Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Соціально-психологічна проза XIX стСтр 1 из 7Следующая ⇒
Огляд Література XIX століття, що збагатила історію людства і культуру неперехідними за своїм значенням художніми цінностями, — великий і складний період у світовому літературному процесі. Точкою відрахунку літератури нового часу прийнято вважати 1789-1794 роки, коли у Франції відбулася перша буржуазна революція. Незважаючи на те, що у кожній країні суспільно-політичний і культурний розвиток мав свої особливості, свою національну специфіку, все ж спільні закономірності у літературному процесі XIX століття існують. Вони виявляються у становленні, розвитку і взаємодії двох основних літературних напрямів — романтизму і реалізму. І якщо романтизм починав відкривати соціальні проблеми взаємовідносин особистості та суспільства, то реалізм поставив перед собою завдання усвідомлення вже відкритих явищ, розуміння їхніх витоків і шляхів розвитку, причин і наслідків. Нове мистецтво усвідомлювалося перш за все як мистецтво синтезу, що спирається на всі попередні досягнення людства. "Прийти до синтезу шляхом аналізу та зібрати воєдино основні елементи життя, піднімати важливі проблеми і намагатися вирішувати їх — одним словом, відтворювати велетенські обриси свого століття, зображуючи характери його представників", — так розвивав цю ідею О. де Бальзак у своєму етюді про Бейля (Стендаль). Важливо зазначити, що самі реалісти не тільки не відчували жодного антагонізму щодо романтизму, але й включали його у свою систему, а багато з них так і називали себе — романтиками. Письменники-реалісти першочерговим завданням вважали аналіз взаємин особистості й суспільства, розкриття соціальної зумовленості людини, її органічного зв'язку із соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, через що тогочасна проза й була названа соціально-психологічною, її розквіт великою мірою був пов'язаний із розвитком природничих наук, науковими експедиціями в тропічні країни, поступовим зникненням із карти світу "білих плям", досягненнями географії та біології, етнографії та археології. "Письменникові належать усі форми творчості,— писав О. де Бальзак.— Йому — стріли іронії, йому — ніжні, легкі слова, що падають м'яко, наче сніг на вершини пагорбів, йому — театральні
персонажі, йому — безмежні лабіринти казок і вигадок, йому — всі квітки, йому — всі колючки; він... проникає в глибину всіх сердець, переживає всі пристрасті, осягає всі інтереси. Душа художника прагне до світу і відображає його". Своїм завданням письменники-реалісти вважали не тільки дослідження рушійних сил дійсності, багатоаспектне зображення "життєвої прози" в усій її фактографічній точності. Особистість людини, її психологія, ідеї, устремління досліджуються не менш скрупульозно. Письменник показує не лише наслідок — вчинки героя, але виявляє ланцюг причин, що призвели його до цих вчинків. Франція. Показати історію суспільних звичаїв у цілому, тобто осмислити закони суспільного розвитку й утвердити свій моральний ідеал, — таке нелегке завдання поставили перед собою видатні французькі прозаїки XIX ст. Правду нового мистецтва, правду історії, відображеної в долі особистості, в її духовному світі та пристрастях шукає Стендаль спільно зі своїм героєм Жульєном Сорелем ("Червоне і чорне"). Разом із О. де Бальзаком у літературу, як і в мистецтво загалом, прийшла велика істина: "Все перебуває у зв'язку зі всім". Саме це відкриття послужило основою його "Людської комедії", як назвав письменник свій грандіозний задум (за аналогією з "Божественною комедією" Данте), куди увійшли великі цикли романів. Створений багатою уявою Бальзака світ жив, народжувався і вмирав, створюючи дивовижний калейдоскоп реальної психології цілого суспільства. Масштабність і широту французької соціально-психологічної прози потверджує і творчість Проспера Меріме (1803-1870). У 1829 році з'являється його роман у формі сюжетно пов'язаних між собою новел — "Хроніка часів Карла IX". До подій середньовічної історії Франції, пов'язаних з боротьбою двох таборів — протестантів і католиків, кульмінаційним моментом якої стала Варфоломіївська ніч, автор звертається не задля пошуків героїчних характерів у минулому, а для того, щоб поглянути на минуле та зіставити його з теперішнім, розвіявши ілюзії про те, що у давнину панував лише дух лицарства. Суворою правдою життя та, водночас, точно підібраними колізіями в долях героїв привертають увагу лаконічні, глибоко психологічні новели Меріме, що увійшли в збірки "Мозаїка" і "Повісті та новели".
На 50-70-і роки припадає розквіт творчості Гюстава Флобера (1821-1880). У цей час з'являються всесвітньо відомі твори письменника "Лексикон прописних істин" (1853), "Пані Боварі" (1856), "Саламбо" (1862), "Виховання почуттів" (1869). Особливою рисою світогляду та творчості Флобера стала відсутність будь-яких ілюзій щодо життя, нетерпимість до романтизування "жорстокої правди дійсності". Коротким, але надзвичайно плідним був творчий шлях іншого французького прозаїка — Ті де Мопассана (1850-1893), перу якого, крім новел, належать психологічний роман "Життя" (1883), роман-фельєтон "Любий друг" (1885) і соціально-психологічний роман "Монт-Оріоль" (1886). Творчість письменника, який продовжив традиції реалістичної прози, увібрала найскладніші та найрозмаїтіші віяння часу — від натуралізму до символізму. До найзначніших французьких письменників другої половини XIX століття належить і Еміль Золя (1840-1902),творець теорії натуралізму — напряму, який виник і розвивався у Франції в 60— 80-і роки; Прагнення до натуралістичного, майже наукового аналізу деталей побуту, обстановки, середовища, зацікавленість фізіологією поєднувались у його творчості з тенденцією до створення циклів романів, що охоплюють великі групи людей, пов'язаних між собою як сімейними стосунками, так і соціальними долями. Основний цикл Золя — "Ругон-Маккари" (1871-1893). Свою 20-томну серію романів він назвав "природною і соціальною історією однієї сім'ї в епоху Другої імперії", тобто в період правління Наполеона III (1851-1871 рр.). Англія. Одним із "центрів" соціально-психологічної прози була й Англія, представлена такими видатними постатями, як Чарлз Діккенс, Вільям Теккерей, Шарлотта Бронте та ін. Цілою епохою в розвитку національної культури Англії стала літературна спадщина Діккенса (1812—1870). Геніальний майстер слова, він виступив із суворою критикою офіційної влади, великосвітської моралі, бездушності. Першим оригінальним твором письменника, що зробило його ім'я відомим широкому загалу, стали "Нариси Боза", у яких змальоване важке життя мешканців бідних кварталів Лондона. Справжню славу приніс Діккенсу перший роман — "Посмертні записки Піквікського клубу" (1836), проникнута життєрадісним гумором розповідь про пригоди багатих лондонців — містера Піквіка та трьох його друзів. Наприкінці 30-х років Діккенс — уже визнаний майстер. Його нові твори (оповідання, повісті, романи) одразу ж стають надзвичайно популярними. Особливо слід відмітити "Пригоди Олівера Твіста" (1838) і "Життя та пригоди Ніколаса Нікльбі" (1839). Написані у формі життєпису головних героїв, ці романи відображають долі багатьох знедолених. Новий етап у творчості Діккенса розпочався з появою роману "Домбі та син" (1848), у якому особливо яскраво зображено зіткнення світу визиску й черствості зі світом безкорисливості й доброти. В центрі роману — образ містера Домбі, власника торговельної фірми "Домбі та син", для якого нічого не існує, окрім інтересів його фірми. Він байдужий до дружини та дочки, і лише в синові Полеві сподівається побачити спадкоємця. Для повнішого розкриття характеру Домбі письменник загострює конфлікти. Містеру Домбі протиставлені в романі його діти — Флоренс і Поль, бідний юнак Уолтер Гей та інші герої, наділені добротою і чуйністю, щирістю і простотою, любов'ю до людей.
Наступні твори Діккенса ("Холодний дім", 1852-1853; "Важкі часи", 1854; "Крихітка Дорріт", 1855-1856) продовжують змальовувати світ соціальних суперечностей з позиції етичних критеріїв добра та зла. До блискучої плеяди англійських романістів належить і Вільям Теккерей (1811—1863). В історію світової літератури він увійшов як автор двотомної епопеї "Ярмарок суєти. Роман без героя" (1848), де створено широку реалістичну картину англійського життя першої половини XIX століття, а також змальовано Європу епохи наполеонівських війн. Природність, простоту і щирість почуттів обстоює у своєму найвідомішому романі "Джен Ейр" Шарлотта Бронте (1816-1855). Росія. У другій половині XIX століття новий етап розвитку реалізму починається лі в Росії. Ідеї нового художнього напряму були сформульовані найпопулярнішим тогочасним критиком В. Бєлінським, навколо якого сформувалася група молодих письменників, для яких художні принципи реалізму, проголошені Пушкіним, Гоголем, Лєрмонтовим, стали відправною точкою творчості. Критик Ф. Булгарін зневажливо назвав цю групу "натуральною школою", але вислів цей незабаром став естетичним лозунгом і літературним терміном. У тлумаченні Бєлінського це визначення означало відображення літературою життя найширших суспільних верств у всіх його проявах, показ людини у взаємодії з її оточенням тощо. Ядро "натуральної школи" склали Д. Григорович, І. Тургенєв, І. Гончаров Ф. Достоєвський. Друкованим органом нового напряму став журнал "Современник". Одним із провідних жанрів у творчості письменників "натуральної школи" став так званий "фізіологічний нарис" з його дослідженням будь-якого явища суспільного життя як клітини єдиного організму. Але вже починаючи із середини століття на перший план реалістичної літератури виходить роман, класичні зразки якого дали І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л.„Толстой, М. Салтиков-Щедрін. У творчості Івана Гончарова (1812-1891), автора трьох романів ("Звичайна історія", 1847; "Обломов", 1859; "Обрив", 1868), відображений конфлікт між двома укладами життя — патріархальним і буржуазним. Зокрема, у центрі другого роману письменника — постать Іллі Ілліча Обломова, пана, вихованого в патріархальному середовищі свого маєтку. В сучасній цивілізації Обломов, який живе у Петербурзі, не знаходить місця для себе, тому що у дріб'язковій суєті втратив свою цільність. Критик О. Добролюбов у статті "Що таке обломовщина?" побачив у романі Гончарова кризу та розпад кріпосницької Росії, а образ Обломова назвав останнім у галереї образів "зайвих людей".
Змалювання побуту дворянських садиб — у центрі творчості Івана Тургенєва (1818-1883). Герої його романів — Рудін, Наталя Ласунська, Басистова ("Рудін", 1855), Дмитро Інсаров ("Напередодні", 1860), Федір Лаврецький ("Дворянське гніздо", 1858) у нових суспільних умовах кожен по-своєму намагаються осмислити своє місце у суспільстві. Нова соціальна сила — різночинна інтелігенція, що приходить на зміну дворянству в усіх сферах життя, зображена письменником у романі 'Батьки і діти" (1862). Його головний герой — "нігіліст" Базаров проголошує ідею "цілковитого і нещадного заперечення", не визнає жодних рамок, здатних обмежити його життя. Існуючий світ повинен бути знищений до основи разом із сімейними стосунками та моральними категоріями, душевними почуттями та культурою,— такими є переконання Базарова. Всім здобуткам людства він протиставляє істини природознавства, стверджуючи жорстоку логіку життя як боротьби. "Нігілізм" Базарова, на думку письменника, кидає виклик неперехідним цінностям і природним законам життя, і в цьому криється причина неминучої загибелі героя. Сатирично-гротескна картина російської історії та суспільства Постає зі сторінок романів Михайла Салтикова-Щедріна "Історія ОДНОГО міста" (1869-1870), "Пани Головльови" (1880), збірки "Казки" (1886). Порційною російської соціально-психологічної прози другої помини XIX от. стала творчість Ф. Достоєвського, Л. Толстого та А.Чехова.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 178; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.143.181 (0.012 с.) |