Грудний відділ та орган и руху.

Грудний відділ – середня частила тулуба бджоли. Внутрішня порожнина його зайнята переважно м'язами, які забезпечують рух тіла. Груди складаються з трьох власне кілець (переднього, середнього i заднього) одного членика, приєднаного від черевця – проподеума.

Перший членик грудей з'єднується з головою бджоли рухомо; це збільшує загальну рухливість тіла, необхідну бджолі при виконанні нею різноманітних робіт. До переднього членика прикріпляється передня пара ніг. Другий членик грудей розвинений більше, це пояснюється тим, що найсильніші м'язи, що приводять в рух першу пару крил, поміщаються саме в другому членику, до якого прикріплена, окрім першої пари крил, друга пара ніг. До третього членика грудей прикріплені третя пара ніг і друга пара крил.

Органи руху – крила і ноги. За допомогою крил здійснюється льотна діяльність. Основна частина енергії при цьому витрачається на шукання, збирання і перенесення в гніздо корму. Навантажена бджола розвиває швидкість польоту до 30 км за годину, а без ноші за сприятливих умов – ще більшу.

Крила приводяться в рух добре розвиненими м'язами. За одну секунду крила роблять 200–250 змахів. Будова їх перетинчаста. Між міцними жилками знаходиться майже прозора суха плівка. Передні крила більші й сильніші за задні. На передньому краю заднього крила знаходяться гачки (зачіпки), число яких у робочої бджоли коливається між 15 і 27, а на задньому краю переднього крила – складочка, за яку зачіпляються гачки заднього крила під час польоту. Тільки зчепившись між собою, крила представляють один апарат, діючий як єдине ціле. Складні рухи крил при польоті є комбінацією простіших рухів вгору і вниз, що правильно чергуються з їх обертальними рухами. Кінчик крила при польоті бджоли описує фігуру, що нагадує собою витягнуту цифру 8. У бездіяльному стані бджола складає їх так, що задня пара прикрита передньою.

Рисунок 6. Будова крил: а — переднє крило; б — заднє крило. Жилки: 1–костальна; 2 – радіальна; 3 – медіально-кубітальна; 4 – анальна; 5 – перша, друга і третя кубітальні комірки; 6 – радіальна комірка; 7 – складка переднього крила; 8 – зачепи заднього крила.

 

Ноги робочої бджоли дещо відрізняються від аналогічних органів матки і трутня. Вони подібні за принципом будови і складаються з таких члеників: тазик, вертлюг, стегно, гомілка й лапка. Лапка складається з п'яти неоднаково розвинених частин, з яких найбільшою є п'ятка. Закінчується вона двома кігтиками і подушечкою між ними.

У робочої бджоли на третій парі ніг гомілка має заглибину, яка з боків оточена міцними волосками, загнутими всередину. Таке пристосування стало місцем для формування обніжжя з пилку і називається кошичком. На середній парі ніг є шпори, якими бджола знімає обніжжя з кошиків у комірки стільника. Передня пара ніг виконує додаткову функцію, очищає вусики за допомогою спеціального відростка і виямки для них. Для очищення тіла на лапках є щіточки – рядки волосків.

Рисунок 7. Будова ніг бджоли: а – передня нога; б – середня; в – задня; г – апарат для чищення вусиків; 1 – тазик; 2 – вертлюг; 3 – стегно;4 – гомілка; 5 – лапка; 6 – п'ятка; 7 - клапан; 8 – щіточки для пилку; 9 – шпора середньої ноги; 10 – кошики задньої ноги; 11 – виріз; 12 – подушечка; 13– кігтики.

 

Мускулатура ніг розвинена дуже добре; це викликається необхідністю проводити найрізноманітніші рухи. Так, ніжками бджола збирає пилок з квітів і скачує її в обніжжя, яке поміщає в кошики, а з них – в комірки стільників; в комірці обніжжя треба утрамбувати, залити медом і запечатати. Всі ці рухи необхідні лише по збору пилку. Тим часом бджолі треба ще будувати стільники; для цього ніжками слід дістати з воскових кишеньок воскові пластинки і ніжками ж передати їх для обробки на передні щелепи (жвали), потім вже з обробленого будівельного матеріалу побудувати шестигранні комірки стільників. Але і це ще не все: треба винести з вулика сміття, трупи бджіл, а після закінчення взятку – і живих трутнів.

 

Обніжжя на лапках у бджоли - збиральниці	Бджола у польоті, що укладає пилок в пилкові кошики	Бджола у польоті

ЧЕРЕВЦЕ

Черевце — третій відділ тіла бджоли, в якому містяться важливі внутрішні органи. Воно з'єднане з грудним відділом за допомогою звуженого стебельця. З 10 черевних кілець личинки у дорослої бджоли залишається 6 видимих частин черевця.

Кожний типовий членик черевця складається з двох напівдужок – верхньої і нижньої. Верхня напівдужка (тергит) охоплює тіло бджоли з верхньої сторони і з боків і трохи насувається на нижню напівдужку, а нижня напівдужка (стерніт) – з нижньої сторони.

З'єднуються вони м'якими пластинками — мембранами. З'єднання кілець між собою рухоме завдяки міжсегментальним мембранам. Тому об'єм черевця може збільшуватись і в довжину, і в діаметрі. Заднє кільце заходить під переднє. Рухливість і зміни об'єму помітні під час посиленого дихання, наповнення медового зобика і товстої кишки.

Перший від грудей – зростається з третім члеником грудей, а останні три, вдавлюючись всередину, утворюють на кінці черевця глибоку западину, в якій поміщається анальний отвір і жало.

Черевце матки збільшується в об'ємі у зв'язку з розвитком яєчників, розмір яких стає більше під час кладки яєць; коли ж кладка яєць скорочується або зовсім припиняється і яєчники переходять в недіяльний стан, зменшуючись в об'ємі, черевце теж зменшується; це робить матку рухомішою і легшою, а отже, здібною до польотів під час роїння.

Рухливість черевних кілець потрібна бджолі і при диханні, оскільки при цьому процесі об'єм черевця то збільшується (вдихання), то зменшується (видихання).

Рисунок 8 – Жало робочої бджоли: ЩЖ—лугова залоза; ЯП – отруйний міхур; ЯЖ – отруйна залоза; М – м'язи; С – стілети.

Жалючий апарат. Оскільки робоча бджола представляє самку з недорозвиненими органами розмноження, то для неї жало служить тільки знаряддям захисту і нападу; матка ж користується жалом, як видозміненим яйцекладом, укріплюючи при його допомозі яйця на дні комірок майже перпендикулярно до їх дна. Як знаряддя нападу або оборони матка користується жалом лише при боротьбі з іншими матками. Людина може вільно брати матку в руки не дивлячись на явний неспокій, вона жалити його не буде. При зустрічі з іншою маткою вона зразу ж вступає з нею в смертельний бій, прагнучи встромити своє жало в проміжки між окремими члениками черевця, які покриті лише тонкими хітиновими плівками. Товстий шар хітину, що покриває членик брюшка зовні, а тим більше грудного покриву проколоти жалом матці не вдається. Одного жалення матки буває цілком достатньо, щоб визвати смерть суперниці.

В основному жало бджоли складається з трьох частин: а) нерухомої (серединної частини – «салазки»), б) рухомої частини, що ковзає під час жалення по салазках, в) апарату, який виділяє отруту.

Салазки жала на вигляд схожі на жолобок. По краях є вали, по яких, як по рейках, рухаються назад і вперед голкоподібні частини жала – стилети.

Стилети − це тонкі хітинові голочки з зазубри нами на кінцях. У робочої бджоли стилети мають по 10 зазубрин, а у матки – по 3.

Апарат, який виділяє отруту складається з двох залоз – великої і малої – і отруйливого міхура. Велика отруйна залоза має вид тонкої довгої сильно звивистої трубки. Клітки її внутрішніх стінок виробляють отруту, яка стікає в отруйливий міхур. Отрута по канальцю стікає до кінця жала і потрапляє в ранку. Щоб не перешкоджати вільному витіканню отрути в ранку, реберця на кінці жала розходяться.

Мала отруйна залоза знаходиться при впаданні протоки отруйливого міхура в салазки жала. Рідина, що виділяється нею, має лужний характер, вона змішується з рідиною великої залози під час жалення.

Отруйний міхур має грушовидну форму. В розширений кінець його впадає вивідним отвором велика отруйна залоза. Протилежний кінець його, сильно звужуючись і згинаючись, утворює вивідну протоку, що впадає в грушовидну частину салазок жала.

Процес жалення здійснюється сильними м'язами, які приводять в рух стилети. Рухаючись по салазках назад і вперед, стилети встромлюються в шкіру ворога. Отруйна рідина, що потрапляє разом із стилетами в зроблену ранку, викликає пекучий біль, запалення і пухлину.

У невеликих дозах бджолина отрута для людини безпечна.

Часті жалення створюють в організмі людини як би звичку до отрути, несприйнятливість. На ужалених місцях навіть не з’являються пухлини, але хворобливе роздратування шкіри, хоча і в слабкішому ступені, все ж таки відчувається при кожному жаленні.

Вільно встромлюючи жало в еластичну шкіру людини, бджола назад з шкіри вийняти його вже не може. Цьому заважають зазубрени, що знаходяться на кінцях стилетів. При спробах бджоли відлетіти з ужаленого нею місця вона відриває від черевця весь жалючий апарат разом з отруйливим міхуром і через деякий час вмирає.

Будучи відірваними від черевця стилети, завдяки скороченням м'язів жалючого апарату, з кожною секундою глибше проникають в шкіру і все рясніше змочують ранку отрутою. Тому бічним рухом нігтя або ножа треба скоріше видалити жало з шкіри, але у жодному випадку не треба виймати його двома пальцями: отрута буде пальцями видавлюватися з отруйливого міхура в ранку і тим самим збільшувати больове відчуття.

Якщо бджолі доводиться жалити комаху, то вона проколює стилетами найтонше місце його хітинового покриву і через отвір, що утворився, вільно виймає жало назад; таким чином, при жаленні комахи бджола своїм життям не ризикує. Одного жалення бджоли буває достатньо, щоб убити не тільки комаху, але навіть мишу, горобця.

Щоб ужалити, бджола повинна підігнути черевце вниз, а це можливе тільки в тому випадку, якщо її медовий зоб (він знаходиться в передній частині черевця) не заповнений ні медом, ні нектаром. При заповненні ж медового зобу бджола втрачає до деякої міри рухливість брюшка – вона не може тоді вільно підгинати його вниз, щоб жалити. Цим бджолярі широко користуються при роботі з бджолами у вулику. Перш, ніж розбирати гніздо, у вулик пускають декілька клубів диму. Перелякані бджоли кидаються до запасів меду і заповнюють ним свої зоби, роблячись після цього майже нездатними жалити бджоляра.

Жало матки більше і сильніше, ніж жало робочої бджоли. Крім того, салазки її жала не прямі, як у робочої бджоли, а мають шаблевидну форму, оскільки злегка заломлені вниз.

Жало є видозміненим яйцекладом, тобто пристосування жіночого статевого апарату комахами для відкладання яєць. Трутні – чоловічі особи бджолиної сім'ї, а тому жала не мають.