Словник літературознавчих понять

Естетизм — збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких у своїх програмних документах і творах стверджу­вали, що мистецтво у своїх художніх формах автономне від дійс­ності, має свої особливі принципи та правила і що тільки воц₀ здатне утверджувати красу. Послідовниками естетизму буд_и О. Вайльд, "парнасці", неокласики, символісти.

Епопея — роман або цикл романів, що відображають значний період історичного часу або велику історичну подію, висвітлюють життя героїв у його розмаїтті, складному переплетенні доль дійо­вих осіб, їх філософському осмисленні. Широта осягнення життє­вого матеріалу зумовлює складність композиції епопеї, багатолінійність її сюжету, різноманітність художніх засобів. Епопею назива­ють "вінцем мистецтва".

Термін виник ще в античній Греції і означав спочатку зібрання народних пісень та сказань про якусь видатну історичну подію ч_и героя. Епопеями називали "Іліаду" та "Одіссею" Гомера, "Енеїду Вергілія, "Пісню про Нібелунгів", "Калевалу" тощо.

Класичним зразком епопеї є "Людська комедія" О. де Бальзака, що складається з 96 романів і повістей, об'єднаних у 8 циклів: "Етюди про звичаї" (у тому числі сцени приватного, провінційного, паризького, військового, політичного та сільського життя), "Філо­софські етюди" та "Аналітичні етюди".

Головна думка епопеї Бальзака, що об'єднує всі твори циклу, визначена самим автором: через порівняння людства з тваринним світом і докладне художнє дослідження всіх людських видів від. крити спосіб наближення до найголовнішого закону світу. Засо­бом зв'язку між окремими творами циклу є так звані "перехідні персонажі", яких більше тисячі і які незмінно мандрують з книги в книгу. Загальний план "Людської комедії", за задумом автора, відтворює еволюцію людської психології, ставлення людини до нав­колишнього життя — від ілюзії та ідеалізму — через напруження пристрастей, виділення вад та егоїзму — до осмислення пережитого, перемоги мудрості і моральності.

Імпресіонізм — художньо-стильовий напрям, що виник на зла­мі XIX — XX ст. Імпресіоністи вважали своїм основним завданням витончене відтворення особистих вражень і спостережень. Світ у їх­ніх творах поставав таким, яким він видався авторові в даний момент у його особистих відчуттях. Описи були епізодичними, важ­ливу роль відігравали монологи. Найяскравіші представники імпре­сіонізму в літературі — Альтенберг, Шніцлер, Жеромський.

Інтелектуальна проза — прозові твори, у яких виявляється схи­льність персонажів, оповідача, ліричного героя до розумового само­аналізу, до абстрактного мислення. Найтиповішими жанрами інте­лектуальної прози є притчі, філософські романи. Яскравим зраз­ком такої літератури став роман О. Вайльда "Портрет Доріана Грея".

Літературне угруповання (школа) — творче об'єднання пись­менників, згуртованих близькістю художніх принципів, спадкоємніс­тю літературних традицій. Наприклад, французька поетична група "Парнас" — школа письменників, що сповідували принципи і тра­диції витонченого мистецтва.

Напрям літературний, або течія літературна — творча єдність значної групи письменників певного історичного періоду, близьких за світоглядом, життєвим досвідом та художньою манерою. У ви­значенні літературного напряму важливу роль відіграють принци­пи побудови художнього твору й оцінки позитивних героїв. Найпо­ширенішими літературними напрямами у різні епохи були класи­цизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм та інші.

Натуралізм — художньо-стильовий напрям, найпопулярніший в останній чверті XIX ст. у Західній Європі і СІЛА. Натуралісти намагалися зробити свої твори "клінічно точними документами" дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати зма­лювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки пока­зували життя соціального дна, відтворювали хворобливу психіку людини, її сексуальні звички. Найяскравіші представники — брати Гонкури, Золя.

Підтекст — прихований зміст висловлювання. Підтекст супро­воджує словесно виражений зміст тексту, причому водночас частко­во або повністю змінює його. Приховану інформацію — підтекст —

містять окремі слова, фрагменти, цілі художні твори. Особливо ха­рактерний підтекст для психологічної новели, психологічної драми, ліричних творів.

Поліфонія — багатозвуччя, що ґрунтується на одночасному гар­монійному поєднанні та розвитку самостійних рівноправних мело­дійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. "У великій прозі поліфонія виявляється у розмаїтті проб­лематики та художніх прийомів, що гармонійно співіснують в од­ному творі, як, скажімо, у романі Ф. Достоєвського "Злочин і кара".

Психологізм у літературі — це характеристика художнього твору, сукупність стилістичних прийомів та засобів, за допомогою яких письменник передає внутрішній світ своїх персонажів. Вчинки ге­роїв оцінюються опосередковано, з допомогою підтексту, який вини­кає у свідомості читача через зіставлення окремих ситуацій, вислов­лювань персонажів тощо.

Нові якості психологізму виявилися у так званій "діалектиці душі", яку відтворювали у своїх романах Ф. Достоєвський, Л. Толстой, Ч. Діккенс та ін.

Психологічний драматичний конфлікт — різновид художнього конфлікту в драматичному творі, при якому зіткнення протилеж­ностей, напруження суперечностей мають внутрішній характер, ви­являються не стільки в діях, скільки у переживаннях і почуттях персонажів. Вони можуть відтворювати різні грані духовного жит­тя: наприклад, конфлікти між розумом і почуттям, обов'язком

і честю.

П'єси А. Чехова є зразками психологічних драм.

Психологічний роман — великий за обсягом епічний твір, у яко­му автор зосереджує свою увагу на духовному світі персонажів, їх внутрішніх переживаннях. Яскравим прикладом такого твору є "Анна Кареніна" Л.Толстого. У цьому романі одну сюжетну лінію становить нещасливе кохання Анни і Вронського, а другу — шу­кання неохристиянського ідеалу Костянтином Левіним.

Реалізм — художньо-стильовий напрямок, що домінував у літе­ратурі і мистецтві XIX ст. Основою художнього образу реалісти вважали вірність його реальній дійсності. Письменник-реаліст від­дає перевагу типізованим, а не яскраво індивідуалізованим обра-

зам. Реалісти переорієнтовували літературу з минулого на сучасне. Покликання літератури — пізнання дійсності та її ідейна оцінка. Найпопулярніші жанри: роман, повість. Найвидатніші представни­ки реалізму — Бальзак, Стендаль, Діккенс, Флобер, Гоголь, Тургенєв, Толстой.

Символ — поетичний троп, що ґрунтується на умовному озна­ченні якогось явища чи поняття через інше на підставі подібності. З допомогою символу поети прагнуть стисло і яскраво передати певну важливу думку.

Символізм — художньо-стильовий напрям, який зажив неабия­кої популярності в останній чверті XIX — на початку XX ст. Сим­волісти вважали головною метою своєї творчості пошук прихо­ваної краси світу. На їхню думку, символ, що з'єднує предмет або явище дійсності з його нематеріальною суттю, повинен викликати в читача властиві тільки йому асоціації. Символісти намагались надати своїм творам досконалої співучості, бо вважали, що тільки музика є мистецтвом, здатним безпосередньо зв'язувати людину з Богом. Найяскравіші представники — П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме, Д. Мережковський, В. Брюсов.

Стиль — сукупність ознак, що об'єднують творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом створення художнього світу. Крім того, виділяється індивідуальний стиль, тобто неповторні особли­вості того чи іншого письменника. Носіями стилю письменника є його образне мислення, тематика і проблематика, найхарактерніші для його творчості, особливості обраного жанру.

Філософський роман — великий епічний твір, спрямований на філософське осмислення світу, людини, закономірностей життя, при­роди, розвитку суспільства. Основу роману Ф. Достоєвського "Зло­чин і кара" становлять, зокрема, філософські проблеми самоцінності людського життя, морально-етичної відповідальності за гріх і зло­чин перед Всевишнім.