Аналіз кривої попиту фірми-олігополіста. Негнучкість цін.

Точний прогноз поведінки фірми в умовах монополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми („жорстка” олігополія), так і 10-20 („м’яка” олігополія).

1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі два варіанти поведінки цих фірм:

а) якщо фірма А знижує ціну з P₁ до Р₂, щоб реалізувати більше своєї продукції, то фірми-конкуренти будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку, і приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);

б) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 11.1).

Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Р1, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва (рис. 11.2).

Однак, ґрунтуючись лише на ламаній криві попиту неможливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється на рівні Р1. Вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватись аналізом можливостей до зговору кількох продавців.

55. Аналіз варіантів ціноутворення олігополістів. (таєм.згов., лідер.в цін., принц.витр+)

Ціноутворення, зумовлене таємним зговором. Якщокілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії. При цьому ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної фірми.

В економіці існує багато факторів, що протидіють укладанню картельних угод:

а) відмінності у витратах та обсягах продаж фірм-олігополістів; за таких умов не збігатимуться ціни, що максимізують економічний прибуток кожної фірми;

б) при „м’якій” олігополії кількість фірм у галузі надто велика для досягнення погоджених дій;

в) серед учасників угоди можливе порушення угоди (зниження цін) з метою отримання додаткових замовлень;

г) державне регулювання економіки через обмеження цін, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності учасників цінового зговору.

д) економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.

Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм „лідерства в цінах”. Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов’язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.

Ціноутворення за принципом "витрати плюс ". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Метод розрахунку ціни „витрати плюс” добре поєднується з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10%), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Отже, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, переважає в основному нецінова конкуренція. Вдале вирішення реклами, післяпродажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторити чи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.