Основні етапи розвитку документознавства

Документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалася як наукова дисципліна, що узагальнює сукупність знань про документ. Ця наука виникла не відразу, вона пройшла у своєму розвитку кілька етапів.

 

Історично першою в цьому ряду стоїть документаційна наука, що виникла наприкінці XIX в. і отримала міжнародне визнання в першій половині XX в. Під цією назвою розвивалася наука, предметом якої була документаційна діяльність, що включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку й поширення (а із середини 1940-х років - і створення) документів у всіх сферах громадського життя.

 

Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов'язане з ототожненням книги й документа.

 

Згодом у процесі диференціації в якості самостійних наукових дисциплін виділилися теорія класифікації документів, теорія документних потоків, теорія індексування й реферування.

 

Історія документаційної науки виявилася короткою. У середині XX в. (60-і роки) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з їхніх засобів - документа, але й більш широко - як інформаційні. Поняття "документ" поступається місцем поняттю "інформація", оскільки перше є похідним від другого. Первісні уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані й набули інформаційний і кібернетичний зміст.

З початку 1960-х років починають розвиватися наукові напрямки за назвою документалістика й документознавство.

Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією керування документними системами всіх типів - від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства. Із цією метою документалістика вивчає структуру й властивості матричних документів, методи й засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку й використання їх, документні потоки й документні масиви для оптимізації керування великими, головним чином, багатоканальными документними системами. Однак документалістика не відбиває всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, поширення й використання й не може бути узагальнюючою наукою про документ.

 

У цей час документознавство розвивається як науковий напрямок, у завдання якого (за К.Г.Митяєвим) входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об'єктивної дійсності і його результату - створення документів, їхніх комплексів і систем.

Пізніше під документознавством стали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють із діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства збереглося певною мірою й до наших днів. Природно, що в такому розумінні документознавство не могло претендувати на роль узагальнюючої науки про документ, тому що воно обмежено управлінською сферою. За його межами виявляються інші сфери людської діяльності - наука, техніка, культура, соціальне життя тощо.

 

Наприкінці 1960-х років з розвитком інформатики (А.И.Михайлов, А.И.Чорний, Р.С.Гиляревский) переосмислюються значною мірою досягнення документаційної науки, існування останньої у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. В 1973 р. уживають рідкі спроби (Г.Г.Воробйов, К.Н.Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, пов'язаних із класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документных інформаційних потоків, увійшли у відповідні розділи бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства й інформатики.

 

Аж до середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ уважалися документалістика й інформатика. Однак інформатика займається вивченням і документної, і недокументної інформації. Поза її полем зору перебуває документ у його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, організації роботи з документами. Тому, як і документалістику, використовувати інформатику як узагальнюючу наука про документ досить складно.

 

До другої половини 1980-х років усвідомлюється той факт, що саме узагальнююче поняття документа найбільше адекватно відбиває предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книгарень і т.д. Цьому сприяло впровадження в професійну діяльність комп'ютерної техніки й машиночитаних носіїв інформації.

 

Подальший розвиток загальдокументальних підходів пов'язане з іменами Д.Ю.Теплова, А.В.Соколова, Ю.Н.Столярова, О.П.Коршунова, у роботах яких поняття "документ" виступає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізу поняття "документ", класифікації документів, є Ю.Н.Столяров, Г.Н. Швецова-Водка, З.М.Кулешов. З появою їхніх робіт у становленні й розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства здобувають міждисциплінарний характер, ними займаються бібліотеко- і бібліографознавці, фахівці в галузі інформатики, книгознавці.

 

На початку 1990-х років відчувається необхідність у створенні науки про документ або комплекс наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися низка назв: інформаційно-комунікаційна наука (А.В.Соколов), документаційно-інформаційна наука (Г.Н. Швецова-Водка) і т.д. Ядро такого комплексу наук про документ становлять бібліотеко-, бібліографо-, книго-, з-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкта, створеного спеціально для передачі інформації.

 

Кожна із цих галузей знання має свої спеціальні завдання, форми й методи роботи з документами, однак теорія й історія документа є загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики належить, насамперед, функціональний аналіз документів, вивчення їхніх особливостей як матеріальних об'єктів із зафіксованої в них інформацією, питання класифікації й типологізації документів і т.д. Вивченням загальнодокументних питань покликано займатися документознавство.

Структура документознавства

Як і будь-яка наукова дисципліна, документознавство має структуру, що поки перебуває в стадії формування. Структурнодокументознавство ділиться на дві підсистеми:

загальне й спеціальне документознавство

 

Змістом загального документознавства є загальнотеоретичні, історичні й організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, установлення співвідношення з іншими науками, закономірності й принципи розвитку й функціонування документа в системі документних комунікацій і т.д.

 

Загальне документознавство складається із трьох розділів:

теорія документа, історія документа, історія й теорія документно-комунікаційної діяльності.

 

Теорія документа (документологія) - ядро документознавства. Вона вивчає загальнотеоретичну проблематику, пов'язану з понятійним апаратом, функціональним аналізом документів, вивченням їхніх характеристик як матеріальних об'єктів і зафіксованої в них інформації, питання типологізації й класифікації документів, їхніх параметрів і властивостей, як засобу комунікації й елемента документних фондів.

 

Історія розкриває закономірності становлення й розвитку документа як джерела інформації й засоби комунікації в умовах зміни конкретної обстановки на певному етапі розвитку соціальної комунікації, зміни його змісту й форми відповідно до документних потреб суспільства в той або інший період часу.

 

У розділі документної діяльності вивчається історія й загальна методика створення й функціонування документа в системі документальної комунікації (створення, виробництво, збір, зберігання, поширення й використання), тобто документа, що функціонує в цілісному комунікативному циклі "автор документної інформації - споживач її".

 

Спеціальне документознавство вивчає особливості, характерні для окремих типів і видів документів (книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски й т.д.), окремі процеси документно-комунікаційної діяльності (документування, документовидання, документопоширення, документозберігання, документокористування). У якості спеціальної може виступати будь-яка ознака, що заслуговує теоретичного розгляду.

 

Спеціальне документознавство поділяється на два підрозділи. Власне спеціальне й окреме.

 

Спеціальне документознавство вивчає особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівного, музейного справи, тобто специфіку документів, що функціонують в інформаційних центрах, бібліотеках, архівах, музеях і інших документно-комунікаційних структурах. Крім того, предметом спеціального документознавства може служити вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності (документування, діловодство, фондознавство й т.д.).

 

Предметом окремого документознавства виступають окремі види й різновиди документа. Звідси в якості окремо наукових документознавчих дисциплін представлені: книго-, патенто-, картознавство й т.д.

 

Таким чином, спеціальне й окреме документознавство є специфічним проявом загального. У сукупності із загальним спеціальнедокументознавство утворить єдине документознавство.