Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни



Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економ науки обумовлюють вибір мето­дів її дослідження.

Для «нової економ історії» характерним є використання нових методів екон дослідження: 1) використання статист методів дослідження за допомогою електроно-обчнслювальпих машин; 2)використ екон теорії для вивчення історії економіки; 3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі контрфактичних моделей для пояснення минулого; 4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу; 5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідження в історії екон думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)істор метод, що передбачає дослідження генези еко­н думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змін; виявлення істор джерел та передумов виникнення і розвитку екон ідей та поглядів; установлення механізму та факторів соціально-екон ди­наміки та її теорет відображення в екон науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції екон дум­ки в істор послідовності, а також з'ясування наступностіта спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей; 3)проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової екон думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу; 4)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їх класифікації та типологізації; 5)міждисципл-інарний підхід до пізнання еволюції екон науки в загальному контексті сусп розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та сусп-их дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­н, у тому числі інституціональнихфакторів (соціальних явищ, права, етики, індивід. та соціальної психології, куль­тури, традицій та ін.), на розви­ток екон думки та теорії; 6)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­н науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення екон політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння екон зростанню; 7)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів та шкіл; 8)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції екон думки, теорет напрямів та шкіл; 9)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціон екон залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і матем інтерпретація різними напрямами екон теорії; 10) неопозитивізм та прагматизм — вивчення екон теорією суспільних та соціально-еконопроцесів такими, якими вони постають у реальній екон дійсності та госпо­д практиці; 11)соціальний позитивізм— розгляд екон наукою соціаль­но-екон явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції.

Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо. Генезиспередбачає поєднання істор та теорет аспектів дослідження фактів господар життя суспільства. Факти і явища розглядаються в істор зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета історико-екон науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.


Господарство первісного суспільства: типи і форми.

Суспільство кріто-мікенської протоцивілі-зації та особливості його господарської сфери.

Кріто-мікенська цивілізація (Егеіда) утворилася в добу бронзи (II тис. до н. e.). її складовими вважають Крітське суспільство (Мінос) як союз трьох міст-держва номового типу Малії, Феста і Каносса (перша по­л II тис. до н. e.) та міста-держави материкової Греції (Мікени, Тиринф, Аргос, Пилос й ін. у XV-XII ст. до н. e.). У політ відношенні це були ранньокласові держави, Крітська цивілізація - теократична мона­рхія, Мікенська - монархія зі значною роллю військової аристократії. Але господарський розвиток мав спільні ознаки. Ранньокласова цивілізація сформувалася за відсутності іриґаційного сільського господарства, але на основі двосекторності економіки, адміністративного і редистрибутивного державно-палацового управління. Економічні відносини визначала госпо­д діяльність палаців (адміністр-релігійних, господ ком­плексів) і територіальних громад. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життя, організовувала виробництво і розподіл, військову справу, по­даткову систему. Землі були державною, общинною та приватною власніс­тю, їх могли здавати в оренду. Рабство мало патріархальний характер.


Історичні умови виникнення та суть фізіократизму.

Фізіократизм(франц. physiocratia від грецьк. physis – природа і грецьк. kratos – сила, влада) – економічна концепція французької наукової школи фізіократів XVIIІ століття, що прийшла на зміну меркантилізму.

Його представники — французи Франсуа Кене,Анн Робебжак Тюрго, П'єр Буагільбер та інші Її сутність: основне джерело багатства нації – сільське господарство, а не торгівля. Фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни. Промисловість важали марною галуззю, через те що там лише перетворювалась форма продукту, даного прородою. Пов'язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва, в чому мали певну рацію.

Обмеженість їх поглядів виявилася в тому, що тільки хліборобство вони цінували як продуктивну сферу, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. У ній, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка створюється хліборобом. Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише у природі, а й у суспільстві, обстоювали розвиток економіки на основі вільої конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Отже, їх учення було першою концепцією капіталіст виробництва.

 


Світове господарство в роки стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися державний бюджет і доходи залізниць.

1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного під­несення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13 %. За підтримки міжнарод­них капіталів Німеччина відновила економічну могутність і по­вернула собі друге місце у світі за розмірами промислового ви­робництва, відтіснивши Англію на третє місце.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

Період 1924—1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відно­сини. Однак це не було простим, механічним поверненням до си­стеми вільних ринкових відносин. Скорочення статистських від­носин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах три­вав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньо­господарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала євро­пейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загаль­ну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби те­риторіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів ета­тизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки колива­лися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і праг­ненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили не­вигідним обмін товарами між країнами.

 


Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери у Західній Європі. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.

Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за ви­нятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валют­на система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала прак­тично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними.

Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар’єром на шляху відродження економік.

Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був по­кликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.

План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла.

Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит то­варів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх тор­гов потоків; брак америк валюти («доларовий го­лод») для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР).

План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу на­давали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку».

Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів еко­н лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосере­дитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація ви­робництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану пе­редбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалі­зації в життя.

Реалізація плану Марш мала низку наслідків.

1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи.

3. на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­п ринку збуту для США і Канади,

5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку.

6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи.

У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фі­нансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних пла­тіжних відносинах.

Під час підписання «бреттон-вудської» угоди 1944р було утвердже­но створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної ор­ганізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйно­ваних війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Бреттон-Вудська валютна система була побудована

на теоретичних положеннях кейнсіанства (концеп-ція введення інститутів наднаціонального регулю-вання, надання долару статусу резервної валюти).

Багато років ця система працювала досить ефек-тивно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу пере-творили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.

 


Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економ науки обумовлюють вибір мето­дів її дослідження.

Для «нової економ історії» характерним є використання нових методів екон дослідження: 1) використання статист методів дослідження за допомогою електроно-обчнслювальпих машин; 2)використ екон теорії для вивчення історії економіки; 3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі контрфактичних моделей для пояснення минулого; 4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу; 5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідження в історії екон думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)істор метод, що передбачає дослідження генези еко­н думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змін; виявлення істор джерел та передумов виникнення і розвитку екон ідей та поглядів; установлення механізму та факторів соціально-екон ди­наміки та її теорет відображення в екон науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції екон дум­ки в істор послідовності, а також з'ясування наступностіта спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей; 3)проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової екон думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу; 4)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їх класифікації та типологізації; 5)міждисципл-інарний підхід до пізнання еволюції екон науки в загальному контексті сусп розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та сусп-их дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­н, у тому числі інституціональнихфакторів (соціальних явищ, права, етики, індивід. та соціальної психології, куль­тури, традицій та ін.), на розви­ток екон думки та теорії; 6)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­н науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення екон політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння екон зростанню; 7)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів та шкіл; 8)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції екон думки, теорет напрямів та шкіл; 9)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціон екон залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і матем інтерпретація різними напрямами екон теорії; 10) неопозитивізм та прагматизм — вивчення екон теорією суспільних та соціально-еконопроцесів такими, якими вони постають у реальній екон дійсності та госпо­д практиці; 11)соціальний позитивізм— розгляд екон наукою соціаль­но-екон явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції.

Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо. Генезиспередбачає поєднання істор та теорет аспектів дослідження фактів господар життя суспільства. Факти і явища розглядаються в істор зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета історико-екон науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.01 с.)