ТОП 10:

Похил дна річки виражається в безрозмірних одиницях, або проміле.



Долина річки –відносно вузьке, витягнуте у довжину, звивисте заглиблення у земній поверхні, яке створене віковою діяльністю стікаючою по поверхні землі води, з наявністю русла сучасного потоку; характеризується загальним нахилом дна від одного кінця до другого.

Рисунок 6. 1 Схематичний поперечний профіль річкової долини та її елементів

У долині розрізняють такі її складові частини (рис. 6. 1):

1. Дно, або ложе, долини — найнижча її частина. Лінію, яка з'єднує найглибші точки долинного ложа, називають тальвегом; частину дна долини, яка зайнята водами річки, — руслом; русла, в яких стік спостерігається рідко, — сухими.

2. Схили долини — підвищені ділянки суші, які обмежують з боків її ложе.

3. Підошва схилів — місце з'єднання дна долини із схилами.

4. Зона з'єднання схилів долини з прилеглою місцевістю є бровкою долини.

5. Відносно горизонтальні ділянки, які розташовані уступами по висоті в межах дна і схилів долини, називають терасами; терасу, яка розташована в межах дна долини і заливається річковими водами під час повені або паводків, — заплавою; терасу, яка розташована безпосередньо над заплавою, — першою, а наступну, що розташована вище, — другою і таке інш.

6. Найвища (за течією) частина долини, де тальвег зникає, а схили втрачають свої виразні обриси, залежно від форми є початком долини, або долинним замиканням. Долину, яка вміщує водотік, називають річковою долиною. Глибина річкових долин коливається від кількох десятків до 200 … 300 м для рівнин і до 2000 …. 4000 м — для гірських областей.

В утворенні долин текуча вода завжди відігравала значну роль. Якщо в утворенні долини головна роль належала проточній воді, то долину називають ерозійною. Тектонічні долини утворюються в результаті тектонічних (горотворних) процесів. В утворенні вулканічних долин вирішальну роль відігравали вулканічні процеси. Льодовикові долини утворилися внаслідок діяльності льодовика, який у процесі свого руху формував обриси долини.

Загальні відомості про структуру річкового русла

7. 1 Частини русла, обриси його в плані

Русло річки – це вироблене річковим потоком ложе, по якому здійснюється стік без затоплення заплави.

Руслом називають частину дна долини, по якій здійснюється стік води. У зв'язку з тим що кількість води в річці суттєво коливається, розмір русла є величиною змінною. Частину русла, в якій здійснюється стік в період меженних (низьких) вод, називають корінним, або меженним, руслом. Частину долини річки, яка покривається річковою водою періодично (під час інтенсивного надходження води), називають заплавним руслом.

У плані русла річок звичайно мають звивисту форму. Звивини річкового русла виникають внаслідок розмиваючої дії потоку, що формує своє русло в межах широкого дна долини, або внаслідок пристосування потоку до звивин долини, які нерідко виникають без зв'язку з розмиваючою дією потоку.

Формування річкових звивин під впливом розмиваючої дії потоку в межах дна долини називають процесом меандрування, який полягає у зміні планових обрисів русла в формі розвитку плавно зігнутих звивин. При цьому річка може протягом тривалого часу переміщувати своє русло, зберігаючи синусоїдальну звивистість, або формувати добре виражені петлі самих різноманітних обрисів, завершуючи їх розвиток проривом перешийка меандри.

Крім чітко виражених звивин річкове русло в процесі свого розвитку може розгалужуватися на рукава з утворенням островів або, при нестійких ґрунтах, швидко переміщуватись по дну долини з частим заваленням берегів на ділянках значної довжини.

Русла, що розгалужені на рукава, називають руслами розкиданого типу, а ті, що швидко переміщуються по дну долини, — блукаючими.

Кількісною характеристикою ступеня розгалуженості русла є коефіцієнт розгалуженості, який визначають за формулою:

, (7. 1)

де — сумарна довжина всіх рукавів і приток, м;

L — довжина головного русла, м.

Плеса і перекати

Розподіл глибин рівнинних річок закономірно пов'язаний В обрисами русла в плані. Рівнинні річки являють собою чергування плес (глибоких ділянок) і перекатів (мілких ділянок).

Перекатом називають більш - менш стійке утворення в руслі, звичайно у вигляді косого поперечного валу з наносів, що перетинає русло. Плеса відповідають зігнутим у плані ділянкам річки, а перекати — прямолінійним, які розміщуються між плесами. Перекати бувають нормальними і зсунутими. Якщо фарватер (лінія, що з'єднує місця найбільших глибин уздовж річки у плані) плавно переходить із одного плеса в інше, а вісь ізобат плес знаходиться на продовженні однієї лінії, перекат називають нормальним (рис. 7. 1). Якщо фарватер являє собою криву лінію, а осі ізобат плес зсунуті одна відносно другої в поперечному напрямі, перекат називають зсунутим (рис. 7. 2). З часом перекати і плеса можуть переміщуватися по течії річки так, як переміщуються звивини річки.

Рис. 7. 1. Схема нормального перекату. Рис. 7. 2. Схема зсунутого перекату

Перекат – це характерна для рівнинних річок форма донного рельєфу, яка сформована відкладами наносів, за звичай і вигляді широкого пасма, що перетинає русло під кутом до загального напряму течії іі викликає його відхилення від одного берега до іншого.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.122.219 (0.004 с.)