У яких рядках неправильно підібрано українські відповідники під час перекладання?

А. личный состав – особовий склад; многочисленные недочеты – численні недоліки; принимать участие – брати участь;

Б. в двух словах – у двох словах, в конце концов – у кінці кінців, ввести закон в силу – увести закон у силу.

В. в порядке исключения – як виняток, выписка из протокола – витяг із протоколу, заказное письмо – рекомендований лист;

Г. на протяжении года – на протязі року, сеть предприятий – сітка підприємств, самый лучший результат – самий кращий результат;

Д. приступаем к обсуждению – починаємо обговорення, согласно распоряжению – згідно з розпорядженням, круглый год – цілий (весь) рік;

4. Основними комунікативними ознаками культури фахового мовлення є:

А. правильність, точність, логічність;

Б. однозначність, офіційність, доказовість;

В. багатство (різноманітність), чистота, доречність;

Г. абстрактність, термінологічність, безособовість;

Д. відсутність емоційності, образності, індивідуальних рис;

Е. ясність, виразність, емоційність.

5. Використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, ре­чень), що відрізняються за смислом і будовою, вимагає:

А. багатство мовлення

Б. правильність і чистота мовлення

В. логічність мовлення

Г. естетичність мовлення

6. Усі словники за змістом матеріалу й способом його опра­цювання поділяють на два типи:

А. енциклопедичні і філологічні

Б. галузеві і тематичні

В. двомовні і багатомовні

Г. тлумачні і перекладні

7. До основних функційних стилів традиційно зараховують:

А. книжний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, розмовний

Б. офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний

В. роз­мовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, епістолярний

Г. роз­мовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, книжний, епістолярний, конфесійний

8. Мовними особливостями розмовного функційного стилю є:

А. абстрактна лексика, велика кількість термінів, іншомовних слів, однозначна загальновживана лексика, безособовість синтаксису

Б. суспільно-політична лексика, авторське «я» збігається з фактичним мовцем, використання спонукальних і окличних речень, риторичних питань, звертань

В. включення фрагментів різних стилів, уживання тропів, використання всіх типів речень

Г. найрізноманітніша лексика, фразеологізми, розмовні слова, неповні речення, вигуки, вставні слова

9. Установіть відповідність між фрагментами текстів та функційними стилями:

1. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована форма національної мови, що має певні нор­ми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні (Із підручника). 2. Не любити тебе – не можна. Володіти тобою – жаль (В. Стус). 3. Предметом застави не можуть бути об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації (Закон України «Про заставу»). 4. Міністр закордонних справ України Леонід Кожара на зустрічі з американськими інвесторами висловив сподівання, що Україну виключать зі списку основних порушників авторський прав – так званого «звіту 301», складеного у США (Радіо «Свобода»).

А. розмовний Б. художній В. офіційно-діловий Г. науковий Д. публіцистичний

10. Строгої відповідності вживання слова його значенню вимагає:

А. естетичність мовлення

Б. правильність і чистота мовлення

В. точність мовлення

Г. багатство мовлення

11. Ознаки літературної мови неправильно визначено в рядку:

А. переконливість, інтонаційність

Б. унормованість, уніфікованість (стандартність)

В. наддіалектність, поліфункційність

Г. стильова диференціація (розвинена система стилів)

12. Ознаки офіційно-ділового стилю неправильно визначено в рядку:

А. виразна логізація викладу, поділ на певні частини (параграфи, пункти, підпункти), майже цілковита відсутність емоційності та образності

Б. синтез логізації та образності мовного вираження; документально-фактологічна точність; емоційність

В. точність та ясність у поєднанні з лаконічністю й послідовністю викладу фактів; документальність

Г. точність, виразна логізація викладу, офіційність, відсутність індивідуальних авторських рис

13. Урахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень тощо вимагає:

А. багатство мовлення

Б. правильність і чистота мовлення

В. логічність мовлення

Г. доречність мовлення

14. Усі словники за змістом матеріалу й способом його опра­цювання поділяють на два типи:

А. двомовні і багатомовні

Б. галузеві і тематичні

В. енциклопедичні і філологічні

Г. тлумачні і перекладні

 

 

Теоретичний матеріал із теми

 

Із культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та обставин спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова) й орфографічні (написання) норми.

Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо.

Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Основні вимоги до мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

· правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

· змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й го­ловної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уник­нення зайвого;

· послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

· багатством, що передбачає використання різноманітних засо­бів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення не­виправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

· точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відпо­відають висловлюваному змісту;

· виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання й виражати власне ставлення до пред­мета мовлення;

· доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування в співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Словники є скарбницею народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь, вони виконують інформативну та нормативну функції: є універсальними інформаційними джерелами для розуміння того чи іншого явища і дають консультацію щодо мовних норм.

Усі словники, залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання, поділяють на два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними полягає в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви.

З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.

Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: "Енциклопедія кібернетики" в 2-ох томах, видана Головною редакцією УРБ 1973 р.; "Українська мова. Енциклопедія" (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.

Якщо енциклопедичні словники дають усебічні знання про світ, то лінгвістичні заглиблюють у слово.

Лінгвістичні словники класифікують за способом подання матеріалу, за спрямованістю та призначенням. Словники можуть бути одно-, дво- і багатомовними.

У лінгвістичних словниках подається характеристика слова. Їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів і под.

Тлумачні словники пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом. Наприклад:

Словник української мови: в 11 т. – К., 1970-1980. – Т. 1-11. Це найбільший тлумачний словник в українській лексикографії. Він містить близько 135 тисяч слів. Укомплектував його колектив науковців Інституту мовознавства ім. О.Потебні Академії наук України на основі матеріалу з літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел.

Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення слів, запозичених з інших мов. У словникових статтях вказується, з якої мови прийшло слово.

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони бувають загальними, вузькоспеціальними і под.

Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.

Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції.

Перекладні словники бувають двомовні та багатомовні. Це один з найрозвиненіших напрямів словникарства.

Словники синонімів охоплюють групи слів, об’єднаних спільним значенням.

Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення.

Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням.

Електронні словники й енциклопедії розробляють сьогодні як автономні й мережеві програмні продукти. Не викликає сумніву той факт, що електронні словники надають користувачеві безліч додаткових можливостей у порівнянні з друкарськими аналогами:

- по-перше, дозволяють зберігати великий обсяг інформації за рахунок використання гіперпосилань;

- по-друге, електронний словник має ефективну систему пошуку (повнотекстовий пошук, одночасний пошук у кількох словниках, швидкість пошуку);

- по-третє, в електронних словниках можуть застосовувати засоби мультимедіа: озвучування заголовних слів, уведення ілюстративного матеріалу з фотографіями, анімацією, відео фрагментами;

- по-четверте, можливість використання словників у локальній і глобальній мережах;

- по-п’яте, значне заощадження часу й матеріальних ресурсів у процесі створення комп’ютерних словників.

Особливості роботи з онлайн-словниками.

1. http://slovopedia.org.ua (Онлайн-словники серії „Словопедія”).

„Словопедія” пропонує серію словників української мови:

- Орфографічний словник української мови

- Фразеологічний словник української мови

- Українсько-російський словник

- Словник синонімів

- Словник іншомовних слів

- Словник англіцизмів

- Літературне слововживання

- Стилістичні терміни та ін.

2. http://www.slovnyk.net (СЛОВНИК.net)

Словник.net – найповніший і найактуальніший універсальний тлумачний словник української мови в мережі. Він містить понад 220 000 словникових статей та понад 20 000 фразеологізмів. У ньому широко представлено економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні, історичні, лінгвістичні, музичні, кулінарні та інші терміни, активна лексика української літературної мови, номенклатурні та складноскорочені слова, слова історичного фонду, найбільш відомі у вжитку слова, пов'язані з релігійними та філософськими поняттями, найуживаніші архаїзми, лексичні діалектизми та неологізми і запозичені іншомовні слова, що з'явилися протягом останніх років.

Словник.net містить також словоформи для більше ніж 260 000слів.

Словник.net може знаходити більшість слів за будь-якою їх словоформою. Але не для всіх слів вони є в базі. Якщо не вдається знайти якесь слово, потрібно спробувати наступне:

1. Іменник увести в називному відмінку однини, крім таких іменників, які взагалі не мають однини, або ж уживаються переважно у множині.

2. Прикметник увести в називному відмінку чоловічого роду в повній формі.

3. Дієслово ввести в теперішньому часі або в неозначеній формі.

4. Займенник увести в називному відмінку.

5. Числівникувести в називному відмінку.

Для пошуку фразеологічноговиразу (позначається **) треба вводити його основне слово (змістову серцевину). Напр. Комендантська година знаходиться у статті година.

Натиснувши лівою клавішею миші на слово, ви отримаєте значення (тлумачення) цього слова.

Літери, які знаходяться під наголосом, виділяються червоним кольором.

Для покращення результатів пошуку спочатку потрібно ознайомитися з розділом "Як користуватися пошуком?".

Практичне заняття № 2

Мовні норми, їх типологія

План

1. Правильність як комунікативна ознака культури мовлення. Поняття мовної норми.

2. Типи літературної норми.

3. Орфоепічні норми української мови. Вимова голосних і приголосних звуків.

4. Евфонія (милозвучність), її специфіка.

5. Акцентуаційні норми української мови. Наголос, його види.

6. Орфографічні й пунктуаційні норми української мови.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність понять «мовна норма», «літературна норма мови»?

2. Які є типи літературної норми?

3. У чому полягає сутність орфоепічної норми?

4. Які особливості вимови голосних звуків в українській мові?

5. Які особливості вимови приголосних звуків українській мові?

6. У чому полягає сутність евфонії?

7. Що Ви знаєте про акцентуаційні норми української мови?

8. Які види наголосу існують? Схарактеризуйте їх.

9. Що регламентують орфографічні та пунктуаційні норми?

 

Література

Див. позиції 1 (с. 245–250), 8 (с. 7–8), 12 (с. 29–31), 13 (с. 19–21), 24 (с. 19-27, 47-49) (список базової рекомендованої літератури), 8, 16 (список допоміжної рекомендованої літератури).

 

Практична частина