При вербальному спілкуванні використовують слова.

Компонентами вербального спілкування є:

1. Значення та зміст слів, правильність побудови фраз, точність та виразність застосування слів тощо.

2 Мовні звукові явища – темп мови (швидкий, середній, повільний), тональність голосу (висока, низька), ритм (рівномірний або навпаки), тембр (хриплий, скрипучий тощо), дикція, інтонація. Спостереження показують, що найбільш сприятливим в спілкуванні є плавна, спокійна, рівномірна манера мовлення.

Акт вербальної комунікації – це завжди діалог, що складається з промовляння та слухання. Дослідження показують, що вмінням слухати володіє не багато людей. Ми насамперед зайняті власним мовленням. У діалозі нас найчастіше цікавить те, чи зрозумів нам інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Слухання – активний процес, що вимагає уваги.

2.Дослідження засвідчили, що в щоденному акті комунікації людини комунікативне значення немовних засобів взаємодій досягає 80 %.

При невербальному спілкуванні використовується невербальна знакова,просодика.

Сукупність цих засобів покликана виконувати такі функції: доповнення мови, заміщення мови, репрезентації емоційних станів партнерів по комунікативному процесу, емоційного сприйняття партнера, інформації та ситуації спілкування в цілому.

* Проксеміка (от англ. близькість) – розташування співрозмовників у просторі стосовно один одного.

Її засновник Е. Холл назвав проксеміку «Просторовою психологією» та виокремив наступні зони дистанції в контакті людей: інтимну зону, особистісну, соціальну, публічну. Порушення оптимальної дистанції спілкування сприймається негативно.

· Інтимна зона (від 15 до 45 см) – в цю зону допускаються тільки емоційно близькі люди (батьки, діти, друзі).

Для цієї зони характерним є тактильний контакт, довірливість. Дослідження довели, що порушення інтимної зони викликає певні фізіологічні зміни в організмі, а саме, посилення серцебиття, збільшення адреналіну тощо.

· Особистісна (46 – 1,2 см) – відстань, на якій людина тримається, розмовляючи з дуже знайомими людьми (друзі, колеги).

· Соціальна (1,2 – 3,6 м) – відстань, на якій мис спілкуємося з малознайомими людьми на офіційних зустрічах (прийоми, вечора).

· Публічна (більш 3,6 м) – відстань, яку дотримуються при взаємодії з незнайомими людьми, з великою групою (мітинг, лекційна аудиторія).

* кінесіка – міміка і жести, візуальний контакт.

Міміка – вираз обличчя (експресія), що відображає внутрішній емоційний стан. Мімічні вирази несуть більше 70 % інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини здатні сказати більше ніж слова. Щирі почуття показують губи і брови.

З мімікою дуже тісно пов’язаний візуальний контакт, що складає винятково важливу частину спілкування. Проте, хоча обличчя є джерелом інформації про психологічний стан людини, у багатьох випадках воно є менш інформаційне, ніж тіло, тому що мімічні вирази обличчя свідомо контролюються краще, ніж рухи тіла.

Жести в спілкуванні виступають в якості ілюстраторів, якщо безпосередньо пов’язані з вербальним язиком (вказуємо, де знаходиться щось, наприклад станція метро) та регуляторів спілкування – пропонуємо людині сісти або встати. Також розрізнюють жести – емблеми – заміщають цілі фрази (підйом руки при зустрічі в якості привітання) та жести - адаптори (звичні рухи рук – поплескування, торкання тощо).

Візуальний контакт -контакт очей.Найчастіше супроводжує мовлення. За допомогою візуального контакту отримуємо різну інформацію у зацікавленості або навпаки співрозмовника, правдивості інформації - очима зустрічається менш 1/3 часу – бреше. Погляд у бік – недолік уваги. Існують певні міжкультурні розрізнення в використанні цього засобу. Так, європейці, американці - дивляться в очі, що виражає їх прагнення до щирості, довірливості. В Азії, наприклад в Японії та Кореї – прямий погляд може інтерпретуватися як показник агресивності. Там прийнято дивиться на шию або підборіддя.

* Пантоміма – рухи тіла, пози.

Хода – показує емоційний стан людини:важка хода – гнів, не рухаємо руками – пригнічений стан. Люди, які симпатизують один одному, набагато частіше схиляються вперед, тримаються просто напроти іншої людини, є розслабленими.

* Такесіка – спілкування через дотик.

Існують певні між культурні розрізнення в використанні цього засобу. Розрізнюють контактні і неконтактні групи. До перших відносяться загалом південні народи (італійці, мексиканці). До других відносяться північні народи (скандинави, англійці) Так, мексиканці під час розмови на протязі часу торкаються один одного близько 100-120 разів, а англійці – всього 2-3 разу.

Просодика – це спільна назва таких ритміко-інтонаційних сторін бесіди, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.

Просодичними і екстралінгвістичними засобами регулюється потік бесіди, економляться мовні засоби спілкування; вони доповнюють, замінюють висловлювання, виявляють емоційні стани. Ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх – також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили й висоти звуків. Горе, сум, утому передають м’яким і приглушеним голосом. Швидкість розмови також відображає почуття: швидка бесіда – переживання й стривоженість; повільна бесіда свідчить про пригнічений настрій, горе, зарозумілість чи стомленість.

Відомий російський психолог Б.Г. Ананьєв підкреслював, що комунікативний процес не може бути повним, якщо суб’єкт не використовує невербальні його засоби.

Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідомо та мимовільно. Людина «зважує» свої слова, але не може завжди контролювати міміку, жести, інтонацію, тембр голосу тощо. Кожен з цих елементів спілкування «сигналізує» розмовнику про правдивість висловів чи «підказує» сумнів у них.

 

 

3. СПІЛКУВАННЯ ЯК ВЗАЄМОДІЯ

 

У процесі спілкування виникають певні зв’язки між людьми, які відбуваються або у формі контакту, або взаємодії. Контакт може бути як початком реальної взаємодії, так і самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. За таких умов він є поверховим, швидкоплинним, у ньому відсутня система злагоджених дій суб’єктів один з одним. Зразком такого контакту може бути обмін стереотипними фразами під час спілкування з продавцем. Натомість взаємодія – це систематичні, досить регулярні спільні та взаємозалежні дії суб’єктів. Під час взаємодії відбувається обмін діями, розподіл функцій, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Усе це передбачає, що кожен з учасників взаємодії зробить свій внесок у виконання спільного завдання, корегуючи свої дії, ураховуючи попередній досвід, активізуючи власні здібності й можливості партнера.

Таким чином, інтерактивна сторона спілкування (інтеракціонізм у перекладі з англ. «взаємодія», ввів термін Дж. Мід) - це вироблення партнерами спілкування певних форм спільних дій, організація й координація цих дій.

Традиційно в психології виділяють 2 типи взаємодіїміж людьми: кооперативний або співробітництво та конкурентний або суперництво.

1. Кооперативна взаємодія – це дії партнерів спілкування, що спрямовуються на забезпечення успішності, узгодженості, ефективності спільної діяльності. Характерним є ставлення до іншого як до цінності, визнання унікальності партнера. В цьому випадку особистості, взаємодіючи один із одним, прагнуть до рівноправних партнерських стосунків та дій. Основними засобами спілкування є діалог, згода та співробітництво.