Конспект лекцій з дисципліни

Кафедра менеджменту

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ»

(для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101«менеджмент організацій» УСІХ ФОРМ НАВЧАННЯ)

 

Маріуполь - 2012

 

УДК 331.108.2(073)

 

Перепадя Ф.Л. Публічне адміністрування [конспект лекцій дисципліни «Публічне адміністрування» для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» усіх форм навчання)]/ Перепадя Ф.Л. – Маріуполь: МДУ, 2011. – 55 с.

 

Конспект лекцій предназначено вивчення дисципліни “Публічне адміністрування” призначені для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» усіх форм навчання.

 

Рецензенти:

к.е.н., доцент, заступник завідувача кафедри

менеджменту Маріупольського державного

університету Мацука В.М.

 

к.е.н., доцент кафедри менеджменту

Маріупольського державного

університету Єсаян Е.М.

 

Затверджено на засіданні

кафедри менеджменту МДУ

протокол № 1 від «30» серпня 2012 р.

 

 

© Перепадя Ф. Л.

© Маріуполь, МДУ

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА
ЛЕКЦІЯ 1. Управління як суспільне явище
ЛЕКЦІЯ 2. Основні етапи розвитку управлінської думки
ЛЕКЦІЯ 3. Публічне адміністрування і виконавча влада
ЛЕКЦІЯ 4. Принципи публічного адміністрування
ЛЕКЦІЯ 5. Функції і структура публічного адміністрування
ЛЕКЦІЯ 6. Методи публічного адміністрування
ЛІТЕРАТУРА

 

ПЕРЕДМОВА

 

Предмет дисципліни “Публічне адміністрування” охоплює особливості та закономірності державного будівництва, організації та здійснення державної влади та управління.

Перед теорією і практикою публічного адміністрування стоять завдання забезпечення відповідності структури і функцій державної влади, форм і методів управління, цілям і вимогам розвитку різних сфер життя суспільства. Без ґрунтовних, детальних наукових дослі­джень і рекомендацій у цій галузі важко уявити успішне здійснення дер­жавного курсу, послідовне проведення демократичних перетворень, ство­рення ринкової інфраструктури.

Новітній історичний етап переходу України від тоталітарної системи до демократії характеризується кризовими явищами в економі­ці, політичній, соціальній та духовній сферах. Це свідчить про неефектив­ність здійснюваних протягом останніх років спроб трансформувати існую­чу в Україні систему публічного адміністрування відповідно до нових суспіль­но-політичних та економічних реалій.

У зв'язку з цим особливої ваги набуває наукове осмислення суспільно-політичних реалій, правильний вибір стратегії подальшого розвитку основних інститу­тів публічного адміністрування, подолання притаманних їм недоліків з метою створення ефективно функціонуючого механізму виконавчої влади. У да­ному контексті важливим завданням є створення в Україні такої системи органів виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення ефек­тивності публічного адміністрування. Основоположне значення має суттєве поглиблення фундаментальних теоретико-методологічних досліджень проблематики публічного адміністрування.

У сучасних умо­вах державотворення управлінська діяльність стає основним засо­бом здійснення соціальних змін, а публічне адміністрування виокремлю­ється у відносно самостійну, предметне, функціонально і структурно визначену сферу діяльності, що регламентується окремою нормати­вно-правовою базою і потребує відповідного кадрового і наукового потенціалу.

 

Лекція 1. Адміністрування ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ.

1. Сутність феномену управління

2. Влада і управління. Державна влада

3. Об’єкти та суб’єкти управління. Види соціального управління

Сутність феномену управління

Адміністрування є функцією організованих суспільних систем, що забезпечує збереження їхньої структури, підтрим­ку режиму діяльності, досягнення поставленої мети.

Метою адміністрування є організація спільної діяльності людей, окре­мих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю - здійснення керуючого впливу на відповідні об'єкти.

Необхідність здійснювати управління з'являється там, де потрібно об'єднати і скоординувати зусилля двох і більше людей. Фізичний примус, насилля стали початковою формою здійснення управління у відносинах «панування - підкорення». Водночас уже в рабовласницькому суспільстві виникає власне «публічне адміністрування» - управління як необхідність узгодження, під­порядкування приватних, часткових (групових) інтересів більш загальному інтересу - спільному. Незважаючи на соціальну диференціацію, розмаїття інтересів та упо­добань у суспільстві завжди існує те, що вигідне всім: забезпечення по­рядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, прийнятне й можливе за певних умов вирішення соціальних суперечностей, здобуття знань про навколишній світ, удосконалення умов життя людини тощо. Спільний, загальний інтерес є найвищим і найважливі­шим, порівняно з приватним та груповим і вимагає утворення механізмів його забезпечення за допомогою публічного адміністрування.

Об’єкти та суб’єкти управління. Види соціального управління

Об'єктами управління можуть бути поведінка окремих людей та груп, суспільна пра­ця і виробництво, технічні засоби (верстати, машини, агрегати), тварини і рослини. Об’єкти управління прийнято поділяти на три основних класи: управління технічними системами (керівництво технічними процесами, управління механізмами, агрегатами), управління біологічними системами (регулювання розмноженням та розвитком тва­рин і рослин) та управління соціальними системами (управління людьми, управління в суспільстві).

Соціальне управління відрізняється від двох попередніх видів вольовим впливом одних суб'єктів на свідомість і волю інших, а його об'єктами є соціальна організа­ція суспільства.

Соціальне управління має своє суб'єктно-об'єктне поле, до якого мож­на віднести діяльність політико-громадських об'єднань, поведінку окремих людей та груп, суспільну працю та економічну діяльність тощо. Вони утворюють декілька видів управління, які органічно виходять з влади: по­літичне, судове, економічне, духовне, корпоративне, сімейне.

Ключовим видом соціального управління є політичне управління, яке відрізняється впливом одних суб'єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших, а його об'єктами є полі­тична організація суспільства з притаманними їй політичною структурою та соціальними процесами. Політичне управління -це процес узгодження інтересів і устано­вок держави з інтересами громадянського суспільства, різних соціа­льних верств, прошарків і груп, суспільних об'єднань і організацій на основі пізнання та використання об'єктивних потреб розвитку соціуму.

Для політичного управління характерна численність об'єктів, які утво­рюють такі основні види: партійне управління, де суб'єктом виступають політичні партії; законотворчість, де суб'єктом є законодавчий орган держави; публічне адміністрування, де суб'єктом виступає система органів виконавчої влади; муніципальне, де суб'єктом виступають територіальні громади; громадське управління, де суб'єктом є недержавний сектор.

Без політичного управління неможливе системне функціону­вання суспільства, саме тому його важливою складовою є публічне адміністрування, яке співвідноситься з першим як часткове і загальне. Публічне адміністрування входить до політичного управління, тобто останнє є значно ширшим. Якщо в цілому управління в суспільстві є загальною політичною функцією, що реалізується через вла­дно-організуючу діяльність з метою узгодженості суспільних інтересів для досягнення суспільно значущих завдань, то публічне адміністрування можна віднести до однієї з функцій держави, яка вносить у цю діяльність орга­нізуюче начало відповідно до визначених політичних орієнтирів, принци­пів, цілей, інтересів і врегульованих правовими нормами. Публічне адміністрування - це складова політичного управління.

Лекція 3. ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ І ВИКОНАВЧА ВЛАДА

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Економічні методи

Правові методи управління

1.Поняття методу публічного адміністрування. Класифікація методів управління

Метод, у широ­кому значенні, визначається як спосіб досягнення цілі, пев­ним чином упорядкована діяльність.

Метод публічного адміністрування -це спосіб практичної реалізації управлінських функцій сфери державного управління шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.

Для методів публічного адміністрування характерні певні особливості, а саме:

по-перше, вони реалізуються в процесі публічного адміністрування;

по-друге, вони виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб'єктів управління на об'єкти управління; становлять зміст цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об'єкт (індивідуальний чи колек­тивний);

по-третє, в методах публічного адміністрування завжди міститься воля держави. В них виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;

Управлінські методи можна класифікувати:

а ) за функціональним змістом методи управління можна визначити: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, правові, соціально-психологічні.

б) за спрямованістю впливу розрізняють три групи методів: орієнтовані на загальнодер­жавний рівень; різноманітні структури (галузі, регіони, установи, орга­нізації тощо); окремих працівників,

в) за характером управлінського впливу методи бувають прямої чи непрямої дії. До першої групи належать методи правового регулювання, публічного адміністрування, що передбачають досягнення конкретного результату. Непрямий вплив (демократизація, оптимізація управління, оподаткування тощо) передбачає створення сукупності умов для досяг­нення кінцевих результатів.

 

Правові методи управління

Правове регулювання - метод публічного адміністрування, суттю яко­го є юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі еле­менти у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учас­ником якого є державна влада.

Правове регулювання в системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування - видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкова­ності суспільних відносин у сфері публічного адміністрування; б) розпорядчо-юридичних дій -правового регулювання поточної управлінської діяльності.

Залежно від рівня юридичного застосування, методи правового регламентування бувають трьох видів: загальнодержавні, відомчі, внутрішньосистемні.

Загальнодержавні спрямовані на всю систему публічного адміністрування, надаючи їй форми організованої структури, регла­ментуючи здійснення основних управлінських функцій (політико-адміністративних, економічних, соціальних, гуманітарних).

Відомче правове регламентування. На основі загальнодержавних нормативно-правових управлінських ак­тів місцеві та відомчі органи виконавчої влади в рамках своєї компетенції здійснюють правове регулювання діяльності підпорядкованих структур, організацій, підрозділів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпорядчо-правових актів (розпоря­джень, наказів), спрямованих на вирішення конкретних завдань.

Внутрішньосистемне правове регламентування в структурних підрозділах та установах здійснюється за допомогою нормативних актів, до яких відносять: розпорядчі акти - накази; затверджуючі акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов'язки і відповідальність підрозділів, служб та їх керівників; посадові інструкції, що встановлюють права і функціональні обов'язки посадових осіб.

5.Соціально-психологічні методи управління

Під соціально-психо­логічними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на підвищення ефективно­сті діяльності організації та її окремих працівників. Умовно соціально-психологічні методи управління можна поділити на три основні групи: соціальні, морально-етичні, психологічні.

Соціальні методи. Соціальні методи публічного адміністрування спрямовані на створення на­дійної системи соціального захисту, яка спроможна забезпечити держав­ний апарат висококваліфікованими професійними кадрами. До соціальних методів публічного адміністрування можна віднести широке коло методів соціологічних досліджень, соціального прогнозування і соціального плану­вання.

Методи соціологічних досліджень застосовуються при вирішенні проб­лем, пов'язаних із працівниками, їх роллю під час виникнення відхилень від запланованих цілей, у виборі напрямів дій і вмотивованості у виконан­ні функціональних обов'язків та поставлених завдань. Соціологічні дослі­дження проводяться шляхом збору і обробки інформації щодо: потреб та інтересів персоналу; характеру взаємовідносин між окремими службов­цями та їх групами; типу організаційної культури, що склалася в колективі, та інших факторів функціонування та розвитку організації.

Соціальне прогнозування - це дослідження перспектив соціальних процесів і явищ з метою підвищення наукової обґрунтованості та ефектив­ності соціального програмування, планування і управління соціальною сферою. Параметри соціального про­гнозу включають такі показники: вікові та статеві зміни в колективі; зміни освітньо-кваліфікаційного рівня працівників тощо. Соціальне прогнозування здійснюється за допомогою статистичного аналізу, методу експертних оцінок основних тенденцій розвитку, за посередництвом ма­тематичного моделювання тощо.

Соціальне планування як соціальний метод управління реалізується через планування соціального розвитку організації. План соціального роз­витку, як правило, складається з таких розділів:

1. Удосконалення соціальної структури колективу.

2. Удосконалення умов праці та охорона здоров'я працівників.

3. Підвищення життєвого рівня, поліпшення матеріальних та соціаль­но-побутових умов працівників.

4. Підвищення трудової та громадської активності працівників.

Морально-етичні методи полягають у формуванні позитивної морально-психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених зав­дань, та засвоєння персоналом державної служби морально-етичних норм.

Поліпшення функціонування апара­ту управління можливе лише за умови запровадження в практику його діяльності норм і принципів управлінської етики. Державний службовець повинен:

- сумлінно виконувати свої обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій та вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

У регулюванні управлінських відносин постійно зростаючого значення набувають норми моралі. Під мораллю розуміють правила (принципи) поведінки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ними, а також взаємовідносини їх із суспільством.

Особливе значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів. За високої ефективності індивідуальної праці такими стимулами є:

- підвищення рівня відповідальності - делегування повноважень, що дає змогу працівникові приймати рішення від імені керівництва, почесне доручення представляти організацію чи підрозділ в інших установах, ви­ступити з доповіддю чи повідомленням на нараді тощо;

- зміцнення авторитету службовця, який відзначився, публічною по­хвалою, високою оцінкою результатів його діяльності у присутності інших працівників;

- зарахування до кадрового резерву на заміщення більш високої поса­ди, показ працівникові його особистої перспективи (просування по службі), розкриття перед службовцем перспектив розвитку організації і у зв'язку з цим - прогноз службового росту працівника;

- особиста неформальна похвала підлеглого в процесі ділових контак­тів, іменні привітання зі знаменними датами, моральна підтримка;

- рекомендація працівника для виступу в засобах масової інформації з тих чи інших питань сфери діяльності організації, служби.

За низької якості індивідуальної праці моральними стимулами є:

- особиста бесіда з підлеглим, аналіз результатів праці, причин неви­конання поставлених завдань, наказів, розпоряджень, доручень керів­ництва;

- публічна форма аналізу діяльності в присутності інших службовців;

- доброзичлива, позитивна і конкретна критика допущених недоліків;

- пониження відповідальності - звуження сфери діяльності, позбав­лення права самостійно ухвалювати управлінські рішення, скасування права підпису документів.

Психологічні методи являють собою конкретні засоби і прийоми впливу на процес формування і розвитку колективу. Вони являють собою способи регулю­вання відносин між службовцями шляхом оптимального добору і розста­новки персоналу. До них віднесено: комплектування малих груп; гуманізація праці, професійний відбір і навчання.

Методи комплектування малих груп дають можливість визначити оптимальну і якісну кількість службовців того чи іншого структурного підрозділу з точки зору їх психологічної сумісності.

До методів гуманізації праці можна віднести засоби використання психологічних впливів, за допомогою яких зводиться до мінімуму монотонність праці, проявляється творче начало у службовців.

Методи професійного добору і навчання спрямовані на професійну орієнтацію та підготовку фахівців, які за своїми психологічними характеристиками найбільше відповідають вимогам державної служби. Одним з таких методів є співбесіда (інтерв'ю), яка проводиться із кандидатами на посади держслужбовців.

Важливим засобом професійного розвитку є професійне навчання - процес підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, тобто загальне систематичне зростання знань, навичок, умінь працівників, засвоєння ними нових організаційних ролей, підвищення мо­тивації, планування їх подальшої кар'єри, комунікаційних здібностей.

Інтегральним показником рівня розвитку соціально-психологічної спільності колективу є його морально-психологічний клімат, у якому знахо­дять своє відображення настрої, думки і традиції колективу, характер взаємовідносин. Недооцінка ролі соціально-психологічного клімату мо­же призвести до значних втрат ефективності діяльності.

Література:

1. Гурне Б. Публічне адміністрування.- К., 1993.

2. Публічне адміністрування в Україні: централізація і децентралізація. - К., 1997.

3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе.- К., 1995.

4. Райт Г. Публічне адміністрування.- К., 1993.

5. Цвєтков В.В. Публічне адміністрування: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект).- Харків, 1996.

6. Шемхалов Ф. Основы теории государственного управления. - М., 2003.

7. Патрушев В.І. Введення в теорію соціальних технологій./ Патрушев В.І. - М.: Ікар, 1999.

8. Соціологія на порозі XXI століття: нові напрямки дослідження. -М.: Інтелект, 1998. С. 270.

9. Основи муніципального адміністрування. - М.: РАГС, 2000.

10. Основи сучасного соціального адміністрування.- М.: Економіка, 2000.

11. Актуальні проблеми розробки та впровадження соціальних технологій у трудових колективах / / Матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції, Феодосія, 23-25 вересня 1990. Вип. 1. М.: АІСТ, 1991.

12. Антонюк Г.І. Соціальне проектування./ Антонюк Г.І. - Мінськ: Наука і тих-ника, 1978.

13. Ансоффа І.М. Стратегічне адміністрування: Сокр. пер. з англ. / Ансоффа І.М. -М.: Економіка, 1989.

14. Афанасьєв В.Г. Людина в управлінні суспільством./ Афанасьєв В.Г М.-М 1977.

15. Беспал'ко В.П. Складові педагогічної технології./ Беспал'ко В.П. - М., 1989.

16. Бестужев І.В. Нормативне соціальне прогнозування. / Бестужев І.В. -М.: Наука, 1987.

17. Блейк Р., Моутон Д. Наукові методи адміністрування: Пер. з англ. / Блейк Р., Моутон Д. -М.: Прогрес, 1989.

18. ЕгоршінА.П. Адміністрування персоналом./ ЕгоршінА.П. - Н. Новгород, 1999.

Галієв Г.Т. Регіональний соціум: проблеми соціальної технології. / Галієв Г.Т., Галімов Р.А., Іванов В.М., Патрушев В.І. -М., 1993.

 

 

«Публічне адміністрування»

для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування»

(напрям підготовки 030601 «Менеджмент»)

Конспект лекцій

 

 

Розробники: Перепадя Ф.Л.

Виготовлення оригінал-макету

 

Підписано до друку р. Формат 60х84 1/8

Друк-Rizo. Гарнітура Times New Roman-12

Обсяг – ______ др. арк. Наклад ______ прим.

Замовлення №

 

Маріупольський державний університет

Видавничо-поліграфічний центр

Адреса університету і видавництва:

м.Маріуполь, пр. Будівельників, 129-а

 

Кафедра менеджменту

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ»

(для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101«менеджмент організацій» УСІХ ФОРМ НАВЧАННЯ)

 

Маріуполь - 2012

 

УДК 331.108.2(073)

 

Перепадя Ф.Л. Публічне адміністрування [конспект лекцій дисципліни «Публічне адміністрування» для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» усіх форм навчання)]/ Перепадя Ф.Л. – Маріуполь: МДУ, 2011. – 55 с.

 

Конспект лекцій предназначено вивчення дисципліни “Публічне адміністрування” призначені для студентів спеціальності 7.03060101, 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» усіх форм навчання.

 

Рецензенти:

к.е.н., доцент, заступник завідувача кафедри

менеджменту Маріупольського державного

університету Мацука В.М.

 

к.е.н., доцент кафедри менеджменту

Маріупольського державного

університету Єсаян Е.М.

 

Затверджено на засіданні

кафедри менеджменту МДУ

протокол № 1 від «30» серпня 2012 р.

 

 

© Перепадя Ф. Л.

© Маріуполь, МДУ

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА
ЛЕКЦІЯ 1. Управління як суспільне явище
ЛЕКЦІЯ 2. Основні етапи розвитку управлінської думки
ЛЕКЦІЯ 3. Публічне адміністрування і виконавча влада
ЛЕКЦІЯ 4. Принципи публічного адміністрування
ЛЕКЦІЯ 5. Функції і структура публічного адміністрування
ЛЕКЦІЯ 6. Методи публічного адміністрування
ЛІТЕРАТУРА

 

ПЕРЕДМОВА

 

Предмет дисципліни “Публічне адміністрування” охоплює особливості та закономірності державного будівництва, організації та здійснення державної влади та управління.

Перед теорією і практикою публічного адміністрування стоять завдання забезпечення відповідності структури і функцій державної влади, форм і методів управління, цілям і вимогам розвитку різних сфер життя суспільства. Без ґрунтовних, детальних наукових дослі­джень і рекомендацій у цій галузі важко уявити успішне здійснення дер­жавного курсу, послідовне проведення демократичних перетворень, ство­рення ринкової інфраструктури.

Новітній історичний етап переходу України від тоталітарної системи до демократії характеризується кризовими явищами в економі­ці, політичній, соціальній та духовній сферах. Це свідчить про неефектив­ність здійснюваних протягом останніх років спроб трансформувати існую­чу в Україні систему публічного адміністрування відповідно до нових суспіль­но-політичних та економічних реалій.

У зв'язку з цим особливої ваги набуває наукове осмислення суспільно-політичних реалій, правильний вибір стратегії подальшого розвитку основних інститу­тів публічного адміністрування, подолання притаманних їм недоліків з метою створення ефективно функціонуючого механізму виконавчої влади. У да­ному контексті важливим завданням є створення в Україні такої системи органів виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення ефек­тивності публічного адміністрування. Основоположне значення має суттєве поглиблення фундаментальних теоретико-методологічних досліджень проблематики публічного адміністрування.

У сучасних умо­вах державотворення управлінська діяльність стає основним засо­бом здійснення соціальних змін, а публічне адміністрування виокремлю­ється у відносно самостійну, предметне, функціонально і структурно визначену сферу діяльності, що регламентується окремою нормати­вно-правовою базою і потребує відповідного кадрового і наукового потенціалу.