Поняття інтелектуальної власності

Поняття І.В. має два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його інтелектуальної (творчої) діяльності.

П.І.В (як ц-п інститут) – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб’єктивне П.І.В. – це право його суб’єкта на володіння (відповідно до пропрієтарної теорії), (виключні права творця на:) користування і розпорядження (теорія виключних прав – більше відповідає правовій природі І.В., проте в Україні співіснують обидві) належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності

 

 

ПРОПРИЄТАРНА ТЕОРІЯ

Історично першою теорією була пропрієтарна теорія: право інтелектуальної власності – це різновид права власності. Пропрієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в 19ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася гострій критиці. Суть цієї критики зводилась в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об’єктами права власності. Матеріальна річ, яка є об’єктом права власності є обмежена в часі і просторі. По нематеріальних об’єктах цього обмеження немає.

На певному етапі ця теорія себе вичерпала, тому домінуючою зараз є теорія виключних (інтелектуальних) прав: право інтелектуальної власності – це самостійний цивільно-правовий інститут, зокрема по відношенню до права власності.

 

 

ТЕОРІЯ ВИКЛЮЧНИХ ПРАВ

Теорія виключних прав полягає в тому, що автор твору, винахідник або інша особа, творчою працею якої створено корисну модель чи інші об’єкти, має виключне право користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності. Тобто в теорії виключних прав відсутня така правомочність власника, як володіння об’єктом П.І.В. Це видається обґрунтованим, оскільки дані об’єкти не належать до матеріального світу, їх не можна фізично утримувати у себе, їх існування опосередковується у певних носіях, але володіння останніми не можна вважати володінням власне об’єктом П.І.В., насамперед про це свідчить можливість тиражування (наприклад компакт-дисків з аудіо-візуальними творами). До числа країн, у яких теорія виключних прав закріплена в законодавчих актах, належать Австрія, Швейцарія, Греція, Бельгія та багато інших.

На відміну від правового поля інтелектуальної власності будь-якої іншої країни, на якому діють норми права лише однієї з існуючих теорій, на правовому полі інтелектуальної власності України одночасно діють два ці інститути права. На думку відомого адвоката професора Віктора Жукова, наявність такого суперечливого правового поля нагадує дорогу, на якій одночасно діють правила лівостороннього і правостороннього руху. Звісно, що при такому рухові неминучі аварії й жертви.

 

 

Загальна характеристика об'єктів права інтелектуальної власності.

Система права інтелектуальної власності.

Об’єктом права інтелект. власн може бути лише той творчий результат, який відпов вимогам чинного законодавства.

Ознаки: 1) мають нематеріальний характер (природний); 2) має бути визначений як такий в законі; 3) є результатом творчої інтелектуальної діяльності людини. Ст..420 ЦКУ – перелік об’єктів не вичерпний.

Об’єкти права інтелектуальної власності: 1) авторське право і суміжні права – стосується результату духовної творчості. Об’єкти: а) літературні та художні твори; б) комп’ютерні програми; в) компіляції даних; інші. Об’єкти суміжних прав: фонограми, відеограми, виконання, програми організацій мовлення.

2) Патентне право – результат науково-технічної творчості і художнього конструювання. Об’єкти: винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

3) Правові засоби індивідуалізації – це не результат творчої діяльності. Об’єкти: комерційні (фірмові) найменування, торгівельна марка, географічне зазначення.

4) Інші (нетрадиційні). Об’єкти, що охороняються не в усіх правових системах: наукове відкриття, раціоналізаторські пропозиції. Об’єкти, що охороняються відносно недавно: сорти рослин, породи тварин, компонування інтегральних мікросхем, комерційна таємниця. (ноу-хау-вужче).

 

 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стосовно права і.в,то потрібно зазначити шо безпоседньо даного права стосуються ст.9,41,54, ст 9-відносно міжнародних договорів.

Ст 41 Кожен має право володіти, користуватися і

розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ст.54 Громадянам гарантується свобода літературної,

художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

 

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Книга 4 присвячена..скдадається ця глава з 12 глав,які безпосередньо містять положення з приводу і.в. Зокрема,містяться положення стосовно,визначення,об’єктів,суб’єктів,підства виникнення прав на і.в.вказуються майнові та особисті немайнові права і.в.,строк чинності,порядок використання об’єктів,передача майнових прав.Крім загальних норм інші розділи ЦКУ гегулють відносини з різними об’єктами,наприклад:авторські та суміжні права,відносини з приводу наукового відкриття,право на винахід,корисну модель,промисловий зразок,,компонування інтегральної мікросхеми,раціоналізаторську пропозицію,сорти рослин,породу тварин,комерційне найменування,торговельну марку,географічне зазначення,комерційну таємницю.

 

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАКОНИ

«Про охорону прав па винаходи і корисні моделі»

•Про охорону прав на промислові зразки»,‘

•Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

закони України. «Про племінну cправу у тваринництві».

«Про охорону прав на топографії інтегральyиих мікросхем»,

«Про охорону прав на сорти рослин»

У сфері охорони авторських і суміжних прав важливе місце

чім.к Закон України «Про авторське право і суміжні права»

«Про державну таємницю» ПРО наукову і науково-технічну експертизу».

 

 

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ДЕРЖДЕПАРТАМЕНТУ З І.В

Державний департамент інтелектуальної власності (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки і йому підпорядковується.

Основними завданнями Департаменту є:

• участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;
• прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;
• організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Департамент має право:

• залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
• здійснювати контроль, проводити перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції;
• одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, академій наук, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
• проводити в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції;

Департамент очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки.

Можна зробити висновок, що основ­ними функціями цього органу щодо видачі патентів є:

1) організація прийняття заявок, їх експертизи, прийняття рішення по них;

2) видача патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, забезпечення їх державної реєстрації;

3) забезпечення публікування офіційних відомостей про ви­находи, корисні моделі та промислові зразки.

 

 

ДЕРЖІНСПЕКТОР З ПИТАНЬ І.В.

Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності від 17 травня 2002 р. Це Положення регламентує діяльність державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, їх права та обов'язки під час виконання функцій державного контролю до покладених завдань. Основним завданням державного інспектора є здійснення державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання незалежно від форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності, а також у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування. Державні інспектори є посадовими особами Державного департаменту інтелектуальної власності і ним призначаються та звільняються.
При встановленні певних порушень державний інспектор подає суб'єкту господарювання своє рішення про усунення виявлених порушень, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. Він має право застосовувати спеціальні заходи (у межах наданих повноважень) щодо суб'єктів господарювання у разі порушення ними законодавства про виробництво дисків.
З метою виконання покладених завдань державний інспектор має право:
1) перевіряти у суб'єктів господарювання наявність дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження чи використання;
2) вимагати від суб'єктів господарювання надання будь-якого реєстраційного документа про створення підприємства або ліцензії щодо експлуатації ліцензованих приміщень;
3) вимагати від суб'єктів господарювання пред'явлення будь-якого диску, матриці або документів звітності (у тому числі всієї звітності), зберігання і ведення яких передбачається законодавством, у будь-якому форматі або іншій формі, у тому числі будь-якої ліцензії або іншого документа, що підтверджує право суб'єкта господарювання на відтворення на диску або матриці будь-якого матеріалу, захищеного правами інтелектуальної власності;
4) оглядати та вилучати з метою вивчення на необхідний термін, а також досліджувати і копіювати будь-які ліцензії, диски, матриці, книги, документи звітності та інші необхідні документи;
5) вилучати і затримувати на необхідний термін будь-які диски або матриці, знайдені в ліцензійних приміщеннях, які, на думку державного інспектора, могли бути вироблені або відтворені з порушенням вимог законодавства, якщо державний інспектор має обґрунтовані підстави підозрювати вчинення правопорушення, пов'язаного з порушенням прав на торговельну марку, авторського права або суміжних прав;
6) перевіряти носії об'єктів інтелектуальної власності, технологічні процеси, господарські операції, пов'язані з їх виготовленням та використанням.
Державні інспектори наділені низкою інших прав для здійснення належного контролю підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерного зчитування.
Рішення державного інспектора про усунення виявлених порушень права інтелектуальної власності можуть бути оскаржені до Державного департаменту або до суду в порядку, визначеному законодавством.
Отже, однією з основних функцій державних інспекторів є захист права інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерного зчитування.

Державний інспектор зобов’язаний:

1) у разі виявлення порушень законодавства з питань інтелектуальної власності, що містять ознаки злочину, негайно

2) проводити перевірки в установленому порядку, оформлювати матеріали перевірки, вести їх облік та передавати на розгляд до суду

3) та інші обовязки.