. Після цього її витирають зверху фільтрувальним папером, а залишену всередині воду видувають грушею. Перед тим як узяти піпеткою який-небудь розчин, її 1 – 2 рази ополіскують невеликою кількістю цього розчину: тримають горизонтально, повертають і нахиляють її то в один, то в інший бік, щоб розчин омив усі стінки піпетки. Після цього розчин з піпетки виливають у раковину.

Наповнення піпетки рідиною. Піпетку беруть великим і середнім пальцями і глибоко опускають її нижній кінець у рідину. Через верхній кінець втягують гумовою грушею рідину в піпетку так, щоб її рівень піднявся вище від позначки. Потім знімають грушу, швидко закривають вказівним пальцем верхній отвір піпетки, не даючи рідині витікати з неї. Виймають нижній кінець піпетки з рідини і витирають її зверху шматком фільтрувального паперу. Тримаючи піпетку строго вертикально, встановлюють позначку на рівні очей (рис.24), потім потроху послаблюють натискування пальцем на верхній отвір піпетки, щоб рідина повільно витікала. Коли нижня частина меніска опущеної рідини торкнеться позначки, отвір знову закривають пальцем. Піпетку переносять у підготовлений сосуд і, торкаючись стінки колби, дають рідині витекти (рис. 25). Коли весь розчин з піпетки витече, слід зачекати кілька секунд, доторкнутися її кінчиком до стінки посудини злегка повертаючи.

Потрібно пам’ятати, що об’єм рідини, яка зливається з піпетки, залежить від способу витікання і останній повинен бути такий же, як і при калібруванні піпеток.

Об’ємні бюретки призначені для титрування та вимірювання об’єму рідини. Найчастіше використовують бюретки місткістю 25 і 50 мл. Бюретки бувають з краном і без крана (рис. 26). Поділки на бюретці відповідають мілілітрам і десятим часткам мілілітра. Також використовують газові, поршньові та вагові бюретки. Крім вищевказаних бюреток, в лабораторіях використовують мікробюретки. Вони відрізняються від звичайних об’ємних тим, що мають градуювання не по 0,1 мл, а по 0, 01 мл і дають можливість робити відлік з точністю до 0,005 мл.

Перед початком роботи бюретку добре миють і ополіскують кілька разів дистильованою водою. Під час роботи вона повинна бути у вертикальному положенні, закріпленні у штативі (рис. 27). Наповнюють бюретку за допомогою лійки. Бюретку потрібно заповнювати так, щоб спочатку рівень рідини був трохи вище нульової позначки на шкалі (до 3-4 см). Потім обережно відкривають кран і встановлюють рівень рідини на нульовій позначці. Кожне титрування слід починати тільки після заповнення бюретки до нуля. Рівень прозорих рідин встановлюють по нижньому меніску, а непрозорих – по верхньому. При відліку по бюретці очі спостерігача повинні знаходитись точно в одній площені з рівнем рідини (рис. 28).

Після роботи бюретку потрібно ретельно вимити і залишити її в штативі перевернутої відкритим кінцем донизу.

 

 

Рис. 23. Піпетки Рис. 24. Положення піпетки при Рис. 25. Зливання розчину

встановленні меніска на рівні з піпетки.

позначки.

а – піпетка Мора;

б – градуйована піпетка.

 

.

Рис. 26. Бюретки об’ємні. Рис. 27. Закріплення бюреток під Рис. 28. Відлік на бюретці

час роботи при різному положенні очей

спостерігача (2 – правильне

а – безкранова бюретка; положення).

б – бюретка з краном.

 

Для визначення об’єму краплі встановлюють бюретку на нуль, потім відраховують 100 крапель і отриманий об’єм ділять на 100.