Жебрак вiдмовляється вiд хустини

 

найбiльше менi щастить у четвер

коли я сиджу пiд яблунею

нi в який iнший день

нi пiд яким iншим деревом

менi так не щастить

коли жiнки бачать мене в четвер

пiд яблунею

серце їхнє м’якне а перса твердiють

щедрiсть їхня вiдверта як грiх

воiстину лiва їхня рука

не вiдає що дiє права

i я вмiю цим користатися

нiколи не прошу у чоловiкiв

бо всi чоловiки такi ж самi жебраки

як i я

жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка

i я приймаю цi пожертвування

та коли ти мене спитала

тобi лишити хустку я вiдмовився

бо хотiв щоб ти лишила а не питала

ще нiколи я не був так

далеко вiд яблунi i четверга

 

 

Жебрак у вiдчаї

 

незнайома жiнка

рясно плаче надi мною

друга десь уже її бачив послужливо

прикриває вiд її слiз парасолею

тим часом третя не пам’ятаю iменi

намагається годувати мене драглями

вiд надмiру уваги я почуваю себе

хворим зубом

навiщо менi це

адже я просив лише одну родимку

i не в них а у тiєї що з косою

та не косар

у чорному та не в жалобi

з хрестиком але без вiри

навiщо менi все це коли я просив родимку

одну-єдину маленьку родимку

 

 

Жебрак кається

 

це моя торба сказав я

i потягнув до себе

це справдi була моя торба

i все те що в торбi також було моїм

окрiм торби я нiчого бiльше не мав

але ж навiщо було про це нагадувати

адже вона не збиралася вiдбирати її

у мене

а тiльки зазирнула до середини

можливо сплутала її з моєю душею

та й зробила вона це навiть

не з цiкавостi

а тiльки тому що не мала

про що говорити

тим паче що й у торбi не було нiчого

окрiм її подаяння

даремно я нагадав їй що вона любить жебрака

 

 

Жебрак обманюється

 

коли я побачив її вперше

то на згинi вказiвного пальця лiвої

руки

знагла виступила кров

це мiй рятунок подумалось менi

або моя смерть придивлявся до неї

коли я побачив її вперше

на долоню менi опустився голуб

чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском

а в дзьобi тримав дорогу каблучку

iз смарагдовим камiнцем у формi

краплини

ця краплина переповнила мою душу

почуттями

це смерть моя подумалось менi

або рятунок невмiло сподiвався

а це була звичайна незвичайна

перехожа

яка завжди давала милостиню

i простувала повз мене

нинi вона ходить iншою дорогою

хоч я i не сказав їй нiчого такого

чого не можна було б простити

 

 

Жебрак мучиться

 

я вiчний раб

колишнiй гладiатор

тепер смиренний як папiр жебрак

проте остерiгаюсь

повертатись до людей плечима

бо людям вiрю менше анiж псам

а втiм я псiв люблю а до людей байдужий

i з мого боку це гуманно

бо це вони менi на грудях писали

голкою три правила

не вiр не пробачай бий першим

бо це вони тримали пальця вниз

i я їм щиро вдячний за науку

хоча й не вiрю сам собi i бiльше того

не вiрю навiть тим кого люблю

та я ви не повiрите щасливий

я вже давно нiкого не вбивав

 

 

Жебрак цiлує руку синiй дiвчинi

 

у той день вона була синя

я знав це ще до того як її побачив

з досвiтку просив бiля церкви подаяння

але миряни оминали i мене i церкву

я перебрався до багатолюдного ринку

проте i тут мене нiхто не помiчав

тодi я покинувши людей подався

на пустир

впевнившись що поблизу нiкого нема

з великим полегшенням простягнув

руку

i враз на долоню менi закрапав дощик

свiтило сонце над головою

анi хмаринки

жодної краплини не впало деiнде

лише на мою долоню дощик капав

i капав

отiєї хвилини мене й осяйнуло

вона прийшла мов небо

я вгадував її я знав

щось тонке i синє

торкнулося моїх уст

це була її рука

 

 

Жебрак думає що грає на скрипцi

 

бажання заскочило мене зненацька

як удар ножем

менi забагнулося пограти на скрипцi

я квапливо озирнувся

чи нiхто не пiдслухав моїх думок

потiм подивився на свої руки

щаслива та скрипка котрої вони

не торкалися

очевидно саме так починається

божевiлля

ця думка мене розвеселила

а чому б i нi

дiвчинi моє прохання не видалося

дивним

її тiло здригнулося i зазвучало

пiд моїми руками

я притулився до неї щокою i став

думати

що граю на скрипцi

 

 

Жебрак шукає самотностi

 

я люблю лiс саме лiс

а не величезний натовп дерев

я люблю його в однинi

можна сховатися вiд помсти

уникнути справедливої кари

навiть розминутися зi смертю

але неможливо сховатися вiд людей

уникнути їхньої цiкавостi i

доскiпливостi

навiть у величезнiй пустелi

не вдасться

розминутися з людиною

куди подiтися жебраковi пiсля того

як вiн передумав помирати

 

 

Жебрак спостерiгає за собою збоку як вiн їсть хлiб

 

жебрак сидiв

пiд знайомим кущем глоду

i збоку спостерiгав за собою

як вiн їсть хлiб

тримав у лiвiй руцi черствого окрайця

а правою вiдщипував шматочки

i сонним мимовiльним рухом

подавав до повiльного

ображено-дитячого рота

жебрак не мав змоги розгледiти

вираз його очей

бачив тiльки що вони часто клiпають

знову вiн себе шкодує

скривив жебрак рота i вiдвернувся

 

 

Жебрак i протирiччя

 

люблю бути

рiдним близьким коханим дорогим

з мамою з сином з тобою з совiстю

люблю повертатися

з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв

до мами додому до тебе до свiдомостi

люблю слухати

мамине серце твiй голос спiв птахiв

тишу течiю струмка дихання сонних

люблю дивитися

на воду на тебе на небо

в нiч в очi в далечiнь

не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися

хочу бути чужим i самотнiм

не хочу чути i бачити нi-чо-го

а треба ж якось жити

 

 

Жебрак молиться

 

не прощай менi Господи

як не прощають менi мої ближнi

прийми мене таким який я є

не вигадуй мене для себе Господи

полюби мене грiшного i смердючого

як любиш праведника

полюби мене таким як любить мама

полюби не за справи i ревну вiру

а просто так нi за що

полюби мене мiй Великий Пане

i покарай мене за те що

Ти мене любиш

 

 

Жебрак i поетеси

 

щедрiсть поетес поступається лише

щедростi доярок

доярки неперевершенi у їхню щирiсть

вiрю бiльше анiж у щирiсть

коров’ячого молока

милосердя поетес нагадує менi

скорпiона

такi асоцiацiї чудово тонiзують

приймаючи вiд поетеси милостиню

почуваю себе провiнцiйним актором

що також вносить елемент

пiкантностi

оскiльки гра тим паче зi скорпiоном

завжди збуджує i спонукає до авантюр

поетесу так само складно збагнути

як i таємницю популярностi

пепсi-коли

єдине що знаходжу в поетесi

вiд доярки

вона нiколи не кине свого вiрша

жебраковi пiд ноги

якщо дає в долоню

то обов’язково сама

затисне її в кулак

а якщо опускає до картуза то

дбаючи аби пожертвуваних вiршiв

не забрало вiтром без вагань знiме

годинника i прикладе ним подаяння

i це вже не манiрнiсть не гра

а порух душi природний як бажання

доярки

можливо саме поетеси не дають менi

померти

проте мушу зiзнатися що про доярок

я думаю частiше

 

 

У жебрака вихiдний день

 

опершись плечима

на стовбур стрункої

молоденької яблунi

я розслабився тiлом

i поглядом душа моя вiдпочивала

я дрiмав бажаннями i почуттями

мене звуть Оленою

почулося надi мною

то й що зiбрався було вiдповiсти

але розплющив очi

сонце заслiпило мене

тому майже не розгледiв її лиця

а тiльки побачив над головою

золотого нiмба

приємно було з вами познайомитися

завершила дiвчина церемонiю

я не одразу збагнув що її знайомство

зi мною це менi подаяння

провiвши її поглядом скрушно зiтхнув

як жаль що я сьогоднi не працюю

таке знайомство пропало

а втiм я не педант

якщо й забудеться її iм’я

то завше пам’ятатиму волосся

 

 

Жебрак i сентиментальнiсть

 

зневажаю заощадження

але маю сентимент i зберiгаю

деякi дрiбнi подаяння

котрi вiд довгого зберiгання набули

для мене уже цiнностi матерiальної

а не тiльки як пам’ять минувшини

я люблю їх переглядати отримую

справжню насолоду

ось цю обгортку вiд жувальної гумки

дала менi дiвчина

з личком здивованої тваринки

а великого чорного гудзика

аби пришив до пальта на мiсцi

вiдiрваного

якоїсь зими пожертвувала старенька

згорблена бабця котра на мотузяному

повiдку вела за собою безхвостого

рудого кота

а голубий носовичок вiд дебелої

молодицi

на ньому ще й досi моя кров

яку вона спиняла

однак найбiльше я дорожу поглядами

дотиками словами ароматами

таких речей у мене дуже мало

 

 

Жебрак жертвує мотузка

 

у кожного свiй смак

але як на мене груша з усiх

плодоносних фруктових дерев

найбiльш придатна для вiшання

зрештою

я нiкого не збираюся переконувати

коли нарештi вiдшукав зручну гiлляку

то присiв на неї перепочити

бджоли довкола гули так наче ангели

спiвали

а як глянув донизу душа нiби

тiсне взуття роззула

Боже як довго я не вiдривався вiд землi

я лiчив бiлий запашний цвiт

зорi на небi

голоси бджiл жовтобокi перестиглi

грушi

я щось мугикав собi пiд нiс

i бовтав у повiтрi ногами

спустившись додолу провiв долонею

по стовбуру

вдячно притулився щокою

гей дурню перепинив мене

голос з кущiв

мотузка на грушi забувся

я його тобi дарую

раз у рiк i жебрак може чимось

пожертвувати

ну i нехай вона мене не любить

 

 

У жебрака день народження

 

цей день буває лише раз на рiк

i хiба це не щастя

та ще бiльше щастя в тому

що таке може трапитись

лише раз у життi

в цей день жебрак не просить

а запрошує

приймає не подаяння а подарунки

це день красивої подекуди приємної

неправди

у яку бiльшiсть iз народжених

охоче та наївно вiрять

нещирiсть адресованих iменинниковi слiв

зазделегiдь виправдана позаяк

зумовлена до банальностi традицiйними

вимогами цього виняткового дня

в цей день комусь надзвичайно пощастило

а комусь страшенно не повезло

однак для всiх цей день трохи печальний

навiть якщо вони напилися

лише цей день дозволяє жебраковi

дiзнатися який вiн багатий

 

 

Жебрак зустрiчає новий рiк

 

у новорiчну нiч

жебрак здалеку трохи нагадує

дiда мороза

особливо якщо вiн завчасу

вiдростив бороду

а втiм я не голився з iншої причини

i дiвчинi про це вiдомо

ми новий рiк стрiчали вдвох

печальний я i вбогий карлос кастанеда

якого дiвчина до мене привела за руку

i я i вiн банальнi поряд з нею

як українське сало поряд з ананасом

нехай менi дарують патрiоти сала

нехай менi простить вона

я заїкався про любов а кастанеда

торочив щось про некеровану нiким

(мою ж звичайно) дурiсть

та навiть роздiливши його рацiю

я продовжую вiрити у дiда мороза

хоч вiн до мене й не прийде

надранок карлос поцiкавився

пробач чому ти називаєш її дiдом

я вiдповiв ти дивишся але

не вмiєш бачити

ти помиляєшся

нi лиш обманююсь спокiйно виправляю

кастанеду до речi з новим роком

 

 

Жебрак прозрiває

 

я стояв у черзi до неї за словом

власне я стояв збоку вiд натовпу

що її оточував i вигадував для себе

пiльги якi без перешкод дозволили б

отримати таке жаданне i цiлюще

для мене слово позаяк статус жебрака

нi цих анi жодних iнших пiльг

не передбачав

зрештою я їх i не потребував

а вигадував лише для того

аби прискорити час

не маючи нiчого я мав усе

все окрiм її слова

яке ще ранiше випрошував у неї

за яке уже заплатив цiну

бiльше за яку важить лише життя

я стояв наче перед зачиненими

дверима аптеки в якiй сподiвався

знайти лiки i смиренно чекав

замислившись над рiзницею мiж

милосердям i милостинею

повз мене проходила жiнка

я за звичкою простягнув руку

спинившись вона плюнула менi у вiчi

ти вiльний мовила на прощання

витершись я озирнувся довкола

хiба не вчив мене батько

не вiр словам

особливо коли вони належать жiнцi

бiльше того

не вiр власним очам

особливо коли вони дивляться на жiнку

я поправив на плечi торбу

i неквапно рушив геть

що жебраковi робити на мiтингу

 

 

Жебрак i фiлософiя

 

усе на свiтi умовне

окрiм болю

але й бiль вiдносний

а отже вiдсутнiсть болю

це також бiль

котрого ми не чуємо

все що ми не чуємо бiль

i все що не бiль

якщо ми його не чуємо

також бiль

лише вмiння чути дозволяє бачити

а втiм не кожен хто бачить чує

але кожен хто чує бачить

однак можна чути i бачити

та не розумiти

тiльки тому хто розумiє завжди болить

проте розумiння не є причиною болю

а лише наслiдком провiдником

розумiння тому так важко дається

що йому протистоїть

iнстинкт самозбереження

зрештою нiщо в цьому свiтi не вiчне

все минає

а жебраки лишаються

 

О Ф I Р И

 

 

I

 

звiвши суть до символу

вручаєш менi двi макiвки

вбереженi тобою

вiд посягань наркоманiв

i пронесенi через кордони мiлiцiї

щоб впорскнути у мої набухлi вени

мiнiмальну дозу сподiвання

котра пiзнiше мусить вихлюпнутися

очима

очi тi будуть рiзного кольору

i дивлячись на одне бачитимуть рiзне

та це нiяк не буде зв’язане з їхнiм

кольором

а тiльки з прихованим виразом

все приховане врештi-решт стає

явним

рiзниця лише в тому

яке зернятко було

загорнуте у землю

ти вiдцвiла менi пилком жадання

не торкнувшись уст

лиш пелюстками обсмалила вiї

невладний над собою

тримаю у руцi два скiпетри

шкодуючи що нiколи вони

не слугуватимуть тарахкальцями

на забаву нашим дiтям

яких я зрiкся а ти не пам’ятаєш

пiд мертвим серцем макiвки

що так нестерпно їй

болить

 

 

II

 

флакон з бурштинового скла

iз срiбним переливом

мав форму квiтки

що цвiте у джунглях

або деiнде не у нас

вбирає аромат екзотики

тут мешкав джин

але помер

вiд трьох твоїх вiдвертих небажань

якi довiльно сам собi тлумачив

вiд твого iменi

той джин помер

вiд трьох своїх бажань

що загадав але не виконав

i залишив менi у спадок

своє житло

i всi твої здiйсненнi небажання

 

 

III

 

палає свiчка

чорнiє профiль

i страшно трохи

либонь з незвички

горить iзнизу

тремтить рука

грайливе лезо язичка

ув очi лиже

сльозиться око

ув оцi трiска

на самiм днi глибоко

свiча горить iз трiском

горить мов церква

неначе ризи

але не зверху

горить а знизу

 

IV

 

помолись Богу Всевишньому

пiд дахом якого мешкаємо

опiкою якого живемо

з дозволу якого мучимося

зацiлованi спокусами

задобренi лукавим

мучимося

вiд власної недосконалостi

та гординi великої

страждаємо

за грiхи свої i ближнiх своїх

каємось

перед Богом Всемилостивим

на все Його воля

а воля Його

залежить вiд нас

покличмо Його iм’я

 

 

V

 

засушенi

i прикрашенi японським словом

квiти нагадують

про єгипетськi гробницi

що не має нiякого зв’язку

iз їхнiм культовим поклонiнням

пресвiтлому сонцю

всi квiти язичниці

якщо вони не зробленi з паперу

цi войовничi атеїсти

бояться лиш вогню

а мумiї

зберiгши спокiй i красу

уже нiчого не бояться

пiд тиском часу вони стiйкi

як добра пам’ять

 

 

VI

 

не бийте глечикiв

бо їм також болить

навiть якщо вони зостались цiлi

частiше пестьте їхнє вухо

бо правда все-таки не в молоцi

хоча воно i бiле

а в тому що болить

навiть тодi коли вони порожнi

тодi болить найбiльше

не бийте глечикiв

хоча б за те

що розбиваючись

вони приносять щастя

 

 

VII

 

немов козацька голова

пiдвiшена за оселедець

висить на цвяшку колобок

i посмiхається до мене

чорним носом

до речi мiй знайомий стверджує

що колобок це все та ж сама паляниця

лише вагiтна

я так одразу б не повiрив

та мiй знайомий трохи гiнеколог

ну ось вiн знов образився

i зi спини нагадує

ранкове сонце на коротеньких нiжках

або жовток що не навчився ще ходити

або ромашку польову

любить не любить любить не

чотири залишилося пелюстки

квапливо повертається лицем

не вiдривайте менi нiг

i знов смiється носом i очима

а вiї як метеликовi крила

так дивиться розчулена корова

за що ж його повiсили

 

 

VIII

 

при свiтлi їхнiх свiчок

я щоразу спотикався

i падав

почуваючись слiпцем

мацав перед собою

темряву

благословлялося менi

лише поряд з тобою

хоч ти свiтила менi

свiчником

який не знав ще свiчки

але займався

вiддаючись твоїй руцi

сьогоднi ж

я мов кiт

обходжусь власним зором

до жодних не вдаюсь свiтил

тим паче штучних

ось i зараз

читаю в темрявi

iнокентiя аненського

среди миров в мерцании светил

 

 

IХ

 

ромео прощається

з кольоровою свiтлиною

джульєта уся в бiлому

у бiлих рукавичках

тримає червону троянду

ще двi червона i рожева

лежать у неї пiд ногами

поряд iз чорним черевичком

все правильно шепоче ромео

пiдносячи до уст

чорний черевичок з отрутою

джульєта зостається

жити

але з однiєю босою ногою

тому частенько плаче

на кольоровiй свiтлинi

джульєта

в замiжжi дездемона

все справедливо

 

 

Х

 

полiчила мої пальцi

кожного братом назвала

усi її люблять

але жоден за неї не вболiває

на порiг пустить

а до хати не запрошує

кожен князь сам собi

сам собi iлля муромець

а вона без захистку

без притулку

опечалена

та зiбралися всi брати її

та згорнулися

у долонi гуртом приголубили

стали пестити

золотою

стали кликати

сестру свою

каблучку

 

 

ХI

 

блукаємо Волинню

через усi сто лiт єпархiї

вiд церкви до церкви

вiд храму до храму

у пошуках благодатi

i знамення небесного

самотнi але суєтнi

з вiрою та без праведностi

вклякаємо

перед зацiлованими iконами

Божої Матерi

i молимось до єдиного

Бога

 

 

ХII

 

ця кава чорна i гiрка

гiрка i чорна

душа набрякла i глевка

а дзеркало потворне

до кави влити б молока

i стане бiло

душа похнюплена й важка

i затвердiла

немов керамiка сервiз

такий що б’ється

ледь не розхлюпав ледь донiс

i кава п’ється

душа прокинулась душi

наснився ранок

а на столi завмерли шiсть

порожнiх фiлiжанок

 

 

ХIII

 

втрапивши до пастки

заєць зумiє звiльнитися

якщо перестане бути зайцем

ставши людиною або соняшником

вiн опиниться поза небезпекою

оскiльки впiймався лише заєць

i нiхто бiльше

коли заєць зникне

пастка зостанеться порожньою

зробити це зовсiм нетрудно

варто тiльки зняти маску

поки що заєць вагається

пожертвувати собою

чи своїм я

 

 

XIV

 

бiжить собака по водi

за ним бiжить чиясь дитина

в долоньцi срiбна хворостина

а у собаки очi золотi

поперед себе хвилi гонять

але нiяк не здоженуть

вже й пес натомлений заснув

дитя посапує iз прутиком в долонi

i тiльки я яку вже нiч не сплю

я вiдмовляюся собi простити

в однiй з найкращих монотипiй

себе рятую i топлю

аби не дорiкнула ти зi сну

чому не змiг ти

до мене по водi прибiгти

а я бiжу але по дну

повзу на животi як пес

iз рибками в очах собачих

i з-пiд води тебе я бачу

як сонце бачу я тебе

його волосся чи твоє промiння

ще не сягнули мого дна

над головою пелюшки пере весна

а ти сидиш на березi осiння

ХV

земля вхромилась в груди вiссю

з плечей упала голова

я щойно вибрався iз лiсу

та заблудився у словах

я знову там

там де провину

провинами щасливо перерiс

де кожен їсть свою морквину

де кожен сам для себе лiс

де кожен сам для себе клiтка

i не стачає всiм морквин

а бiль з’являється нiзвiдки

з обценьками до голови

де тiльки я у всьому винуватий

де лиш моя розкаяна вина

беру вiд тебе моркву з вати

й вона менi смачна-смачна

 

 

XVI

 

ти менi вголос читаєш

стефана цвейга

в оригiналi

хоча мене й не покидає вiдчуття

що живу серед нiмцiв

я не розумiю жодного його слова

але розумiю тебе

хоч би ти зверталася до мене

на одному з дiалектiв

нiкому невiдомої мови

ще невiдкритого племенi

в басейнi рiчки Амазонки

я розумiю тебе завжди

навiть тодi коли не розумiю

колись i я навчу тебе

української мови

 

ДИЛЕМИ ДЛЯ ДВОХ

 

 

I

 

i той що їсть вогонь

i та що вигадала зиму

не бачила обiймiв дерева

роззутого поблизу ями

не чули каяття медузи

що вiдпросилася до лiсу

а Бог їм присвятив

на двох одну сторiнку

у книзi таємниць

i власних вражень

вони любилися

їх Бог любив

але всi троє

про це не знали

 

 

 

у нього серце обростало пiр’ям

коли вчувавсь її пташиний голос

роздертий сумнiвом надвоє

пернатим серцем дослухавсь

вона спiває чи кричить

жене його чи кличе

вона ж улюблене горня розбила

i довго думала

що ненавмисне

 

 

 

вона знала сiм мов

п’ять європейських

i двi пташинi

йому заздалегiдь

було вiдоме

кожне її слово

журналiст мiсцевого радiо

перепиняє прохожих питанням

чому ж вони не можуть

порозумiтися

мiкрофоновi болить голова

 

 

 

в дитинствi вiн ходив

довкола тишi

i кликав вишню мамо

коли боявся темряви й собак

просив у вишнi руку i сестру

вона нiколи не була

в його дитинствi

дарма що вишня нареклась її iм’ям

i скiльки б вiн не кликав

вона вже не назве його дитям

 

 

 

вона прокидалася щоночi

бо вiн увi снi скреготав зубами

i нiколи вони не спали в одному

лiжку

не жили в однiй оселi

навiть не мешкали

пiд спiльним дахом

але їх було двоє

її щоночi будить звук

неначе з неба небо зiшкрiбають

 

 

 

вона для нього

наче згуба

її iм’я

мов оберiг

його ж для неї

просто не iснує

 

 

 

його замучили

страшнi видiння

доводили до божевiлля

i думок

про самогубство

а вiн чiплявсь

за неї

як за життя

йому ввижались

люди

 

 

 

для неї в нього

не було вiкна

для нього в неї

не було її

вони росли

мов бур’яни

поводились

як дiти

вони любили

ображатись

 

 

до того

як вони зустрiлись

їм не було чого сказати

пiвниковi з глини

пiсля розлуки

вони нiколи ще

не доживали

до свiтанку

 

 

 

у кого є дiм

того нема вдома

у того хто є

нема дому

Боже зроби так

щоб вiн з нею

не розминувся

 

 

 

Боже чому Ти

даючи вибiр

не даєш розуму

а даючи розум

не даєш вибору

вони мрiяли про зустрiч

але риба з’їла тишу

i мовчить

 

 

 

вона приблизна як сума

потрачених нею грошей

вiн точний нiби

два з половною нiмцi

довколишнi дивувалися

що у них може бути спiльного

а спiльною у них була любов

але про це

не написала жодна газета

 

 

 

знайомлячись

вона вiдкрилася йому душею

i вiддалася тiлом

а потiм вiн усе життя

дослiджував i пiзнавав

її iм’я

 

 

 

для всiх вона була загадкою

а вiн диваком що

мордує себе йогою

насправдi ж вiн мусив часто

ставати на голову

аби прочитати вiдгадку

позаяк для нього вона була

не однiєю

а цiлим збiрником загадок

 

 

 

вiн украв у неї щастя

якого вона йому не приносила

вона вiдiбрала у нього надiю

яку сама втратила ще ранiше

ще не знайшовши спiльної мови

починали сперечатися

кому вона належить

лише взаємнiсть

утримувала їх вiд розлучення

 

 

 

вiн не читав її думок

бо там про нього не писали

вона його мовчання розцiнила

як не дозволену нiкому грубiсть

для розумiння їм

не вистачало чашки кави

їй з молоком

йому без цукру

 

 

 

вона будила його серед ночi

i питала з ким на цей раз

була твердо переконана

що вiн їй увi снi зраджує

вiн завжди здригався

коли в його присутностi

згадували Шекспiра

а сам думав щось тут не так

 

ЦИФРИ

 

 

Нуль

 

порожнеча обмежена символом

людям з традицiйною уявою

що не схильнi до еротичних фантазiй

нагадує кулiнарний вирiб

поряд з ним множаться i ростуть

i тiльки вiн зберiгає

недоторканiсть i цноту

заради початку i середини

виражаючи те чого не iснує

вiн переповнений значенням

 

 

Один

 

усi його думки про славу

його релiгiя самотнiсть

великою мiрою

зумовлена прямолiнiйнiстю

зовнiшня схожiсть iз церковною

свiчкою

не в змозi приховати його егоїзму

вегетарiанець i аскет

вiддаючись холодному спогляданню

нехтує продовженням роду

якби вiн знав чого хоче

 

 

Два

 

умова й творення собi подiбних

дiлення i рiвнiсть

самотнiсть перед дзеркалом

вечеряє червоним яблуком

походження грiха i насолоди

щоденнi пошуки й невтiлене бажання

усмiхнена вагiтна жiнка

приховує таємницю дня народження

Ти i Я в дорозi до останнього неба

 

 

Три

 

слава Богу

самотньому у своєму триєдинствi

котрий зображає кохання символом

найбанальнiшої геометричної фiгури

гострi кути якої ранять

нарiвнi з ароматом жовтого кольору

приватне будiвництво лабiринтiв

породжує дефiцит рятiвних ниток

не кажучи уже

про щуку лебедя i рака

 

 

Чотири

 

це можуть бути закоханi очi

або приблизна кiлькiсть

згублених сподiвань

виражених дуже асоцiативно

що настроєм прописанi

у випадкових порах року

це привабливiсть форми

людських осель

якщо дивитися iз висоти польоту

самотнього птаха

або ж прадавня форма колеса

яке удосконалила

наступна приблизнiсть

це так само просто як кварта води

у спрацьованих маминих руках

i так само таємниче

як сутiнки в кутках твоєї кiмнати

це дуже традицiйно

 

 

П’ять

 

жiноче колiно зiгнутої ноги

котра проповiдує домашнiй затишок

i виражає довiру

крилатому чоловiчковi

що вилiплений iз м’якушки хлiба

i тепло пахне м’ятою

подружня вiрнiсть i злагода

основа чудового настрою

i гарантiя усiх гараздiв

що також сприймаються як нагорода

 

 

Шiсть

 

кохається у чорному кольорi

володiє усiм золотом окрiм того

що покриває святi образи

хто вiн той що

продає жiнкам панчохи

люб’язно дозволяє куштувати яблука

i засiває по обидва боки гречку

суть якого протилежнiсть i протирiччя

початок якому спокуса

а кiнець вогонь

звичайно ж ширшi ворота

риплять голоснiше

туди й прямує наш потяг

у той час як ми вирiшуємо

що передує пiзнання чи задоволення

 

Сiм

 

споконвiчна самотнiсть митця

приречена та iдеалiзована

як i недосконалiсть його творiнь

що наче б то служать призмою

для спостереження за iстиною

власне для пiдглядання за нею

у чому очевидно i полягає сенс

мистецтва

саме iнтимнiстю цього заняття

i зумовлена самотнiсть митця

 

 

Вiсiм

 

незбагненнiсть жiночої логiки

спричиняє непередбаченiсть

усiх космiчних явищ

котрi якщо i не породженi жiнкою

то принаймнi перебувають

пiд її впливом

родоначальниця абсурду

служителька культу алогiї

безстрашна завойовниця дилеми

жiнка незбагненнiстю свого мислення

оберiгає вiд чоловiка формулу

краси i дива

 

 

Дев’ять

 

засмучена стара корова

з поламаним у бiйцi рогом

клiпає зволоженим оком

чи кохала вона колись

чи була тонконогою телицею

господине допоможи їй згадати

пригадай колишнi вибрики

нехай вона розчулиться

бо тiльки й пам’ятi у старої корови

що флегматична жуйка

та ще поламаний рiг

чи не тому в дiйницi гiркне молоко

Десять

iдилiя куща червоних троянд

не порушена нi агресивними

фанатами

авангарду що знайшов вираження

у колючках

нi скромними шанувальниками

таланту

поєднання тонкого аромату

з вибагливiстю барви

соловейкове яєчко у лонi пелюсток

зберiгає спокiй i схожiсть

з круглим словом

панна у бiлому капелюшку

свiдома своєї досконалостi

розхитуючись на крiслi-гойдалцi

читає декамерона своєму обранцевi

 

 

ВIРШI ДЛЯ ЗАЙЦIВ

 

* * *

 

Дощ не минув, лише пройшов,

i з церквою подався далi.

Гукаю вслiд йому: – Наталю! –

а заєць вiдгукнувся: – Що?

– Тобi чого? – допитується заєць.

– Наталю, дiвчинко, прости,

бо я стою з дощу й не знаю,

що зайцевi вiдповiсти.

 

 

* * *

 

З великим синiм глобусом,

як заєць з капустиною,

ти вийдеш iз автобуса,

менi махнеш хустиною.

Пiдемо вслiд за лiтом ми,

за дiвчиною синьою...

Прийдеш до неї з квiтами,

а я прийду з морквиною.

 

 

* * *

 

– Наталю, чуєш, дощ iде.

– Та нi, це йдуть в садочок зайцi.

– Так це ж їх дощ туди веде

iз неба голубим окрайцем.

А за хвилину ти спитаєш:

– Чого це зайцi верещать?

– Наталю, нинi дощ лiтає!..

I скiльки крапель – стiльки й щасть.

 

 

* * *

 

я втратив напрям

i зв’язок

хоч вистраждав усi орiєнтири

я втратив нюх

i втрату цю нiчим

не компенсую

я заблукав

бо забував дивитися

у небо

менi б хоч трохи снiгу

i я знайду вас

по слiдах

 

* * *

 

Нарештi дочекались снiгу.

Йому давно прийти пора.

Я пiвзими за ним пробiгав

i в пазуху для зайцiв крав.

Злодiйство не прощалося менi,

я оправдатись був не в змозi.

У пазуху згортав для зайцiв снiг,

а вiн щоразу танув без морозiв.

Той снiг прийшов, прийшов i лiг,

худий мороз узяв його на руки.

У неба на високому чолi

зостався слiд великої розлуки.

Лежить, закiнчивши полiт,

прибитий до землi слiдами зайцiв.

Оце Оленчин босий слiд,

а ось Наталинi кругленькi пальцi.

 

 

* * *

 

Агов, ви де?!

Вас брат удома жде.

Вiн чаєм грiється на кухнi.

Ви ж у вечiрнiх довгих сукнях

танцюєте мазурку при свiчках,

довкола вас все: ах та ах! –

iз фракiв сиплять комплiменти зайцi.

А брат самотнiй у куфайцi

сидить i жде.

Ви де?

 

 

* * *

 

спалили осiнь

на вогнищах наче

вiдьму

i я

пiдкинув у вогонь

своїх печальних

вiршiв

нехай погрiють

зайцi

босi лапи

 

 

* * *

 

Зустрiлись ми не випадково.

Вiзьми мене з собою в Ковель.

У полi назбираємо квiток.

Прийдемо, вклонимось хазяйцi.

Наталя запитає: – Хто?

Хазяйка вiдповiсть: – До тебе зайцi.

 

 

* * *

 

мокрий нiс осенi

тулиться до шибки

гумовi чоботи зостались

за порогом

усiх її надiй

коханий про що ти думаєш

про зайцiв

так розбиваються серця

 

 

* * *

 

Ти повернулася.

Я не чекав.

– А це тобi вiд зайця,–

протягуєш синього олiвця,–

не люблю

коли у тебе очi

сiрi.

 

 

* * *

 

дай руку погадаю

менi усе вiдомо

ти любиш

так люблю

остерiгайся

ти вивчив норови жiнок

але не знаєш

зайцiв

 

 

* * *

 

не довелось побачити

вiйну

та довелось на нiй побути

вiн був поцiлений

хрущем у скроню

i не вернувся

його оплакували зайцi

рясними й щирими сльозами

за пару качанiв

колгоспної капусти

 

 

* * *

 

моя квадратна голова

гойдалася над дахом

в той час як я закоханий

сидiв на ганку

вона була прекрасна

вона була моя

i я в її очах

ловив форель

завжди тверезий заєць перебив

хiба форель живе

у кавi

 

 

* * *

 

в душi вогонь

i брязкiт вiдер

нема води

гуляє вiтер

а довгий полум’я язик

прилип

до пiднебiння неба

це знову зайцi

грались сiрниками

 

 

* * *

 

боса нога на холодному порозi

читає останнi вiстi

розпочинає з погоди

повернувшись до полiтики

п’ятою

переглядає оголошення

та не всi пальцi уважнi

великий по-котячому вмивається

а мiзинець розвеселився

наче заячий хвiст

обидва ж бо малi та несерйознi

до речi коли ж вони

востаннє бачились

найшвидше старiють

вiстi

 

 

АФIРМАЦIЇ

 

 

* * *

 

цей лiс сховати можна у кишенi

вiд заячих бажань

такi вони мiзернi

такий нiкчемний лiс

перед лицем сокири

такi великi запити в кишенi

та скiльки в себе не вмiщала б

завжди залишиться мiлкою