Ідеологічні наступ сталінізму в повоєнний час. «Жданівщина».

                   Найретельніше після війни критичні настрої проявилися в середовищі творчої та наукової інтелігенції. Приборкання неслухняної інтелігенції було доручено секретарю ЦК ВКП(б) А. Жданову. У 1946-1948 рр. було прийнято цілу низку ідеологічних постанов ЦК ВКП(б), де представників творчої інтелігенції цькували за безідейність, беззмістовність, аполітичність, наклепи на радянську дійсність тощо. Критика представників інтелігенції у цих постановах супроводжувалася безцеремонно навішувались ярлики "українського буржуазного націоналізму", ставилися вимоги викривати "ворогів народу" тощо. У створенні нетерпимої атмосфери в середовищі творчої та наукової інтелігенції в 1947 р. огидну роль відіграв Каганович. Під його тиском на пленумі спілки письменників України у вересні 1947 р. гостро критикували М. Рильського, Ю. Яновського, І.Сенченка. Під заборону потрапила сатира - критичний струмінь у письменстві. Особливо нещадному розносу був підданий Остап Вишня. За ініціативою Кагановича кампанію критики української інтелігенції поширили на істориків. Паралельно з критикою "українського буржуазного націоналізму" з кінця 1948 р. розгорнулося цькування "безрідного космополітизму". Ця критика швидко набрала відверто антисемітського характеру. Інтелігенти-евреї-письменники, літературні критики, музиканти, вчені звинувачувалися в індивідуалізмі, антиросійських настроях. Частину з них за вигаданими і фантастичними звинуваченнями у 1952 р. розстріляли. У 1947 р. була розгорнута велика дискусія з питань філософії, яка пропагувалася як "зразок більшовицької критики і самокритики".

Результати та наслідки: Відбувалося гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва; фізичне знищення частини інтелігенції; відбулося остаточне протиставлення влади і народу, ліквідовано патріотичне піднесення післявоєнних років та паростки відродження української культури; у літературі та театрі по суті, зникло поняття мистецької школи; театральна та літературна критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання митців у межах офіційної ідеології; «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури.