Ті дії, які раніше називались оперативно-розшуковими, нині пропонується називатимуться негласними слідчими (розшуковими).



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ті дії, які раніше називались оперативно-розшуковими, нині пропонується називатимуться негласними слідчими (розшуковими).



Стаття 94. Оцінка доказів

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

КОМЕНТАР:

Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів (наприклад, показань обви­нуваченого, що одержані у різний час або під час проведення різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо).

Оцінка доказів тісно переплітається з їх перевіркою. У науці кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Аналіз проводиться шляхом умовного роз’єднання змісту й джерела. Аналізуючи зміст доказу, суб’єкт доказування більш глибоко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими доказами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об’єктивність і правдивість джерела. Зокрема, на показання свідка можуть впливати його вік, професія, стан здоров’я і органів чуття, обставини сприйняття подій та явищ, соціальні ознаки, зумовлені рівнем інтелекту, службовим і сімейним статусом тощо. Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в сукупності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість аналізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти чи неповноти, логічного зв’язку або відсутності такого тощо.

Слідчий, наприклад, при отриманні якогось окремого доказу піддає його перевірці, збирає при цьому нові докази. Потім він оцінює зібрану сукупність доказів, порівнює їх між собою. Якщо отриманий доказ буде підтверджений недостатньо або певні протиріччя не будуть усунуті, виникає необхідність отримати нові докази. Таким чином, оцінка доказів існує не тільки на заключному етапі доказування при дослідженні всієї сукупності зібраних і перевірених доказів, тобто протягом всього процесу доказування. Саме в результаті такої оцінки слідчий отримує нове похідне знання про те, наприклад, що обвинувачений (підозрюваний) у справі може переховуватися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні або займеться злочинною діяльністю. Таке знання стає підґрунтям для вибору виду запобіжного заходу і спрямоване, зокрема, на забезпечення ефективного процесу доказування в цілому. І навпаки, допущені при такій оцінці помилки слідчого перешкоджають розвитку і завершенню доказування у кримінальній справі.

Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. До того ж у першому випадку досліджуються один чи кілька доказів, переважно з метою встановлення їх змісту та допустимості; а в іншому – тільки зміст усіх зібраних і перевірених доказів, а також кожного доказу окремо, зв’язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються. Наприклад, якщо достовірність доказів повною мірою може бути не встановлена через обмежену кількість доказів і заслуговує на оцінку з урахуванням повної сукупності доказів у справі, то належність і допустимість можуть бути встановлені вже на етапі збирання і перевірки доказів.

У коментованій статті закріплено засаду вільної оцінки доказів. Серед головних умов вільної оцінки доказів, яка носить обов’язковий характер для усіх суб’єктів оцінки, що ведуть процес, законодавець називає такі:

- необхідність формування внутрішнього переконання;

- необхідність всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності;

- необхідність керуватись законом;

- ніякі докази не мають для суб’єкта оцінки наперед встановленої сили.

Внутрішнє переконання доцільно розглядати як мету (результат) оцінки доказів у разі прийняття будь-якого процесуального рішення. Внутрішнє переконання — це такий стан свідомості суб’єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій у відповідності з отриманими знаннями.

Закономірна присутність психологічного компоненту у формуванні внутрішнього переконання суб’єкта оцінки зумовлює неминучий вплив його почуттів на результати оцінки доказів і якість рішень, що приймаються. На внутрішнє переконання впливають також морально-етичні, ситуативні, цілеспрямувальні, соціальні чинники. Це не означає, що суб’єкт оцінки вправі приймати процесуальні рішення лише за наявності у нього внутрішнього переконання: саме по собі внутрішнє переконання не має правового значення. Стаття 94 КПК вимагає, щоб ця впевненість ґрунтувалась на «всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності» у відповідності з вимогами закону, тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов’язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі всебічної, повної і об’єктивної оцінки зібраних і перевірених на даний час доказів, а не обставин справи. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб’єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такому всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і зробити висновок про правильність або помилковість.

 

13. Яка роль оперативно-розшукової діяльності у процесі доказування?( Зу "Про оперативно-розшукову діяльність"від 18.02.1992 № 2135-XII)

Стаття 1. Завдання оперативно-розшукової діяльності

Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Стаття 2. Поняття оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

РОЛЬ: Стаття 10. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності

Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються:

1) як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій;

2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;

 

Які є види версій?

За суб'єктом висунення : Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідства, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового розгляду, — судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшу-кової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії. Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визначаються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб'єктів — слідчого, судді, експерта, оперуповноваженого.

Як форма розвитку людського знання гіпотеза (версія) широко застосовується у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії

за об’ємом встановлення обставин події поділяються на два види:

 

• загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкривається, у цілому; його характер (наприклад, вбивство , самогубство, нещасний випадок), причиновий зв’язок між фактами, які утворюють склад злочину (наприклад, вбивство із корисливих мотивів, вбивство із помсти).

 

• окремі, які пояснюють певні обставини злочину (Часткові версії) - являють собою ймовірні судження про окремі обставини вчинення злочину, у своїй сукупності утворюють окремі елементи складу злочину : місце , час , знаряддя злочину, суб’єкт злочину, наявність умислу і т.п. Часткові версії можуть пояснити походження окремих слідів , вид і властивості знарядь , які використовувались злочинцем, обставини, при яких на місці події лишились певні предмети , їх зв’язок з діями злочинців

Деякі вчені вважають,, що поряд з загальними і частковими версіями існують ще «версії про окремі елементи складу злочину»

РОЗПОДІЛ ВЕРСІЙ НА ЗАГАЛЬНІ І ЧАСТКОВІ Є УМОВНИМ, ОСКІЛЬКИ ЧАСТКОВІ ЗНАХОДЯТЬСЯ В ОРГАНІЧНОМУ ЗВ’ЯЗКУ З ЗАГАЛЬНИМИ. ПОБУДОВА І ПЕРЕВІРКА ЧАСТКОВИХ ВЕРСІЙ ДОПОМАГАЄ ФОРМУВАННЮ ЗАГАЛЬНОЇ ВЕРСІЇ, СЛУГУЄ ОСНОВОЮ ДЛЯ ЇЇ ПОБУДОВИ, ТАК ЩО В РЯДІ ВИПАДКІВ ВАЖКО ВИЗНАЧИТИ МЕЖІ МІЖ ВЕРСІЯМИ РІЗНИХ ВИДІВ..

У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії.

 

Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще За ступенем визначеності: типові версії і конкретні версії,

ТИПОВІ ВЕРСІЇ характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів. Наприклад, під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версіями можуть бути такі:

 

• пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил протипожежної безпеки;

 

• пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;

 

• пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;

 

• пожежа сталася внаслідок підпалу.

 

Типові версії, які є результатом наукового узагальнення слідчої, судової, експертної та оперативно-розшукової практики, детально викладені у відповідних посібниках із розслідування окремих видів злочинів. Здійснюючи розслідування в конкретній кримінальній справі, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які грунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

 

Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені раніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа). ("Криміналістика (криміналістична техніка)" / П. Д. Біленчук)

 

У науковій літературі зустрічаються і інші класифікаційні системи версій.

Наприклад, І.М. Лузгін, окрім названих вище, виділяє наступні типи версій :

- за ступенем вірогідності - маловірогідні, вірогідні і більш вірогідні;

- за часом побудови - первинні і послідуючі;

- по відношенню предмету доказування - виправдувальні та обвинувальні

Г.В. Арцишевський у свою чергу пропонує таку класифікацію:

а) пошукові і перевірочні - в залежності від того , чи маються у момент висунення версій певні дані, що дозволяють підозрювати конкретну особу (осіб) у причетності до події, що перевіряється. Якщо такі дані є, то версія відноситься до числа пошукових . Класифікацію за цією ознакою автор вбачає особливо важливою тому, що вона відображає одне з найважливіших завдань розслідування - розкрити злочин , встановити осіб , що його вчинили.

б) проміжні і завершальні - в залежності від того , чи охоплюється висуненим припущенням слідчого всі або частина основних обставин , які підлягають доказуванню.

в) які мають кримінально-правове або доказове значення - що залежить від обставин , які потрапляють в поле зору при висуненні версій . Ці обставини і будуть мати кримінально-правове чи доказове значення.

 

16. Які презумпції використовуються у кримінально-процесуальному доказуванні? У процесі доказування в кримінальних справах застосовуються загально-правові, кримінально-правові та кримінально-процесуальні презумпції. Їх закріплення у нормах чинного законодавства є закономірним та обґрунтованим, оскільки застосування презумпцій у правозастосовчій діяльності сприяє найбільш повному та об’єктивному вирішенню кримінальної справи

загальноправові або презумпції-принципи :

*презумпція знання закону,

*презумпція добропорядності громадян ->>Кримінальне судочинство сприймає презумпцію добропорядності, перш за все, як основу взаємовідносин посадових осіб державних органів та учасників кримінального процесу при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ.

Кримінально-процесуальний закон стимулює добропорядну поведінку громадян, встановлює гарантії проти недобропорядної поведінки. Проте, можна стверджувати, що, з однієї сторони, норми КПК України запобігають недобропорядній поведінці одних суб’єктів кримінального процесу та захищають від неї інших суб’єктів, а з іншої сторони – кримінально-процесуальним законом презюмується недобропорядність того або іншого учасника кримінального процесу. Відповідно, КПК України як захищає від певних дій обвинуваченого у вчиненні злочину, так і в цілому ряді випадків дозволяє застосування щодо нього заходів процесуального примусу, припускаючи його недобропорядність.),

*презумпція законності правових актів,

*істинності вироку, що вступив у силу à це спростовна презумпція, яка передбачає, що вирок суду після вступу у законну силу вважається істинним, достовірно відображає фактичну сторону діяння та містить його правильну юридичну оцінку судом, поки він не скасований судом вищестоящої інстанції, та підлягає обов’язковому виконанню всіма державними і громадськими підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами на всій території України. Юридична сутність презумпції істинності вироку, що набрав законної сили, полягає у визнанні вироку істинним, поки протилежне не буде доведено у передбаченому законом порядку, а не у припущенні про істинність вироку. Істинність вироку, що набрав законної сили, ґрунтується на дотриманні як норм матеріального закону щодо кваліфікації діяння, так і норм процесуального закону щодо процесу доказування у кримінальних справах, а це свідчить про те, що висновок про істинність вироку спирається на доведеність, а не на вірогідність.

Найбільш відомою юридичною презумпцією є презумпція невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримін. правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у встановленому КПК порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили -> ст.17 КПК

а) До характеристики суб'єкта доказування відноситься незаперечна презумпція необ'єктивності або некомпетентності судді, слідчого, прокурора, а також експерта, якщо в справі встановлені факти, які відповідно до закону є підставами для відводу зазначених осіб.

б) презумпція недопустимості доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону;

в) презумпція достовірності фактичних обставини справи, що не досліджувалися судом першої інстанції при застосуванні спрощеного порядку судового розгляду кримінальної справи;

г) презумпція допустимості матеріалів, отриманих у ході міжнародного співробітництва (документи і предмети, отримані посадовими особами компетентних правоохоронних органів іноземних держав при виконанні доручень (запитів) про надання правової допомоги, поданих вітчизняними органами досудового розслідування та судами, за умови дотримання вимог щодо їх процесуального оформлення, визнаються допустимими, мають доказову силу на території України і не потребують легалізації ).

д) Презумпція правосуб'єктності учасників процесуальних правовідносини виходить із того, що по досягненні певного віку вони право і дієздатні, якщо не представлені докази зворотного

 

Що таке правова презумпція?

Правові презумпції в кримінальному процесі – це прямо або побічно закріплені нормами кримінально-процесуального законодавства вірогідні спростовні припущення, які відображають звичайний порядок зв’язку між предметами та явищами стосовно існування юридичних фактів при наявності уже відомих або встановлених інших юридичних фактів з метою досягнення завдань кримінального процесу.

В ТЕОРІЇ ПРАВА : правова презумпція — закріплене в праві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Презумпція - припущення про існування факту, який вважається дійсним до тих пір, поки хибність такого припущення не буде доведена.

 

Керуючись ст. 93 КПК, слідчий скерував обвинуваченому в даній справі Артеменку письмову вимогу про представлення слідству знаряддя злочину - стамески, якою були завдані тілесні ушкодження Гичці. Артеменко приніс стамеску і слідчий своєю постановою приєднав її до матеріалів провадження як речовий доказ. Під час допиту Артеменко не заперечував факту нанесення цією стамескою тілесних ушкоджень потерпілому, але заявив, що останній першим напав на нього і він змушений був оборонятись.

Зробіть правовий аналіз ситуації і з'ясуйте такі питання:

В селі Гаї Пустомитівського району було обкрадено магазин. Інспектор карного розшуку (оперуповноважений карного розшуку) Мартинюк, який прибув на місце вчинення злочину, виявив недалеко від магазину сліди взуття невідомих осіб. Не маючи в своєму розпорядженні необхідних для виготовлення зліпків слідів матеріалів, він викликав як понятого місцевого шевця Бідуна і запропонував йому детально вивчити виявлені сліди та бути готовим для співставлення їх із взуттям підозрюваних осіб, а також бути готовим дати показання як свідок. Після цього Мартинюк склав протокол огляду місця події, в якому під диктовку Бідуна описав також виявлені сліди взуття.

Ті дії, які раніше називались оперативно-розшуковими, нині пропонується називатимуться негласними слідчими (розшуковими).

Уперше в кримінально-процесуальній доктрині на законодавчому рівні закріплено вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій.

До них у новому КПК законодавець відносить наступні дії:

· аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260),

· накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261),

· огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262),

· зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263),

· зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264),

· обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння (ст. 267),

· установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268),

· спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269),

· аудіо- та відеоконтроль місця (ст. 270),

· контроль за вчиненням злочину (ст. 271) та

· виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 262).

При вирішенні питання про використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в доказуванні необхідно керуватися положеннями ч. 2 ст. 84, в якій вказується, що процесуальними джерелами (видами) доказів можуть бути лише показання, речові докази, документи, висновки експертів, а також вимогами ст.ст. 86–89 КПК. Принциповим є положення ч. 1 ст. 256 КПК, згідно з яким «протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування». Це означає, що результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколи, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії повинні набути статус таких видів доказів як документи, речові докази, висновки експертів відповідно до процесуальної форми їх отримання (ст.ст. 98, 99, 101, 102 КПК). У ч. 2 і 3 ст. 256 КПК також наголошується, що як свідки можуть бути допитані особи, що проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або ті, хто залучався, і ті, щодо яких проводилися ці заходи, згідно з порядком, передбаченим ст.ст. 95–97 КПК. Таким чином, результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути визнані у разі їх допустимості та належності.

8. Які Ви ще знаєте інші способи збирання доказів?

Сторони обвинувачення та захисту також наділені правом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій передбачених КПК. (питання які це інші процесуальні дії – неясно, Можливо, сюди варто віднести доручення слідчим, прокурором оперативним підрозділам провести відповідні слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких за певних умов можуть бути доказами у кримінальному провадженні (п. 5 ч. 2 ст. 36 та п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК) ). Це рівноцінні і самостійні способи збирання документів – доказів. Вони прості за формою, не зачіпають законні права та інтереси громадян. Фактично в результаті вказаних процедур можуть бути отримані предмети з документами, які набувають статус документів-доказів або речових доказів лише після проведення належних процесуальних дій (огляду, експертизи).

Витребування – це пред’явлення письмової або усної вимоги сторонами обвинувачення чи захисту посадовим особам і громадянам про пред’явлення письмових документів чи предметів; виконання вимог адресатами; прийняття сторонами обвинувачення і захисту об’єктів і фіксація цієї дії в кримінальному провадженні. Витребування слід застосовувати: 1) коли відомо у кого чи де зберігається предмет чи документ: 2) коли відсутня загроза того, що документ або предмет будуть знищені, внесено в них зміни в період між вимогою і доставлянням об’єктів.

Отримання – це доставляння сторонами обвинувачення та захисту, посадовими особами та громадянами письмових документів та предметів з проханням про їх залучення до кримінального провадження з фіксацією даного факту.

 

9. Якими способами здійснюється збирання доказів стороною захисту?

Стаття 93 КПК

Частина 3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Сторона захисту може впливати на формування доказової бази кримінального провадження шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Про особливості проведення таких слідчих (розшукових) дій - ч. 6 ст. 246 КПК.

 

10. Які способи засвідчення і закріплення доказової інформації?

Посвідчення і фіксація не є тотожними поняттями.

Фіксаціядоказової інформації у встановленій процесуальній формі передбачає складання слідчим протоколів слідчих (розшукових) дій, постанов (див. ст. 104, ч. 5 ст. 110 КПК), застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження (див. ст. 107 КПК).Стаття 103 КПК передбачає такі форми фіксації (закріплення) процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, і журнал судового засідання.

Без процесуальної фіксації (закріплення) пізнаних фактичних даних, а також дій з їх виявлення неможливо сформувати доказ. Отримана суб’єктом доказування інформація у вигляді матеріальних або ідеальних образів може бути використана в доказуванні лише після приведення її у встановлену законом форму. Тому фіксація доказової інформації є обов’язковим елементом процесу збирання доказів і складається із системи дій з процесуального закріплення фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під посвідчувальним процесом розуміються заходи, що спеціально застосовуються слідчим та іншими учасниками процесу для підтвердження факту, змісту й результатів дій, дійсності матеріальних об’єктів, цілісності упакувань, відсутності доступу в приміщення чи сховище та ін. з метою спрощення і надійності доказування посвідчених даних у ході наступного розслідування і судового розгляду справи (накладення пломб, печаток; нумерування матеріальних носіїв інформації; посвідчення ходу і результатів слідчих дій підписами слідчого і понятих тощо).

11. Що собою являє перевірка доказів? Які існують способи перевірки доказів?

Перевірка фактичних даних (доказів) полягає в детальному дослідженні властивостей (ознак) кожного окремого доказу та його джерел, в підтвердженні чи, навпаки, в їх запереченні шляхом отримання нових матеріалів, а також у зіставленні всіх наявних по справі доказів та їх джерел з метою визначення їх дійсності. Перевірити доказ — означає зібрати дані, на основі яких можна зробити висновок про його достовірність та допустимість. Докази можуть бути перевірені тільки за допомогою інших доказів.

Способи перевірки доказів: - аналіз змісту кожного доказу, а також його джерела;- зіставлення доказу з іншими доказами та їхніми джерелами;- провадження повторних, додаткових або нових слідчих дій (передовсім, очної ставки, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання, провадження експертизи);- здійснення оперативно-розшукових заходів.

Різниця між складовими доказування (збиранням та перевіркою доказів) полягає в тому, що перевірка здійснюється як за допомогою практичних дій, так і логічним шляхом. Збирання ж доказів відбувається здебільшого під час практичних дій.Перевірка доказів відбувається уже в процесі формування їх при проведенні відповідної слідчої (розшукової) дії.

Вона передбачає широке застосування таких логічних прийомів, як аналіз та синтез встановлених в провадженні фактів, їх порівняння та співставлення. Тому перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку їх треба зібрати, а потім перевірити. Даний підхід не відповідає дійсності і спотворює реальний процес пізнання в кримінальній справі, оскільки докази перевіряються протягом усього часу їх збирання.

 

12. У чому полягає оцінка доказів?

Стаття 94. Оцінка доказів

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.021 с.)