Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи.



Ядром світогляду феодального суспільства, його ідеологічною і моральною основою було християнство, яке у IV ст. стало державною релігією. У середні віки монастирі були великими адміністр-господ-ими центрами, виробничими осередками, соціальними притулками, культурними, освітніми центрами, які монополізували просвітництво аж до XIII-XIV ст. Середньовічна університетська наука отримала назву схоластики (від гр. schola - школа) і знайшла яскраве вираження у богослов'ї, зверненні до Біблії як до найвищого критерію істини. Важливу роль відігравала патристика (трактати "отців церкви" Тертуліана, Климента, Кіпріана, Григорія, Августина Блаженного та ін.), яка мала нормативний характер.

Феодальний устрій господ діяльності та релігійна оболонка, які охопили всі форми інтелектуально-художньої діяльності, справили визначальний вплив на розвиток екон думки середньовіччя, зумовивши її:

натурально-господарську орієнтацію та практицизм, прагнення дослідити принципи раціональної організації феодального помістя, взаємовідносин натурального і товарного господарства тощо;

тісний зв'язок з економічною політикою держави, спрямованою на захист феодо устрою, обґрунтування законності феод землеволодіння, вічності станового поділу суспільства тощо;

яскраво виражений богословський характер, релігійно-етичну форму викладу екон ідей.

Християнське учення - це насамперед і по суті Священне Писання. Воно було основою всієї середньовічної культури. Як і в епоху стародавнього світу екон думка середньовіччя ще не видокремилась у самостійну галузь знань в силу нерозчленованості, злитості середньовічної культури. Основними джерелами дослідження екон ідей епохи середньовіччя є: юридичні кодекси, цехові статути, міське право, покликані впорядкувати повсякденне господарське життя на основі стійких правових норм, захистити власність та регламентувати розподільчі відносини;
релігійні твори, церковні пам'ятки, присвячені дослідженню етичних проблем та прагненню привести господарську практику у відповідність до божественних настанов; "єресі" та вимоги селянських повстань тощо.

Висновок: в Середньовічній Європі панувал богословний, теологічний світогляд, найвищим джерелом істини визнавалось Священне писання;

 

32.Форми власності на землю (аллод, бенефіцій, феод тощо) країн Захід Європи та їх роль в становленні феодальної системи господарства. „Салічна правда”.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» (Lex Salica), одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби. У ній також розглядаються питання майнової нерівності, розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас аллод міг бути і великим земельним пожалувашіям, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій аллод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земель­ний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злид­ні, віддає свій аллод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод(або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».

 

33.Основні форми господ-а доби ранньофеодал. держав та феод. роздробленості та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в анитичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. B Європі, по­чинаючи з V—VI ст відбувався процес формування суспільно-екон структур, що отримали назву «фео­далізм». Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише ви­разом відносин, що панували між людьми.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель відбувається швидкими темпами. У цей час зявляються нові форми землеволодіння: Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі; Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим);
Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру).
(Перетворення бенефіція у феод - у ІХ ст.).

Формування основних рис феод господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.):
а) поступове утворення великої земел-ої власності;
б) монополізація земел-их угідь меншістю населен;
в) перетворення вільних землевласн у залеж селян;
г) встановлення вассально - ленних відносин.
Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків (одна з конфедерацій німецьких племен) Зах. Європи
основна форма господарської організації була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була
продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання . Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом екон поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх госпо­дарств.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієїепохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київ Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається, і на теренах Русі з'яв­ляються окремі самостійні князівства та землі: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, Ростово-Суздальське, Муромське, Рязанське, Смоленське… Причини:
1. слабкість інституту наслідування влади (поділ земель між нащадками київських князів

2. змагання за політ та екон вплив між київськими та удільними князями (міжусобні війни);
3. натур характер давньоруської економіки (можливість самозабезпечення власних потреб кожним окремим князівством, нерозвиненість економічних зв’язків);

4. зростання боярських вотчин та посилення міст (відцентрові позиції бояр і намісників міст)
5. послаблення фінансових позицій Києва у результаті зміни напрямів торгівельних шляхів (шлях із “варяг у греки”, а також “шовковий” у результаті хрестових походів втрачають свою вагу – торгівля зміщується до Середземного моря.)
6. боротьба Києва із кочовими племенами (печеніги, половці, берендеї…)

Наслідки: 1. Екон занепад більшості князівств; 2. Втрата незалежності та перехід під владу татаро-монгольської держави (30-ті рр. ХІІІ ст.); 3. Збереження спільних для усіх частин Русі рис екон побуту; 4. Зміцнення позицій феодалів (особливо бояр) та зростання феод землеволодіння; 5. Розвиток феодально-кріпосницьких відносин (перетворення вільних селян-смердів у оброблювачів земель, привласнених князем, боярами і церквою).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.144.31 (0.01 с.)