Охарактеризуйте етапи встановлення радянської влади на Полтавщині (1918 – 1920 рр. )

Встановлення радянської влади на Полтавщині відбувалося у декілька етапів. Перший з них припадає на січень – березень 1918 р. Він пов’язаний з першою збройною агресією більшовицької Росії проти УНР часів Центральної Ради. У січні 1918 р. у Полтаву вступили російські червоногвардійські загони М. Муравйова. У регіоні панував “червоний терор” – розстріли без суду і слідства, конфіскації, контрибуції. У лютому 1918 р. австро-німецькі війська згідно з умовами Берестейської угоди спільно з підрозділами УНР розпочали наступ з метою очищення України від більшовицьких загарбників. Наприкінці березня 1918 р. Українська Запорізька бригада УНР першою вступила до Полтави. У регіоні було відновлено владу Центральної Ради УНР.

Друга більшовицька окупація території України припала на кінець 1918 р. Більшовики, скориставшись крахом німецького окупаційного режиму, вдруге розпочали наступ. Десятки отаманів з їх партизанськими загонами, що складали переважну частину військ Директорії УНР, у боротьбі з більшовицькою агресією підтримували вкрай непослідовну лінію, турбуючись більше про інтереси своїх сил, ніж про загальноукраїнські. Становище на фронтах було хитким, отамани часто змінювали свій політичний вектор, стаючи то на бік Директорії УНР, то на бік більшовиків. Знекровлений у боях Запорізький корпус П. Болбочана був безсилий стримати наступ червоних військ, які 19 січня 1919 р. вступили до Полтави. Відтак після нетривалого панування влади Директорії УНР, на Полтавщині вдруге було встановлено більшовицьку владу. Друга окупація більшовиків Полтавщини тривала 5 – 6 місяців. Утім їхня влада упродовж цього часу поширювалася лише на міста та навколишні села, супроводжувалася “червоним терором”, русифікаторською політикою. Вже влітку 1919 р. під ударами частин білогвардійської Добровольчої армії червоні війська покинули Полтавщину. Відтак більшовицьку окупацію краю змінила білогвардійська окупація. Останні виступали за єдину і неподільну Російську державу, проводили русифікаторську політику, “білий терор”, переслідування всього українського.

Антиукраїнська політика та невдоволення соціально-економічною політикою спричинило восени 1919 р. хвилю повстань загонів національно-патріотичного та більшовицького спрямування. З іншого боку почали наступ на білогвардійців російські більшовицькі війська. Відтак останні при сприянні повстанських загонів у грудні 1919 р. втретє окупували Полтавщину. Однак політика більшовиків викликала спротив селянства, масові повстання. До того ж активно підривали тил більшовиків повстанські патріотичні загони та національно-патріотичне підпілля. З огляду на це більшовицька влада до часу реального введення НЕПув 1922 – 1923 рр.залишалася хиткою. Лише після цього повстанський антибільшовицький рух пішов на спад.

13. Проаналізуйте здобутки радянської модернізації в промисловості Полтавщини у 1920 – 1930 - х рр.

Після проведеної більшовиками в 1918 – 1920 рр. націоналізації дрібної і середньої промисловості більшість підприємств Полтавщини припинили свою діяльність. Решта працювали за державними нарядами, під які отримували сировину, паливо й пайки для робітників, а за це безкоштовно здавали всю вироблену продукцію державі. У своїй абсолютній більшості ці підприємства належали до дрібної промисловості. Після проголошення нової економічної політики (НЕПу) на Полтавщині почала здійснюватися денаціоналізація дрібних і частини середніх підприємств та перебудова господарської діяльності державних заводів і фабрик. Створювалися нові підприємства. У 1925 р. у Полтаві була збудована беконна фабрика з переробки свиней. Свою продукцію вона також експортувала до Британії, Франції, Нідерландів.

1929 р. увійшов в історію країни як “рік великого перелому”. Того року вище партійно-радянське керівництво СРСР остаточно відмовилось від принципів непу і стало на позиції адміністративно-командної системи управління економікою, стрижнем якої були планові засади ведення народного господарства. ХVІ Всесоюзна конференція ВКП(б) (квітень 1929 р.) прийняла перший п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1928/1929 – 1933/1933 роки. Він мав забезпечити форсовані темпи індустріалізації країни, переведення сільського господарства на рейки колективізації, витіснення й ліквідацію “капіталістичних елементів” міста і села. План відтоді ставав законом для керівників підприємств, районів, округів, областей, країв, республік. Ще в 1926 – 1928 рр. п’ятирічні плани розроблялись в кожному окрузі Полтавщини. Вони врахували особливості попереднього розвитку народного господарства краю, але при остаточному затвердженні керівництвом республіки до них внесли серйозні корективи.

Центральне місце в перших п’ятирічних планах розвитку економіки Полтавщини, затверджених у травні 1929 р., а згодом і планах на другу п’ятирічку відводилося питанням індустріалізації. Зокрема, передбачалося спорудження 28 великих підприємств харчової та легкої промисловості, машинобудування, а також докорінної реконструкції невеликих заводів і майстерень з ремонту паровозів і вагонів, з метало- і деревообробки, поліграфії. Проте спорудження та реконструкції ряду підприємств почалися ще до остаточного затвердження показників, і ці заводи й фабрики включили в плани зворотнім числом. Уже в 1928 – 1929 рр. у Полтаві стали до ладу потужна панчішна фабрика, перша черга великого м’ясокомбінату, в Кременчуці – суконна і беконна фабрики. Після реконструкції у 1929 р. Полтавські паровозоремонтні майстерні були перетворені в паровозоремонтний завод. Нове промислове устаткування одержали Крюківські вагоноремонтні майстерні, Полтавський машинобудівний завод “Метал”, де здійснювався ремонт сільськогосподарських машин, автомобілів, а дещо пізніше налагодили випуск верстатів для панчішних фабрик, які не поступалися перед зарубіжними зразками.

Неподалік Лохвиці в 1928 – 1929 рр. велось будівництво найпотужнішого в Європі цукрового комбінату та селища для його робітників і службовців. Відкриття комбінату відбулося у жовтні 1929 р. Невдовзі поблизу Лохвиці піднялись корпуси інших підприємств – маслозаводу (1930 р.) та спиртзаводу (1935 р.). Значними темпами йшла реконструкція 2-го механізованого заводу в Кременчуці. Завод отримав сучасне обладнання і докорінно змінив свій профіль – почав випускати шляхові машини. Змінилася і назва підприємства, яке стало іменуватись Кременчуцький завод шляхових машин. Це було найбільше підприємство подібного профілю в Україні. Серйозної реконструкції зазнав також Карлівський механічний завод, який у 1935 р. перетворився у сучасне підприємство з виготовлення обладнання для цукрових заводів. Справжнім флагманом індустрії став Крюківський вагонобудівний завод. Він виник внаслідок докорінної реконструкції колишніх вагоноремонтних майстерень.

З підприємств легкої промисловості слід відзначити спорудження в 1934 – 1936 рр. Полтавської бавовнопрядильної фабрики, яка давали нитки для більшості текстильних фабрик України. У 1930-і рр. стали до ладу: в Полтаві єдина в Радянському Союзі термометрова фабрика, поліграфічний комбінат, завод промислового обладнання для лісопереробних підприємств, у Кременчуці – лісокомбінат, взуттєва, макаронна, трикотажна фабрика, в Лубнах – суконна і повстяна фабрики. У 1938 р. на Полтавщині тільки великих підприємств союзного і республіканського підпорядкування діяло 138. Обсяг продукції промисловості області за період з 1928 по 1938 р. збільшився у 3,9 рази. Найбільше зросли за цей період металообробна, машинобудівна, харчова, текстильна, трикотажна, взуттєва, деревообробна галузі. Індустріалізація викликала зростання чисельності робітників, інженерно-технічних працівників.

Не заперечуючи безумовних успіхів індустріалізації краю, немає потреби їх і перебільшувати, як це робилося донедавна. Продуктивність праці підвищувалася повільно. За період з 1913 по 1938 р. у великій промисловості Полтавщині вона зросла лише в 2,2 рази. Це аж ніяк не можна характеризувати як значне досягнення. Як і в дорадянський період, після перших двох п’ятирічок в економіці області переважав аграрний сектор. Наприкінці 1939 р. сільське господарство давало 74 % всієї випущеної продукції, а промисловість тільки 25 %.