Поглинена доза випромінювання

Дія випромінювань на живі організми характеризується дозою випромінювання. Поглиненою дозою випромінювання Dназивається відношення поглиненої енергії іонізуючого випромінювання до маси опромінюваної речовини: , .
Іонізуюче випромінювання шкідливо впливає на біологічні об’єкти: порушуються процеси клітинного поділу, дуплікації генетичного матеріалу, що призводить до серйозних захворювань. Природний фон радіації для людини складає Гр на рік. Доза понад 3 Гр, одержана за короткий термін, смертельна.
Найпростіший захист людей від випромінювання — це віддаленість від його джерела. Якщо цього досягти не вдається, необхідно використовувати екрани із свинцю, оточувати потужні джерела стінами з бетону (завтовшки декілька метрів). 

Дозиметрія - розділ прикладної ядерної фізики, що розглядає іонізуюче випромінювання, фізичні величини, що характеризують поле випромінювання або взаємодію випромінювання з речовиною, а також принципи і методи визначення цих величин. Дозиметрія має справу з такими фізичними величинами іонізуючого випромінювання, які визначають його хімічну, фізичну і біологічну дію. Найважливіша властивість дозиметричних величин - встановлений зв'язок між фізичною величиною що вимірюється і очікуваним радіаційним ефектом.

 

 

Білет № 21

Досліди Штерна. Броунівський рух

Якщо цю установку привести в рухомий стан, то можна помітити зміщення місця нальоту метала у бік, протилежний обертанню. Це пояснюється тим, що поки молекули рухались від циліндра 1 до точки М на внутрішній стіні циліндра 3, положення точки М змістилося на відрізок МL. Знаючи місто від щілини до точки М та відстань зміщення МL, число обертів установки п і радіус зовнішнього циліндру, можна обчислитишвидкість молекул при температурі накалу нитки. Цей дослід має назву дослід Штерна. Чим більша швидкість молекул срібла, тим на більшу відстань вони зміщуються. Формула для підрахунку швидкості:

Бро́унівський рух — невпорядкований, хаотичний рух дрібних частинок речовини в розчинах. Названий на честь ботаніка Роберта Брауна, який спостерігав це явище під мікроскопом у 1827 р.. Теорію броунівського руху побудував у 1905 р. Альберт Ейнштейн. У броунівському русі вражає одна незвична для нас особливість – рух частинок не припиняється за будь-яких обставин, хоча під час дослідження його причин вживалися запобіжні заходи, які виключали можливість зовнішніх впливів на броунівські частинки. Характер їх руху не змінювався. Отже, причину руху броунівських частинок слід шукати в самій рідині.

Досліди свідчать, що інтенсивність броунівського руху тим більша, чим вища температура рідини, що ще раз підтверджує безпосередній зв’язок броунівського руху з тепловим рухом молекул. , де - середнє значення квадрата зміщення броунівської частинки вздовж осі Х за час t, Т - абсолютна температура рідини, b - коефіцієнт пропорційності, який залежить від розмірів броунівських частинок і в’язкості рідини, а – універсальна фізична константа, число Авогадро.

Спектральний аналіз

Спектральний аналіз — сукупність методів визначення складу (наприклад, хімічного) об'єкта, заснований на вивченні спектрів взаємодії матерії з випромінюванням: спектри електромагнітного випромінювання, радіації, акустичних хвиль, розподілу за масою та енергією елементарних частинок та інше. Кожному кольору відповідає певна довжина електромагнітної хвилі. Довжина хвилі світла зменшується від червоних променів до фіолетових приблизно від 0,7 до 0,4 мкм. За фіолетовими променями у спектрі лежать ультрафіолетові промені, які невидимі для ока, але діють на фотопластинку. Ще меншу довжину хвилі мають рентгенівські промені. За червоними променями знаходиться область інфрачервоних променів. Вони невидимі, але сприймаються приймачами інфрачервоного випромінювання, наприклад спеціальними фотопластинками. Найважливішим джерелом інформації про більшість космічних об'єктів є їхнє випромінювання. Дістати найцінніші й найрізноманітніші відомості про тіла дає змогу спектральний аналіз їхнього випромінювання. За допомогою цього методу можна встановити якісний і кількісний хімічний склад світила, його температуру, наявність магнітного поля, швидкість руху та багато іншого. Для одержання спектрів застосовують спектроскоп та спектрограф.

 

 

Білет № 22