Суспільство, як соціальна система

План

1. Еволюція уявлень про суспільство та теорії його походження.

2. Характерні особливості сучасного суспільства.

 

Залежно від погляду на суспільство як фундаментальну категорію соціології формувалися відповідні категорії суспільства в розвитку яких простежуються 3 періоди:

- Кінець 18 поч. 20 ст.. соціологія функціонувала як сукупність поглядів на промислове суспільство. Суспільство яке зароджується має індустріальний характер.

- 20 – 60 рр. 20 ст.. суспільство, вчені пояснюють, як державно-монополістичний капіталізм, як суспільство масової культури.

- 70-90 рр. 20 ст.. на цьому етапі виникають концепції інформаційного суспільства.

Суспільство – це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми.

До найхарактерніших суспільних рис суспільства належать:

- Спільність проживання людей, що проживають між собою

- Цілісність і сталість

- Здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків

- Певний рівень розвитку культури

Соціальна система – це цілісне утворення основним елементом якого є люди, їх зв’язки взаємодії та взаємовідносин.

Теорії походження суспільства:

- Природна, тобто праця створила людину

- Божественна

- Космічна

Інструментальна концепція – згідно з нею головним чинником, що зумовив формування суспільства є здогадливість і кмітливість людини, завдяки яким вона винайшла спеціальні знаряддя для задоволення власних потреб.

Критична концепція – згідно якої сила і розум розподілені між людьми не рівномірно.

Семантична концепція – це визначення фізичної, психологічної та розумової слабкості людини як біологічної істоти.

Постіндустріальне суспільство – це стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державному капіталістичному, індустріальному суспільству.

Серед характеристик сучасного суспільства також виділяють:

- Рольовий характер взаємодії

- Поглиблений розподіл праці

- Формальна система регулятивних відносин

- Секуляризація релігії

- Виокремлення різних соціальних інститутів

В соціології виділяють два види модернізації:

- Органічну

- Неорганічну

Органічна модернізація – відбувається завдяки ресурсам власного розвитку під проводом внутрішньої еволюції суспільства.

Неорганічна модернізація – є реакцією на досягнення розвинутих країн світу, наздоганяючим розвитком з метою подолання історичної відсталості.

 

Лекція9…

Соціологія праці

План

1. Сутність, предмет і об’єкт соціології праці.

2. Основні категорії соціології праці.

3. Основні віхи історії соціології праці.

Соціологія праці – як наукова галузь виникла в 20 рр. 20 ст. на потребу підвищення ефективності капіталістичного виробництва. Це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає працю, як соціально-економічний процес, його тенденції і закономірності, а також фактори функціонування і розвиток. Вона аналізує соціально-трудові процеси на загальнотеоретичному рівні.

Об’єктом соціології праці: є суб’єкти і інститути.

Вирізняють індивідуальну, сукупну, тобто колективну і працю суспільства в цілому.

Предмет праці: це об’єктивні і суб’єктивні соціальні фактори, а також соціальні характеристики, явища і процеси притаманні об’єкту праці.

у центрі уваги соціології праці є соціальні чинники, а також матеріальні, моральні, професійно-кваліфікаційні, управлінські, демографічні, виробничо-побутові, соціально-психологічні, етичні і естетичні. Виняткову роль відіграють об’єктивні стимули, мотиви і ставлення до праці, задоволеність нею працюючих.

Соціологія праці – покликана виявляти і формулювати протиріччя трудового процесу, здійснювати його теоретичне забезпечення і сприяти практичній ефективності.

Мета соціологічного пошуку: це розробка напрямів і методів, рекомендації пропозицій по управлінню і організації трудової діяльності, її регулювання прогнозування, створення належних умов функціонування колективу та одержання високих економічних та соціальних результатів його роботи.

Соціальні наслідки тут важливі оскільки вони пов’язані з формуванням всебічно розвиненої особистості, постають також у згуртованості та виробничій активності суб’єктів праці, в їх задоволеності роботою і прагненні до соціальної справедливості у розподілі матеріальних благ, у соціальному партнерстві та підприємництві. У наш час утвердилося поняття гуманітарний капітал, накопиченню якого сприяє продуктивна праця. Для визначення якості капіталу фахівці послуговуються показником індексу людського розвитку, потенціалу.

До рівня людського розвитку належить:

- Рівень знань

- Професіоналізм

- Обізнаність

- Очікувана тривалість життя

- ВВП

Умови праці – це сукупність факторів, соціально-економічного, виробничого, техніко-організаційного та природного характеру, які впливають на здоров’я, працездатність, ставлення до праці і ступінь задоволення людини роботою.

Соціально-економічними умовами праці:

- Форми власності

- Система матеріального та морального стимулювання праці

- Економічні механізми ринку

- Нормативно-правове регулювання праці

- Рівень розвитку продуктивних сил

- Характер трудових відносин у суспільстві

До виробничих у тому числі техніко-організаційних умов праці належать:

- Рівень механізації та автоматизації

- Комп’ютеризації та інформатизації виробництва

- Санітарно-гігієнічні умови (освітлення та чистота повітря)

- Психофізіологічні (фізичне навантаження, нерво емоційне напруження)

- Естетичні (якість інтер’єру, оформлення робочого місця і функціональна музика)

- Соціально-психологічні (клімат колективу)

Зміст праці – це сукупність трудових функцій зумовлених специфікою трудової діяльності, технікою і технологією виробництва. Елементами є:

- Трудові рухи

- Дії та операції

- Затрати м’язової, мислительної і нервової енергії

- Важкість і складність

- Творчий потенціал особистості ( вміння і навички, здібності до дії в різних сферах життєдіяльності)

- Комунікативний потенціал особистості ( форми її спілкування, характер контактів з людьми)

- Художній потенціал ( визначається рівнем і змістом її художніх потреб і тим як вона їх задовольняє)

Духовна культура особистості являє собою сукупність соціальних норм і цінностей (морально-етичних, політичних, правових, наукових), якими індивід володіє і керується в своїй діяльності.

Соціальна діяльність – це головний чинник формування особистості. Соціальну діяльність можна визначити, як соціальні дії, активність, що породжується певними потребами і інтересами, як самої людини, так і інших людей, а також домінуючими у суспільстві соціальними нормами.

Соціалізація – це процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот, група, соціальний інститут, соціальна організація, шляхом засвоєння елементів культури, а також соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Завдяки соціалізації, людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності і чуттєвості. Агентами соціалізації є: сімя. Сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, засоби масової інформації і культурно-виховні референтні групи. Соціалізація здійснюється впродовж всього життя людини. Поділяючись на первинну і вторинну. Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу.

Якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація, то для дорослого головним є інтеріоризація (це формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє я особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

- Імітація (усвідомлені спроби людини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів)

- Ідентифікація (засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм, як власних)

Парсонс вживає Фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Тобто для нього імітація це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація – це вияв ставлення до соціального середовища і його складових. Прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:

- Соціалізація дитини

- Соціалізація підлітка

- Соціалізація тривала, цілісна (перехід від юності до зрілості)

- Соціалізація дорослих

Соціальний тип особистості – це результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини. Сукупність повторюваних якостей людини, як істоти соціальної. Соціологія виокремлює такі типи особистості:

- Ідеальний (втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства)

- Нормативний (репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства)

- Реально існуючий або модальний (переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства)

Суспільна форма праці – це система трудових відносин, яка склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих, відносин розподілу праці, а також ставлення до неї.

Характер праці - це якість трудової діяльності, яка зумовлена змістом та суспільною формою праці і полягає в спрямованості праці, у стані та статусі його суб’єктів, а також ставленні їх до праці. У залежності від змісту праці за характером може бути фізична чи розумова, творча чи не творча, механізована або ручна, кваліфікована чи не кваліфікована, проста чи складна, промислова чи сільськогосподарська.

Організація праці – включає управлінську функцію, яка забезпечує організаційну базу трудового процесу, його упорядкування, регламентування, матеріальне та інше забезпечення.

Ставлення до праці – означає ступінь прагнення людини до виявлення та реалізації нею своїх фізичних і духовних сил, досвіду, знань, здібностей, для досягнення нею кількісних і якісних результатів праці.

Мотиви праці – це внутрішні і зовнішні збудники, які спонукають людину до праці.

Донауковий період – це найдовший період. Від 3 ст. до н.е. до 18 ст. н.е. і характеризується формуванням найзагальніших уявлень про працю, її місце в суспільстві та житті окремої людини.

Класичний період – охоплює 18 – поч.. 20 ст. основні його напрями:

- Обґрунтування протестантської етики (представники Лютер і Кальвін)

- Політ економічні дослідження праці (Сміт і Рікардо)

- Утопічні уявлення про працю (Мор, Сенсімон, Фур’є)

- Вивчення характерних особливостей індустріального суспільства (Кант, Дюркгейм, Вебер, Маркс)

- Емпіричні дослідження проблем праці (Бут, Веб, Віллерме)

- Розробка основних категорій і понять соціології праці (Дюркгейм, Вебер, Маркс)

Сучасний період – розпочався в 20 – 30 рр. 20 ст. інженер Тейлор одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом, як самостійну галузь. Йому вдалося встановити, що промислові робітники є особливою соціально-психологічною групою з певними цінностями, психологією, ідеологією, яким властиві стримування своїх трудових зусиль і обмеження норм виробітку. Головні ідеї його теорії:

- нормування і раціоналізація трудового процесу

- ретельний добір і професійне навчання робітників

- дотримання принципів управління, тобто значна заробітна плата і т. д.

- вміння керувати робітниками

- запобігання соціальним конфліктам

- створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових і фізичних можливостей робітника

в 20-30 рр. професором індустріальної соціології гарвардського університету Меййо була розроблена теорія людських стосунків, ретельні дослідження виявили, що норма виробітку працівника залежить не так від його фізичних зусиль, як від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці і правила поведінки. Головними елементами теорії людських стосунків є:

- орієнтація на людей, а не на технічний аспект виробництва

- Заміна індивідуальної винагороди - колективною

- Формування позитивного морально-психологічного клімату

- Підвищення задоволеності робітників своєю працею

- Гуманізація праці

- Участь робітників в управлінні виробництвом

У 1950 році була розроблена теорія збагачення праці, американцем Херцбернгом, який вважав, що існує дві незалежні системи чинників, які по різному впливають на трудову поведінку людей. До першої належать гігієнічні чинники, які не стосуються змісту роботи. Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють потреби людини, вони полягають у визнанні досягнутих нею успіхів у роботі, відповідальності, самостійності.

Макгрегор (американський вчений) ввів теорію X i Y. теорія Х пропагує акцент на матеріальні стимули, жорсткий контроль, примусову працю, санкції. Теорія Y акцентує увагу на демократичному стилі керівництва, використанні творчих здібностей, участь працівників в управлінні.

У 60 рр. Девіс обґрунтував поняття якості робітничого життя. Ця теорія передбачає дослідження взаємин між працівником і його виробничим оточенням і базується на з’ясуванні таких питань:

- Встановленні причин плинності кадрів

- Дослідження установок працівників для вироблення національних програм, формування нового їх контингенту

- Оцінка ефективності управлінських систем

- Вивчення впливу несприятливих умов праці на появу психологічних стресів

- Вирішення конфліктів між управлінцями та рядовими працівниками

Лекція..10..

Соціологія праці

План

1. Сутність, предмет і об’єкт соціології праці.

2. Основні категорії соціології праці.

3. Основні віхи історії соціології праці.

 

Соціологія праці, як наукова галузь виникла в 20 –х роках 20 ст. на потребу підвищення ефективності капіталістичного виробництва. Ця спеціальна соціологічна теорія, що вивчає працю,як соціально-економічний процес, його тенденції і закономірності, фактори функціонування та розвитку.

Соціологія праці, аналізує соціально-трудові процеси на загальнотеоретичному рівні.

Об’єктом соціології праці є трудова діяльність, її суб’єкти і інститути. Вирізняють індивідуальну і сукупну, тобто колективну і працю суспільства в цілому.

Предмет праці – це об’єктивні і суб’єктивні соціальні фактори, а також соціальні характеристики, явища і характеристики притаманні об’єкту праці. У центрі уваги соціології праці є соціальні чинники, а також матеріальні моральні і т.д. виняткову роль відіграють об’єктивні стимули, мотиви і ставлення до праці, задоволеність нею працюючих.

Виняткову роль відіграють об’єктивні стимули, мотиви і ставлення до праці, задоволеність нею працюючих.

Соціологія праці покликана виявляти і формувати протиріччя трудового процесу, здійснювати його теоретичне забезпечення.

Мета соціологічного пошуку – це розробка напрямів і методі по управлінню і організації трудової діяльності, створення належних умов колективу до одержання високих економічних і соціальних результатів.

У наш час утверджуються поняття гуманітарний капітал, накопиченню якого складає продуктивна праця. Для визначення якості капіталу користуються показником індексу людського розвитку потенціалу.

Умови праці – це сукупність факторів соціально-економічного виробничого і природного характеру.

Соціально - економічними умовами праці -є форми власності, система матеріального та морального стимулювання праці.

До виробничих техніко-огрнанізаційних умов праці належать:

- Рівень механізації

- Комп’ютеризації

- Інформатизації праці

Зміст праці – це сукупність трудових функцій зумовлених специфікою трудової діяльності.

Суспільна форма праці – це система трудових відносин, яка склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих відносин розподілу праці, ставленням до неї.

Характер праці – це якість трудової діяльності, яка зумовлена змістом, суспільною формою праці та полягає в спрямованості праці у стані та статусі її суб’єктів, ставленні їх до праці.

Організація праці включає управлінську функцію, яка забезпечує організаційну базу трудового процесу.

Ставлення до праці – означає ступінь прагнення людини до виявлення та організації нею своїх фізичних, духовних сил, досвіду, знань.

Мотиви праці – внутрішні і зовнішні збудники, які спонукають людину до праці.

Лекція11…