Тема: «догляд за хворими із захворюваннями та ушкодженнями шиї»

 

«Догляд за пацієнтами з трахеостомою»

 

Назва заходу	Послідовність дій	Примітка
Обладнання	Стерильні марлеві серветки, йодонат, 70% розчин етилового спирту, пінцет, лоток, бинт, трахеальний катетер, електровідсмоктувач з еластичним катетером, ізотонічний розчин натрію хлориду, дикаїн, стерильне вазелінове масло, поліетиленовий фартух, тупі гачки, кровоспинні затискачі, трахестомічний набір.
Особливості догляду	1. Стежити за прохідністю і фіксацією трахеостомічної канюлі. 2. Проводити відсмоктування слизу відсмоктувачем з дотриманням правил асептики кожні 30-40хв. Для відсмоктування слизу із трахеї і рота використовувати різні катетери. 3. Інструменти і рукавички медперсоналу при перев’язках мають бути стерильними. 4. Отвір канюлі прикривати вологою марлевою серветкою, а також вводити в трахею 10-12мл ізотонічного розчину натрію хлориду з антибіотиками або декілька крапель гліцерину. 5. Внутрішню металеву трубку трахеостомічної канюлі 2 рази на добу виймати, протирати антисептиками і стерилізувати, а пластмасові – замінювати щоденно. В окремих випадках трубку виймати для чищення, як тільки її просвіт закупориться слизом або плівками. 6. Регулярно обробляти шкіру навколо канюлі 70% розчином етилового спирту, брильянтовим зеленим або іншим антисептичним засобом. 7. Вводити через канюлю в бронхіальне дерево лікарські засоби (антибіотики, відхаркувальні, ферменти тощо) згідно з листом призначень. 8. Допомогати лікарю проводити заміну зовнішньої трахеостомічної рубки через кожних 5-7 днів. 9. Шкіру навколо канюлі змазувати пастою Лассара, присипати тальком. 10. При появі кровотечі із рани або підшкірної емфіземи слід негайно викликати лікаря. 11. Пацієнти з трахеостомою зазвичай не розмовляють. Якщо з’являється голос, дихання через рот, ніс, слід думи, що випала каню ля із трахеї. У такому випадку негайно викликати лікаря.	Забезпечується функція дихання Досягається активне відсмоктування слизу     Для інфекційної безпеки   Не допускається висихання слизової оболонки трахеї     Забезпечується прохідність, не допускається інфікування     Е допускається інфікування м’яких тканин   Досягається профілактика легеневих ускладнень   Запобігання інфікування трахеї Запобігання мацерації   Для ліквідації ускладнень   Для вставлення трахеостомічної канюлі

 

 

 

Медсестринська опіка за пацієнтами з м’якими пов’язками

Накладати пов’язку повинна вміти кожна медична сестра в будь-яких умовах: на місці пригоди, в перев’язувальній, вдома та ін. Існують різні варіанти пов’язок, накладання яких вимагає відповідних навичок. Неправильно накладена пов’язка може викликати біль, сповзати, порушувати кровообіг певної ділянки тіла.

Необхідно слідкувати, щоб пов’язка була сухою і надійно ізолювала рану від навколишнього середовища. Вона повинна повністю закривати ушкоджену ділянку талії, захищати рану від подальшої травматизації і забезпечувати дію нанесених на неї препаратів. Пов’язку на рану слід накладати так, щоб вона не стискувала тканини, не підсилювала біль, не утруднювала дихання і кровообіг. Крім цього, пов’язка на будь-якій ділянці талії не повинна спричиняти незручності. Попадання на пов’язку сечі, калу, води з грілок може стати причиною нагноєння рани. Таку пов’язку необхідно відразу ж зняти. Незалежно від характеру оперативного втручання і стану пов’язки на 2-ий день після первинної хірургічної обробки рани проводять перев’язку, видаляють серветки забруднені кров’ю. Краї рани змащують антисептиком (розчином Люголя, 1% спиртовим розчином хоргексину та ін.) і накладають нову асептичну пов’язку.

Основне завдання лікування в післяопераційний період – не допустити нагноєння операційної рани. При появі перших ознак запалення в рані. При появі перших ознак запалення в рані (підвищення температури тіла, поява болю, набряклості і ін.) слід провести її ревізію та перев’язку. При зміні пов’язки важливим правилом є дотримання асептики.

Перев’язку слід здійснювати тільки інструментальним способом, у стерильних рукавичках, не торкаючись руками до рани, перев’язувального матеріалу. Інструменти використовуються тільки для однієї перев’язки, потім їх повторно дезинфікують та стерилізують.

 

Медсестринська опіка за пацієнтами з гіпсовою пов’язкою

При накладанні гіпсової пов’язки слід пам’ятати що вона твердне 10-20 хв. Увесь цей час загіпсовану ділянку тіла або кінцівку необхідно утримувати в заданому положенні. При застиганні пов’язка стає твердою. Остаточне висихання гіпсу відбувається протягом доби. Пов’язка із сірої стає білою і при постукуванні чути дзвінкий звук. Для прискорення висихання гіпсової пов’язки можна проводити помірне її нагрівання лампою «Солюкс».

Після накладання гіпсової пов’язки, поки вона ще не висохла, на ній хімічним олівцем необхідно зазначити дату травми, накладання та ймовірного зняття гіпсу.

Особливо уважно спостерігають за хворим у перші дні після накладання пов’язки. При накладанні гіпсової пов’язки завжди слід залишати відкритими пальці кінцівки, що дозволяє контролювати стан кровообігу в кінцівці. Медичний персонал, який доглядає хворих з гіпсовими пов’язками, повинен знати, що ушкодженій кінцівці слід надати підвищеного положення для профілактики стискання травматичним набряком. Хворого слід проінформувати про можливість стискання кінцівки гіпсовою пов’язкою. При тугій пов’язці у хворого з’являється біль у кінцівці, ціаноз, оніміння пальців, збільшується її набряк.

У цих випадках необхідно розрізати гіпсову пов’язку, тимчасово укріпити її бинтом або замінити. За час знаходження кінцівки або ділянки тіла в гіпсовій пов’язці необхідно слідкувати за її станом. При пошкодженнях пов’язки, виникненні незручності для хворого її слід замінити. Потрібно знати, що не тільки надмірно тісна, але й надто вільна пов’язка може спричинити певні ускладнення. Якщо гіпсова пов.язка не досить сильно прилягає до поверхні кінцівки, то може виникати рухливість відламків, пошкодження кісткової мозолі, потертість та пухирі, які здатні інфікуватись. Ретельне дотримання методики накладання гіпсової пов’язки, постійний контроль за станом хворих та уважне ставлення до їх скарг є надійною профілактикою виникнення різних ускладнень.

Усі хворі, у тому числі з великими гіпсовими пов’язками, повинні приймати гігієнічну ванну не рідше одного разу на 10 днів. При цьому гіпсову пов’язку ретельно ізолюють від води і обмивають всі ділянки тіла, не закриті нею. Особливі труднощі виникають при догляді за хворим з ушкодженнями хребта і кісток тазу. Медичний персонал повинен пам’ятати, що таких хворих необхідно кілька разів на день перевертати із спини на живіт, піднімати головний кінець ліжка, створювати умови для активних рухів. Поряд із цим, необхідно слідкувати, щоб під час акту дефекації і сечовипускання гіпсова пов’язка не забруднювалась. Потрібно своєчасно підмивати хворого. Важливим профілактичним заходом різноманітних ускладнень у цієї категорії хворих є лікувальна фізкультура, навчання ходьби на милицях, користування візками.

 

Невідкладна допомога при пошкодженні шиї

При пораненнях шиї відбувається пошкодження судин, трахеї, стравоходу, нервів та хребта.

1. При пораненнях шиї з пошкодженням крупних судин необхідно зупинити кровотечу. Артеріальна кровотеча зупиняється пальцевим притисканням сонної артерії і накладанням джгута на шию (за методом Мікуліча). При пораненні вен шиї можлива повітряна емболія легеневих артерій. Для профілактики цього ускладнення необхідно провести тампонаду рани з накладанням стискальної пов’язки.

2. Іммобілізація шиї при пошкодженнях шийного відділу хребта:

а) іммобілізація голови і шиї шинами Крамера за способом Башмакова;

б) іммобілізація голови і шиї шиною Єланського;

в) іммобілізація ватно-марлевим комірцем.

На шию хворого, який знаходиться в лежачому положенні, накладають комірець, виготовлений із вати і марлі. Марлевим бинтом почергово прибинтовують навколо шиї 3-4 шари вати, які попередньо сколюють шпильками. Комірець, спираючись зверху на кістки черепа, а знизу – на грудну клітку, усуває боковий рух в шиї під час транспортування.

3. Іммобілізація картонно-марлевим комірцем (типу Шанца). Виготовлення комірця. Із картону вирізають заготівку довжиною 43см, шириною в центрі 14см, а на кінцях – 8см. Потім картон обкладають ватою і фіксують двома шарами марлі, кінці якої пришивають. До кінців комірця пришивають зав’язки.

Техніка накладання. Помічник обережно піднімає голову потерпілого, а медпрацівник підводить під шию комірець і зав’язує зав’язки спереду шиї.

Комірець Шанца досить міцно фіксує шийний відділ хребта.

 

Проведення дихальної гімнастики

(вправи для глибокого дихання і викликання кашльового рефлексу)

 

 

Глибоке дихання

1. Лягти в середнє або високе положення із зігнутими колінами, щоб розслабити м’язи живота, що сприяє повноцінній вентиляції легень.

2. Покласти руки на живіт, прикривши рукою післяопераційну рану.

3. Повільно вдихнути через ніс, дозволяючи грудній клітці розширитися, і підняти черевну стінку під руками.

4. Затримати дихання на 3 сек.

5. Повільно видихнути через рот.

6. Повторити дихання 3 рази, потім кашляти.

Викликання кашлю

1. Дихати, як описано вище.

2. Порахувати до трьох.

3. На рахунок „три” кашлянути глибоко 3 рази, післяопераційну рану при цьому притримати рукою.

4. Якщо неможливо кашляти глибоко, повторюйте форсований видих через рот.

Пацієнтам, у яких операції супроводжувались розтинами грудної або черевної стінки, необхідно повідомляти, що кашель відбуватиметься з болем, але їм буде надана необхідна допомога. Роль медсестри при цьому – забезпечити механічну допомогу, щоб підтримати кашель. Заходи включають накладання тугої колової пов’язки на ділянку післяопераційної рани, позиціювання і використання пробуджуючого спірометра.

Просте, але корисне мед сестринське втручання – накладанням тугої пов’язки на ділянку розтину: рушника, простирадла або з невеликим тиском покласти руки чи малу подушку на ділянку післяопераційної рани. Це призупиняє надмірне м’язове напруження навколо розтину і зменшує гострий біль.

Проводять аускультацію легень до і після дихальних вправ, щоб визначити їх ефективність. Якщо пацієнт має шумне дихання, але неспроможний відкашлювати, необхідно примусово звільнити від слизу органи дихання.

Післяопераційні мед сестринські втручання для полегшення адекватної вентиляції продовжують протягом усього післяопераційного періоду в міру необхідності, оскільки наслідки анестезії можуть зберігатися декілька днів, особливо в літніх пацієнтів та тих, що страждають на ожиріння.

 

 

Робота медичної сестри-анестезистки

з пацієнтом напередодні операції

 

Напередодні операції постова медична сестра тісно співпрацює з сестрою-анестезисткою.

Постова сестра інформує сестру-анестезистку про:

· невирішені доопераційні проблеми пацієнта;

· стан слуху пацієнта, наявність або відсутність у нього слухового апарата;

· наявність зубних протезів;

· наявність алергії на медичні препарати.

Спілкуючись із пацієнтом, сестра-анестезистка:

· перевіряє і підраховує пульс, вимірює артеріальний тиск, підраховує частоту дихання, вимірює температуру тіла;

· з’ясовує наявність викривлення хребта та деформацію грудної клітки, наявність кашлю та нежитю, стан прохідності дихальних шляхів, спроможність до глибокого дихання та кашлю, необхідність проведення венесекції;

· проводить профілактичну промедікацію (проводить бесіду з пацієнтом щодо перебігу операції, попереджає про суворе обмеження вживання їжі та пиття, пояснює призначення седативних препаратів на ніч);

· перевіряє наявність необхідних аналізів (цукор крові, коагулограмма, ЕКГ);

· уточнює масу тіла пацієнта.

 

Тема: «Догляд за хворими з хірургічними захворюваннями та ушкодженнями органів грудної клітки»

 

 

Невідкладна допомога при переломах ребер

Фіксація грудної клітки:

1. Накладають циркулярну пов’язку на грудну клітку.

2. Зав’язують грудну клітку хустинкою, простирадлом тощо.

3. Накладають черепицеподібну лейкопластирну пов’язку. Для цього липкий пластир накладають від хребта до грудини. Кількість смуг липкого пластиру залежить від ділянки пошкодження.

Знеболювання при множних:

1. Вводять внутрішньо м’язово 2мл 50% розчину анальгіну і 1мл 1% розчину димедролу.

2. Проводять міжреберну новокаїнову блокаду.

а) фіксація грудної клітки за допомогою косинок;

б) фіксація грудної клітки за допомогою липкого пластиру;

в) міжреберна новокаїнова блокада.