ТОП 10:

Позитивного ставлення до природи



Виховання в дошкільників

Позитивного ставлення до природи

Природа – це домівка людства і джерело ресурсів для його життя. Протягом багатьох років суспільство було націлене на те, щоб узяти у природи всі багатства, використати її заради наживи, перевтілити її собі на користь, не звертаючи уваги на наслідки.

Звідси – виникнення багатьох екологічних проблем. Майже щодня ми чуємо про стихійні лиха, що змінюють життя, рельєф і клімат по всій планеті. З болем згадуємо екологічні й техногенні катастрофи в Україні: Чорнобиль, Новобогданівка, Карпати, Ожидів, Керченська затока. На жаль, цей перелік можна продовжити. Перспектива розвитку всього людства перебуває під загрозою. Забруднюються і отруюються водойми, повітря, ґрунти; знищується флора і фауна цілих країн і континентів. Чи є вихід з цієї трагічної кризи? Звичайно, є. Це олюднення сучасної техногенної цивілізації, переорієнтація людської свідомості, повернення її до натурально-природного універсального буття в органічній єдності з породжуючим макрокосмосом, у якому вона виникла.

Екологи наголошують, що природа може існувати без людини, як вже було колись, а от людина без природного оточення не може.

Орієнтуючись на сучасні запити ХХІ століття щодо формування нового підростаючого покоління, можна зазначити, що метою виховання є формування гуманної, соціально-активної, різнобічної і гармонійної особистості, орієнтованої на відтворення екологічної культури суспільства.

Це передбачає розвиток чуттєвої сфери дитини, розвиток у неї позитивного ставлення до природного довкілля, дбайливого ставлення до її компонентів.

Здійснення роботи з ознайомлення дітей з природою потребує глибокого усвідомлення комплексу завдань, спрямованих на використання природи для їхнього всебічного розвитку.

 

Інтелектуальні почуття

 

Тільки природа у її різномаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна віднести тільки до проявів хвороби - це прояви сенсорного голоду. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці: у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість.

Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

- цікавість;

- допитливість;

- цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;

- захоплення пізнавальною діяльністю.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля.

 

Естетичні почуття

 

Відчуття краси в явищах природи, гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, симетрія, довершеність форм і відтінків пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу дитини. Ці почуття називаються естетичними.

Естетичний смак з’являється у дитини в ранньому віці. Тому дуже важливо своєчасно накопичувати в дітей естетичні враження, розвивати в них відчуття кольору, відтінку, форми, вчити бачити красу природи в цілому.

Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти або робити, вона вже спроможна сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів у процесі бачення її краси й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів.

Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити в світ краси і повною мірою насолоджуватися нею. Залежно від рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами.

Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей світ, поселити в її душі радість і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дитячому садку, батьків удома і вчителів у школі. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, і особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер.

Звідси витікає неоціненне значення природного довкілля для розвитку емоційно-естетичної сфери дітей.

Безперечне навчальне і суттєве значення має педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського. Учений розробив глибокі й різнобічні рекомендації щодо того, яким чином треба здійснювати естетичне виховання дітей. «Краса природи як засіб емоційного, естетичного і морального виховання діє тільки в спільній гармонії всіх засобів духовного впливу на особистість».

В.О.Сухомлинський наголошував, що при сприйнятті краси природи «до почуттів треба підвести» і що для цього потрібні «емоційні ситуації». У даному випадку не підходять ні дидактика, ні примус, ні штучне розчулення красою природи, ні будь-який педагогічний трафарет. Тут необхідна вільна організаційна і психологічна підготовка до сприйняття, наприклад, снігопаду і зимового лісу, повені, цвітіння садів тощо. Також потрібні нечисленні, але відповідні, зігріті власним відчуттям природи слова вчителя, які увиразнюють красу, допомагають побачити її так зворушливо й світло, щоб серце слухача сповнилося солодким відчуттям радості.

Усе це є, за словами Сухомлинського, створенням емоційної ситуації – «чарівним торканням» до глибини людської душі. «Відсутність емоційного знання природи, серцева атрофація до неї – є такою ж важливою втратою для людини, як і життя, прожите без кохання, таке ж невігластво, як незнання, наприклад, таблиці множення». Емоційне відкриття природи значуще для людини і в тому плані, що дає їй змогу «бачити» саму себе в об'єктивному світі, гостро відчувати власне буття, повноту й радість життя.

Через емоційне спілкування з природою дорослі мають впливати на виховання в дитини позитивного емоційного ставлення до самої себе. «Бачення і переживання краси навколишнього світу, - стверджував В. О. Сухомлинський, - одне з головних джерел розуміння й переживання радості буття, краси життя, неповторності та унікальності думки про те, що я живу…».

Моральні почуття

 

Сучасні психологи розглядають естетичне сприйняття як емоційне пізнання світу, яке, починаючи з почуттів, у подальшому спирається на розумову діяльність дитини. У дошкільному віці воно відрізняється емоційною безпосередністю, підвищеним інтересом до довкілля, живою реакцією на зустріч із красою природи, що виявляється в усмішках, вигуках, міміці, жестах.

Спілкування з природним довкіллям спільно з дорослими допомагає дітям оволодіти емоційною регуляцією поведінки, засвоїти її еталони. Вже з двох років малюк орієнтується щодо моральних норм «добре-погано». Але лише цих знань недостатньо, щоб дитина поводила себе морально. Одночасно зі знайомством з природним довкіллям дитина отримує еталони ставлень і людських цінностей: одні об'єкти, явища, дії набувають знаку бажаних, приємних; інші, навпаки, відкидаються як негативні, потворні, небезпечні. У подальшому дитина вчиться співставляти еталони з власними враженнями, вчинками, діями. Протягом дитинства сила емоцій, їхня тривалість і стійкість змінюються у зв'язку зі зміною характеру діяльності дитини та її мотивів, а також у зв'язку з ускладненням відносин дошкільника з природним довкіллям.

Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь шляхом пізнавальної, ігрової діяльності, вона зможе коригувати свої потреби.

Розкриваючи дошкільнятам світ природи, знайомлячи їх з потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцніти в кожній дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціативність, мужність, турботливість, чуйність. Отже, почуття, які мотивують дії дитини в природі, сприяють усвідомленню таких сталих норм і правил поведінки в природному довкіллі, у яких проявляється стійке ставлення людини до світу, і саме їх називають моральними.

Практичні почуття

 

Почуття, що пов’язані з практичною діяльністю дітей і залежні від вольової діяльності дитини, називають практичними.

Вони виявляються в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Практичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям дитини.

Показником позитивного розвитку практичних почуттів є те, що діти вміють долати певні труднощі, докладають вольових зусиль, відчувають задоволення від своєї роботи. Наприклад, для створення сприятливих умов для життя хатніх тварин треба почистити клітку, помити поїлку, набрати чистої води, нарізати моркви, насипати зерна і т.ін. Для цього потрібен певний час і фізичні зусилля, які можна було б витратити на щось інше, не менше цікаве й корисне, наприклад, на гру. Але почуття обов’язку, турбота, можливість відчути задоволення від добре виконаної роботи спонукають дитину працювати для маленьких улюбленців.

Яскраве уявлення дітьми змісту і форми діяльності, її процесу і результату для інших людей і природних об’єктів – основна передумова виникнення й розвитку практичних почуттів.

Отже, спілкування дошкільників з природою впливає на збагачення їх емоційної сфери, розвиває інтелектуальні, естетичні, моральні і практичні почуття, сприяє становленню гармонійної гуманної і активної особистості.

ВИСНОВКИ

Природа – багате джерело духовного збагачення людини. Розбудити чутливість душі, звернутися до виховання почуттів – одне з головних завдань, поставлене сьогодні самим життям. Вдивлятися, вслуховуватися, не минати, побачити прекрасне і не лишитися байдужим – от чого ми повинні навчати наших дітей. Розвиток почуттів маленької дитини тісно пов'язаний з любов'ю до природи. І треба виховувати її так, щоб милування природою стало для неї життєвою потребою, а відчуття відповідальності за цей чарівний, але беззахисний світ, стало життєвою необхідністю. Адже у спілкуванні з цим живим, тендітним світом природи і формуються гуманні й моральні якості маленької людини. Милуватися красою природи – це значить зробити її предметом особливої уваги, це значить духовно з'єднатися з нею. Не можна перетворювати милування в обов’язкову повинність, бо внаслідок цього дитячі оцінки неминуче втратять свіжість, природність і будуть приречені на умисну пишномовність, що призведе врешті-решт до фальші, нудьги та байдужості.

Слід організовувати цей процес якомога тонше, ураховуючи індивідуальні особливості дітей, їх бажання, вміння і потреби. Позитивні емоції, отримані дитиною від спілкування з природою, сповнюють дитину радісними життєлюбними відчуттями , а вони прямо впливають на весь лад її почуттів, підвищуючи її тонус, роблячи дитину активною, енергійною, цілеспрямованою. Емоції – це передумови до складніших переживань дитини (сприйняття прекрасного, оцінка його), до більшого розвитку художніх здібностей. Малювання для дитини - не просто забавляння, а радісний, творчий, відповідальний процес праці. Тому головна задача педагога – зберегти і розвинути в людині надане дитині природою уміння радіти, дивуватися побаченому, творити свій світ, пізнавати його не тільки розумом, а й почуттями.

ДОДАТКИ

Хід заняття

- Дорогі, діти! Прослухайте, будь ласка, музичну загадку. (Звучить запис співу птахів). – Що ви почули? Чий голос звучав? (Відповіді дітей). Сьогодні ми з вами поведемо мову про птахів, про те, як вони живуть, чим живляться, як ми можемо їм допомогти, захистити їх. Тож пограємо в гру «Загадку відгадай і птаха впізнай». Прослухайте загадку і знайдіть, будь ласка, відгадку- малюнок на дошці.


Хлопчик невеличкий

Сіру свитку має,

Шукає він зернятка,

Цвінь- цвірінь співає.

( Горобчик )

До вікна мого летить

Пташечка гарненька,

Животик жовтенький,

Голівка чорненька.

Любить сало дзьобати

Пташка - невеличка,

Зазирає в вікна к нам.

Звуть її …( Синичка )

 

До нас прилітають

В холодну годину,

Як сніг закружляє

У ріднім дворі.

Їдять і калину вони,

Й горобину.

В них грудки червоні,

Неначе в вогні.

( Снігурі )

Чорно-білу сукню має,

Всі новини в лісі знає,

Спритно краде ненароком.

Як пташку звати цю ?

( Сорока )

Голос має хриплуватий

Колір пір'я сіруватий,

Це розумна каркарона,

Звати пташку цю…( Ворона )

 

У калині ховається,

Витьохкує, заливається,

Не шпак, не горобейко,

А співучий…( Соловейко )

 

Службу в лісі я несу,

Лікарем я там служу.

Дзьоб міцний і гострий маю,

Шкідників ним здобуваю.

( Дятел )

Які ноги заввишки,

Такий дзьоб завдовжки.

Хату на хаті тримає,

Всім жабам рахунок має.

( Лелека )

Чорні гострі крила має,

Дуже швидко скрізь літає,

Над вікном гніздо будує,

В теплому краю зимує.

( Ластівка )

Над просторами полів

Високо літаю,

Своїм ніжним співом

Людей звеселяю.

( Жайворонок )

 


 

Діти відгадують загадки, показують картинки птахів, відповідають на питання: чи залишається цей птах зимувати? Що цікавого ви знаєте про нього? Вихователь доповнює відповіді дітей.

 

Фізкультхвилинка


Кожен ранок на галяві

Пташки роблять різні вправи:

Ось стрибають на морозі

Горобчики по дорозі.

Ми їх будем рахувать:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

 

І синички прилітають,

Головою повертають

Вліво, вправо, цвінь-цвірінь,

Ти журбу свою покинь.

 

Завітали й снігурі,

Посідали у дворі,

Люблять зернятка клювать,

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Стали лапки зігрівать,

Їх по черзі піднімать,

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Вище треба піднімать.

 

А ворона-сорока летіла - летіла,

На дерево сіла

По сторонах головою покрутила

І далі полетіла.

 

 


 

Діти, вам вже відомо, що птахів називають санітарами лісів і полів. А хто скаже чому? – Справді, птахи знищують надзвичайно багато личинок гусені, комах-шкідників, насіння бур'янів. Тому ми всі – і дорослі, і малі – маємо оберігати наших пернатих друзів, піклуватися про них, бо вони – цінна часточка рідної природи.

Що сталося б, якби пташки не знищували личинок комах? Так, ненажерлива гусінь з'їдала б усе листя на деревах, і дерева не родили б ані черешень та вишень, ані яблук та груш. А що ще дарують людям птахи? – Правильно, вони дарують нам свої чудові пісні.

- Як треба дбати про птахів ?- Чим ми можемо їм допомогти у важкий для них зимовий період? Правильно, треба влаштувати годівнички і стежити, щоб у них завжди був корм. У нашому садочку вихователі з батьками зробили декілька годівниць, а діти приносять птахам поїсти. Я вам розповім, що інколи можна спостерігати біля годівниці.

Проблемна ситуація.У годівниці були крихти хліба, ягоди горобини, шматочок сала. Спочатку прилетіли маленькі сірі пташки, і в годівничці не стало крихт. Потім прилетіли червоногруді пташки з темними головами – й не стало горобини. Аж нарешті до годівнички завітали жовтобокі жвавенькі пташки – й не стало шматочка сала.

- Які пташки побували в годівничці? Молодці діти, ви все правильно назвали. А зараз ми будемо робити аплікацію «Погодуємо птахів». Ви будете працювати всі разом. Кожен зробить пташку і приклеїть її зображення на великий малюнок з годівницею, у якій ви намалюєте різноманітне насіннячко.

Виховання в дошкільників

позитивного ставлення до природи

Природа – це домівка людства і джерело ресурсів для його життя. Протягом багатьох років суспільство було націлене на те, щоб узяти у природи всі багатства, використати її заради наживи, перевтілити її собі на користь, не звертаючи уваги на наслідки.

Звідси – виникнення багатьох екологічних проблем. Майже щодня ми чуємо про стихійні лиха, що змінюють життя, рельєф і клімат по всій планеті. З болем згадуємо екологічні й техногенні катастрофи в Україні: Чорнобиль, Новобогданівка, Карпати, Ожидів, Керченська затока. На жаль, цей перелік можна продовжити. Перспектива розвитку всього людства перебуває під загрозою. Забруднюються і отруюються водойми, повітря, ґрунти; знищується флора і фауна цілих країн і континентів. Чи є вихід з цієї трагічної кризи? Звичайно, є. Це олюднення сучасної техногенної цивілізації, переорієнтація людської свідомості, повернення її до натурально-природного універсального буття в органічній єдності з породжуючим макрокосмосом, у якому вона виникла.

Екологи наголошують, що природа може існувати без людини, як вже було колись, а от людина без природного оточення не може.

Орієнтуючись на сучасні запити ХХІ століття щодо формування нового підростаючого покоління, можна зазначити, що метою виховання є формування гуманної, соціально-активної, різнобічної і гармонійної особистості, орієнтованої на відтворення екологічної культури суспільства.

Це передбачає розвиток чуттєвої сфери дитини, розвиток у неї позитивного ставлення до природного довкілля, дбайливого ставлення до її компонентів.

Здійснення роботи з ознайомлення дітей з природою потребує глибокого усвідомлення комплексу завдань, спрямованих на використання природи для їхнього всебічного розвитку.

 

Інтелектуальні почуття

 

Тільки природа у її різномаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна віднести тільки до проявів хвороби - це прояви сенсорного голоду. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці: у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість.

Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

- цікавість;

- допитливість;

- цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;

- захоплення пізнавальною діяльністю.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля.

 

Естетичні почуття

 

Відчуття краси в явищах природи, гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, симетрія, довершеність форм і відтінків пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу дитини. Ці почуття називаються естетичними.

Естетичний смак з’являється у дитини в ранньому віці. Тому дуже важливо своєчасно накопичувати в дітей естетичні враження, розвивати в них відчуття кольору, відтінку, форми, вчити бачити красу природи в цілому.

Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти або робити, вона вже спроможна сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів у процесі бачення її краси й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів.

Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити в світ краси і повною мірою насолоджуватися нею. Залежно від рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами.

Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей світ, поселити в її душі радість і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дитячому садку, батьків удома і вчителів у школі. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, і особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер.

Звідси витікає неоціненне значення природного довкілля для розвитку емоційно-естетичної сфери дітей.

Безперечне навчальне і суттєве значення має педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського. Учений розробив глибокі й різнобічні рекомендації щодо того, яким чином треба здійснювати естетичне виховання дітей. «Краса природи як засіб емоційного, естетичного і морального виховання діє тільки в спільній гармонії всіх засобів духовного впливу на особистість».

В.О.Сухомлинський наголошував, що при сприйнятті краси природи «до почуттів треба підвести» і що для цього потрібні «емоційні ситуації». У даному випадку не підходять ні дидактика, ні примус, ні штучне розчулення красою природи, ні будь-який педагогічний трафарет. Тут необхідна вільна організаційна і психологічна підготовка до сприйняття, наприклад, снігопаду і зимового лісу, повені, цвітіння садів тощо. Також потрібні нечисленні, але відповідні, зігріті власним відчуттям природи слова вчителя, які увиразнюють красу, допомагають побачити її так зворушливо й світло, щоб серце слухача сповнилося солодким відчуттям радості.

Усе це є, за словами Сухомлинського, створенням емоційної ситуації – «чарівним торканням» до глибини людської душі. «Відсутність емоційного знання природи, серцева атрофація до неї – є такою ж важливою втратою для людини, як і життя, прожите без кохання, таке ж невігластво, як незнання, наприклад, таблиці множення». Емоційне відкриття природи значуще для людини і в тому плані, що дає їй змогу «бачити» саму себе в об'єктивному світі, гостро відчувати власне буття, повноту й радість життя.

Через емоційне спілкування з природою дорослі мають впливати на виховання в дитини позитивного емоційного ставлення до самої себе. «Бачення і переживання краси навколишнього світу, - стверджував В. О. Сухомлинський, - одне з головних джерел розуміння й переживання радості буття, краси життя, неповторності та унікальності думки про те, що я живу…».

Моральні почуття

 

Сучасні психологи розглядають естетичне сприйняття як емоційне пізнання світу, яке, починаючи з почуттів, у подальшому спирається на розумову діяльність дитини. У дошкільному віці воно відрізняється емоційною безпосередністю, підвищеним інтересом до довкілля, живою реакцією на зустріч із красою природи, що виявляється в усмішках, вигуках, міміці, жестах.

Спілкування з природним довкіллям спільно з дорослими допомагає дітям оволодіти емоційною регуляцією поведінки, засвоїти її еталони. Вже з двох років малюк орієнтується щодо моральних норм «добре-погано». Але лише цих знань недостатньо, щоб дитина поводила себе морально. Одночасно зі знайомством з природним довкіллям дитина отримує еталони ставлень і людських цінностей: одні об'єкти, явища, дії набувають знаку бажаних, приємних; інші, навпаки, відкидаються як негативні, потворні, небезпечні. У подальшому дитина вчиться співставляти еталони з власними враженнями, вчинками, діями. Протягом дитинства сила емоцій, їхня тривалість і стійкість змінюються у зв'язку зі зміною характеру діяльності дитини та її мотивів, а також у зв'язку з ускладненням відносин дошкільника з природним довкіллям.

Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь шляхом пізнавальної, ігрової діяльності, вона зможе коригувати свої потреби.

Розкриваючи дошкільнятам світ природи, знайомлячи їх з потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцніти в кожній дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціативність, мужність, турботливість, чуйність. Отже, почуття, які мотивують дії дитини в природі, сприяють усвідомленню таких сталих норм і правил поведінки в природному довкіллі, у яких проявляється стійке ставлення людини до світу, і саме їх називають моральними.

Практичні почуття

 

Почуття, що пов’язані з практичною діяльністю дітей і залежні від вольової діяльності дитини, називають практичними.

Вони виявляються в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Практичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям дитини.

Показником позитивного розвитку практичних почуттів є те, що діти вміють долати певні труднощі, докладають вольових зусиль, відчувають задоволення від своєї роботи. Наприклад, для створення сприятливих умов для життя хатніх тварин треба почистити клітку, помити поїлку, набрати чистої води, нарізати моркви, насипати зерна і т.ін. Для цього потрібен певний час і фізичні зусилля, які можна було б витратити на щось інше, не менше цікаве й корисне, наприклад, на гру. Але почуття обов’язку, турбота, можливість відчути задоволення від добре виконаної роботи спонукають дитину працювати для маленьких улюбленців.

Яскраве уявлення дітьми змісту і форми діяльності, її процесу і результату для інших людей і природних об’єктів – основна передумова виникнення й розвитку практичних почуттів.

Отже, спілкування дошкільників з природою впливає на збагачення їх емоційної сфери, розвиває інтелектуальні, естетичні, моральні і практичні почуття, сприяє становленню гармонійної гуманної і активної особистості.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.179.0 (0.026 с.)