Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Повного обсягу цивільної дієздатності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у наступних випадках: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини. Набуття повного обсягу цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. І тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Ще однією підставою для надання повного обсягу дієздатності є бажання фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, займатися підприємницькою діяльністю, однак у цьому разі ЦК не передбачає можливості надання повного обсягу у судовому порядку.

Право на звернення до суду має сама неповнолітня особа, при чому може звернутися в її інтересах представник, якого особа уповноважила, але не може виступати законний представник, зважаючи на особливість цієї категорії справ, яка вказує на бажання особи звільнитися від необхідності користуватися таким способом подолання обсягу дієздатності, якого не вистачає.

Заява подається до суду за місцем проживання неповнолітньої особи.

Справа розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Обов’язковою є участь представників органів опіки і піклування.

 

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого прожи­вання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за таких умов:

1) якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

2) якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред’явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом;

3) вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо;

4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою юридично поважними.

Фізична особа може бути оголошена померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Законодавство виділяє ряд підстав, за наявності яких громадянин може бути оголошений померлим. До таких підстав належать:

- відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, визначених законодавством, - протягом шести місяців;

- неотримання відомостей про місце перебування фізичної особи протягом визначеного законодавством часу;

- неможливість встановити, чи є живою фізична особа.

 

Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.

 

Усиновлення

Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Усиновлення — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача та рішення суду. Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення: дитини, батьків, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення провадиться і без їх згоди.

Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв'язок між усиновленим та його батьками і родичами.

 

Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду порядком окремого провадження за таких умов:

1. факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій;

2. встановлення факту не має бути пов’язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду. Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов’язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

3. заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки;

4. чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

 

Визнання спадщини відумерлою

В деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилось після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Така спадщина може бути визнана відумерлою.

Заява подається до суду за місцем відкриття спадщини, яким визнається останнє місце проживання спадкодавця.

У заяві повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Після прийняття заяви суддя повинен повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.

Справа розглядається у судовому засіданні з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення.

З моменту вступу рішення у законну силу спадщина переходить до територіальної громади.