Грунтово-рослиний покрив і тваринний світ (біогенні компоненти).

Ґрунти

Мозаїчність рельєфу території Шацького парку зумовила і значне різноманіття її ґрунтового покриву. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти, що сформувалися на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах. Високе залягання ґрунтових вод сприяє формуванню глейових різновидів цих ґрунтів. Обмежено поширені дерново-карбонатні ґрунти на кальцитових глинах та суглинках, що мають лужну реакцію, значний вміст карбонатів та гумусу. Під трав'янистою рослинністю сформувалися дерново-глейові та лучні ґрунти на алювіальних відкладах. Значну частину території займають торф'яні ґрунти, що утворилися в пониженнях внаслідок надмірного зволоження.

 

Рослинний світ

Особливості природних умов обумовлюють і характер розподілу рослинного покриву парку.

За геоботанічним районуванням (Брадіс, Андрієнко, 1977) його територія належить до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп'ятського) району з переважанням соснових лісів чорницево-зеленомохових та евтрофних осокових боліт. Ліси займають 42,4% загальної площі парку, 13,7% території – луки, 6,0% – болота, 20,2% – водойми. Решта площі знаходиться під орними землями, садибами, дорогами.

Ліси розподілені порівняно рівномірно, проте їх суцільні великі масиви зосереджені по околицях парку. У міжозерних улоговинах зосереджені, як евтрофні, переважно осоково-гіпсові, так і мезотрофні болота, зрідка трапляються оліготрофні.Значна частина боліт осушена, частина евтрофних боліт трансформована в торф’янисті луки. Лучна рослинність приурочена до берегів озер, рік.

Серед лісових формацій переважають соснові ліси, займаючи 62 % площі, покритої лісами. Серед них найбільшу площу займають ліси соснові чорницеві (Pinetummyrtillosum) (49%), меншу – соснові ліси зеленомохові (Pinetumhylocomiosum) (12 %), ще меншу – соснові ліси лишайникові (Pinetumcladinosum) (1 – 2%). Близько 8% території лісових формацій припадає на заболочені соснові ліси.

В екологічному ряду найвищі місця (горби, гряди, камові пасма) з дерново-приховано-підзолистими грунтами займає асоціація сосновий бір лишайниковий (Pinetumcladinosum), яка фрагментарно поширена серед соснових лісів зеленомохових (Pinetumhylocomiosum). Її деревостан характеризується невисокою зімкненістю (0,6) та продуктивністю (V бонітет). В ньому переважає сосна без домішок інших порід. Підлісок невиявлений, поодиноко трапляються ялівець звичайний (JuniperuscommunisL.), зіновать руська (CytisusruthenicusF). Покриття трав‘янисто-чагарникового ярусу нерівномірне (20 – 60%), часто не спостерігається домінування певного виду. Найбільшу участь у травостої приймають костриця овеча (FestucaovinaL.) і чебрець повзучий (ThymusserpyllumL.), що зростають куртинами, інколи трапляються мучниця звичайна (Arctostaphylosuva-ursiL.), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthuspseudosquarrosus), поодиноко трапляються GypsophilafastigiataL., Vacciniumvitis-idaea та деякі інші види. Лишайники утворюють наземний ярус з покриттям 50-60%, у ньому домінують Cladoniasylvatica (L.), C. rangiferina (L.).

Серед лишайникових соснових лісів на підвищеннях рельєфу невеликими ділянками трапляються фрагменти асоціації Pinetumjunipereto – (communi) -cladinosum, в якій Juniperuscommunis утворює підлісок з зімкненістю 0,2 – 0,4. На піщаних підвищеннях трапляються молоді соснові насадження з трав‘яним покривом, утвореним Corynephoruscanescens, які є довготривалою стадією формування соснових лісів.

Група асоціацій Pinetahylocomiosa приурочена до схилів незначних підвищень і положистих ділянок з дерново-слабопідзолистими грунтами. Вона представлена кількома асоціаціями, найбільш поширеними з яких є Pinetumhylocomiosum і P. myrtilloso-hylocomiosum.

Перша асоціація характеризується добре розвиненим деревостаном із зімкненістю крон 0,7 – 0,8, в якому переважає PinussylvestrisL., з домішкою BetulapendulaRoth. Висота сосен 20 – 22 м, діаметр – 30 – 32 см. Підлісок відсутній, окремими екземплярами зустрічаються FrangulaalnusMill. Трав‘яно-чагарниковий ярус розріджений (10-20%), домінування певного виду в ньому не спостерігається. Із покриттям 1 – 2% трапляються Vacciniumvitis-idаea, Peucedanumoreoselinum (L.), Callunavulgaris (L.). Моховий ярус з покриттям 60-80% утворюють Pleuroziumschreberi, DicranumrugosumBrid.

Пірогенні сукцесії зеленомохових соснових лісів представлені сосновими лісами вересковими, в яких у деревному ярусі бере участь Betulapendula. Природні ценози асоціації Pinetumcallunosum розміщуються вузькими смугами на схилах мезорельєфу між лишайниками та зеленомоховими сосновими лісами, займаючинезначні площі.

Цікавими похідними угрупуваннями зеленомохових лісів є соснові ліси з підліском, сформованим Sarothamnusscoparius (L.), який вводиться в ліси шляхом підсіву. Місцями зімкненість підліску досягає 0,4 – 0,5. У трав‘яно-чагарниковому ярусі переважають злаки – AgrostistenuisSibth., Festucaovina, з лісових видів збереглися Vacciniumvitis-idaea (5%).

Нижче в рельєфі розташовуються ценози найбільш поширеної асоціації Pinetummyrtilloso-hylocomiosum, основні площі яких зосереджені в східній частині парку.

Дана асоціація формується на вирівняних та знижених ділянках на дерново-підзолистих піщаних дещо оглеєнихгрунтах. Деревостани цих переважно середньовікових лісів мають зімкненість крон 0,7 – 0,8, І-Іа бонітет, їх висота становить 18 – 20 м, а діаметр сосен – 20 – 24 см.

У деревостані завжди є домішка Betulapendula, а також QuercusroburL. Останній становить близько 5-10% деревостану, але зосереджений, в основному, в другому ярусі, висота якого – 8 – 10 м. Ярус підліска несформований, із зімкненістю близько 0,1 в ньому трапляються Frangulaalnus та SorbusaucupariaL. emHedl.

Трав‘янисто-чагарниковий покрив досить густий (70 – 75%), диференційований на два підяруси. У верхньому розрідженому заввишки 60 см переважають з покриттям 3 – 5% Moliniacaerulea (L.), Pteridiumaquilinum (L.), поодиноко на зниженнях відмічені LedumpalustreL., VacciniumuliginosumL. Другий (основний) під‘ярус заввишки 25 – 30 см утворює Vacciniummyrtillus (60 – 65%) із домішкою Melampyrumpratense, Majanthemumbifolium (L.), Luzulapilosa, TrientaliseuropaeaL., Callunavulgaris.

Моховий покрив більш-менш густий. Його покриття, залежно від розвитку трав'яно-чагарничкового ярусу, становить від 30 до 60%. У ньому переважають Pleuroziumschreberi та Dicranumrugosum. Оскільки інші асоціації соснових лісів мають незначну площу, ми їх не характеризуємо.

Дубово-соснові ліси на території парку трапляються зрідка, займають вони близько 2% покритих лісом площ. Вони приурочені до середньопідзолистих супіщаних грунтів і представлені асоціацією Querceto-Pinetumfranguloso-myrtillosum. Деревостан її одноярусний, його зімкненість – 0,7 – 0,8. У віці 80 років сосна має висоту 23 – 24 м, дуб, звичайно, на 2 м нижчий. Зімкненість підліску – 0,3 – 0,4, висота – 3 – 4 м, утворює його Frangulaalnus із домішкою ViburnumopulusL.

Трав'яно-чагарничковий ярус досить густий (60%), у ньому переважає Vacciniummyrtillus (30%), із покриттям 1-2% трапляються MelampyrumnemorosumL., Majanthemumbifolium, Moliniacaerulea, Calamagrostisarundinacea (L.).

Невеликими ділянками на території парку трапляються грабово-дубові ліси, які зростають на незначних за площею підвищеннях, оточених вільшняками, лісовими сфагновими болотами або сосновими лісами чорницевими. Вони представлені асоціацією Carpineto-Quercetumcoryloso-oxalidosum.

Деревостан, склад якого 6Д2Гр1С1Б і зімкненість 0,7-0,8, двоярусний. Дуб, заввишки 23-24 м, формує перший підярус, граб, який досягає 16-17 м – другий. Підлісок утворює CorylusavellanaL., він, звичайно негустий (0,2 – 0,3). В розрідженому (20 – 25%) травостої переважає OxalisacetosellaL. (10 – 15%), із покриттям 3 – 5% зустрічаються StellariaholosteaL., HepaticanobilisSchreber, поодиноко – Lusulapilosa, Vacciniummartillus, AsperulaodorataL., AsarumeuropaeumL. та деякі інші види.

Вільхові ліси займають біля 20% покритої лісами площі. Їх невеликі ділянки відмічені по всій території парку, проте зустрічаються і значні за площею суцільні масиви цих лісів. У рельєфі вільхові ліси розташовані на периферії боліт і в зниженнях серед лісових масивів на торф‘янисто-глейових легкосуглинистих ґрунтах. Переважають асоціації Alnetumurticosum та A. athyriosum.

Березові ліси з Betulapendula, що займають близько 16% покритої лісом площі, зустрічаються на місці корінних соснових і дубово-соснових лісів.

Болота парку за своїм типом та рослинним покривом різноманітні. Переважають евтрофні болота, дещо менші площі займають мезетрофні; оліготрофні болота трапляються дуже рідко.

Серед евтрофних боліт переважають трав‘яні; лісові болота трапляються невеликими ділянками. Лісові евтрофні болота представлені переважно чорновільшняками, з добре виявленою мозаїчністю рельєфу (пристовбурні підвищення та мікрозниження). Переважають асоціації Alnetumfranguloso-caricosum (ripariaeetacutiformis), A. franguloso-iridosum (pseudacori), A. franguloso-scirposum (sylvatici).

Серед трав‘яних евтрофних боліт переважають осокові, рідше трапляються високотравні. Осокові болота здебільшого представлені формаціями Caricetaomskianae, C. appropinquatae та C. rostratae. Трав‘яні високотравні болота представлені формаціями Scirpetalacustri, Phragmitetaaustralis, Typhetaangustifoliae, Equisetatafluviatili, що відзначається типовим для Західного Полісся характером.

Мезотрофні болота зосереджені в урочищах “Князь-Багон”, “Мельване” та біля озер Мошно і Пісочно. Саме на мезотрофних болотах зростає ряд рідкісних видів флори України, переважно північних, що перебувають тут на південній межі свого ареалу (DroseraanglicaHuds., D. intermediaHayne, Salixlapponum.CarexdioicaL., C. chordorrhiza). Значна частина мезотрофних боліт увійшла до заповідної зони парку.

Луки трапляються фрагментарно (у вигляді невеликих ділянок) на місці зведених лісів і представлені формаціями Agrostidetavulgaris, Anthoxanthetaodorati, Festucetarubrae.

Рослинний покрив території парку в цілому характерний для Західного Полісся. Він відзначається мозаїчністю, що обумовлений особливостями геоморфологічної будови території – наявністю значної кількості озер та улоговин. Це сприяє збереженню рідкісних та зникаючих видів рослин.