Проаналізувати процес формування і розвитку українських політичних партій на початку ХХ ст. Вплив революції 1905-1907 рр. На україну

У 1900 р. в Харкові була створена перша українська політична організація - Революційна Українська Партія (РУП). Ії засновниками була група студентів на чолі з Л.Матусевичем, Ю.Колардом, О.Коваленко, Д.Антоновичем і М.Русовим разом з представниками громад Києва, Полтави. Чернігова. У 1902р. вже існувало шість організацій РУП у Києві, Харкові, Лубнах, Прилуках та Катеринославі. Важливим досягненням діяльності РУП було видання газет «Гасло» та «Селянин», які друкувались у Львові і таємно перевозились у Російську Україну.

На початку ХХ століття РУП стала уособленням процесу політизації національного руху. Ця організація діяла досить активно. Вже за перші три роки її існування було створено мережу рухівських груп, що діяли в Києві Харкові, Полтаві, Лубнах та інших містах України. Головними формами діяльності організації були пропаганда і агітація. Основним об’єктом пропаганди стало селянство, в якому «рухівці» вбачали основу нації.

Більшість членів РУП мала марксистські погляди і вимагала проведення соціальних перетворень – боротьбу за розподіл поміщицьких земель та передачу їх селянам. Інші діячі РУП - вважали національні гасла незалежності України найважливішими. Суперечності навколо програмних положень посилились з написанням першої програми партії. Ії написав і видав відомий харківський адвокат М.Міхновський. Головним гаслом цієї програми було – «Україна для українців». З цим не погодилась більша частина членів РУП, яка засудила радикалізм націоналістів, категоричність, ставку на силові методи вирішення національного питання.

У 1902 р. в РУП стався перший розкол. З РУП вийшла група радикальних націоналістів, яку очолював М. Міхновський. Група дістала назву Українська національна (народна) партія – УНП. Ця нечисленна організація мала антиросійський напрям і фактично не мала впливу на значні верстви населення.

В 1903 р. ще одне угрупування вийшло зі складу РУП під назвою УСП (Українська соціалістична партія). Ця політична партія, як і УНП була нечисленною, не мала впливу на населення і скоро занепала.

У 1903-1904рр. була складена програма РУП. Важливим положенням її економічної програми була націоналізація землі. Українські землевласники мали отримати за неї винагороду, а власники неукраїнського походження лишались земель безкоштовно.

Основним завданням у політичній сфері проголошувалось здобуття автономії України у складі оновленої демократичної Росії та демократичні свободи.

Діячі РУП визнавали тільки легальні форми і методи боротьби з самодержавством, такі як страйки селян, та засуджували підпали, пограбування маєтків селянами. Значний вплив РУП мала на Слобідську Україну. На промислові центри України, особливо Півдня і Сходу, він не поширювався.

У 1904р. частина «рухівців» на чолі з М. Меленевським віддала перевагу соціал-демократичним гаслам і в РУП виділилось дві течії – соціал-демократична і національна в поєднанні з марксизмом. Це привело до нового розколу. РУП розпалась на дві соціал-демократичні партії -УСДРП (українську соціал-демократичну робітничу партію) і Українську соціал-демократичну спілку («Спілку»). Ці політичні організації стояли на засадах соціал-демократизму і національної автономії. Вони відрізнялись у поглядах на місце національного питання у програмі партії.

Спілчани були переконані, що вирішення національного питання є похідним від розв’язання на марксистській платформі соціально-економічних проблем. Невдовзі «Спілка» увійшла до Російської соціал-демократичної робітничої партії на правах автономії.

Друга частина РУП на чолі з М. Поршем, В. Винниченко, С. Петлюрою стояла на позиціях органічного поєднання національної орієнтації з марксизмом. В 1905 р. в РУП була проведена кардинальна реорганізація та перетворення її в УСДРП – «Українську соціал-демократичну робітничу партію».

Вагомий вплив на політичний розвиток України здійснила перша російська революція. В Україні було ліквідовано закон про заборону української мови. Демократичні свободи створили умови для організаційного об’єднання українців. На початок 1906р. в Україні налічувалось 17 українських газет. В містах діяли громади, клуби, культурні організації «Просвіта», кооперативи. В Київській губернії в 1907р. кооперативів було 193, на Подолії – 200.

В роки російської революції в Україні прискорилось формування ліберально-демократичного руху. Особлива заслуга в цьому належала М. С. Грушевському – відомому лідеру, вченому, публіцисту. З початком революції він залишив Галичину і прибув в Київ, де і почав організацію українського видавництва. В 1907р. під керівництвом Грушевського почало діяти українське наукове товариство, видаватися журнал «Записки УНТ», «Україна». В своїх статтях він обгрунтував українські національні вимоги автономії України в оновленій демократичної Росії. З появою в Росії парламенту – Державної Думи, Грушевський покладав великі надії на конституційні форми діяльності.

В 1905-1907рр. було створено українські політичні партії ліберального напрямку - Українську демократичну партію (УДП) на чолі з Євгеном Чикаленко та Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Борисом Грінчснко. Обидві партії, зовсім нечисленні, мали ліберальний напрям і обстоювали встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ і надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. В 1905 р. вони об'єднались в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Діяльність українських політичних партій відбувалась в умовах суперництва за вплив на маси з неукраїнськими партіями як ліберального, так і соціал-демократичного напрямку. Значна присутність в Україні російських політичних партій ускладнювала діяльність українських політичних сил, вела до роздроблення зусиль у боротьбі проти царизму, за демократію та свободу. Ідеї автономії та незалежності України не находили широкий відгук у лавах російської соціал-демократії і тому діяльність та вплив українських політичних партій був обмеженим. Крім того, селянство та робітничий клас України більше цікавили проблеми соціальної революції, ніж національні ідеї.

Визначною подією для українського політичного руху стала можливість роботи українських діячів у Державній Думі Росії у часи першої російської революції. Українці прийняли участь в роботі 1 і 11 Державних Дум Росії у 1905 і 1906 роках. В 1 Державну Думу в 1905 році балотувалась тільки УРДП у блоці з російськими кадетами. Більшість українців в Думу була вибрана по мандатам російських партій – всього 102 депутата. З 497 членів I Думи депутація України складалась з 63 українців, 22 росіян, 5 поляків, 4 євреїв і 1 німця

Українці створили в Думі парламентський клуб у складі 44 депутатів, видавали газету «Рідна справа» Діяльність української громади в І Думі високо оцінював М.Грушевський. На засіданнях Думи українська громада виголосила промови як проти соціального, так і проти національного гноблення українського народу в Російській імперії, проголосила на весь світ наявність української нації та її права.

Таким чином, український рух за національне відродження у другій половині XIX - початку XX ст. набрав силу, організувався з культурницького в політичний і проголосив основну мету - досягнення незалежної демократичної України. Але національний рух, не зважаючи на значні досягнення, не встиг повністю сформуватися у сильну політичну течію. Цей процес залежав від національної буржуазії, яка складала невелику частку серед іноземної, російської та польської буржуазії. Національний рух за відродження України очолила інтелігенція. В цілому, процес формування українських політичних партій на початку ХХ ст.. мав ряд особливостей.

По-перше, політичний рух українців, як недержавної нації, відбувався в умовах незавершеного формування буржуазних класів не тільки в Україні, а й в Росії. Тому керівною політичною силою у цьому процесі виступила національна інтелігенція. Їй були притаманні риси постійного сумління, нерішучості, численних суперечок про питання першорядності національної або соціальної програми. Значну її частину складали вчені, письменники, студентство, учні та інші різночинські елементи міст.

По-друге, населення України мало неоднорідну етносоціальну структуру. Українське селянство слабо сприймало національні ідеї і вимагало від політичних партій вирішення аграрного питання. Робітничий клас України, з переважанням в ньому росіян, також більше сприймав соціалістичні ідеї. Це вело до звуження соціальної бази українських політичних партій, лідери яких вважали національно-політичні завдання першорядними.

По-третє, в своїй діяльності керівники партій спирались на ідеї відомих українських діячів громад - просвітників XIX ст. – М. Драгоманова, І. Франко, Т. Шевченко, М. Костомарова. Поряд з використанням ідей державного будівництва України на демократичних засадах, керівники українських політичних партій зберігали у діяльності культурно-просвітницькі форми боротьби. Культурологічні питання набували вирішального значення, особливо під час Російської революції 1905-1907 рр. та післяреволюційний період.