Услові 6 звуків — 2 голосних [і], [о]і 4приголосних [дз], [в], [н], [к].

 

Вправа 1.

Доберіть чотири пари слів, щоб у кожній з них слова

різнилися одним звуком. Уведіть ці слова у речення,

Вправа 2.

Перепишіть таблицю розподілу приголосних за участю

шуму і голосу. Перелічіть і запам'ятайте їх.

 

Шумні

Сонорні

 

б, п, д, д', т, т', дз, дз', дж, ч, ц, ц',

ж, з, з', ф, с, с', ш, ґ, к, х, г

 

в, м, н, н', л, л', р, р', й

 

Вправа 3.

Переписуючи слова, вставте пропущені літери г чи Ґ.

..олова, ..олос, ..ава, ,.ел..іт, ..ай, ..асити, ..уля, доро . . а , ..анок,

..едзь, . . рат и ( дієслово ) , . . рати ( іменник ) , ..ніт,

. . острий , ..лина, а . . рус , дзи . . а .

З трьома словами складіть речення.

Вправа 4.

Запишіть слова фонетичною транскрипцією і зробіть

фонетичний аналіз виділених слів за поданим зразком.

Зразок  фонетичного аналізу

С х е м а

1. Записати слово фонетичною транскрипцією.

2. Поділити слова на склади (відкриті, закриті).

3. Поставити наголос.

4. Зазначити кількість голосних і приголосних звуків.

5. Схарактеризувати голосні (наголошені і ненаголошені):

а) за місцем творення (передній, середній, задній ряд);

б) за способом творення (високе, високо-середнє, середнє, низьке

підняття);

в) за участю губ (лабіалізовані і нелабіалізовані).

6. Схарактеризувати приголосні:

а) за участю шуму і голосу (шумні, сонорні);

б) за місцем творення (губні, язикові: передньоязикові, середньо-

язикові, задньоязикові, глотковий);

в) за способом творення;

г) за дзвінкістю і глухістю;

д) за твердістю і м'якістю.

 

У с н и й

Дзвінок [дз в' і н о` к]

У слові дзвінок два склади: дзві відкритий, -нок — закритий;

склад -нок — наголошений.

Голосний [і]— переднього ряду, високого підняття, нелабіалізований;

[о]— заднього ряду, середнього підняття, лабіалізований. Приголосний [дз]- за участю шуму і голосу — шумний; за

місцем творення — передньоязиковий; за способом творення —- злитий;за дзвінкістю/глухістю — дзвінкий; за м'якістю/твердістю- твердий.

Приголосний |в]за участю шуму і голосу — сонорний; за місцем творення — губний; за способом творення — щілинний; за глухістю/дзвінкістю — дзвінкий; за м'якістю/твердістю — пом'якшений.

Приголосний [н]за участю шуму і голосу — сонорний; за місцем творення —передньоязиковий; за способом творення — зімкнено-прохідний; за глухістю/дзвінкістю — дзвінкий; за м'якістю/-твердістю — твердий.

Приголосний [к] за участю шуму і голосу — шумний; за місцем творення —задньоязиковий; за способом творення — проривний; за дзвінкістю/глухістю — глухий; за твердістю/м'якістю — твердий.

П и с ь м о в и й

Дзвінок [дз вʹіноʹк]

2 склади: дзві- — відкр., -нок — закр., нагол.;

6 звуків: 2 голос.,4 приголосн.;

Голосні:

[і] — ненагол., передн. ряду, висок, підн.;

|о] — нагол., задн. ряду, середи, підн.

Приголосні:

[дз] — шумн., передньояз.. злит., дзвінк., тв.;

[вʹ] —сонорн., губн., щіл., дзвінк., пом'якш.;

[н] — сонорн., передньояз.,зімкн.-прох., дзвінк., тв.;

[к]— шумн., задньояз., проривн., глух., тв.

Дзвінок,з'їзд, збіжжя,кукурудза, п і д ж и в л е н и й , бур'ян,

буряк,л я л ь к а , рілля, листя,д е л е г а ц і я , єдність.

 

P.S.

1. Усі слова в фонетичному записі пишуться з маленької літери, і імена, і власні назви.

2. У транскрипції завжди повинен бути наголос, він повинен стояти в правильному місці. Виняток – односкладові слова. Якщо наголосу немає або він стоїть не там, де треба – це помилка.

3. Буква «щ» завжди в транскрипції – [шч], буква «ї» - [йі].

P.S.

В більшості випадків в українській мові одній букві відповідає один звук. Винятки, як ми вже згадували вище, є, але їх не так багато.

Букви я, ю,є можуть позначати як один так і два звуки.

Два звуки я, ю, є позначають лише у трьох випадках:

1. Коли вони стоять на початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином - [йáблуко]; Єреван – [йеревáн].

Увага: в фонетичному записі обов'язковим є правильно поставлений наголос. Єдиний виняток – односкладні слова, наприклад, слово «яр» - [йар]

Увага: в транскрипції всі графічні позначення звуків пишуться з малої літери, незважаючи на правила графіки (початок речення або власна назва).

2.     Два звуки я, ю, є позначають всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].

3. Після апострофа і м'якого знака я, ю, є також позначають два звуки: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр]

Увага: в тестах ЗНО з української мови минулих років зустрічалося різне написання букви «й» в транскрипції: звичне - [й] і латинізоване - [j]. Обидва варіанти є правильними і абсолютно ідентичними для транскрипції: слово «рай» можна транскрибувати і так: [рай], і так [раj]. Те саме стосується і транскрипції я, ю, є – [jа], [jу], [jе] або [йа],[йу],[йе].

В усіх інших випадках я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного і транскрибуються наступним чином ['а]['у]['е].

Увага: м'який знак в транскрипції позначається значком м'якості ['].

У випадку з пом'якшенням приголосних, яке позначають на письмі букви я, ю, є, то в транскрипції на пом'якшеність вказує значок м'якості [']. Стосується він саме приголосного, а не голосного звука, бо голосні пом'якшуватись не можуть. Отже слово «малюють» в фонетичному записі виглядатиме так: [мал'ýйут'].

Буква ї завжди позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд].

Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч]. Наприклад, щастя – [шчáс'т'а]; Пирогоща – [пирогóшча].

4. Африкати «дж», «дз» - завжди з дужечкою безпосередньо над ними.

 

P.S.

Найцікавішим прикладом непрямого співвідношення звуків і букв в українській мові є африкати. Африката – це звуки складної артикуляції. І якщо для африкат «ц» і «ч» закріпилося і фонетичне зображення [ц] та [ч], хоча у вимові вони складаються фактично з [тс] і [тч].

А от із африкатами [д͡з ] та [д͡ж] ситуація трохи інакша. На письмі вони позначаються двома буквами кожен: «д» «з» і «д» «ж», відповідно при підрахунку кількості букв буквосполуки дж і дз рахуються за дві букви. А от у фонетичній транскрипції і [д͡з ], і [д͡ж] у підрахуванні кількості звуків вважаються за один звук.

Увага: африкати [д͡з ] та [д͡ж] в транскрипції завжди пишуться злито ( всі інші звуки пишуться окремо). І над обома частинками африкати повинна бути розташована з'єднуюча дужечка. Якщо дужечки немає, або вона розташована не над тими буквами, наприклад над [зд] або [жд], то це є помилкою. Однак слід бути уважним щоб не сплутати африкату із простим збігом звуків [д] і [з] або [д] і [ж] на межі значущих частин слова, тобто кореня і префікса. Наприклад у словах «Підзамче» і «підживити» у фонетичній транскрипції «дз» і «дж» це два окремі звуки.

5. В транскрипції ніколи не буде «я», «ю», «є» – це букви. Правильно транскрибуйте їх

P.S.

Букви я, ю,є можуть позначати як один так і два звуки.

Два звуки я, ю, є позначають лише у трьох випадках:

1. Коли вони стоять на початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином - [йáблуко]; Єреван – [йеревáн].

Увага: в фонетичному записі обов'язковим є правильно поставлений наголос. Єдиний виняток – односкладні слова, наприклад, слово «яр» - [йар]

Увага: в транскрипції всі графічні позначення звуків пишуться з малої літери, незважаючи на правила графіки (початок речення або власна назва).

2. Два звуки я, ю, є позначають всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].

3. Після апострофа і м'якого знака я, ю, є також позначають два звуки: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр]

Увага: в тестах ЗНО з української мови минулих років зустрічалося різне написання букви «й» в транскрипції: звичне - [й] і латинізоване - [j]. Обидва варіанти є правильними і абсолютно ідентичними для транскрипції: слово «рай» можна транскрибувати і так: [рай], і так [раj]. Те саме стосується і транскрипції я, ю, є – [jа], [jу], [jе] або [йа],[йу],[йе].

В усіх інших випадках я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного і транскрибуються наступним чином ['а]['у]['е].

Увага: м'який знак в транскрипції позначається значком м'якості ['].

 

У випадку з пом'якшенням приголосних, яке позначають на письмі букви я, ю, є, то в транскрипції на пом'якшеність вказує значок м'якості [']. Стосується він саме приголосного, а не голосного звука, бо голосні пом'якшуватись не можуть. Отже слово «малюють» в фонетичному записі виглядатиме так: [мал'ýйут'].

Буква ї завжди позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд].

Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч]. Наприклад, щастя – [шчáс'т'а]; Пирогоща – [пирогóшча].

6. В транскрипції ніколи не буде м’якого знака. М’якість позначається [']. Пам’ятайте про пом’якшення. Воно позначається інакше [’]

P.S.

Увага: Оскільки фонетика вивчає звуки мови, тобто те, що ми говоримо, то відповідно, щоб відрізнити їх від букв, графічного зображення звуків, ми беремо звуки в квадратні дужки завжди.

Приголосних звуків в українській мові 32. Така велика кількість приголосних насправді створюється за допомогою м'яких звуків, які на письмі позначаються тією ж буквою, що і твердий звук. Тобто букв, що позначають приголосні на письмі – менше. М'якість на письмі передається за допомогою м'якого знаку або голосних. Детальніше на цьому моменті ми спинимося пізніше.

До м'яких приголосних належать [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [д͡з'], [р'], [й]. Запм'ятати м'які приголосні легко за допомогою вислову: «Де ти з'їси ці лини, дз, р».

Увага: В фонетиці і фонетичній транскрипції м'якість приголосних позначається невеликою скісною рискою, розташованою після букви вгорі: [т']. Слід пам'ятати, що м'які і тверді приголосні – це РІЗНІ звуки, хоч на письмі вони позначаються однією буквою.

Вони мають відповідні тверді пари [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [д͡з], [р].

Увага: Приголосний [й] завжди є м'яким, тому скісної рисочки біля нього писати не треба.

В певних позиціях деякі інші тверді приголосні можуть бути напівпом'якшеними, крім вищезгаданих (що можуть бути і м'якими, і твердими). Напівпом'якшеність позначається комою вгорі після звука:

Напівпом'якшеними стають: губні: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], глотковий [г’], задньоязичні [х’], [ґ’], [к’], шиплячі [ж’], [ш’], [д͡ж’], [ч’] – у випадку, якщо вони стоять перед [і], або «я», «ю», «є».

7. Всі ненаголошені «е» та «и» - [еи], [ие].

Виняток: А) дієслівне -ти: [ходѝти], а не [ходѝтие]; Б) прикметникове -ий:[чеирвóниĭ]

Увага: і не навпаки! Слово «село» в транскрипції має виглядати так: [сеилó], а не [сиелó].

8. Звук «о» перед наголошеним «у» - [оу]. І лише в цьому випадку.

 

P.S

Голосні звуки творяться за допомогою видихуваного без перешкод струменя повітря, який змушує дрижати голосові зв'язки, і різного положення губ і язика. Детальніше на цьому питанні ми спинялися в темі "Голосні звуки".

Для того, щоб вимовити [о] та [у], ми випинаєио і заокруглюємо губи, вони належать до огублених, лабіалізованих. Саме тому ці голосні можуть у вимові наближатись. У ненаголошеній позиції [о] перед наголошеним [у] вимовляється [оу]. Наприклад, слово "косуля" ми вимовляємо так: [коусýл'а].

Увага: в інших випадках, тобто перед іншими наголошеними голосними звук [о] не міняється.

Певних змін у ненаголошеній позиції зазнають голосні звуки [и] та [е], наближаючись відповідно одне до одного - [ие], а [еи].

Увага: за шкільними правилами української мови таке наближення звуків [и] та [е] можливе лише в позиції перед наголошеним протилежним голосним. Наприклад, живе - [жиевé]. Наголошений [е] впливає на попередній ненаголошений [и]. Однак аналіз тестів ЗНО з української мови попередніх років показав, що усі ненаголошені [е] та [и] слід вважати наближеними, і транскрибувати відповідно [еи] та [ие]. Винятками в цьому випадку є ненаголошене "и", розташоване в кінці слова після наголошеного складу. Наприклад, писати - [пиесáти]. Як бачимо, у першому випадку наближення ненаголошеного "и" до "е" відбувається, а в другому - ні. Також чітко, тобто без наближень, вимовляється ненаголошений [и] перед "й". Детальніше про специфіку транскрипції приголосного "й" в наступній статті " Нескладові "в" та "й"".

Всі інші голосні звуки істотних змін при вимові не зазнають.

9. Букви «в» та «й» у певних випадках в транскрипції – [ў] та [ĭ]

P.S.

У вимові приголосні звуки [в] та [й] в певних випадках зазнають змін, що відображається в транскртипції.

[в] переходить в [ў] (у нескладовий) коли:

1) "в" стоїсть на початку слова перед приголосним. Наприклад, вчора - [ўчóра].

2) "в" розташоване в кінці слова після голосного. Наприклад, впав - [ўпáў].

3) "в" - всередині слова після голосного перед приголосним. Наприклад, завтра - [зáўтра]

Два останні правила спрацьовують також для приголосного [й]. Він переходить в [ĭ] (і нескладовий) у двох випадках:

1) "й" розташований в кінці слова після голосного. Наприклад, дай - [дáĭ].

2) "й" стоїть після голосного перед приголосним в середині слова. Наприклад, чайний - [чáĭниĭ].

Увага: нескладові пишуться схоже до "у" та "і" лише з дужечками угорі.

Явище переходу звуків [в] та [й] пов'язане прагненням до милозвучності і полегшення вимови. Часом цей перехід відбувається повністю і відображається на письмі - це явище відоме нам як чергування у-в та і-й

10. Правила уподібнення приголосних.

P.S.

Тема уподібнення приголосних є досить важкою для школярів. Чесно кажучи, я особисто її вивчала в університеті. Однак за вимогами ЗНО необхідно знати це явище і вміти його вирізнити.

Для того, щоб краще і легше вивчити спрощення приголосних, я виділила 5 основних правил уподібнення.

1. Дзвінкі приголосні не оглушуються, тобто не змінюються. Якщо ви бачите в тестовому завданні ЗНО щось подібне: діжка [д'íшка], то це не правильно, адже [д] – дзвінкий, а [к] – глухий. За правилом дзвінкі перед глухими не змінюються. Детальніше про глухі та дзвінкі приголосні можна прочитати тут.

Однак є кілька винятків, які слід завчити напам’ять. В словах: легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю дзвінкий [г] міняється на глухий [х]. Тобто транскрибується так: легко [лéхко]. Проте таких слів-винятків усього кілька.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими – одзвінчуються, тобто міняються на свою дзвінку пару. Наприклад, футбол – [фудбóл]. Винятків з цього правила немає.

Увага! І перше, і друге правило впливають на правильне вирішення не лише тестових завдань на уподібнення, а й на завдання з наступними формулюваннями: «чи всі приголосні глухі в рядку», «чи всі приголосні дзвінкі в рядку». А також деколи на завдання «знайдіть рядок з однаковою кількістю звуків і букв у кожному слові» в тому випадку, якщо через уподібнення звук став подовженим. Наприклад, у слові «отже» - [óд͡жe] глухий [г] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж] і переходить в африкату [д͡ж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові – 4, а звуків – 3.

3. У префіксах «з» перед глухими переходить в [с]. Це стосується таких префіксів: з, роз, без, через. Наприклад, безперечно – [беиспеирéчно].

4. Приголосні: Де Ти З’їСи Ці ЛиНи+дз перед м’якими приголосними пом’якшуються. Це уподібнення ще називають уподібнення за м’якістю. Наприклад, пісня – [п'íс'н'а]. Приголосний [с] став м’яким через сусідство із м’яким [н]. Детальніше про тверді та м’які приголосні можна прочитати тут.

Увага! Пам’ятаймо, що твердий і м’який звук – це два різні звуки, хоч і позначаються на письмі вони однією буквою.

5. Складні випадки уподібнення.

В цьому правилі я узагальнила ті випадки, які легше просто запам’ятати, в іншій статті розберемо їх більш детально:

- шся – [с':а] (робишся – [рóбиес':а])

- ться – [ц':а] (носиться – [нóсиец':а])

- жся – [з'с'а] (розважся – [розвáз'с'а])

- чся – [ц'с'а] (не скалічся – [не скал'íц'с'а])

- шці – [с'ц'і] (ромашці – [ромáс'ц'і])

- жці – [з'ц'і] (мережці – [меирéз'ц'і])

- чці; -тці – [ц':і] (квочці – [квó ц':і])

- зж – [ж:] (зжати – [ж:áти])

- зч – [шч] (з чим – [шчим])

- здж – [жд͡ж] (з джурою – [жд͡жýройу])

- зш; - сш – [ш:] (зарісши – [зáр'іш:и])

- тч; - тш – [ч:] (братчик – [брач:ик])

Матеріал узято з сайту

http://svitslova.com/mova/fonetyka-grafyka/1339-zvukove-znachennia-ja-ju-je-ji-shch.html