Система и полномочия финансовых органов Украины.

Система и полномочия финансовых органов Украины.

Понятие финансовой деятельности государства и ее значение для выполнения функций государства

Объективная необходимость финансов (существование товарно-денежных отношений; распреде­ление совокупного общественного продукта; контроль за хозяйственной деятельностью) делает абсолютно необходи­мой деятельность по их управлению.

Финансовая деятель­ность государства представляет собой деятельность госу­дарства по формированию, распределению и использованию централизованных и децентрализованных денежных фон­дов в целях обеспечения осуществления функций государ­ства, задач социально-экономического характера, управле­ния, обороноспособности, деятельности государственных органов.

Содержание финансовой деятельности является, в конечном итоге, проявлением всех функций государства, поскольку реализация любой государственной функции требует адекватного финансового обеспечения. В зависимо­сти от содержания и характера функций финансовая дея­тельность осуществляется:

а) как реализация государственной власти;

б) как исполнительно-распорядительная деятельность, реализующая государственное управление.

Финансовая деятельность, выступая необходимой со­ставной частью механизма социального управления, обеспечивает направление финансовых ресурсов в соответствующие отрасли экономики, управления, социальную сферу. При этом финансовой деятельности характерны определен­ные особенности:

- в отличие от однородных сфер государственной дея­тельности, она имеет межотраслевой, всеобщий характер, поскольку обеспечение финансовыми ресурсами направле­но на все отрасли и сферы государственного управления, область контроля;

- финансовая деятельность реализуется как государ­ственными органами, так и органами местного самоуправ­ления (в некоторых случаях она реализуется через совмест­ную деятельность этих органов);

- финансовая деятельность сочетает как непосредствен­ное управление с использованием императивных методов (в отношении государственных предприятий и т.д.), так и косвенное, рекомендательное управление (в отношении денежных ресурсов негосударственных юридических лиц, физических лиц);

- финансовая деятельность осуществляется через дея­тельность как представительных, так и исполнительных органов власти.

Объектом финансовой деятельности являются отноше­ния, регулирующие движение государственных денежных фондов на всех стадиях их оборота (формирования, распределения, использования). В узком смысле слова речь идет о движении денег, образующих государственные фон­ды.

Субъектный состав отношений, регулирующих финансовую деятельность: государство, территориальные громады, юридические и физические лица. Однако хотелось бы подчеркнуть особенность роли государства. Его роль и место характеризуется в этих условиях определенной двойственностью:

- с одной стороны, государство выступает в качестве хозяйствующего субъекта, сочетающего статус собственни­ка денежных средств и организатора хозяйственной дея­тельности;

- с другой стороны, государство выступает носителем власти, что реализуется и в области финансовой деятель­ности.

Государство руководит финансовой деятельностью через государственные органы, наделенные с этой целью специ­альной компетенцией.

В зависимости от характера деятель­ности, полномочий в области финансовой деятельности все органы, участвующие в ней, делятся на две группы.

В финансовой деятельности принимают участие практически все государственные органы в зависимости от их компетен­ции, установленной Конституцией Украины и законами Украины, нормативными актами, определяющими их правовой статус, и др.

Одна группа органов, осуществляю­щих финансовую деятельность, относится к органам общей компетенции. В данной ситуации они реализуют полно­мочия в области финансовой деятельности наряду с други­ми типами полномочий. Осуществляя деятельность по многим направлениям, они реализуют и финансовую в том числе (Верховная Рада Украины, Кабинет Министров и т.д.), которая не является для них основной или единствен­ной.

Другую группу составляют органы специальной ком­петенции, созданные государством и наделенные полно­мочиями исключительно для осуществления финансовой деятельности (органы Государственного казначейства, контрольно-ревизионные органы и т.д.).

Понятие финансов. Финансы и финансовые ресурсы: соотношение понятий.

Обеспечение реализации внутренних и внешних функций государства невозможно без наличия и использо­вания финансовых ресурсов. Именно за счет аккумуляции денежных средств в собственности государства, формиро­вания специальных фондов создается возможность, в ко­нечном итоге, существования самого государства.

Существование финансов объективно связано с необхо­димостью изъятия, формирования и распределения госу­дарством части совокупного общественного продукта. Этим определяется и назначение финансов — распределение и перераспределение совокупного общественного продукта в денежной форме. Именно этим характеризуются признаки финансов, их место и роль, особенности проявления, формы закрепления и регулирования государством. Особенности финансов определяются несколькими положениями:

1. Финансы тесно связаны с природой и функциями госу­дарства, определяются специфическими его формами и за­дачами государственного развития на конкретном этапе.

2. Финансы представляют специфические, однородные отношения между государством, юридическими и физиче­скими лицами по поводу формирования, распределения и использования централизованных и децентрализованных денежных фондов.

3. Финансы неразрывно связаны с существованием то­варно-денежных отношений.

4. Финансы связаны с распределением и перераспреде­лением части совокупного общественного продукта.

Финансы как правовая категория могут использоваться в двух аспектах:

а) широкий (межотраслевой);

б) узкий (финансово-правовой).

В первом значении финансы (или отдельные их аспекты, стороны) востребованы многими отраслями права и имеют общеотраслевое значение. Например, понятие цены, стои­мости, дохода и т.д. — это отношения, регулирующиеся и гражданским, и финансовым, и административным, и трудовым правом, иными отраслями. Во втором случае речь идет о публичном значении финансов, исключительно денежных фондах государства и территориальных громад. В этой ситуации общеотраслевые понятия, категории при­обретают специально-отраслевой характер и значение, выражают специфические, однородные финансово-право­вые отношения. Общеотраслевые категории дохода, стои­мости, цены приобретают финансово-правовое значение.

Финансы, представляя собой отношения между людьми по поводу формирования, распределения и использования денежных фондов, тесно связаны с деньгами, денежными средствами, что, однако, не позволяет поставить между ними знак равенства. Финансовые отношения, будучи преимущественно денежными отношениями, не адекватны им, ведь за пределами их остаются отношения, регулирующие уплату штрафов (административное право), отношения купли-продажи (гражданское право), отношения по вы­плате заработной платы, пенсий, пособий (трудовое право) и иные отношения, связанные с движением денег, но не являющиеся финансовыми.

Объективная необходимость финансов обуславливается существованием государства, наличием товарно-денежных отношений. Денежные же фонды образуют материальное содержание финансов, но не их сущность. Финансы представляют собой отношения, регулирующие формирование, распределение и использо­вание централизованных и децентрализованных денежных фондов.

 

 

Система финансового права.

Система финансового права как отрасли права — это объективно обусловленное финансовой системой внутреннее его строение, объединение и расположение финансово-правовых норм в определенной последовательности.

Финансовое право состоит из огромного количества правовых норм, которые по своей значимости неодинаковы. В него включаются нормы, которые закрепляют принцип и положения, применяемые во всех видах финансовой де­ятельности, а другие принимаются государством для регу­лирования конкретных видов финансовых отношений. Поэтому финансовое право состоит из двух частей: Общей и Особенной.

В Общую часть включаются финансово-правовые нормы, которые закрепляют основы финансовой деятельности го­сударства, ее принципы, методы, правовые формы, финан­совую систему, круг и компетенцию органов государства и органов местного самоуправления в области финансов и разграничение их полномочий, виды, формы и методы финансового контроля. Положения, включаемые в Общую часть финансового права, имеют одинаковое значение при осуществлении финансовой деятельности как органами государства, так и органами местного самоуправления.

Особенная часть финансового права делится на разделы или подотрасли, состоящие из финансово-правовых инсти­тутов и субинститутов, в которых сгруппированы нормы, регулирующие отношения в области:

1) государственного и местных бюджетов;

2) государственных и муниципальных внебюджетных целевых фондов;

3) государственного и муниципального кредита;

4) государственного и муниципального долга;

5) государственных и муниципальных расходов;

6) обязательного страхования;

7) валютного контроля;

8) денежной эмиссии и денежного обращения.

Разделы, институты и субинституты финансового права имеют соответствующие наименования и научную обосно­ванность. Построение системы финансового права на осно­ве объективно существующих финансовых отношений и достижений теории юридической науки дает возможность наиболее правильного изучения и применения финансово- правовых норм, что содействует укреплению законности в Украине.

Бюджетное законодательство Украины. (ст. 4 БК)

1. Бюджетне законодавство складається з:

1) Конституції України -посідає визначальне місце серед інших законів, які регулюють бюджетні відносини, бо має особливі юридичні властивості і є основою нормативно-правового регулювання всіх публічних фінансових відносин, що пов'язані з бюджетною діяльністю держави, її органів і органів місцевого самоврядування. Вплив Конституції на бюджетне законодавство відчувається на всіх стадіях законодавчого процесу і проведенні контролю за бюджетною діяльністю. Статті 95 - 98 Основного Закону присвячені встановленню засад бюджетної системи, яка будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

2) Бюджетного Кодексу -прийнято 8 липня 2010 року і введено в дію (за деякими винятками, визначеними в розділі VI) з 1 січня 2011 р. Він складається з шести розділів. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

3) закону про Державний бюджет України -виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Стаття 74 Конституції України забороняє проведення референдуму щодо законопроектів з питань бюджету;

4) інших законів, що регулюють бюджетні відносини. Насамперед, до джерел бюджетного права належать спеціальні закони, норми яких регулюють тільки бюджетні правовідносини. Спеціальні бюджетні закони включають Бюджетний кодекс України як систематизований бюджетний закон та закон про державний бюджет. Крім того, до актів цього виду належать і закони, які регулюють окремі бюджетні відносини.

Серед інших законів, які безпосередньо не регулюють бюджетні відносини, але відіграють роль у їх регулюванні, слід назвати закони України "Про місцеве самоврядування", "Про місцеві державні адміністрації". Відіграє роль у регулюванні бюджетних відносин Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим", у якому визначаються повноваження у галузі бюджету Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

5) нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України -Кабінет Міністрів України на підставі Конституції України та законів України, указів Президента видає постанови та розпорядження, норми яких регулюють бюджетні відносини на всіх стадіях бюджетного процесу. Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти разом з іншими центральними органами;

6) нормативно-правових актів органів виконавчої влади -укази Президента України, приписи яких регулюють відносини, не врегульовані законами України. Центральні органи виконавчої влади видають на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України свої акти.

Особливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграють нормативно-правові акти Міністерства фінансів України, Державного казначейства України.

Для регулювання бюджетних відносин видаються спільні нормативно-правові акти;

7) рішень про місцевий бюджет;

8) рішень органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Кодексу, нормативно-правових актів. До нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини, належать акти органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. До них належать рішення про затвердження місцевих бюджетів, планів соціально-економічного розвитку, надання пільг окремим платникам, платежі яких надходять до місцевих бюджетів, випуск місцевої позики тощо.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу України і щорічному закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Бюджетное регулирование: понятие и методы.

Бюджетне регулювання - це надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижче стоячих рівнів з метою збалансування їх на рівні необхідному для виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території.

У бюджетній сфері застосовуються такі методи бюджетного регулювання:

· Балансовий метод – збалансування бюджетів усіх рівнів.

· Нормативний метод - застосовується в усіх випадках коли доходи в бюджети від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.

· Метод перерозподілу – дає змогу через нормативи відрахувань регулювати бюджети і при їх незбалансованості дохідної і видаткової частини бюджету провести збалансування через метод дотацій, субвенцій.

· Метод коефіцієнтів – використовується дуже широко. Через зростання цін на товари першої необхідності, а також ріст ЗП в бюджетних установах регулюються через коефіцієнти, а й тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням коефіцієнтів.

· Податковий – дає змогу мати платежі по встановлених нормативах і ставках.

Крім основного методу бюджетного регулювання. В Україні застосовуються і додаткові методи:

· Дотація- кошти, що передаються з ДБ до МБ або з місцевого бюджету вищого рівня до місцевого бюджету нижчого рівня безповоротно для збалансування їх доходів та видатків.

· Субсидія- кошти, що надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків.

· Субвенція - кошти, що надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.

Акцизный налог.

Розділ 6.

Платники податку:

- Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України

- Особа - суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.

- Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку.

- Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом.

- Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог.

- Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов.

- Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

Реєстрація в органах державної податкової служби як платника податку суб'єкта господарювання, що здійснює діяльність з виробництва підакцизних товарів (продукції) та/або імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється на підставі відомостей щодо видачі такому суб'єкту відповідної ліцензії.

Об'єктами оподаткування є операції з:

- реалізації / ввезення на вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

- ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

- реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави…

До підакцизних товарів належать:

- спирт етиловий, алкогольні напої, пиво;

- тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

- нафтопродукти, скраплений газ;

- автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України;

- адвалорні (у процентах до обороту реалізації товару);

- специфічні (у твердих сумах з одиниці товару);

- адвалорні та специфічні одночасно;

 

Акциз зазвичай встановлюється на високорентабельні та монопольні товари і в теорії вилучає частину надприбутків які отримуються від продажу подібної продукції. Оподатковуваним оборотом є вартість підакцизних товарів, що продаються виходячи з відпускних цін без акцизного збору. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизу встановлюються ВРУ.

Элементы налогового закона.

До законів про оподаткування ставляться підвищені вимоги, оскільки вони зачіпають матеріальні інтереси як окремих осіб —платників податків, так і держави та суспільства в цілому. Податок має бути точно визначеним, тобто будь-який закон про податок має містити вичерпний перелік положень, що однозначно визначає, по-перше, зобов’язану особу, розмір зобов’язання та порядок його виконання і, по-друге, межі вимог держави щодо майна платника.

Неповнота, нечіткість, неоднозначність податкового закону можуть призвести, з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на легітимних підставах, а з іншого, — до зловживань зі сторони податкових органів.

Податок — це складна система відносин, комплексне економіко-правове явище, яке містить у собі сукупність певних взаємодіючих складових елементів, кожен із яких має самостійне юридичне значення.

У зв’язку з цим податкові закони, які регулюють окремі види податків, тобто спеціальні податкові закони, повинні мати відповідну обов’язкову структуру. Українське податкове законодавство через визначення принципу єдиного підходу елементами такої структури визначає:

- платника податку,

- об’єкт оподаткування,

- джерела сплати податку (база оподаткування),

- податковий період,

- ставки податку, строки та порядок сплати податку,

- підстави для надання податкових пільг.

Лише сукупність усіх необхідних елементів закону про податок є необхідною підставою для виникнення у платника обов’язку по сплаті податку.

Окрім названих елементів, виділяють також так звані факультативні елементи, відсутність яких безпосередньо не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, проте суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. Це, зокрема:

― порядок стягнення недоїмки і повернення неправильно утриманих сум податку;

― відповідальність за податкові правопорушення;

― податкові пільги.

Система и полномочия финансовых органов Украины.