Перші десятиліття XVI століття

Перші десятиліття XVI ст. були відзначені кризою римсько-католицької церкви. Кульмінацією її морального занепаду й предметом особливого невдоволення став продаж індульгенцій -- грамот, що свідчать про відпущення гріхів. Торгівля ними відкривала можливість викупити гріх без усякого каяття, а також купити право на майбутню провину. «95 тез проти індульгенцій», вивішені в 1517 р. на дверях церкви у Віттенбергу німецьким богословом Мартіном Лютером (1483-1546), мали величезний резонанс. Вони стали потужним стимулом для виступів проти офіційної церковної ідеології й послужили початком Реформації (від лат. reformatio -- перетворення) -- руху за відновлення віри. Реформація була не тільки релігійним оновленням, це була глибока трансформація всієї християнської культури. Ці процеси, призвівши до розколу римської церкви й створенню нової течії в християнстві -- протестантизму, виявлялися з різним ступенем інтенсивності у всіх країнах католицької Європи. Теоретичні положення, висунуті Мартіном Лютером і його послідовниками -- швейцарським священиком Ульріхом Цвінглі (1484-1531) і французьким богословом Жаном Кальвіном (1509-1564), -- мали не тільки релігійний, але й соціально-політичний і філософський зміст. Стосунки ж Реформації й Ренесансу суперечливі. З одного боку, гуманістів Відродження й представників Реформації ріднила глибока ворожість до схоластики, спрага релігійного оновлення, ідея повернення до джерел (в одному випадку -- до античних, в другому -- до євангельських). З іншого боку, Реформація -- це протест проти ренесансного звеличування людини. Повною мірою ця суперечливість виявляється при зіставленні поглядів засновника Реформації Мартіна Лютера й голландського гуманіста Еразма Роттердамського. Думки Еразма часто перегукуються з думками Лютера: це і саркастичний погляд на привілеї католицьких ієрархів, і в'їдливі зауваження із приводу напряму думок римських богословів. Але вони розійшлися у ставленні до свободи волі. Лютер відстоював думку про те, що перед лицем Бога в людини немає ні волі, ні достоїнства. Тільки якщо людина усвідомлює, що вона не може бути творцем своєї долі, вона може врятуватися. А єдиною й достатньою умовою спасіння є віра. Для Еразма ж людська свобода значила не менше, ніж Бог. Священне Писання для нього -- це заклик Бога, звернений до людини, і остання вільний відгукнутися на нього чи ні. Культурні й соціально-історичні результати реформаційного процесу не вичерпуються народженням протестантизму й модернізацією католицької церкви. Вони більш значні. Традиційне віровчення спиралося на практику спокути гріхів шляхом здійснення запропонованих церквою «святих справ» (суворий піст, придбання індульгенцій, пожертви на користь церкви). Головна ж ідея тез Лютера полягала в тому, що все життя віруючої людини має бути покаянням, і немає необхідності в особливих справах, ізольованих від звичайного життя й спеціально призначених для спасіння. Людина не повинна, як ченці, тікати від світу, навпаки, їй варто сумлінно виконувати своє земне покликання. Усяке заняття, якщо його користь не викликає сумнівів, може розглядатися як свята справа. Це корінне переосмислення покаяння призвело до формування нової, підприємницької етики (одержання прибутку визнається справою, бажаною Богом, якщо відбувається без лихварських хитрощів, за умов споживчої помірності, чесності в ділових стосунках і неодмінному інвестуванні нажитого багатства). Утвердження цих нових норм і цінностей, що визначили «дух капіталізму», зіграло вирішальну роль, на думку відомого німецького мислителя XX ст. Макса Вебера, у розкладанні натурального господарства й становленні капіталістичних стосунків. Виникає «трудова етика» -- віра в те, що сумлінна праця має рятівне значення, у покликання до тієї або іншої діяльності Богом, в успіхи цієї діяльності як основний показник обраності Всевишнім. Ця трудова етика становила «дух капіталізму», як відзначив М. Вебер. Вона послужила основою для розвитку капіталістичних стосунків у західній Європі й Північній Америці.

Особливості Реформації в Німеччині

У Німеччині, яка на початок XVI століття все ще залишалася політично роздробленою державою, незадоволеність церквою розділяли практично всі стани: селян розоряла церковна десятина і посмертні побори, продукція ремісників не могла конкурувати з продукцією монастирів, яка не оподатковувалася, церква розширювала свої земельні володіння в містах, загрожуючи перетворити городян на довічних боржників. Все це, а також величезні суми грошей, які Ватикан вивозив з Німеччини, і моральне розкладання духівництва, послужило до виступу Мартіна Лютера, який 31 жовтня 1517 року прибив до дверей віттенбергськой Замкової церкви свої «95 тез». У них доктор богослів'я виступав проти продажу індульгенцій і влади Папи над відпущенням гріхів. У ученні, що проповідує їм, він проголошував, що церква і духівництво не є посередником між людиною і Богом. Він оголосив помилковими претензії папської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «порятунок душі» через особливі повноваження від Бога, якими вона нібито наділена. Основне положення, висунуте Лютером, свідчило, що людина досягає «порятунку душі» (або «виправдання») не через церкву і її обряди, а за допомогою віри, що дарується йому безпосередньо Богом. Також Лютер спростував авторитет Священного віддання, тобто постанов церкви і папські декрети, відводячи роль єдиного джерела релігійної істини Священному писанню. Папство спочатку не виявило особливої заклопотаності його виступом. Зіткнення між різними чернечими орденами були не рідкістю, так що і те, що на цей раз сталося здалося папі «чернечою сваркою». Проте Лютер, заручившись підтримкою Фрідріха, курфюрста Саксонського, не поступався папським емісарам, що присилалися, в той же час зобов'язавшись не поширювати свої ідеї за умови, що мовчання зберігатимуть і його противники. Проте події на Лейпцігському диспуті змусили його перервати мовчання. Виразив підтримку Яну Гусу і недовір'я церковному собору, що засудив його, Лютер прирік себе на проклін і розрив стосунків з церквою. Наступним кроком було те, на що до цього практично ніхто не зважався: 10 грудня 1520 року при величезному скупченні народу Лютер спалив папську буллу, де засуджувалися його погляди. Тут в справу втрутилася світська влада. Новообраний імператор Священної Римської імперії Карл V викликав Лютера на імперський сейм у Вормсе з метою переконати його відмовитися від своїх поглядів -- подібно до того, як сто років тому подібну спробу зробив Імператор Сигизмунд відносно Гуса. Лютеру дали два дні, щоб дати відповідь на питання про те, чи готовий він відректися. В кінці другого дня Лютер, стоячи перед імператором, оточеним верховними світськими і духовними правителями Німеччини, відповів: «На тому стою. Не можу інакше. Та допоможе мені Бог».

У XVI столітті, у Німеччині починає зароджуватися капіталізм.

З розвитком торгівлі,промисловості, економіки виникають буржуа в Третьому стані в схемі держуправління монарха.Буржуа - підприємці які набрали статок в результаті товарно-грошових відносин.

Схема держуправління монарха:

1)церква;

2)знать;

3)народ (робітники,ремісники,селяни,буржуа).

Капіталізм-індустріальне суспільство.

Монарх-одноосібний правитель влада якого передавалася в спадок. Реформація - це боротьба буржуа за зменшення влади церкви в житті тогочасного суспільства.

У ХVІ столітті Німеччини не було,була "Священна Римська Імперія" роздрібнена на провінції і князівства.

А остаточно "Священна Римська Імперія" стала Німеччиною стала у XIX столітті.

У Німеччині Монарх мав усю повноту влади,але його влада не передавалась в спадок. Монарха обирали князі. На престолі правила династія Габсбургів.

Також треба зазначити що Буржуа як клас збільшилося підчас Великих Географічних Відкриттів (XV століття).