Соціальний лад українських земель

Із входженням укр. земель до складу Литви в економічних і соціальних відносинах цих земель мало що змінилося. Головною формою феодальної власності на землю залишалась державна власність.

Більшість феодалів отримували право на землеволодіння на умовах виконання служби (військової) перед державою (служиле, або умовне землеволодіння).

Зберігалось і зростало значення вотчинного спадкового землеволодіння.

Міняється становий лад в укр. суспільстві. З ХІV по ХVІ ст. проходить формування нового стану – шляхти(привілейований стан).

Шляхта не була однорідною.

Стани – це великі групи населення із визначеними і закріпленими у законах правами та обов’язками.

Основні стани укр. суспільства.

П р и в і л е й о в а н и й с т а н	1. Ш л я х т а	Князі	Це найголовніша частина шляхти – нащадки Рюриковичів і Гедиміновичів. Ділилися на: «княжата головні» - не підлягали місцевій адміністрації, мали свої військові дружини, були членами великокнязівської ради. «Княжата-повітовники» - підпорядковувались місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради, не мали своїх дружин, а входили до повітового ополчення.
Пани	Це заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, яка мала давність роду і великі спадкові землеволодіння. Панів і князів називали магнатами – це найбільші землевласники.
Зем'яни	Середня шляхта, яка відбувала військову службу у князів і панів і за це отримала шляхетство і право спадкового землеволодіння. Вони виконували особисту кінну службу і мали із собою певну кількість озброєних вершників.
Бояри	Дрібна шляхта, яка служила середній і вищій шляхті як панцерні слуги – несли особисту військову службу поряд із паном і походили із селен-слуг. Володіли землею при умові виконання своєї служби.
2. Духовенство	Окремий стан укр. суспільства, становив 1/10 всього суспільства. Церква виступала, як великий феодал, бо мала своє землеволодіння і належних їй селян-кріпаків. Духовенство не підлягало світському суду, було неоднорідне. Ділилося на: вище (митрополит, єпископ, архієпископ) і нижче (рядові священики, монахи).

 

Становище шляхти в Україні було різним. На землях, які були під владою Польщі, укр. шляхта зазнавала утисків порівняно з польською, бо польська шляхта у 1374р. не платила податків, не виконувала повинностей і мала землю в приватній власності. Укр. шляхта вважалася слугами короля, мала виконувати особисту кінну службу, давати у походи певну кількість озброєних вершників і мала умовне землеволодіння.

У 1447р. зрівнялися у правах польська шляхта і укр. католицька шляхта. І лише у сер. ХVІ ст. (1563р.) у правах з католицькою шляхтою була зрівняна і православна.

За Городельською унією, всі шляхтичі мали мати герби і одружуватися тільки на католичках.

У 1528р. було проведено перепис шляхти. З цього часу терміни «боярин» і «зем'янин» замінили на «шляхтич».

Всі, хто не підтвердив своє шляхетство, повертались до стану селянства і міщанства.

У 1563р. скасовуються всі обмеження щодо православної шляхти, а ІІ Литовський статут у 1566р. юридично оформив усі права і привілеї шляхти.

 

І Литовський статут – 1529р .

ІІ Литовський статут – 1566р .

ІІІ Литовський статут – 1588р .

 

До непривілейованого стану належали міщани і селяни.

Н е п р и в і л е й о в а н и й с т а н	М і щ а н и	Патриціат	Найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників – майстрів.
Бюргерство	Середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва.
Плебс	Міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торгівців.
С е л я н и	Слуги	Особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей.
Данники	Особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима.
Тяглі	Селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам, за користування землею були зобов’язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом(робочою худобою). Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів(кріпаками).

 

 

Становище селянства і міщанства.

Протягом ХІV-ХVІ ст. вільне селянство втрачало свої права і частково особисту свободу.

Становище селянства залежало від того, який правовий устрій був у селі: руський чи німецький.

Більшість укр. селян жило в селах з «укр. правом». В них ще існувала сільська община (копа). Вона складалась із дворищ (кілька господарств, де жила велика родина), а дворища – із димів, тобто окремих господарств. Дворища складались із 5-11 домів. Орна земля перебувала у володіння окремих господарств, а луками, пасовищами, водоймами вони користувалися спільно з селянами різних дворищ.

 

Повинності община теж розподіляла між дворищами, а дворища між димами. В общині існувала кругова порука (один за всіх і всі за одного).

 

Общиною керував отаман. В селі існував копний суд – суд сільського сходу. Кілька общин (сіл) об’єднувалися у волості на чолі із старцями.

За православним становищем селян поділяли на 2 основні групи:

1) «Похожих», тобто вільних селян, котрі мали право відійти від феодала і переселитися в інше село в будь-який час.

2) «Непохожі»(отчичі) – селяни позбавлені права вільного переходу від одного феодала до іншого.

 

Протягом ХІV-ХVІ ст. проходило перетворення холопів, челяді та рабів у залежних селян – «кріпаків».

ІІІ Литовський статут 1588р. перевів ці категорії селян в отчичі.

За майновим станом були різні категорії селян:

1) найзаможніші – служилі селяни –слуги. Вони були на службі у феодалів, за це отримували 1-2 волоки землі, не виконували інших повинностей. Волока – це міра площі землі. В різних місцевостях вона була різною (від 16 до 21 (га)). Вона послужила розвитку фільварків і закріпаченню селянства, бо вся земля ділилась на волоки, але кращі волоки передавались панові під фільварки. Це закріплено Литовським законом «Устав на волоки»(1557р.).

2) вільними були і данники – вони платили данину державі натурою або грошима.

3) Тяглові селяни – вони виконували відробіткову повинність на користь держави чи феодала зі своїм тяглом.

Було і багато категорій зубожілих селян:

1) Сусідки і підсусідки – не мали своїх господарств і селились при дворах заможних селян.

2) Коморники – не мали житла і наймали комори для цього.

3) Городники чи загородники – не мали поля, крім невеликого городу.

4) Халупники – не мали навіть городу, лише невелику хату.

 

Вільні селяни виконували такі повинності:

Головним податком вільних селян в ВКЛ був податок на військові потреби.

Виконували такі державні повинності: спорудження і ремонт замків, спорудження мостів, гребель, прокладання доріг тощо. Церковна десятина.

Феодально залежні селяни виконували повинні:

- платити податки натурою і грішми на користь феодала;

- відбувати відробіткову ренту (панщину);

- виконувати інші повинності на користь феодала.

 

Панщина у ХV ст. = 14 днів на рік. В ХVІ ст. стає один день на тиждень (52 дні).

Протягом ХVІ -ХVІІ ст. вона зростає до 3- 4-ох днів на тиждень.

Сіл, в яких було німецьке право, було значно менше.Поляк або німець – осадник – виплачував панові певну суму грошей, ставав війтом (спадковим) цього села і діставав ряд привілеїв(адміністративну судову владу, мав в 2-3 рази більші ділянки землі). В цих селах не було селянської общини, селяни виплачували лише податки, але не виконували панщини.

Отже, на поч.. ХVІ ст. становище укр. селянства значно погіршилося.

Селяни масово перетворюються в кріпаків. Особливо швидко цей процес проходив на укр. землях, які належали Польщі (Галичина, Холмщина і Зх. Поділля). Це пояснюється тим, що починаючи з ХV ст. тут поширюється фільваркове господарство.

Фільварки – це феодальне господарство, в якому застосовується праця кріпаків, яке працює на ринок. Щоб створити ці фільварки, феодали забирали землі у селян, самих селян перетворювали в кріпаків, збільшували панщину.

В Наддніпрянській Україні фільварки з’являються у ХVІ ст.

Разом з закріпаченням селянства, в селах зникають копні суди, а селяни підпадають під суд феодала.

Селяни обмежуються у праві жалітися на свого феодала до суду чи до князя (короля) Одночасно обмежується право селян переходити від пана до пана.

Так у Галичині в ХV ст. було визначено певні дні на рік – Різдвяні свята, коли селянин, заплативши панові викуп, міг перейти до іншого феодала.

 

Польський сейм 1496р. постановив, що протягом року село може залишити лише 1 селянин, а сейм 1503р. прийняв рішення, що селяни взагалі не мають права переселятись без дозволу пана.

У Литовській державі обмеження права переходу селян виникло в ХV ст. «Судебник» 1468р. – розширяв права панів над селянами.

Остаточно кріпосне право на укр. землях було закріплене постановою польського сейму від 1573р. і ІІІ Литовським cстатутом (1588). Шляхтичі стали власниками всієї землі, а селяни закріплювалися за їхніми маєтками. Феодали мали право карати селян, продавати, міняти їх і розшукувати втікачів (до 20 років).

 

Магдебурзьке право

Магдебурзьке право – це право самоврядування у середньовічних містах. Воно вперше виникло в ХІІІ ст. в м. Магдебурзі. Воно встановлювало порядок проведення виборів і функції міського самоврядування суду, цехових об’єднань тощо.

Укр. міста отримували МП від литовських князів і польських королів. Першими МП отримали міста ГВ князівства: Сянок (1339), Львів(1356), Кременець (1374), Київ (1494/1497р.).

У ХV-ХVІІ ст. МП мали більшість міст України.

На землях, які були в складі Польщі, введення МП супроводжувалося польсь-кою і німецькою колонізацією міст та обмеженням прав укр. населенн я, зокрема, православні українці мали селитися в містах лише в одному кварталі, який називався Руська вулиця.

Зміст МП в Європі і Україні був різним, зокрема, була іншою організація магістрату – органів міського самоврядування.

Міста, які отримували МП, ставали вільними від феодала і від королівського управління. Замість королівських і феодальних намісників, влада переходила до органів самоврядування – магістрату, члени якого обиралися.

Магістрат поділявся на 2 колегії: раду і лаву.

Рада – це адміністративний орган, який здійснював управляння справами міста і одночасно був судом у цивільних справах.

Раду очолював бурмистер, який обирався із членів ради (райців) на 1 квартал для керівництва діяльністю ради.

 

Лава – це суд у кримінальних справах. Члени цього суду називалися лавники. Очолював лаву війт. Він обирався тільки із шляхтичів, але міг і успадкувати свою владу, або вона йому надавалася персонально.

Всі члени міської ради обиралися довічно, засідав магістрат у ратуші.

Магдебурзьке право в укр. містах:

· було дещо обмеженим: деколи магістрат на поділявся на колегії;

· дуже часто зберігалася залежність міста від феодала;

· цим правом дозволялось користуватися переважно католикам і уніатам, а українці і православні не мали права обиратися до міської влади.

Цехи

В ХІV-ХV ст. в ремеслі стаються важливі зміни. В Україні з’являються перші ремісничі цехи.

Цехи – це об’єднання ремісників однієї чи суміжних професій.

Перші цехи в Україні виникли в Києві, Львові, Білій Церкві, Полтаві, Житомирі тощо. Кожен цех мав свій статут, в якому визначалися права та обов’язки членів цеху. Кожен цех мав свою емблему і печатку. Після встановлення польського панування на укр. землях, не допускали у цехи ремісників – православних українців.

Основною виробничою одиницею була реміснича майстерня. Кожен майстер – власник майстерні, мав іще кілька підмайстрів та учнів, яких вчили цьому ремеслу багато років.

 

Селянські виступи

Посилення влади Польщі і Литви на укр. землях приводило до того, що становище укр. народу, зокрема селянства, значно погіршувалось.

Особливо тяжким ставало становище селянства.

Із століття в століття зростала панщина:

ХV ст. – 14 днів на рік;

ХVІ ст. – 3 дні на тиждень;

ХVІІ ст. – 3-4 дні на тиждень.

Селяни закріпачуються, переходять у повну залежність від своїх феодалів.