Покажіть нові тенденції у розвитку культури та освіти на Полтавщині в роки Перебудови



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Покажіть нові тенденції у розвитку культури та освіти на Полтавщині в роки Перебудови



Культурні тенденції доби Перебудови формували дві основні тенденції. З одного боку, тривало офіційне культивування досягнень так званого “соціалістичного реалізму”, з властивими йому класово-революційними пріоритетами. Іншим чинником духовного життя стали перші паростки відродження національної культури. Усупереч прагненню компартійної влади підпорядкувати національне соціалістичному, радянському, що особливо характерно для 1986 – 1989 рр., народні традиції виявлялися могутнішими. Вони, хоч і нелегко, але послідовно завойовували першість у культурному розвої народу.

У 1986 р. в Опішні відкрився створений за доручення Ради Міністрів УРСР музей гончарства. У 1989 р. було прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповіднику українського гончарства – етномистецтвознавчого науково-дослідного і культурно-освітнього закладу. Кінець 1980-х рр. – початок 1990-х рр. позначився і бурхливим розвитком демократичної преси різноманітних форм власності. Свої видання відкривали різні партії, рухи, громадські організації. Журналістський процес набував нових творчих рис. Зростання національної свідомості населення зумовило особливу гостроту мовного питання. Намагаючись знизити соціальну напругу, Верховна Рада УРСР у жовтні 1989 р. прийняла Закон “Про мови в Українській РСР”, який вперше закріплював державний статус української мови і гарантував рівноправність мов національних меншин України. Національне піднесення кінця 1980-х рр. було невід’ємно пов’язане з відновленням заборонених сталінським режимом релігійних конфесій, перш за все Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Визначальним для відродження УАПЦ став візит до Полтави Патріарха Київського і всієї України Мстислава в травні 1991 р. Почалося повернення владою храмів конфесіям. Так, у 1990 р. Хрестовоздвиженський монастир було передано Полтавському єпархіальному управлінню православної церкви.

Науковці почали відкривати заборонені сторінки історії – Українську революцію, голодомори, політичні репресії. У 1990 р. на Кургані Скорботи в Лубенському районі був споруджений меморіал народної скорботи “Голодомор-33”. Не менш трагічними сторінками в історії нашого народу стали роки сталінських репресій. Бажання багатьох людей знати правду спонукало владні структури до конкретних кроків щодо дослідження донедавна закритої тематики та пошанування численних жертв тоталітарного режиму. Відповідно до Указу Президії Верховної ради СРСР від 16 січня 1989 р. “Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30 – 40-х і початку 50-х років” рішенням Полтавської обласної ради від 10 березня 1989 р. була утворена комісія сприяння у забезпеченні прав і інтересів реабілітованих та спорудженні пам’ятників жертвам сталінських репресій. Завдяки активній роботі комісій на місцяхвідновлювалась історична справедливість. Роботу обласної комісії особливо активізувалася після прийняття Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р., коли матеріальну допомогу змогли отримати тисячі родин безпідставно розкуркулених та репресованих. Помічниками обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих громадян передовсім стали працівники Державного архіву Полтавської області, науковці Полтавського педагогічного інституту, краєзнавці. У квітні 1990 р. в урочищі Триби Полтавського району було проведено перепоховання останків численних жертв (понад 1000 осіб). У липні 1990 р. демократичні сили міста організували масову акцію “Сув’язьпам’яті”. Тисячі полтавців того дня вийшли, щоб висловити свою позицію, та утворили своєрідний ланцюг пам’яті по безвинно замучених антинародним режимом українцях.

29. Проаналізуйте події проголошення незалежності та суспільно-політичні процеси на Полтавщині у 1990-х рр.

У ситуації різкого погіршення відносин між регіонами і центром 17 березня 1991 р. відбувався Всесоюзний референдум, головна мета якого полягала в збереженні СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Водночас із референдумом на регіональному рівні проводилося опитування щодо майбутнього статусу України. Органи місцевої влади разом із партійним апаратом готували громадську думку на всіх можливих рівнях. Найвпливовіша газета “Зоря Полтавщини” навіть увела спеціальну рубрику “За суверенну соціалістичну Україну в оновленому Союзі”. Тож не дивно, що полтавці в переважній своїй більшості, за підказкою багатотиражних і підконтрольних владі ЗМІ, висловилися за життя в “оновленому Союзі” (“так” на запитання референдуму та Всеукраїнське опитування відповіли відповідно 78,8 % та 88,7 %). Але, незважаючи навіть на такі очікувані владою підсумки, було помітно, що ідея суверенності й незалежності України все більше оволодівала народними масами. Ця ідея вже відверто проголошувалася не лише на мітингах, організованих націонал-демократами, а й у середовищі низових ланок самої компартії, де конфронтація щораз посилювалась. Про те, що в результаті недолугої та егоїстичної політики центру в свідомості людей відбулися незворотні зміни, невдовзі засвідчили й серпневі події, коли фарсові обставини, абсолютна відірваність від реалій і конкретики життя ледь не привели верхівку заколотників до реваншу тоталітаризму.

19 – 21 серпня 1991 р. послідовники твердого комуністичного курсу здійснили у Москві відчайдушну спробу державного перевороту (путч) з метою зберегти, наскільки це можливо, старий порядок. Заяви лідерів ГКЧП стверджували серйозність намірів заколотників, адже за їх спиною стояли такі могутні сили, як КДБ, армія, центральні державні та господарські органи. Крім того, певну підтримку ГКЧП мав і в керівництві КПРС. Свою акцію прибічники старого курсу намагалися здійснити напередодні підписання нового Союзного договору, що передбачав деякі поступки республікам з боку центру.

Та роки гласності не були марними, і вже наступного дня, 20 серпня, в містах Полтавщини з’явилися листівки, де організації Руху, УРП, ДемПУ, ПДВУ, партія зелених називали дії ГКЧП протизаконними, антинародними та авантюристичними, закликали населення боронити суверенні права України. А 21 серпня дії ГКЧП засудила у своєму зверненні низка депутатів Полтавської міської ради та керівників районних рад. Про те, що тоталітарна система відходить у минуле, свідчила поведінка в ці напружені дні регіональних силових структур, які не поспішали виконувати команди з Москви.

Після провалу ГКЧП нарешті склалася сприятлива ситуація для утворення власної держави. Романтичні настрої націонал-демократів, безвихідне становище колишньої компартійної номенклатури, прагнення широких мас до кращого життя – все це створювало унікальну громадсько-політичну атмосферу. І вже 24 серпня 1991 р. республіканський парламент майже одноголосно ухвалив Акт про незалежність України. За співучасть у перевороті діяльність комуністичної партії була припинена 30 серпня, а її майно передавалося у розпорядження органів регіонального та місцевого самоврядування. Отже, серпень 1991 р. підсумував черговий етап новітньої історії України та Полтавщини, відкривши нові перспективи її закономірного розвитку, в якому ГКЧП був лише епізодом, а демократичний поступ – об’єктивною реальністю. 4 вересня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичне рішення про підняття національного прапору над будинком парламенту. Це стало своєрідним сигналом для прийняття аналогічних рішень у багатьох обласних центрах, у тому числі й у Полтаві. 7 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор було урочисто піднято над будинком міськради, а наступного дня – на щоглі біля кінотеатру ім. І. Котляревського. На своїх засіданнях сесія міської тп районних у місті рад засудила дії обласної компартійної та виконавчої влади у дні серпневого путчу.

Референдум 1 грудня 1991 р. показав, що більшість виборців області, які взяли участь у голосуванні (94,9 %) сказали “Так!” незалежності. Найбільшу кількість голосів на Полтавщині серед кандидатів у Президенти України отримав Л. Кравчук (75 %).

Утім упродовж першої половини 1990-х рр. у всіх сферах суспільного життя кризові явища набували особливої потворності, викликаючи природне невдоволення діяльністю Верховної Ради України та Президента. Полтавщина залишалася індустріально-аграрним регіоном із середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Щоб зняти суспільну напругу, було вирішено провести дострокові вибори Президента та Верховної Ради у червні 1994 р. Напружена боротьба між кандидатами виникала практично на всіх рівнях виборів до рад. Прийняття Конституції 1996 р. дозволило продовжити реформування на новій основі, посилився хід демократизації. Помітно зросла кількість політичних партій. Посилювався вплив центристських та лівоцентристських партій, бо громадяни розуміли необхідність поглиблення а прискорення реформ. Відсутність єдності між владними структурами та соціально-економічні труднощі справляли значний вплив на позицію полтавців під час виборів Президента України у 1999 р. У другому турі більше половини жителів області підтримали лідера комуністів Петра Симоненка. Становлення органів місцевого спрямування при відсутності чіткого розмежування їхніх функцій з органами державної виконавчої влади проходило складно. Помічалася і суперечність між обласними органами влади і міськими головами.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.015 с.)