Темам18. Система і види покарань.

1. Система покарань

2. Основні покарання.

3. Додаткові покарання.

4. Покарання, які можуть застосовуватись як основні так і додаткові.

 

Методичні вказівки.

Система покарань.

Система покарань – це вичерпний загальнообов’язковий для суду перелік видів покарань, що характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Система покарань визначається політичним ладом суспільства, рівнем злочинності в державі, його політичним та економічним розвитком.

Ознаки системи покарань:

- система покарань встановлюється тільки законом;

- система покарань є вичерпною (ст. 51 містить перелік видів покарань);

- система покарань розташована в порядку від більш м’якого до більш суворого (в Кримінальному кодексі України 1960 p. порядок розташування покарань був навпаки: від тяжких до м’яких);

- перелік покарань, що складає систему є обов’язковим для суду;

- покарання, що входять в систему застосовується як правило до всіх засуджених (види покарань щодо неповнолітніх визначені окремо в ст. 98 КК).

По порядку призначення згідно ст. 52 КК покарання поділяються на:

- основні покарання;

- додаткові покарання;

- покарання, що можуть застосовуватися як основні так і додаткові.

Основні покарання призначаються самостійно, кожне окремо. Тобто, за один злочин може бути призначено одне самостійне покарання, не можуть призначатися в сукупності – два і більше покарання за один злочин.

До основних видів покарання відносяться (відповідно до ч. 1 ст. 52 КК):

1) громадські роботи;

2) виправні роботи;

3) службові обмеження для військовослужбовців;

4) арешт;

5) обмеження волі;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

7) позбавлення волі на певний строк;

8) довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання не призначаються самостійно, а тільки в сукупності з основними, додатково до них. До додаткових видів покарання відносяться (ч. 2 ст. 52 КК):

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Покарання, що можуть застосовуватися як основні так і додаткові. Як основні вони застосовуються на загальних підставах, як додаткові – в межах встановлених Особливою частиною КК. До цив. видів покарання відносяться (ч. 3 ст. 52 КК):

- штраф;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Особливістю покарань є також те, щоусі вони, крімпозбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання.

Під межами покарань слід розуміти часові (місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (ст.ст. 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.

Загальною частиною КК межі покарань визначені для:

1. штрафу – від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220 КК);

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання – від двох до п'яти років, а як додаткового – від одного до трьох років;

3. громадських робіт – від шістдесяти до двохсот сорока годин;

4. виправних робіт – від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого;

5. службового обмеження для військовослужбовців – від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого;

6. конфіскації – від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, який є додатком до КК;

7. арешту – від одного до шести місяців;

8. обмеження волі – від одного до п'яти років;

9. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця – від шести місяців до двох років;

10. позбавлення волі на певний строк – від одного до п'ятнадцяти років.

Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (ст.ст. 99-102 КК).

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони поділяються на:

1) загальні; 2) спеціальні.

Загальні покарання поділяються на:

1. застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів;

2. застосуванні до певних категорій осіб.

До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.

Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є; громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. 3 ст. 56 КК). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. 3 ст. 60 КК). Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. 3 ст. 61 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК). Крім того, згідно зі ст. 98 КК, такий вид загального покарання як конфіскація майна не застосовується до неповнолітніх.

Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).

Основні покарання.

Покараннями, які можуть застосовуватися лише як основні, є:

1. громадські роботи;

2. виправні роботи;

3. службові обмеження для військовослужбовців;

4. арешт;

5. обмеження волі;

6. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

7. позбавлення волі на певний строк;

8. довічне позбавлення волі.

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Закон не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового їх звільнення від покарання, а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. ст. 75, 81, 82КК).

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи (ст. 57 КК). Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Зі змісту ст. 57 випливає, що цей вид покарання, на відміну від громадських робіт, не може застосовуватися до безробітних.

Закон (ч. 3 ст. 57 КК) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, а також можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК) і умовно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК).

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Покарання у виді службового обмеження полягають у тому, що:

1. засуджений військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні;

2. строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

3. із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави.

Арешт (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження (військовослужбовець - на гауптвахті). Цей вид покарання є дещо схожим із покаранням у виді позбавлення волі: відповідно до ст. 101 ВТК на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими. Адже засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання грошових переказів, а також посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Крім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім – до двох годин), що наближує режим їх тримання до режиму тримання у тюрмі, право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі.

До засуджених, які відбувають арешт, не можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.ст. 75 і 81 КК).

Застосування арешту до військовослужбовців має також своїми правовими наслідками те, що:

а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я;

в) під час відбування арешту засудженому військовослужбовцю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання.

Покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більшм'яким (ст. 82 КК), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

Відповідно до встановленого законом (ст. 107² ВТК) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст.ст. 75, 81-83 КК).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК). Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК).

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Такими установами на сьогодні є: виправно-трудові колонії; тюрми; виховно-трудові колонії (для неповнолітніх).

Позбавлення волі на певний строк застосовується:

1. у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК;

2. у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК передбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК);

3. при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (ст.ст. 86, 87 КК).

Позбавлення волі на певний строк є найбільш поширеним видом покарання: передбачено у 510 санкціях статей Особливої частини КК із 695-ти. Санкції понад 300 статей, передбачають лише позбавлення волі.

Особа може бути звільнена від відбування цього покарання з випробуванням, якщо вона засудженана строк не більше п'яти років (ст. 75 КК), а також може бути умовно-достроково звільнена від відбування покарання (ст. 81 КК). Невідбута частина позбавлення волі може бути замінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82 КК).

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Особлива частина КК містить лише одинадцять санкцій, які передбачають довічне позбавлення волі (ст. 112, ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81 КК), до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

Додаткові покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

До покарань, які можуть застосовуватися лише як додаткові, належать:

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) не передбачене жодною санкцією Особливої частини КК і застосовується на розсуд суду і лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин.

Військовим є звання, яке присвоюється військовослужбовцям, що проходять службу у військових формуваннях, а також військовозобов'язаним, а спеціальними – звання, що присвоюються працівникам міліції, державної податкової адміністрації, митної служби та деяким іншим категоріям службовців. Ранги встановлені для державних службовців, дипломатів, класні чини – для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи – для суддів.

На підставі ст. 54 КК засудженийне може бути позбавлений державної нагороди, наукового ступеня, почесного чи вченого звання.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу може застосовуватися як додаткове покарання і в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК).

Конфіскація майна (ст. 59 КК). Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86 КК).

Повна конфіскація майна передбачена у 18 санкціях статей Особливої частини КК, конфіскація певних видів майна – у 29-ти, а поєднання повної конфіскації майна з конфіскацією певних видів майна – у 4-х.