Митне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Митне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється згідно із законодав-ством України і міжнародними договорами. Митну політику держави визначає Верховна Рада України.

Регулювання ЗЕВ можна поділити за наступними методами: 1. Тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів.2. Нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінги тощо). Тарифні методи за своєю сутію є економічними і діють через ринковий механізм, в той час, як нетарифні методи є адміністративними.

До інструментів митної політики, а отже, митного регулювання належать: - митний тариф;- митні збори;- прикордонні податки і збори;- надзвичайні експортні податки і збори;- надзвичайні імпортні податки і збори;- інші прикордонні процедури.

До суб'єктів митної політики відносять:. -НБУ;- юридичні особи;- фізичні особи;- Державна податкова адміністрація;- Державна митна служба;- Державний комітет зв'язку.

На території України діє єдиний митний тариф, який визначається відповідним законом.

Єдиний митний тариф України - це систематизований перелік митних тарифів, якими оподатковуються товари та інші предмети, що ввозяться чи вивозяться з митної території України, або переміщуються транзитом по її території. Основними елементами митного тарифу є: 1.Товарна класифікація. Так, деталізація структури митного тарифу на основі відокремлення певних товарів в окремі товарні позиції та під позиції дозволяє підвищити тарифні ставки на продукцію окремих галузей, які потребують більшого тарифного захисту. 2.Методи оцінки вартості імпортних товарів Зміна методів оцінки митної вартості дозволяє збільшити обсяг мита. 3.Методи визначення країни походження товару. 4.Митні ставки. Ставки митного тарифу – податки, що справляються у випадку перетину товарами митного кордону.

Особливосгі фінансів ЗЕД.

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств пред­ставляють собою сукупність економічних відносин щодо форму­вання і використання прибутку і фондів грошових коштів, які ви­никають у процесі розподілу й перерозподілу частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від зовнішньоеко­номічної діяльності.

Об'єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті. Суб'єктом виступає зарубіжний партнер (іноземна держава, міжнародна орга­нізація, юридична особа тощо).

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають у себе за­гальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від форми власності та осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарсь­ких структур — у формі фондів валютних коштів за поставлену про­дукцію і послуги на експорт.

Для фінансування зовнішньоекономічних операцій на підприєм­стві створюється валютний фонд, який формується після обов'яз­кового продажу валютних коштів за рахунок частини валютної ви­ручки, яка залишилась у розпорядженні підприємства і перерахова­на на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторго­вельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ре­сурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на прове­дення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення вироб­ництва експортної продукції, підвищення її якості й конкуренто­спроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством.