Формування гідрографічної мережі та річкових систем

Атмосферні опади і виходи підземних вод не відразу утворюють великі річки. Спочатку вода збирається в окремі струмочки, потім струмки, а останні, поступово з'єднуючись, утворюють річки. Річка приймає до себе притоки й поступово збільшується вниз по течії. В полярних країнах та високогірних районах є річки, які утворюються за рахунок танення льодовиків. Багато річок беруть початок у болотних масивах. Досить часто річки починаються: з озер, і в цьому випадку вони вже з самого початку можуть мати великі розміри (наприклад р. Ангара, що витікає із озера Байкал та інш.).

Утворена на поверхні землі мережа постійно і тимчасово діючих водотоків називається гідрографічною мережею. Мережа постійних водотоків утворює річкову мережу. У гідрографічній мережі виділяють такі основні складові, які послідовно змінюються від верхів'я вниз по течії: улоговина (балка), лощина, суходіл і річкова долина.

Улоговина — сама верхня складова гідрографічної мережі, яка являє собою слабо виражену, видовжену впадину водно ерозійного походження, з пологими, звичайно задернованими схилами та рівним, увігнутим, похиловим дном. Улоговина звичайно утворюється при площі водозбору від 10 … 15 га (в слабо розчленованих районах) до 50 га (в сильно розчленованих районах).

Лощина — наступна за улоговиною складова гідрографічної мережі, яка відрізняється від улоговини більшою глибиною урізу, більшою висотою та крутизною схилів і появою донного розмиву або розгалуженого русла.

Суходіл — нижня складова гідрографічної мережі без постійного водотоку; схили його асиметричні, а русло тимчасового водотоку звивисте. Суходоли утворюються при площі водозбору 10 … 15 км² (в районах сильнорозчленованого рельєфу) і 20 … 25 км² (в слаборозчленованих районах).

Долина — найбільш розроблена діяльністю води складова гідрографічної мережі, яка характеризується значною довжиною, що досягає десятків, сотень та тисяч кілометрів, з наявністю постійного водотоку (річкові долини).

Сукупність річок, що впадають в дану річку разом з головною річкою, називають річковою системою. Річкова система крім головної річки включає її притоки, притоки цих приток і таке інш. Річки, які безпосередньо впадають в головну річку, називають притоками першого порядку. Притоками другого порядку називають річки, які впадають в притоки першого порядку та інш. При такій класифікації приток в один клас, на жаль, потрапляють як дрібні притоки головної річки, так і великі водні артерії. Р. Хортон (США) запропонував іншу класифікацію приток, за якою головна річка відноситься до самого високого порядку.

Витік і гирло річки

Місце початку річки називається витоком. Починатись річка може із струмків, джерел, льодовика, озера або болота. Якщо річка утворюється від злиття двох річок, то початком її є місце злиття; однак витоком її вважають місце початку довшої з двох річок. Якщо річка утворюється з двох безіменних річок, витоком її вважають витік водотоку більшої довжини, а при однаковій довжині — витік лівої складової. При утворенні річки від злиття двох річок, які мають самостійні назви, початком її вважають точку злиття річок, що утворюють її.

Впадаючи в іншу річку, озеро або море, річка утворює гирло. Якщо річка впадає в річку, озеро або море двома рукавами, її гирлом вважають гирло більшого рукава. При наявності дельти гирлом річки вважають гирло основного рукава. Якщо річка закінчується зрошувальним віялом, гирлом вважається місце розгалуження річки на зрошувальні канали. Якщо річка внаслідок сильного випаровування або просочування води в грунт та підґрунтя губиться і не доходить до моря, озера або іншої річки, то закінчення такої річки називається сліпим кінцем.

На порівняно великих річках виділяють ділянки верхньої, середньої і нижньої течій. Такий поділ звичайно проводять із врахуванням зміни вниз по течії рельєфу місцевості, швидкості течії, водності річки та інших характеристик.

У гирлах звичайно акумулюються винесені річкою наноси. При впаданні в море в такому випадку утворюються багаторукавні гирла, які називаються дельтами. Якщо за рахунок припливів, відливів та морських течій, а також великої глибини водоприймача утворення дельт неможливе, то річка часто впадає в море одним широким рукавом, який називають губою, або естуарієм. Особливою формою естуаріїв є лимани, які являють собою затоплену морем гирлову частину долини (внаслідок наступу моря на сушу). Винесені річкою в море наноси відкладаються за межами гирла й утворюють мілководне узмор'я, яке називається баром.

Густота річкової мережі

Залежно від фізико-географічних умов, в яких розміщується водозбір річки, руслова мережа його має різну розгалуженість. В районах, де ґрунти дуже водопроникні, більша частина атмосферних опадів стікає в русла підземним шляхом, і тому тут руслова мережа розвинена слабо. Низовинні, заболочені та плоскі простори мають меншу густоту річкової мережі. В горах, де опадів набагато більше, ніж на рівнині, а рельєф крутосхилий, густота руслової мережі більша, ніж на рівнинах.

Мірою густоти руслової (річкової, гідрографічної) м е р е ж і є відношення сумарної довжини всіх водотоків будь-якої території, вираженої в кілометрах, до площі цієї території, вираженої в кілометрах квадратних, тобто

, (4. 1)

де ∑І — сума довжин усіх водотоків, м;

F — площа водозбору, м².

Густота руслової мережі характеризує і середню відстань між суміжними водотоками. Нехай якась територія рівномірно покрита водотоками (включаючи і пересихаючі), і для всієї площі F кількість таких водотоків буде п, а довжина кожного І. Тоді можна вважати, що до кожного водотоку довжиною І буде примикати площа, яка визначається за формулою:

. (4. 2)

Формулу (4. 2) можна переписати так:

. (4. 3)

тоді

. (4. 4)

Величина характеризує середню відстань між водотоками, a середню ширину схилів, з яких вода надходить до водотоків.

Річковий басейн