Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особливості, принципи та функції моральної культури юриста.
Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії, що релігія - основа моралі. Як відомо, І. Кант вказував на існування абсолютного Духу, абсолютних та відносних норм, існування вищої й елементарної етики. Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії - християнства - людство дістало змогу «впорядкувати» свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'явилися християнська мораль і християнська етика. Можна сказати, що виникли релігійні норми, які не тільки охопили своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділи думками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з релігійних норм. Моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Абсолютні моральні норми (абсолютна мораль) - ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням всього людства. Вони віддзеркалюють закони Всесвіту, розуміння норм природного права тощо. Ці моральні норми безальтернативні. Відносні (елементарні, практично-дійові) моральні норми - створюються людиною на основі розуміння кожною конкретною людиною добра і зла, спрямованості і несправедливості, честі, гідності тощо. У таких нормах відображаються досвід людини, переконання, соціальне становище тощо. По суті, вони є реалізацією абсолютної моралі у фактичному суспільному житті людини з певною їх корекцією. Відносні моральні норми, хоча й спрямовані на персоналії, проте є альтернативними. А це спричиняє різну оцінку за вчинені дії як з боку окремих людей, так і суспільства в цілому. Тому виникає проблема вибору критерію моральної оцінки. У зв'язку з цим щодо відносної моралі можна допустити існування щонайменше двох сфер: духовно-допустимої й духовно-недопустимої або абсолютно-допустимої та абсолютно-недопустимої. Справа у тому, що елементарні моральні норми - це еволюційне творіння людського розуму, а отже, може спрямовуватися як у бік абсолютної духовності, так і бездуховності. Норми, які не суперечать абсолютним моральним нормам, є духовно-допустимими, а ті, що суперечать, - духовно-недопустимими. На основі цього й виникає позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль — загальнолюдська цінність як суспільна вартість людського витвору (звичайно у бік добра). Негативна мораль - також людський витвір, але цінністю її назвати важко.
Ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у щоденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність - службовий обов'язок. Це означає, що фахівець повинен володіти не тільки високою правовою, а й моральною культурою як загальнолюдською вартістю. Причому обидві культури органічно пов'язані між собою. Моральна культура правника як частина духовної культури суспільства поєднує високу моральну свідомість й культуру поведінки. Моральна свідомість, зрозуміло, ґрунтується на законах добра й справедливості, за якими має жити суспільство. Юрист, як відомо, виступає державним службовцем, до нього з надією звертаються громадяни при розв'язанні правових питань, у регулюванні суспільних відносин. Цю місію практично ніхто інший не виконає, а тому моральна свідомість правника має бути провідною для його правової, економічної, національної, політичної, інформаційної та іншої культури. Культура поведінки юриста повинна відповідати його високій моральній свідомості. Маємо наувазі не лише службову, а й побутову поведінку. Правник завжди й скрізь має бути носієм морально-правових норм, виступати творцем нових моральних цінностей у праві, пропагувати й доводити на власному прикладі, що будувати життя треба за моральними законами. Дуже важливим й масштабним є поняття «моральна культура особи». Моральна культура характеризує особистість з погляду її цілісного морального розвитку, свідомості й поведінки, а також відображає сукупність моральних якостей, притаманних людям певного суспільства, класу, професії, які свідчать про рівень їхньої моральної свідомості та поведінки. Поширена думка, що моральна культура особи акумулює знання моральних норм, почуття, переконання, потреби, моральні якості й навички поведінки, етичні норми, які виявляються у відносинах з іншими людьми та ін. Але при цьому дослідники не враховують джерел моралі та вищих моральних норм, які існують у людській свідомості.
Моральна культура юриста, вважаємо, повинна функціонувати за принципом випередження суспільного розвитку (стану моральної культури), а не збігатися з моральною культурою суспільства. Моральна культура юриста — це результат становлення власної гармонії: між досягнутим максимальним рівнем вищої моральності й активним використанням моральних норм у правовій діяльності. Власна гармонія — насамперед моральна, яку правник сам «конструює», причому створення гармонії має динамічний та імперативний характер. Щоб повніше осягнути моральну культуру правника, розглянемо необхідність створення моральної гармонії у таких позиціях: особа юриста, службова діяльність, прийняття рішення. Моральна позиція юриста передбачає такі варіанти: свідомість-почуття, свідомість-поведінка, почуття- поведінка, свідомість - дія. Перший рівень (свідомість -почуття) характеризується можливістю наблизити власне почуття до рівня свідомості у моральному полі. Тут фактично «будується» умовна стартова готовність юриста до певної поведінки. Особливістю другого рівня градації (свідомість - поведінка) є фактичний перехід від моральної свідомості до моральної поведінки. Ще Гегель зазначав, що «справжній моральний стан є свідомість, яка скоює вчинки». У цьому випадку моральна сутність юриста визначається як фактична дія: перетворення ідей вищої моралі безпосередньо у практику власного життя особи. Моральне почуття може при цьому «спрацювати», отримати незначний «дотик» чи взагалі бути не «враженим». Це залежить від того, чи людина замислюється над тією чи іншою моральною проблемою, чи ні. Зрозуміло, що надто тривале вагання може негативно позначитися на моральній вартості поведінки, оскільки затрачається час на певне зважування. Найбільш реальним і традиційним є третій рівень (почуття - поведінка), на якому моральна поведінка випливає із морального почуття. Це означає, що вже відбулася певна «трансформація» свідомості у почуття, виробився намір діяти. Як правило, схема «почуття-поведінка» ніколи не підводить. Головне, щоб «спрацювала» воля, яка є рушійною силою у схваленій суспільством поведінці юриста. Кожна з трьох позицій, що розглядаються, має свою гармонію, свою цінність. Це свідчить про те, що моральна поведінка особи є результатом її вищої моральної свідомості й почуттів. Гармонія у правовому спілкуванні досить яскраво демонструє рівень моральної культури юриста. Фактично відбувається діалог між моральністю юриста і співрозмовника (діалог людських моральностей). Правове спілкування стає способом вираження внутрішнього морального змісту юриста у його зовнішніх виявах, оскільки у цьому випадку мораль не зовсім підвладна імперативам, повелінням. Тут виявляться почуття, без яких спілкування практично неможливе, і схема «почуття - поведінка» буде ефективною. А зміст моральної гармонії полягатиме в умінні юриста викликати у співрозмовника зворотну позитивну реакцію, необхідну для вирішення юридичної справи.
Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У цьому випадку юридичній діяльності властивий ще один вид контролю - моральний, який походить від духовного. У цьому переконують ті принципи, на яких грунтується моральна культура юриста, а саме: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, свідомість пробачення, терплячість, толерантність, дія за власним сумлінням, переконання. Принципи моральної культури юриста: 1) принцип моральних чеснот. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих моральних чеснот сприяє тому, що держава морально зміцнюється. Існує думка, що одні моральні чесноти (віра, надія, любов) дані людині природою, а інші (мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стриманість) набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов'язково має й моральну орієнтацію. 2) принцип ненасильства – тобто наявність альтернативності вибору. Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав'язувати своїх поглядів. Цей принцип стає особливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це моральне й духовне насильство. 3) принцип безкорисливості – юридична діяльність покликана відновлювати природну гармонію у правових відносинах, пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов'язок не розрахований на позитивну оцінку від людей за особливі старання, прояви милосерддя, творіння добрих справ. Цінність моральної культури полягає саме у безкорисливості дії, без розрахунку навіть на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання. 4) анонімність – йдеться про творіння добра без зайвого афішування доброчинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління. Це одна із ознак справжнього покликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески», коли найціннішою є істина. 5) принцип безадресності – подібний зазмістом попередньому і полягає в тому, що головним є прагнення творити добро, незалежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистими, щоб утверджувалося загальне благо.
6) свідомість пробачення - посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини і розпочинається людське у людині, виявляється її моральна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне зло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права. 7) принцип терпіння і толерантності випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона виконує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призначенням кожної людини для юриста є недопустимим. Правник повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочинцем чи потерпілим. Правник мусить вміти змиритися з фактичним становищем кожної людини, виробити у собі терплячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло. 8) принцип дії за власним сумлінням – означає, що юрист спирається на моральні норми, закріплені у законах. Так, у частині 3 ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вбирає у себе як сумління, так і моральне почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б принцип дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній свідомості. Хоча деякою мірою це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою ймовірністю та гармонійністю. Проте слід зауважити, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини, зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути до внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане з певними моральними переживаннями. 9) принцип переконання - постійно актуальним у моральній культурі юриста переконанням є: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра. Саме на такому моральному принципові грунтується професійна діяльність правоохоронця.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 80; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.41.214 (0.009 с.) |